Вино, мода та пристрасті Парижа в Києві: якою буде «Богема» від Нацопери
14 листопада 2019
Креативна молодь гуртом орендує лофт під дахом, бродить по кафешках закутаною в шарфи та пальта, п'є вино від локальних виробників. Лідерка думок, упакована у брендові речі, дає уроки вокалу, а копірайтер-початківець закохується у хендмейдерку.
Італійський режисер та майстри Національної опери уявили, як виглядав би класичний сюжет Пуччіні у Парижі 1950-х. А Вікенд побував за лаштунками, аби впевнитись: така «Богема» точно стане близькою та зрозумілою сучасному Києву.
Постановка — українсько-італійський проект, створений у співпраці з посольством Італії та Італійським інститутом культури. Режисер — Італо Нунціата. Глядачі вже добре знають його за рядом вистав у Нацопері — це «Макбет», «Манон Леско», «Любовний напій», «Попелюшка».
Італійський режисер та майстри Національної опери уявили, як виглядав би класичний сюжет Пуччіні у Парижі 1950-х. А Вікенд побував за лаштунками, аби впевнитись: така «Богема» точно стане близькою та зрозумілою сучасному Києву.
Постановка — українсько-італійський проект, створений у співпраці з посольством Італії та Італійським інститутом культури. Режисер — Італо Нунціата. Глядачі вже добре знають його за рядом вистав у Нацопері — це «Макбет», «Манон Леско», «Любовний напій», «Попелюшка».
Італо НУНЦІАТА
Як п'ятдесяті роки змінили Європу, чому хор стає одним з головних героїв спектаклю, що може викликати бурхливі емоції режисера на генеральному прогоні, Італо Нунціата розповів Вікенду.
— Ми сподіваємося залучати на цю постановку більше молоді, бо в сюжеті йдеться про те, що її хвилює. Герої мають заняття, зрозумілі та близькі молодим, їх захоплюють почуття молодості, але з ними трапляються і драматичні речі.
Вважаю, що ця опера дуже сучасна. Опери Верді, постановкою яких я займався в цьому театрі кілька років тому, були більш статичними. Сюжети Пуччіні — це безумовно опери з більшим рухом, динамікою, живі та жваві у театральному сенсі. Мені здавалося, це потрібно репертуару Національної опери України. Майже місяць ми готували спектакль, був дуже інтенсивний процес.
З частиною артистів вже доводилося працювати на попередніх постановках, інші актори для мене новенькі. Приємно бачити молодь, яка прагне працювати, більше рухатись на сцені, не так, як заведено в традиційній статичній опері. Це надихає, бо ми намагаємось в усіх аспектах наблизити оперу до сьогодення. І в плані драматичності та театральності дії, і в часі, який ми взяли за основу. Ми прагнемо, щоб це сприймалось не як припала порохом класика, далека від нас.
— Ми сподіваємося залучати на цю постановку більше молоді, бо в сюжеті йдеться про те, що її хвилює. Герої мають заняття, зрозумілі та близькі молодим, їх захоплюють почуття молодості, але з ними трапляються і драматичні речі.
Вважаю, що ця опера дуже сучасна. Опери Верді, постановкою яких я займався в цьому театрі кілька років тому, були більш статичними. Сюжети Пуччіні — це безумовно опери з більшим рухом, динамікою, живі та жваві у театральному сенсі. Мені здавалося, це потрібно репертуару Національної опери України. Майже місяць ми готували спектакль, був дуже інтенсивний процес.
З частиною артистів вже доводилося працювати на попередніх постановках, інші актори для мене новенькі. Приємно бачити молодь, яка прагне працювати, більше рухатись на сцені, не так, як заведено в традиційній статичній опері. Це надихає, бо ми намагаємось в усіх аспектах наблизити оперу до сьогодення. І в плані драматичності та театральності дії, і в часі, який ми взяли за основу. Ми прагнемо, щоб це сприймалось не як припала порохом класика, далека від нас.
П'ятдесяті роки були визначальним періодом для Франції та Європи. Тоді на небосхилі з'явились великі артисти та письменники, в кіно та театрі почали рухатись іншим чином. То був період розквіту мистецтва після обмежень воєнних років. Не хотілося б використовувати замилені терміни, але у мистецтві все стало більш наближеним до життя. Зараз ми наче перекидаємо міст у той період, аби налагодити фідбек.
Наведу приклад: коли ми бачимо Мімі одягненою в стилі дев'ятнадцятого віку, це відносить сюжет до музейної полички. А мода п'ятдесятих минулого століття певною мірою є ремінісценцією сьогодення. Ми бачили її в магазинах, коли готували костюми. Цю лінію ми намагалися витримати протягом всього спектаклю. Тому серед декорацій присутні афіші найвідоміших французьких, італійських фільмів п'ятдесятих років, аби затягнути глядача у ту атмосферу.
