Ветерани поверталися з війни та намагалися інтегруватися у мирне життя, наскільки це можливо. Водночас вони бачили, скільки крадіжок та правопорушень щодня здійснюється у Києві. Тож вирішили об'єднатися та виходили у патрулювання, затримували порушників до прибуття поліції. Згодом зрозуміли, що потрібно оформити цю діяльність. Так з'явилося громадське об'єднання Муніципальна варта Києва. Всі учасники входять у варту на громадських засадах, не отримують за це зарплатні, беруть участь абсолютно добровільно, бо хочуть якось поліпшити ситуацію у місті.

Потім побачили, що люди витрачають все більше часу на цю ініціативу. Так виникла ідея створити Муніципальну охорону. Це комунальне підприємство, куди влаштовуються так само, як і на будь-яку іншу роботу: оформлюють документи, виконують обов'язки та отримують заробітну платню. Діяльність КП регулює Закон України про охоронну діяльність, а діяльність Муніципальної варти — Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону».

Олексій Золотарьов:

Ветеранам не просто важко було соціалізуватися, іноді важко навіть знайти роботу. Муніципальна охорона — це і соціалізація ветеранів, і працевлаштування, і майбутнє ветеранів та їхніх родин.

Леонід Слизюк:

Основна функція нашого КП — охорона комунальної власності міста. Помічаю, що коли йду Києвом у формі, люди звертають увагу. Довіра до нас з боку мешканців доволі висока, і ми намагаємося відповідати цій довірі.

Оскільки наша функція — охоронна діяльність, ми зобов'язані реагувати, коли під час патрулювання бачимо факти порушення норм чинного законодавства. Не маємо права доставляти порушників у поліцію, а повинні затримати на місці, дочекатися прибуття поліцейських та передати їм. Тісно співпрацюємо з іншими комунальними службами — КАРСом, пожежниками, медиками. При КМДА створений департамент безпеки міста Києва, куди включені всі комунальні служби, які відповідають за безпеку киян.

Свого часу співробітників Муніципальної охорони залучали до забезпечення громадського порядку на території святкових новорічних містечок, на Хрещення. Загалом кожен столичний масовий захід проходить із залученням Муніципальної охорони. Чергуємо на спортивних заходах, фестивалях та святах.

Леонід Слизюк:

Я прийшов у Муніципальну охорону з початком карантину. Нашим завданням стала допомога Київпастрансу з дотримання карантинних норм у громадському транспорті. Ми контролювали перепустки, дотримання маскового режиму та інше. Зараз нас постійно залучають на так звані рейди по закладах харчування, нічних клубах. Мета — перевірка дотримання карантинних норм. Після десятої заклад має зачинитися, але декотрі працюють довше. Тоді ми приїжджаємо, закриваємо, викликаємо поліцію, документуємо це все разом з Держпродспоживслужбою.

Із введенням карантину вихідного дня роботи у нас побільшало: деякі бізнесмени хочуть перш за все заробити і не готові думати про наслідки. Тож вони продовжують відкривати свої заклади, а нам доводиться зупиняти їхню роботу. На жаль, такі люди не розуміють, наскільки серйозна склалася ситуація. Коли несвідома молода людина приходить у цей клуб, завжди потім існує загроза, що вона принесе заразу додому, де мешкають батьки, бабусі-дідусі похилого віку. Може й не «корона» забере, а ускладнення після коронавірусу.

Часто ставлять питання з приводу міських ринків. З ними в основному працює Муніципальна Варта — вони допомагають у боротьбі зі стихійною торгівлею, разом з Держпродспоживслужбою можуть перевіряти дотримання відповідних норм. Нам усім шкода тих бабусь, які їдуть з села на київські ринки, аби продати щось вирощене власноруч. Але ці ж бабусі наражають на небезпеку і себе, і нас з вами. Елементарної вимоги — надягнути маску, аби захистити себе та інших — дотримуються геть не всі.

Одна з основних карантинних проблем у громадському транспорті — відсутність контролю за забезпеченням маскового режиму з боку перевізників. Скільки таких випадків, коли сідаєш у маршрутку, а маска у самого водія десь на підборідді! Робиш зауваження — реакція доволі негативна (коли не у формі Муніципальної охорони). Намагаюся ввічливо пояснювати таким водіям, чим це небезпечно, пасажири підтримують.

Взагалі помітив, що люди часто соромляться зробити зауваження. А коли роблю це першим, то вони включаються та підтримують. Сьогодні їхав у метро, зробив зауваження людині без маски, почув у відповідь: «У мене немає маски». У мене була нова маска, я віддав, чоловік надягнув, а інші пасажири поставилися до цього дуже схвально.

