Уявіть, що українське кіно конкурує в Європі з голлівудським, його показують в найкращих кінотеатрах світу, а наші режисери та оператори започатковують нові жанри та техніки зйомок. Важко повірити, але це було насправді — майже сто років тому.
Щоб дізнатися, як українські кінематографісти досягли таких висот, та чому зараз про це майже не згадують, Вікенд відвідав в Музеї кіно виставку ВУФКУ.Lost&Found.
Щоб дізнатися, як українські кінематографісти досягли таких висот, та чому зараз про це майже не згадують, Вікенд відвідав в Музеї кіно виставку ВУФКУ.Lost&Found.
У 1914 році майбутній лідер українського панфутуризму Михайль Семенко виголошує творчий маніфест — «Я палю свій "Кобзар"», в якому закликає відкинути старе мистецтво і започаткувати нове. За декілька років українські митці з різних сфер об'єднаються, щоб створювати новий вид мистецтва — кіно. Керувати кіноіндустрією буде ВУФКУ — Всеукраїнське фотокіноуправління. Про те, як вони знімали фільми, досягли успіху за кордоном та чому більшість робіт зараз загублені, нам розповіли куратори виставки та мистецтвознавиця Музею кіно.
Марина Скирда
Головна мистецтвознавиця Музею кіно в Довженко-центрі
Анна Онуфрієнко
Кураторка виставки, провідна кінознавиця Довженко-Центру
Олександр Телюк
Куратор виставки, керівник Кіноархіву Довженко-Центру
Оля Буряк
менеджерка з мультимедіа Медіатеки Довженко-Центру
Марина
Національний центр Олександра Довженка — це головний фонд фільмів України, де зберігається все кіно, яке знімалося та знімається в країні. Ми вирішили, що колекцію варто оприлюднити. Перший проєкт у Музеї присвятили історії раннього українського кіно — 1920-м рокам минулого століття. Тоді знімали німі чорно-білі фільми.
Коли утворився Радянський Союз, влада загравала з усіма народами колишньої імперії та проголосила політику коренізації. Так в Україні почалась українізація.
1920-ті роки стали часом кіноманії, в 1922-му утворилось ВУФКУ і стало державною монополією кіновиробництва. Та щоб знімати фільми, потрібна технічна база. В Україні на той час існувало дві кіностудії (тоді їх називали кінофабрики) — в Одесі та Ялті. Вони були засновані на базі приватних студій, які націоналізували після революції. Ялтинська кіностудія працювала до 1927 року, поки її не зруйнував землетрус. Та за рік побудували нову кіностудію в Києві, тепер вона відома як Кіностудія імені Олександра Довженка. Туди перевезли врятоване обладнання з Ялтинської.
Коли утворився Радянський Союз, влада загравала з усіма народами колишньої імперії та проголосила політику коренізації. Так в Україні почалась українізація.
1920-ті роки стали часом кіноманії, в 1922-му утворилось ВУФКУ і стало державною монополією кіновиробництва. Та щоб знімати фільми, потрібна технічна база. В Україні на той час існувало дві кіностудії (тоді їх називали кінофабрики) — в Одесі та Ялті. Вони були засновані на базі приватних студій, які націоналізували після революції. Ялтинська кіностудія працювала до 1927 року, поки її не зруйнував землетрус. Та за рік побудували нову кіностудію в Києві, тепер вона відома як Кіностудія імені Олександра Довженка. Туди перевезли врятоване обладнання з Ялтинської.
Марина
Спочатку українські кіностудії не мали своєї знімальної апаратури, тому користувалися французькою, німецькою, американською. Згодом в Одесі побудували завод кіноапаратури КІНАП та заснували перший український кінотехнікум. Відкрились нові кінотеатри, з'явилась спеціалізована преса — «Кіно-газета» та журнал «Кіно». Головний офіс ВУФКУ розташувався у Харкові — тодішній столиці України.
