Медоносні бджоли (в Україні це вид — медоносна бджола, лат. Apis mellifera) живуть на пасіках, рідше в лісі. Бджолярі тримають їх у вуликах за містом чи на околицях, далі від густонаселених районів — щоб бджоли могли збирати нектар на полях чи луках і не турбували мешканців. У місті для медоносних бджіл обмаль кормової бази — квітучих рослин. Хоча Київ і зелене місто, але квіти розпускаються на короткий час. У країнах із теплішим кліматом можна тримати бджіл і в місті, наприклад, у 2013 році в Парижі на одному з дахів собору Нотр-Дам встановили три вулики. У Києві також є ентузіасти, які тримають бджолині вулики біля приватних будинків у межах центру міста. Але встановлювати вулик на даху чи на балконі у місті не рекомендується, бо можна потурбувати сусідів.

У сімʼї медоносних бджіл живуть трутні, матка, робочі бджоли, які збирають нектар і піклуються про матку. Матка відкладає яйця й за допомогою феромонів повідомляє іншим бджолам, що потрібно збирати нектар.

Коли бджолина матка вилуплюється, вона такого ж розміру, що й інші бджоли, і навіть може літати. Але вона харчується, і поступово в неї витягується черевце. Вона тільки відкладає яйця та піклується про сімʼю. За день матка може відкласти (засіяти) від 1500 до 3000 яєць. Коли в сімʼї зʼявляється нова молода бджолина матка, часто відбувається їхня битва — одна матка повинна зажалити іншу, і надалі нова матка утворює нову бджолосімʼю. Якщо умови у вулику не влаштовують бджіл, то стара бджолосімʼя поділяється на кілька частин або роїв з новими матками, вони рояться та розлітаються. Якщо бджоли рійливі (часто рояться), їх розводиться багато, але меду вони приносять мало.

Бджоли бувають різних порід, в Україні найпоширеніші — карпатська, поліська та південна степова. Вони пристосовані до тих природних зон, де живуть. Також породи бджіл відрізняються поведінкою — вони приносять різну кількість меду, можуть бути спокійними чи агресивними, рійливими чи ні.

Бджоли роблять мед про запас на зиму. Сімʼя збирається навколо матки в кулю, щоб гріти її. Бджолам, які знаходяться зверху, буде холодніше, тому вони періодично міняються місцями. Якщо бджолам залишити мало меду в стільниках у вулику на зиму, то вони можуть і не перезимувати, а загинути з голоду.

Бджолярі тримають бджіл, щоб отримувати продукти бджільництва, це не тільки мед, а й віск, прополіс, пилок, перга — ферментований бджолами пилок, маточне молочко та бджолина отрута. Крім того, готують трутневий гомогенат (перетерті личинки трутнів), використовують підмор (сухих загиблих бджіл) і готують спиртову настоянку личинок воскової молі-галерії.

Мед – це перероблений бджолами нектар. У ньому є глюкоза, фруктоза, вітаміни, мінерали та інші корисні речовини.

Смак меду залежить від рослин, з яких бджоли збирали нектар. Нині в Україні 85-90% меду дають посіви технічних культур — це соняшник і ріпак. Також є мед акацієвий, липовий, різнотравний з лук, гречаний та інші. Але зараз зʼявилася навіть самозапильна гречка, яка не виділяє нектару, тому меду з неї не вийде.

Акацієвий мед вважається найякіснішим — він ніжний і не кристалізується, липовий більш вʼязкий, як сметана, а мед з соняшника з часом навіть стає колючим. Але весь мед однаково корисний, у ньому багато вітамінів і поживних речовин, корисних для здоровʼя людини. Тож кожен може обирати на свій смак.

В Україні понад 400 видів диких бджолиних, серед них є зовсім маленькі бджілки й великого розміру (10-15 мм).

До кожної групи рослин пристосувалися різні групи бджіл. Наприклад, у квітку дзвіночка не зможе залізти велика бджола, їх запилюють маленькі бджілки розміром 3-5 мм. Великі види диких бджолиних з довгим хоботком запилюють конюшину та квіти багатьох бобових рослин, на які рідко летять медоносні бджоли з коротшим хоботком. Тому між дикими бджолиними та медоносними бджолами немає особливої конкуренції.

На відміну від медоносних бджіл, дикі бджолині зазвичай одинаки, вони не живуть великими сімʼями. Різні види диких бджолиних селяться в землі, старій деревині, між каменями, у порожніх раковинах равликів. Наприклад, земляні бджоли-колетиди в землі риють нірку довжиною 15-40 см з відведеннями в сторони. Там роблять невеликі комірки-капсули, в які збирають зліплені кульки з пилку й нектару, потім відкладають на них яйця, а після цього запечатують комірки. Одиночні бджоли-листорізи селяться в порожнистих трубках, наприклад, очерету, й вистилають трубки шматочками листя рослин. Джмелі створюють невеликі сімʼї, на 200-300 особин, з маткою, робочими особинами та трутнями.

Медоносні бджоли носять пилок у вигляді змоченої нектаром грудочки «обніжжя» на гладеньких гомілках задніх лапок, що утворюють так званий «кошик». Багато видів диких бджолиних пристосувалися збирати пилок по-іншому — вони переносять його на черевці або на задніх і середніх лапках, де багато волосків.

