Картини, молодь та сторіз в Інстаграмі:
як працює музей Ханенків
Як історія найвідомішої картини з колекції Ханенків стала київською легендою? Чому ексурсоводи залишають речі на підвіконнях та де найчастіше позують відвідувачі? Навіщо картинам рентген, а музею — інстаграм?

21 червня Музею Ханенків виповнюється 100 років. Незважаючи на вік, музей Ханенків є одним із найсучасніших в Києві. Школярі тут можуть вивчати мистецтво, граючи в настолки, молодь — фотографуватися скільки завгодно, а для батьків з немовлятами є речі, що роблять візит більш комфортним. А ще тут знаходиться найбільше зібрання світового мистецтва в Україні.
Родина Ханенків почала колекціонувати предмети мистецтва у 1870-х роках. До збірки входили картини відомих художників Іспанії, Франції доби рококо, Нідерландів, порцеляна з Німеччини, гравюри з Японії, кераміка Стародавньої Греції. Родина зберігала колекцію в Києві, у маєтку, який побудували на замовлення Богдана Ханенка. Зали оформили в різних стилях — бароко, готика, рококо тощо.

У заповіті Богдан указав віддати колекцію громаді Києва. Після його смерті дружина хотіла передати її Українській академії наук. Потім музей опинився під контролем більшовиків, радянська влада дала йому нову назву, позбавивши імені Ханенків, а частину колекції почала розпродавати. Багато втрат було і під час Другої світової війни — картини, скульптури та гравюри незаконно вивозили до Німеччини. Та після війни музей зміг продовжити роботу, з роками йому повернули ім'я Ханенків, а у 2011-му надали Національного.
Катерина Чуєва
Директорка музею Катерина Чуєва розказала про новий етап роботи:

— Я почала працювати у музеї в 1998 році, тоді щойно відкрили відреставровану частину музейного комплексу з Європейською експозицією. Відразу почався ремонт в іншій будівлі музею №17 по Терещенківській. На відміну від основного комплексу, вона належала не Ханенкам, а родичам Терещенків. До середини 1980-х років цей будинок був житловим, потім його передали музею, щоб розширити площу. Ремонт тривав до 2006 року, там розмістили Азійську експозицію, наукову бібліотеку, архів і низку службових фондових приміщень.

До 1998 року музей взагалі був зачинений для відвідувачів протягом 10 років, і багато киян встигли про нього забути. Дехто думав, що це приватний музей, який разом з колекцією викупила заможна родина. Ми зрозуміли, що треба приділяти увагу історії музею, проводити наукові заходи та виставки, які пов'язані з його засновниками, видатними людьми, які працювали тут, науковцями, які зробили внесок у збереження чи дослідження колекцій. Прийшли нові працівники, і ми мусили шукати інші підходи, щоб завоювати довіру сучасних відвідувачів. З цього починається новий етап історії музею.
Київська легенда та зниклі картини
Катерина розповіла, як музей доглядає за картинами, визначає їх авторів та розшукує зниклі предмети мистецтва:

— Порівняно з деякими іншими музеями України ми зберігаємо невелику колекцію. На жаль, у нас поки немає можливості зробити її повністю доступною для відвідувачів. В експозиції представлено трохи більше 5% колекції, інші предмети зберігаються в фондах.
Колекція музею
25 000
предметів мистецтва
— Сьогодні багато музеїв мають відкриті фонди, тобто фондові приміщення обладнані таким чином, що туди можуть зайти організовані групи відвідувачів і побачити будь-який предмет із колекції. Ми б хотіли зробити так і у нас, а поки що організовуємо виставкові проекти творів із фондів, документальні та інформаційні виставки про окремі предмети чи історію музею. Такі проекти проходять не рідко, але й не дуже часто, вони чергуються з запрошеними виставками.

Колекція музею потребує дослідження та реставрації. Зберігачі фонду — це як сімейні лікарі для творів, вони знають недоліки та хвороби предметів, які зберігають, пам'ятають усі їх тріщинки та потертості. Колекція зберігається в особливих умовах — у спеціальних шафах та на стелажах, для кожної категорії предметів є свої правила зберігання, пакування та переміщення.

