Любомир Гузар — патріарх-предстоятель Української Греко-Католицької Церкви, знана та шанована поміж пластунами особистість. Він сам був пластуном та все життя підтримував пластунів.

З сьогоднішніх — Христя Фріланд, міністр закордонних справ Канади, та Роман Ващук — посол Канади в Україні.

— Ви виросли у Канаді. Були у дитинстві скаутом?

— Я народився та виріс у Канаді. А мій батько був пластуном з України — вступив у 1922-23 році, пластував активно. Потім Пласт пішов у підпілля за Польщі. Були пластові організації і в Києві. Але з часом вони припинили діяльність за Радянського союзу. Старші брат та сестра також були пластунами, тож цілком нормально, що у 1959 році мене шестирічним записали у перший табір.

Це був рій, в який входили хлопці з одного середовища, батьки один одного добре знали, там ми разом і росли. Для мене Пласт — природна частина життя. Знав, що літом їду на табір. Життя родини влітку будувалося залежно від того, в кого коли табір. Для наймолодших табори звичайні — для них біля Торонто є велика пластова оселя. Коли у 12 років переходиш до юнацтва, то табори та вишкоіли вже складніші, ми вибиралиася на дику природу. У 1966-му поїхали в канадські гори, мали мандрівний табір, пройшли багато кілометрів за два тижні. Зустрічалися з пластунами з інших міст і навіть з інших країн. Були такі міжнародні пластові зустрічі, куди з'їжджалися пластуни з усього світу.

— Коли ви приїхали в Україну, тут Пласт не існував взагалі, чи вже потроху відроджувався?

— Вперше я приїхав 1988 року. Чув, що щось відбувається в цьому питанні, але контактів не мав і не міг знайти. На початку дев'яностих йду по Києву, бачу — пластуни йдуть. Підійшов. Мені дали контакти, я познайомився та повільно почав активізуватися.

— Звідки гроші на існування організації?

— У десятьох країнах є повністю сформовані структури, а ще є кілька країн, де ми зараз творимо осередки. Над всім існує конференція пластових організацій, яка координує всіх. У кожній країні кожна дитина сплачує певні місячні внески. Розмір внеску залежить від країни.

В Україні сільські пластуни сплачують менші внески, міські — більше. В середньому — десь 50 гривень на місяць.

— І цих грошей на все вистачає?

— Звичайно, ні. Є благодійні внески прихильників Пласту. У Києві ми провели вже другий благодійний вечір, де збирали кошти. Є допомога на рівні міст, сіл: виділяють приміщення, виділяють фінансування. Ще допомагає держава — останні два роки отримали на табори та вишколи 5 та 7 мільйонів гривень. І є допомога з діаспори. Але це не покриває потреби протягом року. У Львові у Пласту є приміщення, в Києві немає, хоча тут ми ростемо дуже швидкими темпами.

Києву потрібний великий центр: ми маємо архіви та музейні експонати з усього світу, хочемо створити музей. Тут же повинен розташуватися світовий центр, крайовий провід, місце, де рої зможуть зустрічатися. Також потрібні приміщення по районах.

— Нещодавно держава оголосила про свою підтримку Пласту. Не вийде так, що влада диктуватиме свої умови, використовуватиме для пропаганди та інших власних цілей?

— У західному світі скаутські організації діють згідно з законом, який проходить парламент. Відповідно до законодавства організації отримують державну допомогу, пряму або опосередковану. Наприклад, коли їхні приміщення не обкладаються податком на землю чи майно. Або благодійники, які допомагають скаутським організаціям, можуть списувати ці внески зі своїх податків.

У кожному випадку закон гарантує незалежність від впливу держави на організацію. У нас закон також відокремлює Пласт від держави, визнає Пласт як скаутську організацію та визначає різні види можливої допомоги від держави.

— В якому віці взагалі приходять до Пласту?

— Пластуни за віком поділяються на улади. Є вікові групи: новаки — діти від 7 до 12 років, юнацтво — від 12 до 17 років, старші пластуни — 18-35 років, старші за 35 років — пластуни-сеньйори. У новацтві діти зорганізовані у гнізда. В кожному гнізді є 3-4 рої по 8-12 хлопчиків та в роях дівчат. Вони носять жовті хустки. У 12 років переходять в юнацтво, там вони зорганізовані в курені. Курені складаються з гуртків, до яких входять по 8-12 хлопців та дівчат. У 18 років переходять у старше пластунство. Там вони або залишаються самостійними, або по інтересах вступають до старшопластунських сеньйорських куренів.

Є різні курені по інтересах. «Червона калина» — то був такий політичний курінь, до його складу входив Степан Бандера. Є «Лісові чорти» — там більше уваги приділяли спорту, табори були лісові. До цього куреню входив Богдан Гаврилишин. «Чорноморці» більше займалися водними видами спорту. Шухевич був чорноморцем. Я є в курені «Бурлаки». Наша стихія — скелі, гори. До нашого куреню входив Орест Субтельний. До куреня хрестоносців входять різні наші церковники.