Наведу приклад: коли ми бачимо Мімі одягненою в стилі дев'ятнадцятого віку, це відносить сюжет до музейної полички. А мода п'ятдесятих минулого століття певною мірою є ремінісценцією сьогодення. Ми бачили її в магазинах, коли готували костюми. Цю лінію ми намагалися витримати протягом всього спектаклю. Тому серед декорацій присутні афіші найвідоміших французьких, італійських фільмів п'ятдесятих років, аби затягнути глядача у ту атмосферу.
І з хором ми завжди працюємо як з однією з головних дійових осіб. Хор не менш важливий для успіху спектаклю та повноти атмосфери, ніж головні дійові особи. У деяких спектаклях це просто необхідно. У «Богемі» роль хору не настільки велика, але сподіваюся, що він і тут відіграє свою роль відмінно. Тому я роздаю окремі режисерські задачі кожній певній групі хористів. Групи діляться за вокалом та театральною функцією на сцені.
Подібні постановки — осучаснені, але без претензій на якийсь модернізм — дозволяють слухачам пройнятися музикою, яка не має помітки певного періоду. Вона вічна та вписується по-своєму у кожний період часу, наче створена сьогодні.
Не питайте, чому я так емоційно та голосно реагував на якісь моменти під час генерального прогону. Це моя типова манера поведінки як режисера, коли будь-яка дрібничка викликає непропорційний вибух емоцій. Наприклад, не на той гачок повішений костюм. Ми все ще в роботі, йде технічний процес, ми тільки виставляємо світло, освоюємо декорації. На своє виправдання скажу, що я не єдиний такий серед режисерів.
Не питайте, чому я так емоційно та голосно реагував на якісь моменти під час генерального прогону. Це моя типова манера поведінки як режисера, коли будь-яка дрібничка викликає непропорційний вибух емоцій. Наприклад, не на той гачок повішений костюм. Ми все ще в роботі, йде технічний процес, ми тільки виставляємо світло, освоюємо декорації. На своє виправдання скажу, що я не єдиний такий серед режисерів.
Художник-постановник Марія Левитська запропонувала столичним ЗМІ незвичну презентацію костюмів, створених для «Богеми». Журналісток запросили не просто подивитися, але й приміряти на себе образи різних персонажів. Авторка Вікенду Марина Курильчук також взяла участь у показі.
Марія ЛЕВИТСЬКА
Левитська пояснила, чому творці спектаклю вирішили осучаснити сюжет, за що вона не любить головного героя та для чого вони с режисером вивчали французьку урбаністику.
— З Італо Нунціата ми багато працювали разом. А потім трапилася десятирічна перерва в роботі. Італо нещодавно знову повернувся в Київ, наче цих років і не було. Зайшов. Обійнялися і почали працювати. Як працюємо в парі? У першу чергу багато розмовляємо, в мене вже чималий запас італійських висловів.
Не можу сказати, що «Богема» — моя найулюбленіша опера. Коли почала працювати, передивилася її італійською мовою. І зловила себе на тому, що ніяк не можу зрозуміти: чому ж герой покинув кохану? Що між ними трапилось? На початку — кохання, в кінці — кохання та смерть. Але що трапилося між цим? Навіть шукала різні переклади, аби зрозуміти. Відправною точкою стала розмова Рудольфа та Марчелло. «Я знаю, що вона смертельно хвора та помирає. А я не можу нічого зробити».
Тоді він влаштував їй сцену ревності, використав це як привід для розлучення та втік. А вона за ним вже зовсім хворою прийшла по зимі. Так от не розумію, чи це романтична опера? Це точно про кохання? Чи про те, як герой того кохання злякався?
— З Італо Нунціата ми багато працювали разом. А потім трапилася десятирічна перерва в роботі. Італо нещодавно знову повернувся в Київ, наче цих років і не було. Зайшов. Обійнялися і почали працювати. Як працюємо в парі? У першу чергу багато розмовляємо, в мене вже чималий запас італійських висловів.
Не можу сказати, що «Богема» — моя найулюбленіша опера. Коли почала працювати, передивилася її італійською мовою. І зловила себе на тому, що ніяк не можу зрозуміти: чому ж герой покинув кохану? Що між ними трапилось? На початку — кохання, в кінці — кохання та смерть. Але що трапилося між цим? Навіть шукала різні переклади, аби зрозуміти. Відправною точкою стала розмова Рудольфа та Марчелло. «Я знаю, що вона смертельно хвора та помирає. А я не можу нічого зробити».
Тоді він влаштував їй сцену ревності, використав це як привід для розлучення та втік. А вона за ним вже зовсім хворою прийшла по зимі. Так от не розумію, чи це романтична опера? Це точно про кохання? Чи про те, як герой того кохання злякався?