В середині 1920-х років почалися перші успіхи нашого кіно. ВУФКУ залучали найкращих авторів Радянського Союзу, так Володимир Маяковський отримав замовлення на сім сценаріїв, з яких, однак, лише два були екранізовані. В Україні починають працювати брати Кауфмани, Михайло — був оператором, а Давид — режисером, його більше знають під псевдонімом Дзиґа Вертов. Один з найвідоміших фільмів цієї пари — «Людина з кіноапаратом».
В середині 1920-х років почалися перші успіхи нашого кіно. ВУФКУ залучали найкращих авторів Радянського Союзу, так Володимир Маяковський отримав замовлення на сім сценаріїв, з яких, однак, лише два були екранізовані. В Україні починають працювати брати Кауфмани, Михайло — був оператором, а Давид — режисером, його більше знають під псевдонімом Дзиґа Вертов. Один з найвідоміших фільмів цієї пари — «Людина з кіноапаратом».
Анна
ВУФКУ налагодило успішне кіновиробництво — спочатку знімали чотири фільми на рік, а згодом дійшли до 20-30. Це непогані цифри навіть у порівнянні з сучасним випуском повнометражних картин в Україні. Державне фінансування ВУФКУ було невеликим, та це не завадило їм стати володарями українського кіносвіту, вони налагодили тісні міжнародні зв'язки та широкий прокат. Їхні фільми показували в Європі, США та Азії. До речі, завдяки цьому ми зараз знаходимо втрачені фільми за кордоном.
Марина
ВУФКУ також закуповував закордонні фільми для внутрішнього прокату. У ті часи ще не було залізної завіси, і українці за фільмами могли уявити, як живуть в США чи Європі.
Марина
На виставці є вирізки з преси про те, як зустрічали фільми Довженка в Європі та США. Журнал «Кіно» публікував рецензії, відгуки та статті не лише місцевих авторів, а й мав мережу кореспондентів в США та Європі. Та в кінці 1920-х років влада починає згортати політику українізації. Вирішує, що потрібно припинити творчий безлад, загнати митців у професійні спілки і задати їм один творчий напрямок. У 1930 році ВУФКУ закривають, а натомість створюють «Українфільм» — ця інституція підпорядковувалась не Харкову чи Києву, а Москві. Тепер у Росії редагували українські фільми, визначали репертуарну політику. Наприкінці 1920-х років починаються перші арешти серед творчих людей.
Неформальна назва виставки — «Історія українського Голлівуду». Ми дізнались, звідки взялось таке порівняння та чи дійсно наше кіновиробництво було на рівні з американським. Виявилось, що назва з'явилась ще в 1920-х, коли редактор та сценарист Одеської кіностудії Юрій Яновський написав есей «Голлівуд на березі Чорного моря».
Анна
ВУФКУ самі себе так назвали, щоб підкреслити масштабність та успішність кіноіндустрії в Україні. Київську кіностудію називали Голлівудом на березі Дніпра.
Олександр
Спочатку голлівудські фільми були для ВУФКУ еталоном, до якого звертались при виробництві. Назвали себе українським Голлівудом, коли зрозуміли, що можуть створювати такі ж фільми, як і в США. ВУФКУ дійшли до етапу, коли виникає конкуренція.
Анна
У 1926 році в Німеччині ВУФКУ були другими постачальниками за кількістю фільмів після Голлівуду. ВУФКУ запрошували працювати режисерів, операторів, художників
та інших діячів із-за кордону.
та інших діячів із-за кордону.
Олександр
1920-ті роки — авангардні, це нова країна, нова епоха. У 1910-х була популярна салонна мелодрама, а ВУФКУ знаходили інші жанри. Це епічні фільми, які зараз називають бойовиками, також історичні та дитячі. Не з усіма жанрами склалось, наприклад, як і сучасному українському кіно, ВУФКУ не вдалось створити багато цікавих комедій. Можна виділити лише кілька творів, в тому числі фільм Олександра Довженка «Ягідка кохання». Деякі жанри зумисне витісняли, вважали їх пережитками минулого.