Реставратори регулярно проводять профілактичний огляд колекції. Якщо з якимось предметом відбуваються деструктивні процеси (кажуть, що предмет «хворіє»), то за ним потрібно постійно наглядати. Температура, вологість та освітлення також впливають на твори. Завдання музейників — створити такі умови та догляд за предметами, щоб вони були передані нащадкам не в гіршому стані, ніж є зараз.
— Ми робимо чимало технологічних досліджень колекції — це рентген та хімічні аналізи, їх проводять в спеціальних лабораторіях в Національному реставраційному центрі та лабораторії Арт-лаб. Ми сфокусувались на атрибуції предметів — встановленні авторства, місця і дати створення та інших даних. Такі дослідження допомагають перевірити висновки мистецтвознавців (зокрема і щодо автентичності творів) та виявити те, чого не видно неозброєним оком. По можливості хочемо провести технологічні дослідження всіх предметів з колекції. Тривають і мистецтвознавчі розвідки — наші куратори працюють з науковою літературою та каталогами, їздять до закордонних музеїв — збирають інформацію про предмети та контекст. Чим більше ми знаємо про кожний предмет колекції, тим більше виникає ідей для різноманітних проектів– виставок і не тільки.
Найстаріший предмет в музеї
Невелика давньоєгипетська керамічна миска, датується 4 тисячоліттям до н.е.
Найцінніші предмети в колекції
Візантійські ікони 6-7 століття
— Аналогів цих пам'яток у світі майже не збереглось. Вони чудом вцілили після знищення ікон у Візантійській імперії у 8 столітті, потім переходили із рук в руки, поки в 19 столітті Порфирій Успенський не привіз їх до Києва. В 1940 році директор нашого музею Василь Овчинников робив перевірку фондів Антирелігійного музею, який знаходився на території Києво-Печерської лаври, і знайшов ці чотири ікони в занедбаному стані у вогкому приміщенні. Він домігся, щоб їх передали нашому музею.
Найпопулярніший серед відвідувачів
Портрет інфанти Маргарити Австрійської
— Богдан Ханенко придбав цей портрет як твір Дієго Веласкеса у 1912 році в Німеччині, і довгий час він був символом колекції. Однак у 1960-х роках з картиною почали працювати мистецтвознавці: закордонні фахівці вже писали, що це не робота Веласкеса. У музеї була гостра дискусія з цього приводу – керівництво намагалося «зберегти» видатні імена, навіть якщо були сумніви щодо авторства робіт.Сьогодні ми точно знаємо, що це не робота Веласкеса, але поки що ні технологічні, ні інші дослідження не дають можливості чітко вказати автора. Відомо, що картина виконана вже після смерті Веласкеса, можливо, в майстерні його учня Хуана Батиста дель Масо — відомого іспанського майстра. Картина залишається дуже популярною. Вона розміщується в експозиції, тому що це цінний для музею предмет, цікавий своєю історією, це така київська легенда.
— У 20 столітті ми втратили понад 25 тисяч творів, наша колекція могла б бути вдвічі більшою. Ми давно ведемо пошукову роботу. Замість музею цього ніхто робити не буде. В Україні немає таких структур, як в Західній Європі чи США, які розшукують предмети мистецтва та домагаються їх повернення колишнім власникам.

Це складна робота, часто ми маємо просто список предметів, та ніколи в житті їх не знайдемо, тому що немає жодних візуальних характеристик. Іноді списки укладені так добре, що можна впізнати картину за цим описом і поставити питання про перевірку — дізнатися про її походження та в чиї руки вона переходила.

Ми знаємо, що певна кількість речей з колекції нашого музею опинилась у музеях Росії. У кінці 1920-х — на початку 1930-их років «Держторг» за дорученням радянської влади конфісковував предмети з музеїв для продажу закордон. До нашого також направили комісію, яка відібрала найкращі твори. Частину з них музей не зміг захистити, і зараз вони зберігаються в різних країнах, а їхнє законодавство не дозволяє повернути ці речі. Деякі твори не встигли продати, і згодом ми виявили, що вони в російських музеях. Їхнє походження з колекції Ханенків замовчується.