Олексій Золотарьов:

Муніципальна охорона співпрацює з київським метрополітеном для забезпечення дотримання карантинних норм. Якщо бачимо людину без маски, просимо вдягнути. Коли неправильно вдягнена, просимо вдягнути належним чином. Нещодавно з Леонідом мали такий досвід, коли помітили кількох громадянок з неправильно вдягненими масками. Ввічливо звернулися та попросили: «Пані, вдягніть, будь ласка, маски як слід». Жінки просто розтанули, швидко все виправили, ніякого негативу ні в кого не лишилося. І взагалі у більшості випадків при наших зверненнях ніяких конфліктів не виникає.

Якщо ж людина категорично та агресивно відмовляється надягати маску, затримуємо її на місці та викликаємо поліцію. Далі вже вони приймають рішення — складають адміністративний протокол чи таки знаходять спільну мову, і порушник все ж надягає маску.

Леонід Слизюк:

Муніципальна охорона працює цілодобово. В основному наш графік чергувань — доба через три. У структурі нашого КП є відділ парків, співробітники якого патрулюють міські парки. Є відділ лікарень, співробітники чергують у лікарнях.

А є відділ оперативного реагування з поділом по районах. Співробітники відділу на автомобілях оперативного регулювання патрулюють територію та реагують на виклики. Наприклад, у парку трапилася якась конфліктна ситуація і тамтешнім патрульним потрібна допомога. Чергування у транспорті — це додаткова опція, працюємо там по кілька годин вранці та ввечері.

Кілька разів на тиждень у нас проходять тренування з фізичної підготовки, бойових мистецтв. Для тих, хто має власну зброю, також є заняття по поводженню зі зброєю. Людина має усвідомлювати, що це серйозний інструмент, за який треба нести відповідальність.

Олексій Золотарьов:

Понад 80% співробітників Муніципальної охорони — ветерани, учасники бойових дій. В основному називаємо себе побратимами, більшою частиною звертаємося один до одного за позивними. Вони більш персоналізовані. Звісно, це робота, але, мабуть, впливає професійна деформація, тож всі вважають, що служать.

У учасників бойових дій загострене відчуття справедливості. Уявіть: ми сидимо у машині, коли у двір на дитячий майданчик заходять двоє та починають курити, споживати алкоголь. Проїжджає поліція, бачить це все. І ніякої реакції. Ну ми звісно вийшли, відреагували. Потім ще місцеві громадяни нам дякували за допомогу. Кажуть: «Ми у нас на лівому березі такого років десять не бачили». Тобто ми реагуємо на ті речі, на які поліція закриває очі.

Маємо соціальні гарантії — матеріальну допомогу, відпустку, коли вона тобі потрібна. Наші керівники — самі учасники бойових дій, тому нам дуже легко порозумітися. Я служив у силових підрозділах, бачив різне. Зазвичай комунікація між нижчим составом та керівництво відсутня. Тут все навпаки. Днями вдома в одного з наших бійців трапилася критична ситуація, то командир, керівник управляння оперативного реагування, першим примчав на місце ще до приїзду поліції.

Леонід Слизюк:

Мій колега — учасник бойових дій, я — ні. Але я кілька років служив у силових відомствах. Але саме у цьому підрозділі я зрозумів, що таке честь військового, про яку так багато говорять люди у погонах. Тільки у них її треба гарно пошукати, а тут вона є. Неймовірним було потрапити у такий братерський колектив, де настільки стоять один за одного.

У нас немає розподілу на вищий та рядовий склад. Всі рівні та в однакових умовах. Звісно, існує субординація, але керівник спокійно може вийти з тобою на чергування, якщо бракує людей.

Олексій Золотарьов:

Звісно, є керівник управління, керівник відділу, старші нарядів. Згідно з Законом України про охоронну діяльність у нас існують розряди: є охоронники третього розряду, четвертого, старші охоронники. Але у нас цей поділ трохи нівелюється, скоріше наш підрозділ нагадує добровольчі батальйони, де командири, полковники, могли разом з тобою копати окопи. У збройних силах такого не побачиш.

Ця робота дає можливість спілкування зі своїми. Коли учасники бойових дій повертаються, їм непросто призвичаїтися до життя. А тут є підтримка побратимів, проблеми кожного вирішуємо гуртом, що дає можливість повернутися до нормального мирного життя. А ще людина, яка працює тут, чітко розуміє, що вона грає на стороні добра.