Престижний напій: чайні традиції киян
Як пили чай київські монахи, козацька старшина й Тарас Шевченко? Як змінилися чайні звички у радянській період? Вікенд разом з МАY-Ukraine розповідає про традиції київського чаювання.
Китайський чай підкорив світ і дав кожній культурі проявити свій характер. Японці перетворили пиття чаю на справжню церемонію, англійці додали дисципліни і мали обов'язковий five o'clock tea, росіяни роздмухували самовари і віддавали перевагу кількості випитого, американці вигадали холодний чай. Особливі чайні традиції були і в киян.

Перші київські традиції чаювання можна назвати монастирськими, бо саме київське духовенство першим оцінило чарівний смак чаю. Ця пристрасть простежується з 18 століття. Так, Пустинно-Миколаївський монастир в 1768 році, готуючись зустріти нового архімандрита, придбав чверть фунту (тобто 100 грамів) чаю. Наступного року монастир знову купив 50 грамів чаю для соборної братії і 100 грамів для зустрічі різних гостей. Документи зафіксували купівлю чаю Кирилівським монастирем. Є згадки про «ситце чай цидіти» в Видубицькому монастирі.
Але цифри документують лише монастирську бухгалтерію. Духовенство також не шкодувало грошей на чай. Коли в 1787 році помер Микола Цвіт, який свого часу був архімандритом пекінської духовної місії, то в посмертному реєстрі його майна було вказано 12 кілограмів чаю.

Дослідник Максим Яременко відзначає, що чай коштував дуже дорого — 2,5 рублі за фунт (400 грам). За ці гроші можна було придбати п'ять годованих свиней. Зрозуміло, що пересічні кияни не могли витрачати такі гроші на напій. Тому чай в Києві на початку був лише частиною монастирського життя. Жодне храмове свято не обходилось без чаю. В архімандрита Михайлівського Золотоверхого монастиря Йоаникія Скабовського було три служники. Один з них відповідав за зберігання чаю, другий — за зберігання і приготування води для чаю. Готувати чай для Йоанкія Скабовського служникам доводилось регулярно.
Слідом за духовенством чай почала пити і козацька старшина, а за нею підтягнулися багаті ремісники. Спочатку багаті міщани вживали чай лише на свята. Разом з чайниками став з'являтися ювелірний посуд для приготування чаю. Завдяки високій ціні для киян пиття чаю стало ознакою престижу, а пригощання — виявом поваги до гостя. Саме так чай входив в моду.

Якщо духовенство і багатії пили дорогий «жулан», то бідніші кияни могли заощадити та купити «цегляний» чай (тобто пресований, значно нижчої якості). Бідніше населення «чаювало» відварами зі зборів трав, листя малини, смородини.
У 19 столітті моду на чай стали задавати приїжджі з Петербургу і військові. Саме в Петербурзі полюбив чай Тарас Шевченко. Шевченкознавець Володимир Мельниченко знаходить згадки про чай в віршах і повістях, спогадах знайомих Кобзаря: «Коли я прийшов… хазяїн, скинувши безцеремонно чобіт, повернув його халявою до труби самовара, що стояв у кутку, та, наставляючи халяву прямовисно до труби, зробив з неї щось подібне до міха. Дмухав так завзято, що аж іскри зісподу сипались. Зайнятий тією роботою, навіть не привітався зі мною». Таким запам'ятався Шевченко поету Кенджицькому. Схожі спогади залишив і Микола Костомаров: «Довгі вечори просиджували ми влітку на Хрещатику в саду за чаєм. Нескінченні велися між нами розмови і спори. Шевченко випивав стакан за стаканом із словами: «А всипте, будьте ласкаві, ще чаю!»

Шевченкознавець доводить, що чай не просто подобався поету, а допомагав йому творити. Так на засланні поет радів мідному чайнику: «…Мідний чайник, який робиться необхідним для мого журналу, як журнал для мене. Без чайника, або без чаю, я якось ліниво, бувало, брався за се рукоділля. Тепер же, ледве встигну налити в стакан чаю, як перо саме проситься в руку».
Інший запис Шевченка, зроблений в казахських степах, пояснює, чому моду на чай підхопили російські військові: чай був єдиним способом втамувати спрагу, адже сира місцева вода непридатна до споживання. З великим захопленням Шевченко записав, як не міг відмовитись в гостях від чаю з лимоном — «нечуваної розкоші у пустелі».