Дикі бджолині неспокійніші та спритніші, ніж медоносні. Звичайна бджола сідає на квітку й неквапливо збирає нектар, а дикі бджолині намагаються якнайшвидше відлетіти. Але одиночні дикі бджоли й особливо джмелі не агресивні. Якщо їх злякати з квітки, то вони не нападатимуть — покружляють довкола вас і полетять.

У Києві можна помітити різні види бджолиних на Майдані Незалежності, коли там розпускаються квіти, в ботанічних садах, на зелених галявинах біля Інституту ботаніки НАНУ, на Подолі на Замковій горі, трохи далі від туристичних стежок, і в багатьох інших місцях.

За містом дикі бджолині, як і медоносні бджоли, страждають від пестицидів, що застосовують на полях, а також від випалювання сухої трави. 29 видів бджолиних внесені до Червоної книги тварин України.

Щоб зберегти диких бджолиних людей роблять вулики Фабра. Це звʼязані пучки очерету, гілочок ожини та малини, або невеликі колоди з просвердленими в них дірочками, які стануть норками для бджіл. Такі вулики можна побачити в експозиції квітів у ботсаду імені Фоміна. Якщо встановити їх на дачі, то дикі бджолині допоможуть запилювати квіти, а різні види дрібних хижих ос, які оселяться у трубочках чи порожнинах, — збирати шкідників, оскільки вони харчуються цикадами, попелицями та іншими шкідниками саду.

Якщо ж дикі бджолині завелися на балконі в горщику з землею або на дачі, а ви проти такого сусідства, то не потрібно їх відразу труїти Краще заліпити норки глиною, і тоді вони відлетять шукати нове житло.

Жало потрібно медоносним бджолам, щоб захищати свій вулик від інших бджіл та ос, які можуть красти у них мед. Жало бджоли — це видозмінений яйцеклад. Бджолина королева або матка практично не жалить, бо вона відкладає яйця, а робочі бджоли мають гостре зазубрене жало та дві отруйні залози у вигляді сумочок. Коли бджола жалить людину чи тварину, жало виривається з її тіла і за кілька годин комаха вмирає. Після укусу мʼязи в отруйній сумці продовжують скорочуватися й залози ще якийсь час впорскують отруту, тому потрібно витягнути жало з рани якнайшвидше.

В ос і джмелів жало не зазубрене й після укусу не обривається, тому вони можуть жалити кілька разів поспіль. Джмелі не агресивні, вони не жалитимуть, якщо тільки не турбувати їхнє гніздо. А ось земляні громадські оси набагато неспокійніші й можуть бути агресивними біля свого гнізда. Найбільші оси в Україні — це оси-шершні, вони вчетверо більші за медоносну бджолу, тому їхні укуси набагато болючіші й небезпечніші.

Раніше бджільництво було державною галуззю, а зараз промислових пасік, що належать державі, не залишилося. Тепер це приватна галузь, пасічники займаються або продажем продуктів бджільництва, або розведенням і продажем бджіл.

Однією з основних проблем у цій галузі — отруєння бджіл пестицидами. У 2018 році майже всі області України постраждали від цього, загинули тисячі бджолосімей по всій Україні.

Перед тим, як обробляти поле, фермер має зателефонувати до міськ/сільради, щоб ті попередили всіх зареєстрованих у цьому районі пасічників. Часто фермери цього не роблять, разом із комахами-шкідниками гинуть і бджоли. Потім бджоляреві складно довести, хто й чим потравив його бджіл, компенсацію в таких випадках отримують одиниці.

Бджолярі можуть продавати мед у роздріб на ринку або здавати гуртом перекупникам. Не всі бджолярі мають можливість їхати на ринок, тому вони здають за невигідною ціною гуртом. Деякі молоді пасічники знайшли ще один варіант продажу — вони обʼєднуються у невеликі групи та відкривають свої магазинчики, домовляються про постачання з ресторанами, кафе та кондитерськими, представляють і продають мед на різних виставках.

Зараз внутрішній ринок меду невеликий, проте Україна експортує мед до інших країн. Найбільше продаємо Євросоюзу та США. У 2017 році продали за кордон 60 тисяч тонн меду та заробили понад 200 млн доларів. Але через перекупників бджолярі з цієї суми отримали мінімум.

Українські пасічники багато сперечаються про те, яку породу бджіл краще розводити. Неофіційно до України завозять нові породи. Наприклад, нещодавно стала популярною порода Бакфаст — це гібрид бджоли (отримана від схрещування різних порід). Вона спокійна та добре збирає мед, але вчені проти того, щоб її до нас завозили. Це засмітить популяцію місцевих медоносних бджіл, а гібридна лінія за законами генетики в наступних поколіннях починає розщеплюватися — втрачати якості, які вона мала.

Українські бджолярі — винахідники, вони часто щось вигадують, думають, як покращити вулик, правильніше доглядати бджоли та розвивати бджільництво. Наприклад, мій знайомий бджоляр Василь Якович Приятеленко вдосконалив бджолину рамку та вигадав новий спосіб розміщення рамочок у вулику. Його конструкція виявилася ефективною та продуктивною.

В Україні є державні інститути з невеликими пасіками, на яких вчені вивчають медоносних бджіл — методи розведення та селекції, технології утримання, хвороби бджіл та їхнє лікування, шкідників (кліща варроа й інших) та способи боротьби з ними. Також учені вивчають біологію та розповсюдження диких бджолиних, навіть знаходять нові види бджолиних та інших комах, які зʼявляються в Україні.