Один з цінних предметів — срібна іранська чаша 6 століття — потрапив в Ермітаж на виставку у 1935 році. Ермітаж відмовився повертати чашу і незабаром виявилося, що вона «подарована Ермітажу». Документів щодо цього «дарунка» у нас немає.

На сьогодні ми повернули лише два втрачених твори, ще один в процесі повернення, це картина «Закохана Пара» Пьєра Гудро. Щодо деяких предметів тривають перевірки приналежності до нашої колекції.

Ми співпрацюємо з музеями України та наскільки можливо з міжнародними партнерами. У нас немає фінансів, щоб самостійно возити на виставки наші картини. Та коли сторона, яка запрошуює, має фінансування, щоб привезти на свою виставку предмет з України, ми погоджуємось. Зараз одна з наших ключових скульптур — велика крилата статуя «Алегорія миру» Антоніо Канови —знаходиться на виставці у Неаполі. Ми також ведемо перемовини з посольствами, культурними центрами та іншими організаціями. Сподіваємось на співпрацю, це дозволить залучити додаткові ресурси та презентувати музей ширшій аудиторії.
Потужна команда та несуворі наглядачі
Катерина розповіла, як створити для відвідувачів комфортну атмосферу, та чого в музеї робити не можна:

— У музея потужна команда. Є люди, які довго працюють тут і дуже добре знають колекцію, вони вклали багато років в її дослідження та збереження. Є і молоді — до 35 років — куратори та інші працівники. Вони, незважаючи на невисоку заробітну плату, продовжують працювати в музеї. Насправді ця робота затягує, якщо ти прив'язуєшся, то дуже важко піти звідси.
У команді музею 90 співробітників
— Частину команди ми бачимо в експозиції — це наші доглядачі, касири, весь персонал, який зустрічає відвідувачів. Ці люди надзвичайно важливі, тому що від їх ставлення до своєї роботи залежить атмосфера в музеї. Є купа стереотипів про суворих наглядачів, які все забороняють, та у нас відвідувачі почувають себе досить вільно. У наших залах можна побачити дорослих та дітей, які сидять чи лежать на підлозі, малюють. Якщо людина не почуває себе в безпеці та комфорті, то не може у повній мірі насолодитися предметами, які бачить. Та музей — це специфічний публічний простір, тут все таки є обмеження, тому що збереження колекції — обов'язковий момент. Ми не можемо робити те, що буде загрожувати людям, предметам чи будинку.

Є працівники, яких відвідувачі взагалі не бачать, це бухгалтерія, деякі фондови співробітникі, які дуже рідко виходять до публіки. Та без цих людей музей не може існувати.

Нові співробітники приносять своє бачення щоденної роботи музею, і воно приживається у нас. Наша команда — це люди, віддані своїй справі.
Немовлята, настолки та речі ексурсоводів
Музей Ханенків відвідують навіть немовлята, в майбутньому вони можуть стати справжніми поціновувачами мистецтва.

Музей — це невичерпний ресурс. Ми намагаємось співпрацювати з аудиторіями, які до нас приходять, орієнтуватися на їхні знання, щоб знайти точки дотику людини і музею. Великим попитом користуються пропозиції для конкретної аудиторії. У нас є програма «Культурний декрет» для батьків з немовлятами. Дорослі можуть поспілкуватися з кураторами, щось цікаве послухати чи подивитись, а діти в цей час граються поряд. Це дуже веселий і гучний процес. Та діти, які змалку бувають у музеї, — це наші потенційні відвідувачі у майбутньому, — розповідає Катерина.
Ольга Носко
Про те, як змінюється аудиторія музею, та найгарячішу категорію відвідувачів, розповіла спеціалістка по PR та комунікації Ольга Носко:

— Аудиторія змінилась за останні п'ять років. Раніше, якщо я бачила в залі молоду людину, то бігла її фотографувати для соціальних мереж музею. Зараз у нас багато молоді та дітей. Спільнота, яка ініціювала «Культурний декрет», подарувала декілька візочків-тростинок для відвідувачів з дітьми, щоб їм було зручніше переміщатися музеєм. Також дитячі стільці та сповивальний столик — ці речі роблять візит молодих батьків максимально комфортним.