Цей спогад пізніше він використав у повісті «Близнюки»: «Ніколи в житті я не відчував такої страшної спеки і ніколи в житті я не пив такої гидкої води… ЇЇ до роту неможна взяти не процідивши: вона пінилась вошами і мікроскопічними пиявками… Я за допомогою лимону випив склянку чаю. Нічим так швидко не втамуєш спрагу, як гарячим чаєм вприкуску».

Повертаючись із заслання, Шевченко заїхав у Москву до актора Щепкіна. Чайні традиції, як виявилося, відрізнялися: московити пили дуже міцний, дуже гарячий чай і дуже багато. Чайник Шевченка висміяли через те, що солідній людині з такою дрібною посудиною соромно сидіти, інша справа — самовар.
Українська література 19 століття бездоганно задокументувала, як міську моду на чай сприймали провінціали. У драмі Карпенка-Карого «Мартин Боруля» його герой, який хоче відчути себе дворянином, вирішує пити чай і каву: «Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять.. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?»

У драмі Михайла Старицького «По-модньому» передана ще одна своєрідна традиція — чаювання часом було лише прелюдією до міцних напоїв:

Вареник. Стало буть, тошно. Сам почепив мегдалію, предсідатель би то! О?! Ще мене під руку... О?! Зайдіть, просить, на чайок!
Дзвонарська. На чайок?
Зінька. До присідателя?!
Вареник. Що ж там за штука? Гм! Приходжу. Ведуть мене, садовлять... Зараз чай з тим, як його?..
Дзвонарська. З кізляркою, певно? Мій покійничок уживав було завжди після добрих похорон.
Вареник. Ні, ні!
Дзвонарська. А-а, з ромом?
Вареник. Та ні!.. Ах ти, господи! З конякою.
Наталка. З живою?
Вареник. Тю, дурню! Такий напиток!

Та що більше розвивався і багатів Київ, то швидше чай перетворювався на звичайний напій для киян. Реклама чаю, який можна було замовити поштою, засвідчує, що підприємці розраховували на масового споживача. Чаювання навіть стало темою анекдотів.
Але після перемоги більшовицької революції любителям чаю стало не до сміху, не до чаю і не до цукру. Для торгівлі чаєм створили цілий трест. Але поява зайвої бюрократичної структури зовсім не гарантувала власникам чайників і самоварів достатньої кількості якісного чаю. Майже десять років знадобилося радянській владі, щоб ліквідувати дефіцит завдяки кавказькому чаю.

Радянське чаювання засвідчило, що революція торкнулася не лише політичної системи, але й всіх сфер життя, зокрема й чайних традицій. Символічно, що фільм режисера Миколи Шпиковського 1927 року про складнощі життя в комуналці називався «Чашка чаю». На жаль, до нашого часу фільм не зберігся.

Зате зберігся роман Булгакова «Майстер і Маргарита», який доніс до нас особливості радянського буфету: «До роту нічого не візьму в вашому буфеті! Я, шановний, проходив вчора повз вашу стійку і досі не можу забути ні осетрини, ні бринзи. Дорогоцінний мій! Бринза не буває зеленого кольору, це вас хтось обманув. Їй належить бути білою. Так. А чай? Це ж помиї! Я своїми очами бачив, як якась неохайна дівчина підливала з відра до вашого величезного самовару сиру воду, а чай між тим продовжували розливати».
Врешті-решт після низки трагічних десятиліть у Радянському Союзі почався «застій». У Києві пили грузинський чай. Якщо в магазинах з'являвся індійський, то його швидко розбирали. Частиною нових традицій радянського чаювання стала безальтернативність. Кава була дуже дефіцитним продуктом і замість неї радянським громадянам пропонували пити кавовий напій на основі ячменю. Смак смаженого ячменю однозначно підштовхував споживача обрати чай.