Режисер вирішив осучаснити сюжет, тому дійство відбувається у 1950-х роках. Я передивилась багато матеріалів, аби побачити, що то був час найвищого класу в усьому. Дивилася на одяг і думала: а я вже двадцять років таке ношу! Згадувала мамині сукні, вона в мене була велика модниця. Виріз лодочкою, підкреслена талія та пишна спідниця. Дуже жіночий силует. На жаль, в «Богемі» жінки масово зайняті тільки в сцені в кафе. А так всюди чоловіки, чоловіки.
Мімі — романтична персона. Прем'єра «Богеми» відбулася у 1896 році у Турині. У той час героїня за сюжетом помирала від сухот. Від чого вона помирає у Парижі 1950-го, залишається невідомим.
Мюзетта — антипод Мімі. Так у театрі дель-арте є закохана та субретка — більш комічний персонаж. Вихідна арія Мюзетти просто фантастична. Вона з'являється у червоній сукні, скидає пелерину з плечей та співає: «Коли я йду, на мене всі дивляться, аж помирають, така я надзвичайна!». І півтори-дві тисячі глядачів в залі дійсно завмирають наче заворожені.
Звісно, Мімі дуже відрізняється від своєї яскравої подруги, вона така сіро-рожева. В останній сцені приходить в мансарду у дорогій вечірній сукні. Але зверху накинуте щось дуже бідне.
Мімі — романтична персона. Прем'єра «Богеми» відбулася у 1896 році у Турині. У той час героїня за сюжетом помирала від сухот. Від чого вона помирає у Парижі 1950-го, залишається невідомим.
Мюзетта — антипод Мімі. Так у театрі дель-арте є закохана та субретка — більш комічний персонаж. Вихідна арія Мюзетти просто фантастична. Вона з'являється у червоній сукні, скидає пелерину з плечей та співає: «Коли я йду, на мене всі дивляться, аж помирають, така я надзвичайна!». І півтори-дві тисячі глядачів в залі дійсно завмирають наче заворожені.
Звісно, Мімі дуже відрізняється від своєї яскравої подруги, вона така сіро-рожева. В останній сцені приходить в мансарду у дорогій вечірній сукні. Але зверху накинуте щось дуже бідне.
В нас за сюжетом є сцени, які відбуваються десь на Догані обабіч Парижа (Dogana з італійського — митниця). Зараз це важко уявити, але колись у дев'ятнадцятому сторіччі Париж на ніч закривався. Тільки у третій-четвертій ранку відкривались великі ворота міста. За сюжетом у нас в ці ворота входять хор молочників, хор прибиральників снігу. Ми шукали з режисером рішення, як воно має виглядати. Це такі закинуті місця, як зараз великі фабрики та заводи, промислові зони. Більшість створених нами костюмів — це костюми хору, народні, як то кажуть. До того ж не забувайте — дія відбувається перед Різдвом у Латинському кварталі!
Ми з майстрами декораційного цеху та майстринями з виготовлення костюмів працювали майже в авральному режимі. Хочу сказати, що професіоналів такого рівня та такої школи, як наші, у світі не так багато. Ну, може в Гранд-опера в Парижі та в Ла Скала в Мілані. Аби виконувати такі задачі, як ми перед ними ставимо, треба вчитися років з двадцять. Олександр Фадєєв — начальник декоративного цеху. Тижні три тому почали пригадувати, скільки ми тут працюємо. «Я — сорок два роки», — порахував він.
Як народжуються ідеї для костюмів та декорацій? Ну от я сиджу на засіданні із керівництвом, слухаю, а бачу перед собою людей, кольори, рухи. Їду в метро, пропускаю свої станції, виходжу будь-де і дивлюся, як туди-сюди рухаються кольорові маси людей. Моїм вчителем був Данило Лідер, професор кафедри живопису і композиції Української академії мистецтв, засновник школи сценографії. Серед його учнів — Сергій Маслобойщиков, Ігор Несміянов, Олег Луньов. Коли була на першому курсі, ми з Данилом Даниловичем поїхали у Хмельницький у місцевий театр. Зайшли, він взяв лінійку та почав переміряти сцену. От таке ставлення до роботи — все має бути вивіреним до сантиметра. Мій чоловік завжди казав, що змирився: «Ти замужем за театром». А сина в мене звати Данилом — на честь мого вчителя.
Премʼєра вистави у Національній опері України відбудеться 14 та 16 листопада.
Постановний склад:
режисер-постановник — Італо Нунціата
диригент-постановник — Микола Дядюра
хормейстер-постановник — Богдан Пліш
сценографія та костюми — Марія Левитська.
Постановний склад:
режисер-постановник — Італо Нунціата
диригент-постановник — Микола Дядюра
хормейстер-постановник — Богдан Пліш
сценографія та костюми — Марія Левитська.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
За лаштунками побували
Світлана Максимець
Текст
Ольга Сошенко
Фото
Денис Сухинін
Фото