Марина
ВУФКУ знімали і науково-популярні фільми, так звані культурфільми. Це освітнє кіно, іноді з мультиплікаційними вставками, в якому розкривали побутові теми. Був фільм «Фізкультура», «Жінці про жінку», «Сон — це твій лікар», «Людина і мавпа», «Скарлатина», «Гонорея», «Сказ і боротьба з ним».
Анна
Багато режисерів експериментували і робили феєричні речі, які навіть зараз важко уявити в кіно. Були позажанрові експерименти Дзиґи Вертова, який хотів позбавитися в фільмах театральщини та літературщини.
Олександр
В 1920-ті роки зусиллями ВУФКУ документальне кіно виникає як окремий вид на противагу ігровому кіно.
Звичайно хочеться перенести модель успіху ВУФКУ в сучасну українську кінематографію, але мабуть це неможливо. Тоді всі були заряджені на реформування та створення нового світу. Можна запрошувати діячів з різних галузей, але зараз так не спрацює, тоді історичний контекст дуже сприяв змінам.
Звичайно хочеться перенести модель успіху ВУФКУ в сучасну українську кінематографію, але мабуть це неможливо. Тоді всі були заряджені на реформування та створення нового світу. Можна запрошувати діячів з різних галузей, але зараз так не спрацює, тоді історичний контекст дуже сприяв змінам.
Найуспішніші роки ВУФКУ 1926-1930
736
працівників
2136
кінозалів, які щорічно обслуговували 77 млн глядачів
288 000
карбованців коштував найдорожчий фільм
«Тарас Шевченко»
«Тарас Шевченко»
Щоб підготувати виставку, куратори декілька років шукали фільми ВУФКУ та інформацію про них в музеях та архівах не тільки України, а й інших країн. Вони розказали, як знаходили втрачені роботи та готували проєкт, а Марина розповіла, чому показувати кіно в музеї складніше, ніж кістки мамонта.
Марина
Нам довелося розвʼязати складну проблему – показати кіно в музеї, адже зазвичай в музеях показують кістки мамонта чи картини, а кіно — в кінотеатрах. Проєкт дуже технологічний, ми застосовували різні способи подачі рухомого зображення — проєкції, планшети, навіть VR-шолом. У нас дуже високі стелі і великий простір, які дозволили добудувати вигадливі конструкції для виставки.
Залучили до співпраці інші музеї — Музей театрального, музичного та кіномистецтва, Національний художній, Будинок-Музей Шевченка, Музей книги і друкарства, Музей Кіностудії імені Довженка, Державний політехнічний, навіть Музей медицини, а також Книжкову палату.
Залучили до співпраці інші музеї — Музей театрального, музичного та кіномистецтва, Національний художній, Будинок-Музей Шевченка, Музей книги і друкарства, Музей Кіностудії імені Довженка, Державний політехнічний, навіть Музей медицини, а також Книжкову палату.
Анна
На вигляд виставки вплинули архітектор Олександр Бурлака – ми з ним розробляли всі конструкції, та Лера Гуєвська, яка сформувала візуальний стиль виставки.
Марина
Щоб порівняти, скільки фільмів ВУФКУ лишилось, а скільки втрачено, потрібно було знайти безліч матеріалів. Ігрові ми змогли приблизно порахувати: серед них втрачено 54%. Неігрові фільми, наприклад, анімацію та культурфільми, не враховували, тому не знаємо, скільки було знято і який відсоток втрачено.
Ми вирішили в назві проєкту «втрачені та знайдені» написати англійською, бо відкрили, що українське кіно було відомим у світі. Наші фільми ми знаходили в Європі, США, навіть Японії та Бразилії, прокатні копії залишились в багатьох країнах.
Ми вирішили в назві проєкту «втрачені та знайдені» написати англійською, бо відкрили, що українське кіно було відомим у світі. Наші фільми ми знаходили в Європі, США, навіть Японії та Бразилії, прокатні копії залишились в багатьох країнах.
