Але з часом Західна Європа створила та зміцнила банківську систему, економічна діяльність там стала такою ж шляхетною справою, як і військова служба. Українські землі ще два століття відставали від європейських країн через постійні війни.

Підприємець із Марселя, який у 1784 році приїхав налагоджувати торгівлю, писав: «Карбовані гроші зовсім відсутні в Херсоні і Криму: тут бачиш лише мідну монету, а паперові гроші не перебувають в обігу через відсутність засобів дисконту». Тож навіть морські порти не стали міжнародними торговими центрами, а залишалися просто містами з гарними краєвидами, бо в них не діяли векселі — попередники сучасних комп'ютерних транзакцій.

У 1872 році великі київські та полтавські землевласники — шталмейстер князь Михайло Кочубей, гофмейстер Петро Селецький, інші дворяни-землевласники — заснували Київський земельний банк. Заклад надавав довгострокові і короткострокові кредити під заставу землі і міської нерухомості. У 1886 році головна контора Київського земельного банку розмістилася на вулиці Інститутській, 7. Вулиця навпроти контори отримала назву Банкова.

Але залишки феодального ладу продовжували впливати на банківську систему і економіку країни в цілому. Міністерство фінансів обмежувало кількість комерційних банків, а саме вони надавали короткострокові кредити, необхідні для малих і середніх підприємців та землевласників.

Водночас Державний Дворянський земельний банк видавав довгострокові кредити винятково спадковим дворянам під заставу землі. Займи цього банку контролював безпосередньо міністр фінансів. Банк йшов назустріч дворянам і відтерміновував виплату відсотків за користування кредитом, а часом списував невиплати. Таке благородство з боку банку залишало землю в руках старих малоефективних власників. Та поступово державні дотації на утримання Дворянського банку довелося обмежити, і він припинив своє існування. Справи Дворянського банку перейшли до Державного селянського земельного банку.

А от кооперативний рух виявився успішним попри тривалу протидію подібним товариствам. Перший союз кредитних кооперативів заснували в Бердянську. Далі кредитні кооперативи почали виникати в інших українських містах. У 1905 році на основі кредитних кооперативів виник Союзбанк. У 1911-му його перевели до Києва і затвердили новий устав, що дозволяв банківські операції. Установа стала центром усіх українських товариств взаємного кредитування, проводила торгово-посередницькі операції, налагоджувала виробництво, розвивала українську кооперацію і підтримувала український рух.

Перша світова війна розбурхала шпигуноманію і відкрила великі можливості для інтриг. Приклад шпигуноманії — арешт у 1916 році Абрама Доброго, керівника відділення банку в Києві. Банкіра і цукропромисловця звинуватили у спекуляціях з метою створення продовольчої паніки і переказі грошей на користь ворожих держав. Але за Доброго заступилися Григорій Распутін і інші придворні можновладці. Та навіть за таких несприятливих умов напередодні революції Російський банк для зовнішніх операцій залишався одним з найбагатших і найактивніших акціонерних банків, а також планував поглинання інших банків.

До творення української державності долучився і той самий Абрам Добрий. За Скоропадського він очолив фінансовий комітет. І саме при Скоропадському, який орієнтувався на великих землевласників, почав діяти Український державний банк. Кредитна політика банку допомогла аграрному сектору в умовах революції. Найвідомішим управлінцем банку був Віктор Ігнатович. До речі, у нього мешкав Іван Франко під час візиту до Києва у 1909-му, бо Ігнатович був одружений з сестрою письменника.

Перемога більшовиків призвела до націоналізації всіх банків. Наслідком цього стала поява нових скарбів, адже кияни відмовлялися здавати золоті царські червонці радянській владі та ховали їх.