Іншою частиною радянських чайних традицій стало дарування чайних сервізів, мельхіорових (а якщо пощастить, то і срібних) чайних ложок, самоварів, електросамоварів. Ці подарунки не були бажаними, але вважалися прийнятними, а в разі чого їх можна було передарувати комусь іншому.

В умовах монополії грузинського чаю кияни урізноманітнювали смак, додаючи мед, м'яту, липовий цвіт. Додавання калини можна назвати найкращим здобутком українського чаювання.

Окремі радянські громадяни з чаю вирощували чайний гриб (колонія мікроорганізмів, яка виростає мов гриб, в підбродившому чаї — «чайний квас»). Шанувальники «чайного гриба» часом нагадують напіврелігійну секту і досі існують серед нас.

Кияни не відчували дефіциту чаю, але під кінець 1980-х дефіцитом став цукор. Щоб випити солодкого чаю, доводилось проходити квест: отримати талони на цукор — знайти чергу за цукром — відстояти чергу. Можна було підсолодити чай кубиками цукру-рафінаду. Через високу ціну його мало купували. Тож і талонів на нього не вводили. Але так розкошувати було не по-радянськи.
Розпад СРСР відкрив ринки для справжнього чаю і повернув киянам можливість творити нові чайні традиції. Так, поява на ринку чайних пакетиків значно спростила процес чаювання — тепер можна швидко заварити напій на робочому місці чи під час подорожі. Чайні сервізи відійшли в минуле, їх замінили великі чашки з дотепними написами та термокружки. Чай п'ють не лише в компанії за бесідою, а й наодинці під улюблений фільм, на ходу дорогою додому, в офісах, кафе та на природі в холодну пору. Одні кияни полюбляють чай без цукру, другі — не уявляють напій без підсолоджування, треті — обов'язково вприкуску з печивом чи цукерками, четверті — додають в напій гілочку м'яти та лимон. Згідно з результатами всеукраїнського багатоцентрового обсерваційного дослідження ВЕСНА українці п'ють чай вдвічі частіше за каву.
Для киян став доступним такий великий асортимент чаю, що набриднути цей напій просто не може. Компанія МАY-Ukraine постачає на український ринок чай Richard, Curtis, Mayskiy та Lisma, що виготовляють з високоякісних сортів з Цейлону, Кенії, Індії та Китаю.

Richard
— чай для поціновувачів англійської класики, ідеально підходить для сніданку, ланчу та 5 o`clock tea. Окрім класичного чорного та зеленого листового, є чай з додаванням бергамоту, ягід, квітів жасмину та різних трав.

Curtis — чай для тих, хто любить все нове та незвичне, адже має неймовірно велику колекцію смаків. Можна спробувати чай Curtis з ароматом манго, грейпфруту, ягід і навіть трюфелю або солоної карамелі, з додаванням цукатів ананасу та пелюсток троянд.

Mayskiy — класичний крупнолистовий цейлонський чай, добре підійде для родинного чаювання зі смаколиками.

Лісма — міцний насичений індійський чай, який добре бадьорить зранку і заряджає енергією на цілий день.
Рецепт ідеального чаювання від МАY-Ukraine
Якщо у вас чорний чай
Не використовуйте перекип'ячену воду. Уникайте жорсткої води: вона зіпсує смак та аромат чаю. Фільтрування може пом'якшити її. Також не варто використовувати мінеральну воду.
Краще обрати керамічну або скляну чашку та заварник.
Закип'ятіть воду та обдайте заварник окропом, потім засипте порцію сухого чаю.
Дайте окропу трішки охолонути, адже чай краще заварюється за температури 80 градусів.
Залийте чай гарячою водою та заварюйте 5 хвилин.
Налийте напій в улюблену чашку та насолоджуйтеся чаюванням.
Якщо у вас зелений чай
Насипте зелений чай у заварник та налийте окропу так, щоб він ледь покрив листя, та відразу злийте цю воду.
Ще раз залийте чай гарячою водою та дайте настоятися 3 хвилини.
Налийте напій в улюблену чашку та насолоджуйтеся чаюванням.
Не поспішайте викидати листочки з заварника. Якісний зелений чай можна заварювати до пʼяти разів.
Чаював по-київськи
Олександр Вітолін
Фото на бейджі: Depositphotos.
Made on
Tilda