Анна
У нас три куратори виставки (Стас Мензелевський зараз за кордоном), разом ми працювали кілька років, досліджували та збирали інформацію. Багато матеріалів по фільмах 1920-х років залишилось в Одесі, тому що саме там та в Ялті з'явилось українське кіно. Листувались із закордонними архівами, наприклад з Австрійським кіноархівом, де зберігається чи не найбільша колекція документів Дзиґи Вертова у світі.
Олександр
Ми зібрали основний масив інформації по ВУФКУ, але, гадаю, в майбутньому знахідки ще траплятимуться. Використали кіноматеріал там, де це можливо, адже рухоме зображення краще ілюструє кіно і стиль того часу. Та про втрачені фільми лишились тільки документи та фотографії.
Анна
Деякі фільми, які ми записуємо до втрачених, знаходяться у Держфільмофонді Росії, і зараз ми не маємо ніякої можливості повернути їх.
Олександр
Я відчуваю, що фільми, про які ми назбирали багато документів, знайдуться, наприклад, «Проданий апетит» Миколи Охлопкова. Його експортували до Франції та з успіхом показували в Парижі, а там досить гарна культура зберігання фільмів. Сумніваюсь, що якісь картини знайдуться саме в Україні — все вивезли в Москву, а частину знищили в 1930-х роках. Єдина надія на закордонні архіви. Також зараз почали все більше відкривати архів СБУ, можливо, в ньому знайдуться матеріали, що органи контролю шпигували за якимись режисерами або вербували їх як своїх агентів.
Коли знаходиться фільм — це для нас сенсація. Поки тривала робота над виставкою, знайшли в Японії фільм Ханана Шмаїна
Коли знаходиться фільм — це для нас сенсація. Поки тривала робота над виставкою, знайшли в Японії фільм Ханана Шмаїна
Анна
Важливі знахідки — кінодокументальні кадри та кінохроніки, відео зі зйомок. На них видно знімальну групу, техніку, освітлювачів. Цікаво дивитись, як перевтілювались актори перед грою, якими засобами робили спецефекти. Якщо фільм загублений, то ці кадри для нас неймовірно цінні.
Також цікава хроніка тогочасного життя, зйомки радянського міста, з яких можна дізнатися про побут чи моду 1920-х.
Також цікава хроніка тогочасного життя, зйомки радянського міста, з яких можна дізнатися про побут чи моду 1920-х.
Подивитись матеріали про ВУФКУ та фрагменти старих фільмів можна і в інтернеті, на сайті, який створили до виставки. Переглянути їх можуть всі бажаючі.
Ольга
Медіатеку створили для того, щоб архів нашого фільмофонду зробити публічним і дати людям можливість ознайомитися з нашою колекцією. Спочатку ми зробили сайт про діяльність ВУФКУ, виставили онлайн все, що зберігається в наших фондах. Спершу це мав бути лише каталог фільмів, але ресурс почав розростатися — ми вирішили дати коротку інформацію про режисерів, згодом додали інформацію і про художників, акторів, сценаристів.
Робота з оцифрування матеріалів ще триває, але в розділі Lost, як правило, і немає чого оцифровувати, лише документи, які нам дивом перепали від
На сайті можна подивитись лише уривки з фільмів. Та більшість із знайдених оцифровані, ми їх час від часу показуємо в рамках наших програм.
Робота з оцифрування матеріалів ще триває, але в розділі Lost, як правило, і немає чого оцифровувати, лише документи, які нам дивом перепали від
На сайті можна подивитись лише уривки з фільмів. Та більшість із знайдених оцифровані, ми їх час від часу показуємо в рамках наших програм.
ВУФКУ.Lost&Found
3
роки готували проєкт
30
годин відео використали
250
оригінальних музейних об'єктів показали
1100
квадратних метрів виставкової площі
Головний зал музею стилізований під великий знімальний павільйон кіностудії, на якому знайшлося місце для художників, сценаристів, акторів, операторів і, звісно ж, режисера. У музеї чимало оригінальних інсталяцій, на яких подається інформація, а ще вони можуть бути гарними локаціями для фото.
