Тарас Шевченко тричі гостював у Києві і навіть сподівався в ньому оселитися, але цього так і не сталося. Вперше Шевченко побував тут, коли був кріпаком пана Енгельгардта. Хоча кріпак не мав можливості ознайомитися з містом так, як йому цього хотілося, вже тоді парубок захопився красою Києва. Наступного разу Шевченко прибув до Києва вільною людиною, а посада художника при археографічній комісії Київського університету навіть спонукала його до найближчого знайомства з містом. Тож яким запам'ятався молодому художнику і поету Київ?

Київ у 1845-му був надзвичайно строкатим і спраглим до оновлення. Давні укріплення, традиційні селянські хати, садки і просто зелені хащі почали поступатися місцем новобудовам. Гадаю, більшість читачів з сумом сприйме той факт, що вулиці Володимирська і Прорізна були споруджені на місці стародавніх укріплень, після чого на Старокиївській горі від князівських часів залишилися лише руїни Золотих воріт.

Це був саме той випадок, коли міська влада, знищуючи історичні пам'ятки, свято вірила, що облагороджує Київ. У цьому плані Київ нічим не відрізняється від іншого світу. Єгиптяни після прийняття мусульманства довгі віки не бачили жодної цінності в пірамідах. Єгипетські піраміди стали культурним скарбом тільки завдяки французам, які прийшли в Єгипет як завойовники, а потім вже і завдяки туристам. Так само язичницькі храми стародавньої Греції і Риму після прийняття місцевим населенням християнства довгий час сприймались як склади безкоштовних будівельних матеріалів, або навіть як місця для випасання кіз.

Активно розбудовувалось не лише Верхнє (або Старе) місто. На Печерську було зруйновано 533 будинки (чи скоріше хат) для зведення фортеці, яку сьогодні кожен може відвідати за адресою Госпітальна, 24А. Зрозуміло, що Печерськ цікавив Шевченка перш за все своїми храмами. З графічних робіт, виконаних Шевченком у київський період, надзвичайний інтерес становить акварель «Аскольдова могила». Адже вона була написана в часи, коли навколо каплиці знаходилися могили з хрестами і склепами. У роки радянської влади це кладовище було знищено.

На Печерську Шевченко зупинявся в «Зеленому готелі», який належав Лаврі. Але на початку 20 століття готель знесли, щоб звести прибуткові будинки (тепер це РУ ГУ МВС за адресою Московська, 30). А от хлібний магазин за адресою Братська, 2, споруджений в 1760-ті роки, зберігся. У цій будівлі Шевченко перебував як арештант.

Липові і шовковичні сади та виноградники вирубили в 1828-1835 роках, бо на їх місці закладали вулиці Липську, Шовковичну і Виноградну (тепер Пилипа Орлика). Новий район отримав назву Липки та доволі швидко перетворився на найпрестижнішу частину Києва, де мешкали тільки найзаможніші кияни. Однак і після цього Київ продовжив залишатися зеленим містом, і саме таким Шевченко замалював його на своїх київських етюдах.

А от Хрещатик за часів Шевченка був ще зовсім новою вулицею. У спогадах В.Г. Барщевського на Хрещатику стояв театр, поруч з ним було болото. Іншому очевидцю Хрещатик запам'ятався через луг, на якому паслися корови. Лише після пожежі на Печерську і знищення значної частини Клова в 1840-х роках Хрещатик поступово став набирати нового значення.

Якщо піднятися від Хрещатика до провулка Шевченка, побачимо хату Івана Житницького, де Тарас замешкав в 1846 році. Звичайно, хата після реставрації виглядає занадто новою, але інакше вона навряд чи збереглася б до наших днів. Сьогодні хата, де знаходиться філіал музею Шевченка, контрастує з навколишніми будинками, а в ті часи вона виглядала типовою. Тогочасна назва місцевості Козяче болото також свідчить, що сучасний центр не мав того престижу, який має сьогодні.

До речі, такою ж новою виглядає і хата на Пріорці за адресою Вишгородська, 5. Там Тарас Григорович зупинявся під час своїх останніх відвідин Києва.

У пожежі 1811 року згоріла значна частина Подолу. Він розбудовувався заново і ще не мав того шарму, за який його люблять сьогодні. У порівнянні з Хрещатиком і Подолом трохи кращим виглядало Бульварне шосе (сучасний бульвар Шевченка). Споруд у цій частині Києва було ще мало, але їхня архітектура говорить сама за себе. Таким і сьогодні є колишній будинок Терещенка на бульварі Шевченка, 12, який тепер став музеєм Шевченка. Звичайно, треба пам'ятати і про Університет Святого Володимира, в якому в 1847 році Шевченко викладав малювання і який з 1939 року був перейменований на честь поета.

Схоже, можна з впевненістю сказати, що Шевченку пощастило побачити Київ під час зміни двох архітектурних епох. «Шевченківський» Київ мав всі недоліки міст Російської імперії: погані дороги без бруківки, відсутність каналізації та зграї бродячих собак. Весняні зливи легко перетворювали місто на Венецію. Подібні стихійні повені в більшості випадків спадали доволі швидко і використовувались міщанами для змиву нечистот.

Той Київ хотів змін. У 1840 році в місті проживало всього 44 700 мешканців. У 1863-му — 68 400. У 1913 році киян стало 595 000. Приріст став можливим завдяки будівельній лихоманці 1880-х. Довелося руйнувати давніші будинки і викорчовувати більше садів. Так ми втратили «шевченківський» Київ і отримали новий, який тепер і сам потерпає від нової будівельної лихоманки.