Київ — вічний. Вічні й розмови про те, як гарно жилося у старому Києві. Але придивіться і побачите, що кияни однакові в усі часи. Так само обожнюють каву і плітки, отримують задоволення від модних магазинів та вуличних ярмарків, вміють самоорганізовуватись та підтримати своїх.

У свій четвертий день народження Вікенд запросив на каву до ТРК «Проспект» київських гідів та розпитав про те, чим жив старий Київ та чим він нагадує Київ сучасний. Розповідають Софія Грабовецька, Таня Адамус, Олена Орос та Альона Дерябіна.

Пасажі почали створювати в Європі, а на початку 20 сторіччя вони з'явилися і у Києві. Перший — біля нинішньої площі Льва Толстого. От тільки європейські споруди були критими, щоб модниці не забруднили черевички. А у нас вийшло інакше.

У пасажах розташувалися модні магазини, де можна було придбати сумочки, прикраси, чоловічі та жіночі капелюшки та багато іншого. Але не тільки магазини були у пасажах, зазвичай там пропонувалися і розваги. Чоловіки знали: поки дружина у модистки, можна піти сфотографуватися в фотоательє, вибрати нову платівку і послухати музику, підібрати книгу. Одяг в основному відшивали у кравчинь. Правда, про салони модисток ходили чутки, що це насправді підпільні борделі.

Поступово наймоднішою вулицею міста став Хрещатик. Свого часу ювелірна компанія знаменитого на весь світ Карла Фаберже відкрила магазин на Хрещатику, проте той магазин працював недовго, бо не витримав конкуренції від місцевого ювеліра Йосипа Маршака.

Звісно, відбувалися у місті і ярмарки. Контракти проходили двічі на рік. Коли Оноре де Бальзак приїхав до Києва, він писав: «Протягом 15 або 20 днів контрактів у Київ приїздять зі всіх кутів Росії, буває такий рух у справах, забавах, що неможливо, щоб я описав... Молоді дами бувають на балах в сукнях королівської розкоші, далеко більшої від усього того, що можна побачити в Парижі... Вони руйнують чоловіків своїм вбранням…»

На Подолі біля фонтану з левом знаходився стихійний міський ринок, звідти пішла фразочка «Біля лева печінка дешева». Можна сказати, що ті ярмарки відповідали нинішнім ярмаркам вуличної їжі.

Зараз ми дізнаємося актуальні міські плітки з фейсбуку, а перевірені новини читаємо на Вікенді. А тоді про все цікаве можна було почути на ярмарку чи базарі. Пасажі були місцем шопінгу багатої частини суспільства, а ярмарки — місцем зустрічі бідноти та багатіїв. Різницю між цими двома групами влучно відображає пам'ятник Паніковському. Якщо придивитися, побачиш, що він вдягнений у досить непоганий костюмчик. Правда, трохи малуватий герою за розміром.

Загалом він такий модний хіпстер у підкочених штанях. Але у передній кишені піджаку у нього ложка. Вона і є основним показником бідноти героя: як тільки трапиться їжа, можна швидко поїсти та сховати ложку до наступного перекусу, який невідомо коли трапиться. А може Паніковський поцупив цю позолочену ложку в знаменитій кондитерський «У Жоржа» і як раз несе у ломбард?

Економіка розвивалася досить повільно, доки не було шаленого попиту. Аж ось скасували кріпосне право, почалася індустріальна революція, з'явилася залізниця, Київ став центром південно-західного краю. Населення стало стрімко зростати.

Сформувалася нова публіка, яка мала попит і сама той попит обслуговувала. Ніхто нічого їм не давав. Тому Київ кінця 19 — початку 20 сторіччя — це місто благодійництва. Люди розуміли: якщо не покласти бруківку, цього ніхто для них не зробить. Все базувалося на самоорганізації. І крамниці відкривалися за принципом «свій до свого по своє». Цей принцип працював усюди, майстри та продавці мали свою сформовану клієнтуру.

Звісно, основну рушійну функцію брав на себе свідомий бізнес. Власник розмірковував десь так: «Хочу жити в Києві, бо звідси ближче до мого цукрового заводу, ніж з якоїсь умовної Москви. Тож лишуся жити тут, але мені потрібні всі ті зручності та комфорт, до яких я звик. Буду пробиватися у міську думу чи даватиму гроші на проєкти тим, кому довіряю».

Якщо подивитесь фотографії тих часів, то побачите, що яскраві вивіски, які намагаються привернути увагу потенційного покупця, — не сучасний винахід. Подеколи тоді реклама виглядала жахливо і сильно псувала обличчя міста. Правда, не було сучасної крутої поліграфії та можливості зробити підсвітку, — інструментів, якими іноді зловживають сьогодні.

Звісно, і тоді, і зараз були і прояви смаку, приклади стильних вивісок. Іноді для виготовлення таких вивісок у старому Києві навіть запрошували іменитих художників.

Неправильно вважати, що у Києві не носили традиційне народне вбрання. Вишиті сорочки та плахти були повсякденним одягом, про це свідчать численні фотографії того часу. У таке вбрання вдягалися і на свята, щоб зробити найголовніше фото в житті. Навіть петербурзькі модні журнали друкували колекції суконь в українському стилі.

Цей факт турбував імперську владу, тож місцевим чиновникам доручили вигадати якусь хитрість, щоб змусити киян відмовитися від вишиванок. За тодішнім законом борделі мали пошити своїм дівчатам мінімум дві вихідні сукні, щоб дівчина у пристойному вигляді могла вийти на вулицю заробляти. Начальник міської поліції наказав власникам борделів на Подолі перевдягнути повій у стилізоване українське вбрання. Інші мешканці Подолу, подивившись на це, заховали у скрині свої вишиванки та плахти.

Кава приваблювала екзотичністю та високою ціною, що перетворювало її на дещо елітний напій. Це ж не рослинка чи травинка, які ми звикли заварювати, — нарвав любистку, ромашки та м'яти, насушив і роби собі чай. А тут хтось привозить здалеку кавові зерна, які треба обсмажити, перемолоти у кавомолці, заварити і тільки тоді випити.

Цікаво, що свого часу поряд із кав'ярнями та чайними у місті існували і молочарні, куди кияни заходили випити склянку парного молока. Така існувала навпроти оперного театру.

Для киян 19 століття кава стала не тільки напоєм, а й приводом для зустрічі. Зараз ми іноді споживаємо напій десь на бігу. А тодішній киянин сидів із чашечкою кави біля біржі, розвʼязував якісь ділові питання. Або ж пив каву з Городецьким, обговорюючи проєкт свого нового будинку.

Період популярності кави та розквіту кав'ярень був зовсім коротким, буквально років тридцять до революції. Після революції споживання кави майже припинилося, адже напій надовго віднесли до буржуазних витребеньок.