Ми зібрали 12 цікавинок з музею.
Село
Цій темі присвячена перша інсталяція, тут можна побачити кадри з фільмів Михайла Кауфмана, Арнольда Кордюма та Олександра Довженка, де показано, як українці в селі зустрічають диво техніки 20-го століття — трактор. Кадри за композицією нагадують перший фільм в історії світового кіно — «Прибуття потягу на вокзал Ла-Сьота». Інсталяцію доповнює справжній трактор ХТЗ, який на період виставки привезли з Державного політехнічного музею.
01
Місто
Інша інсталяція нагадує радянське місто — геометричні конструкції, обклеєні кадрами з фільмів, схожі на типові для того часу будинки, а на імпровізованих вулицях розвішані транспаранти, на них замість пропагандистських гасел — цитати видатних кінодіячів.
02
Марина
Міста стали центрами, де кувалася нова культура — авангардна та революційна. Під час революції багато містян емігрувало, і міста потребували нових робочих рук, тому почали приїжджати люди з сіл. Нове населення втомлювалось від індустріального міста, яке часом лякало та пригнічувало. Кіно стало альтернативою — воно відволікало від буденності та розважало. Цю інсталяцію ми назвали «Місто, наркотики і кіно».
А що там в Голлівуді?
В експозиції можна побачити Стрічку часу – дати та події, що відбувались в 1910-1920 роках в Україні та світі. У 1927 році ВУФКУ створюють перший український мультфільм, а 1928 році Волт Дісней патентує Міккі Мауса.
03
Марина
Кіно народилось у Франції в 1885 році, коли брати Люм'єр
Кінотеатр 1920-х років
Один блок експозиції нагадує зал старого кінотеатру — на стіні оригінальні афіші 1920-х років, а замість комфортних м'яких крісел — дерев'яні старенькі стільці. Цей раритет для музею довелося везти із Вінниці. На екрані — фрагменти старих фільмів. Якщо вийти з залу і стати на порозі — картинка завмирає, адже старе кіно живе тільки тоді, коли хтось його дивиться.
04
Сцена театру «Березіль» Леся Курбаса
Лесь Курбас разом з акторами свого експериментального театру також долучились до української кіноіндустрії. Оскільки згодом Курбаса розстріляли, матеріалів про нього та театр залишилось не так вже й багато, один з них — фото акторів, зроблене під час спектаклю «Джиммі Гіґґінз». Його відтворили в Музеї кіно, тільки замість акторів — їх силуети. Якщо піднятися на сцену, можна побачити, що кожен підписаний іменем актора, а планшети показують фрагменти з фільмів, де вони грали головні ролі.
05
Марина
Лесь Курбас був новатором у театрі. Він запровадив цікаву ідею в своїх постановках — частину дії показати у вигляді кіно. Наприклад, в сюжеті є сцени, де герой щось пригадав або йому щось наснилось. Це проєктувалося кіновставкою на екран-вітрило.
VR-реальність
Її розробили до втраченого фільму «Проданий апетит». Одягнувши шолом, глядач разом з їжею потрапляє в чийсь шлунок.
06
Слова, що літають в повітрі
Інсталяція «Слово» присвячена сценаристам. Уривки з їхніх робіт нанесені на прозорі поверхні, що прикріплені до стелі. Здалеку здається, що слова дійсно зависли у повітрі. Це фрагменти зі сценаріїв втрачених фільмів. Літери відкидають тіні на стіну — ніби це все, що залишилось від цих робіт.
07
Марина
Ми залучили сучасних літераторів попрацювати з залишками втрачених сценаріїв, створити свою рефлексію, знайти зв'язок між минулим і сучасним.
Анна
Автори працювали з лібрето до старих фільмів. Вони писали в будь-яких жанрах та не обов'язково про реалії 1920-х років, але користувались мотивами лібрето. Ми їх обмежили лише за об'ємом текстів. Це був цікавий експеримент, в результаті вийшли чудові тексти. Було б круто, якби сучасні режисери підхопили їх та втілили у фільми.