Школярі — одна з найгарячіших категорій відвідувачів. Ми багато працюємо з дітьми, у нас є програми та екскурсії для різного віку. Є курси, які проходять двічі на рік по чотири місяці. Для підлітків є програма «Арт-неділі», її самостійно розробила наша наукова співробітниця Катерина Гоцало. Вона взяла різні настільні ігри й адаптувала їх під вивчення історії музею та мистецтва.

Ми весь час щось змінюємо, шукаємо нові підходи в роботі з дітьми та дорослими. На підвіконнях в залах знаходяться різні речі, їх залишають там екскурсоводи, щоб підлаштуватись під групу. Якщо вони бачать, що діти втрачають увагу, то дістають з підвіконня якусь гру і пропонують зіграти. Наприклад, скласти пазл по картині, чи показують на планшеті відео, як картина заглиблюється.

У нас є аудіогіди англійською, з кожним місяцем я бачу, що збільшується кількість іноземних відвідувачів. Я не знаю, як вони нас знаходять, адже англійської версії сайту у нас поки немає.
День селфі та повільного мистецтва
У музеї великий попит на екскурсії, вони розписані щонайменше на тиждень вперед, і краще їх замовляти заздалегідь. На день народження дитини можна замовити театралізовану екскурсію. Також проходять екскурсії для людей з порушеннями зору, для цього є спеціальні техніки опису картин. Ми дізнались, хто їх проводить, та чому музей бере участь в міжнародних акціях:

— Ми не тримаємо штату екскурсоводів — відмовились від цієї системи давно, тому що вона неефективна. Відвідувачам нецікаво слухати людей, які повторюють завчений текст. У нас на екскурсії виходять наукові співробітники. Вони можуть поділитися знаннями. Це і бонус для відвідувачів, тому що інформація набагато якісніша, і розвиток для співробітника.

День селфі чи День повільного мистецтва — це акції, які привертають увагу людей до того чи іншого аспекту життя музею. У День повільного мистецтва треба вибрати кілька предметів експозиції та на деякий час зупинитися біля них. Зазвичай люди проводять біля картини 30-40 секунд, якщо ж роздивлятися її протягом 5-7 хвилин, то можна помітити деталі, що вислизають з уваги, — розповідає Катерина

— Українські музеї зараз стрімко розвиваються і дають контент не гірший, ніж європейські чи американські. Важливо брати участь в таких міжнародних акціях, це робить нашу країну помітною, — додає Ольга.
Фішечка для телеграма та феномен інстаграма
Музей Ханенків — одне з найпопулярніших місць для фото в Києві. В інстаграмі за хештегом #khanenkomuseum можна знайти більше двох тисяч публікацій. Найкращі фото відвідувачів музей публікує на своїй сторінці, вказуючи автора. Про сторіз, прямі включення та найкращі місця для селфі розповіла Ольга:

— Раніше в музеї була заборонена зйомка, та ми дозволили фотографувати на мобільний телефон, а згодом і на фотоапарат. Кожен може зробити світлини на пам'ять чи для соцмереж. Цей музей просто створений для інстаграму. Звичайно, не можна вдихнути аромат через інстаграм, а от послухати в сторіз, як тут скрипить підлога, можливо. Кілька років ведемо нашу сторінку, і весь цей час збирали першу тисячу публікацій під своїм хештегом, а наступну тисячу ми зібрали за місяць. Не знаю, як так вийшло, це невеликий феномен, але круто.

У нашому інстаграмі ми публікуємо не лише фото відвідувачів, а й свій контент, інколи те, що можуть побачити лише працівники. Наприклад, як музей виглядає у вихідний.