15-16 років — такий перехідний період, коли пластуни або йдуть далі, або втрачають інтерес. Задоволені споминами вертаються вже зі своїми дітьми. Є таких неформальний рівень для дітей від трьох років, називається «пташата». Раз на місяць батьки приводять дітей навчатися допластових навичок.

— Серед пластунів небагато дівчат?

— Зовсім ні, дівчат приблизно стільки ж, як і хлопців.

— Як відбувається вступ у Пласт?

— Формально є система подання заявок: зайти на сайт, заповнити форму та чекати дзвінка. Проблема в тому, що в нас черга, тож дзвінка можна чекати і два роки. Дуже багато дітей, але не вистачає готових виховників. Якщо записуєте дитину з пташат, то вона автоматично попадає у Пласт. Якщо вже пізніше — то треба шукати підходи. Легше, якщо особисто знайомі з пластунами-виховниками, тоді просто кажеш: «Ось, бери мою дитину!»

Також є більш популярні гнізда та курені, мають кращу цікаву програму, опікунство. Є таке правило, що гніздом опікується юнацький курінь, а юнацьким куренем — старшопластунський чи сеньйорский. Чим сильніші опіка та допомога, тим краще все працює.

— Яка в пластунів форма?

Коричневі сорочки та спідниці штани для дівчат, зелені сорочки та штани для хлопців, довгі на зиму, короткі — на літо, довгі шкарпетки. Новацтво в жовтих хустках, юнацтво носить кольору своїх куренів. Форму одягають на сходини, на ній є різні відзнаки.

— Достатньо мати бажання стати пластуном, чи потрібно мати спеціальні навички, певні моральні якості?

— Просто приходьте на перші сходини, беріть участь, вчіть систему. У пластунів є певні правила — любов до Бога та своєї країни. Моральні підходи — бути братерським, допомагати іншим. Загалом 14 правил.

— Як координується робота, чи взаємодіють учасники різних куренів між собою?

— Протягом року є 10-12 великих подій, де збирається ціла станиця. Станиця створюється у містах та координує роботу міських куренів. У вересні святкується початок пластового року. Гарна нагода — це свята, різдвяні та великодні. Зустрічаються усі на день першої пластової присяги. На виїздах у літні табори збираються пластуни з ровесниками з інших міст і навіть країн, відбувається процес соціалізації.

Наступного року відновлюється обмін по всьому світу — пластуни з України їдуть до Америки, Канади, канадці — до Німеччини тощо.

— Розкажіть детальніше про табірне життя.

— Пласт — це велика гра. Через ту гру дітей вчать бути пластунами, добрими учасниками суспільства та відповідальними громадянами країни. Є табори історичні, культурні, спортивні, загальні. Там діти навичок, які знадобляться у подальшому житті, — як розпалити вогонь, зварити елементарну їжу. З 12 років пластуни самостійно планують меню на цілий табір, самі купують необхідне та готують.

У таборах також мандрують — обирають маршрути на кілька кілометрів, на привалах готують їжу. У новацтві та юнацтві є так звані проби — перша, друга, третя, де пластуни показують свої знання та навички. Тоді складають обіт, постову Пластову присягу. У 16 років виїжджають на крайові табори. Там складніші завдання. Мій курінь має табір на 3-4 етапи — велосипедний, водний, мандрівний, стиль скельний, коли кожного дня вони проходять Україною певний маршрут, загалом долають по 500-600 кілометрів. Восени проводимо заняття по скелелазінню в невеликих групах з інструкторами.

Основне правило пластової гри — це безпека. Воно стосується всіх етапів — від маршрутів до харчування. Крім того, пластуни вчаться приймати рішення — слухати інших і не піддаватися емоціям та популізму. Для старших є табірна програма «Золота булава», де навчають, як бути виховниками. Там досить високі вимоги. Для старших хлопців існує «Лісова школа», створена американськими військовими, що проходили В'єтнам. Там ти гаруєш так, що тобі і не снилося. Для дівчат подібний табір називається «Школа Булавних». Після двох тижнів занять приїжджаєш додому і тиждень просто відсипаєшся. Ця програма вже перенесена і в Україну.

— Як стають виховниками?

— Це 16-17-річні пластуни, готові взяти відповідальність за навчання новаків та юнацтва життю у Пласті. Зараз запит суспільства до Пласту постійно зростає, ми поки не встигаємо готувати стільки виховників, як потрібно. Щороку до Пласту приходить 10-15% нових дітей. Найбільші темпи росту наразі має Київ.

Спочатку зв'язковий спостерігає, як та чи інша дитина росте, пропонує стати помічником виховника, заохочує. По провідницьких характеристиках ми бачимо, чи готова людина працювати далі, чи може вона працювати з дітьми. Наприклад, ми ніколи не кричимо на дітей.

— Що дає Пласт у житті?

— Здається, в першу чергу до нього заохочують батьки. Вони приводять, записують. Дітям подобається, бо то певний момент гри та побратимства. Всі мої найкращі друзі по життю — з Пласту. Всі моменти соціалізації та дорослішання в своєму житті я пройшов через Пласт.