Найпопулярніше місце для селфі
Стенд зі старими афішами. Коли відвідувачів запитують, яка з них їм найбільше подобається, майже всі обирають афішу до фільму «Василина».
08
Марина
Інсталяція «Образ» присвячена художникам в кіно. Один з найвідоміших — Василь Кричевський, він працював над найдорожчим фільмом ВУФКУ — «Тарас Шевченко». І намагався якнайточніше відтворити атмосферу 19 століття на знімальному майданчику. Кричевський знаходив у крамницях та на базарах антикварні речі для зйомок, а костюми створював за журналами мод 1840-х років.
Прихована камера з оператором
Інсталяції «Образ» присвячена і роботі оператора. На фрагментах з кінохроніки можна побачити, як раніше вони працювали. Наприклад, для знімання доводилось постійно та рівномірно крутити ручку камери.
09
Марина
Операторам потрібно було мати «поставлене око»: знати живопис, графіку, скульптуру. Вони відкривали нові прийоми, винаходили абетку кіно — крупний план, панорама, сповільнена і пришвидшена зйомка, подвійна експозиція. Один з найвідоміших операторів того часу Данило Димуцький, працював з Олександром Довженком.
Башта режисера
Інсталяція «Образ» нагадує башту, на вершині якої міг би знаходитися той, хто керує всім знімальним процесом, — режисер. Там експозиція, присвячена Олександру Довженку, транслюються фрагменти його фільму «Земля».
10
Марина
Перша робота Довженка в кіно – оригінальний сценарій втраченого фільму «Вася-реформатор» – надійшов на виставку з Музею Кіностудії Довженка.
Є також блоки, присвячені іншим режисерам. Один з них – Іван Кавалерідзе – був водночас художником, сценаристом та відомим скульптором-монументалістом. Він мав своєрідний та впізнаваний стиль. Його фільм 1920-х років «Злива», на жаль, не зберігся.
Режисер-новатор Дзиґа Вертов знімав динамічне кіно без сценарію та акторів, писав, що треба хапати «життя зненацька». Класику кіно, яку створили Дзиґа Вертов і Олександр Довженко, досі вивчають в кіноакадеміях і університетах по всьому світу.
Є також блоки, присвячені іншим режисерам. Один з них – Іван Кавалерідзе – був водночас художником, сценаристом та відомим скульптором-монументалістом. Він мав своєрідний та впізнаваний стиль. Його фільм 1920-х років «Злива», на жаль, не зберігся.
Режисер-новатор Дзиґа Вертов знімав динамічне кіно без сценарію та акторів, писав, що треба хапати «життя зненацька». Класику кіно, яку створили Дзиґа Вертов і Олександр Довженко, досі вивчають в кіноакадеміях і університетах по всьому світу.
Коридор терору
Заключна інсталяція проєкту — червоний «Коридор терору», в якому з кожним кроком прохід стає все вужчим. На стінах — документи та фотографії репресованих діячів культури. Так закінчується доба ВУФКУ.
11
Марина
Тут знаходиться патефон, який Олександру Довженку подарував Йосип Сталін 1935 року. Тепер влада визначала, що буде модним в кіноіндустрії. Патефон — це натяк, що Довженку потрібно знімати музичні комедії, які любив Сталін. Та з цим жанром у режисера не склалося.
Зал з вісьмома кінопроєкціями
У міні-кінотеатрах можна побачити образи, які сформувала радянська пропаганда. Їх було закладено в кіно, картинах, літературі. Можна подивитись, як в радянські часи на екранах висвітлювали колективізацію, революцію, індустріалізацію, ворога, жінку тощо.
12
Виставка супроводжується великою освітньою та розважальною програмою, там є лекційна зала та простір для дитячих занять, де проходять різні заходи.
Виставка ВУФКУ.Lost&Found триває до 22 грудня.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Кіно дивились
Марина Шилович
Ольга Сошенко