Також добре зайшла рубрика з включеннями кураторів у прямий ефір в інстаграмі, де вони відповідали на питання глядачів. Приємно, що люди в робочий час дивились, ще й ставили питання.
Найпопулярніші місця для фото в музеї
Сходи
Багато хто порівнює їх з Гоґвортсом.
Фото @alexandranatolievic
Зал голландського мистецтва
У цьому залі гарне освітлення, є лавка і красиві двері, виходить дуже класний ракурс. Часто на фото відвідувачі сидять на лавці і дивляться на картину.
Фото @valnettvi
Зал Рококо
У залі неймовірні гобелени з епізодами з Дон Кіхота, а ще дуже красива стеля.
Фото @d_gera4ka
Біля Амурів
У переході з Європейської експозиції до Азійської можна зустріти двох амурів. Хоча зараз вони на виставці у Львові. Це теж інстаграмне місце.
Фото @_ivankostenko
Дехто заходить в музей Ханенків, щоб зробити фото, і особливо не цікавиться предметами мистецва, які там знаходяться. Ольга розказала, як до цього ставляться в музеї:

— Іноді мене це трішки засмучує. Та відвідувач не повинен прийняти серйозну позу, обійти музей і вийти з інтелектуальним багажем за плечима. Можна просто зайти, щоб посидіти в тиші, чи відпочити, чи зробити світлину — це нормально. Наступного разу захочеться ще на щось подивитись. До речі, багато хто приходить в музей, вперше побачивши сторінку в інстаграмі.

У соцмережах ми завжди писали простою мовою, адже сенс не в тому, щоб сказати купу красивих складних слів, які ніхто не зрозуміє. Треба донести інформацію, щоб було цікаво читати. Мені подобається сторітелінг, коли у нас з'явиться більше часу, будемо обов'язково публікувати довгі цікавезні історії про роботи з колекції. У кожному полотні може бути безліч сюжетів, тому контенту у нас супербагато.

Нам дуже рідко пишуть щось погане в соцмережах. У більшості випадків вдається швидко вирішити питання. Людина, яка так написала, хоче щоб її почули. Не варто захищатись і робити її винною, треба вислухати, пояснити їй, що сталось, можливо це маленьке непорозуміння, і вибачитись. Та дуже багато нам пишуть якихось класних приємних речей, особливо в інстаграмі, коли тегають в сторіз.

Зараз обговорюємо нову стратегію для комунікацій, зокрема у соцмережах. Вони у нас і так працюють, але їх можна зробити ще крутішими. Твіттер, на жаль, ми трішки закинули, в нашій країні він не такий популярний, та може повернемось до нього, коли придумаємо більш цікавий формат, ніж просто інформування. Недавно створили телеграм-канал, але для нього також потрібна особлива фішечка. Поки сили зосереджені на фейсбуці та інстаграмі.
Музей для відпочинку та натхнення
Катерина розповіла про плани та мрії музею:

— Обидві будівлі музею — пам'ятки архітектури, тому тут є обмеження щодо ремонту і обладнання приміщень. Іноді досить складно зробити так, як було б зручніше музею. Ми намагаємось тримати баланс між потребами музею і колекцій та збереженням архітектурної спадщини. В історичних будинках складно запроектувати систему клімат-контролю. Два роки тому ми розпочали оновлення вентиляційної системи в будинку №15, тому що влітку там спекотно, а взимку дуже холодно. Хотілося б мінімізувати ці сезонні коливання температури та вологості.

Найбільша наша мрія — це третя черга реконструкції, ми б отримали трохи необхідного життєвого простору. Зараз маємо проблему з ґрунтовими водами, через що в наших підвалах підвищується вологість і виникають затікання. Кілька років намагались нейтралізувати це поточними ремонтами, але розуміємо, що проблему треба вирішувати кардинально. Хочемо виконати ремонтні роботи так, щоб наступні 10-20 років зосередитись на інших речах.

Мріємо, щоб музей був максимально доступний, дружній і комфортний, щоб він став джерелом для розвитку, натхнення та відпочинку кожного — киян, гостей міста, людей різного віку та різних інтересів.
Національний музею мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків
вулиця Терещенківська, 15,17
Сторінка в інстаграмі: khanenko_museum
Сторінка у фейсбуці: khanenkomuseum
Картини розглядали та селфі робили
Марина Шилович
Ольга Сошенко
Made on
Tilda