В європейських жінок проблем, пов'язаних з віком, також вистачає, проте більшу частину з них вони розвʼязують за допомогою законодавства та систем солідарності. У нас немає ні систем солідарності, ні належного дотримання законодавства. Навіть Молдова має законодавство, яке захищає громадян від ейджизму. У нас начебто подібні закони є, скажімо, заборонено в оголошеннях вказувати бажаний вік кандидатів. Але ніхто цих вимог не дотримується, бо не працює система санкцій за подібні порушення.

У Західній Європі та Америці законодавство забезпечує рівні права для всіх, більш того — є певні бенефіти для жінок старшого віку. Скажімо, у нас страхові компанії неохоче беруться страхувати жінок з певного віку. За кордоном навпаки — кількість пропозицій для людей старшого віку тільки зростає. Або банківські кредити: у нас не можна отримати кредит після певного віку (здається, за 10 років до пенсії). В американців та європейців подібних обмежень немає, можеш брати кредити навіть у непрацездатному віці.

Як психологиня, я найбільше думала про підтримку і те, як надати жінкам більше впевненості в собі. Тоді вони зможуть самі вимагати від держави певних прав. Але мої товаришки, можливо через освіту та інший кут зору, дивилися трохи інакше. Люда Гарбуз більше казала про адвокацію та допомогу державі для того, щоб вона змінила ставлення до жінок. А в наших обговореннях ставлення суспільства вже вийшло на передній план. Ми не плануємо підмінити державу, але хочемо надихнути її. Хоча іноді, щоб добитися змін, державі треба дати копняка.

Окрім фізичного комфорту, є психологічний комфорт — це підтримка, змога брати участь у суспільному житті, не зважаючи на вікові фізичні обмеження. Не повинно існувати «виключення з суспільства», коли жінка відчуває себе ніби прозорою, коли крізь неї всі дивляться й не помічають.

Знайти роботу зараз важко не тільки в 50, а й в 35-40. А ми хочемо, аби держава надавала пільги тим роботодавцям, які працевлаштовують жінок старшого віку. Це така ж позитивна дискримінація, як пільги для підприємств, які беруть на роботу людей з інвалідністю.

Меценатів і підприємців, які готові щось міняти в цьому питанні, зовсім небагато. Відомий своїми проєктами допомоги літнім людям бізнесмен Гарік Корогодський, який створив фонд «Життєлюб». Але системних ініціатив у нас немає.

Плюси таких працівників очевидні. Найцінніше — це їхній досвід. Жінки після 50 років вкрай рідко народжують дітей, вони не йдуть у декретні відпустки і взагалі не мають великих перерв в роботі. Вони з готовністю перенавчаються.

Іноді кажуть, що на нас ображатимуться чоловіки. Зараз ми бачимо, що ейджизм непропорційно впливає на жінок і чоловіків. Чоловіки у віці все одно залишаються бажаними та впливовими, а жінки страждають у багатьох сферах. Вони мають менший доступ до ресурсів, менше заробляють, більше доглядають дітей та батьків. І пенсія в них теж буде меншою. Так, жінки раніше йдуть на пенсію, і чоловіки можуть через це ображатися. Але чоловіки живуть на 10 років менше за жінок.

Середня тривалість життя в Україні становить лише 72 роки. У Євросоюзі різниця між середньою тривалістю життя жінок і чоловіків — 5,5 років, а середня тривалість життя 81 рік. Це означає, що наша жінка буде жити дуже багато років з невеликою пенсією. Вже зараз наші високопосадовці кажуть: «Ті, кому зараз 40 років, у майбутньому можуть не мріяти про пенсію». Тому в групі ми будемо висвітлювати проблеми здорового старіння жінок і чоловіків, але фокус робитимемо на жінках.

Де в нас освіта для людей поважного віку? Пам'ятаю, десь у дев'яностих я проходила стажування в Британії, в Кембриджі. Ми знімали кімнату у поважної леді, їй було десь за сімдесят. Вона вступила до університету і вивчала історію мистецтва. Ми були тоді молодими та самовпевненими, тож запитали у неї: «Навіщо ви це вивчаєте?»

Вона відповіла: «Може я буду викладати чи досліджувати, та й взагалі мені це цікаво». Зараз я б сама з задоволенням вивчала історію мистецтва, якби держава давала таку можливість, адже в розвинутих країнах така можливість є.

Одне з наших завдань — забезпечити доступний мінімум медичних послуг, який має надавати держава. Насамперед йдеться про гінекологічні послуги та послуги з репродуктивної медицини (як у всіх країнах). Загалом треба на рівні держави виробити стратегії підтримки жінок у третьому віці, адже ці жінки живуть багато років з дуже низькою якістю життя. Часто основною причиною є низький рівень медичних послуг або загалом їхня недоступність.

Окремо треба працювати з лікарями, міняти етичний кодекс, щоб вони були дружніми до жінок. Чому жінки терплять і до останнього не йдуть до лікаря? Бо часто їм неприємне обслуговування, адже вони чують: «Ви ж стара, чого ж ви хочете?» Тому вони обирають жити з болем, ніж відчувати таке ставлення. Має бути певний медичний протокол для таких жінок, обережне та дружнє ставлення.

За даними досліджень 70% жінок і лише 30% чоловіків доглядають своїх хворих родичів. Також жінки частіше доглядають своїх чоловіків. Систему треба змінювати. На догляд за людьми похилого віку, інвалідизованими та хворими, держава витрачає дуже багато грошей. Здається, що в цій сфері є певне державне шахрайство, адже на папері виділяються величезні бюджети, а в реальності соціальні працівники приходять рідко, не до кожного, хто цього потребує, та лише у великих містах.

В маленьких містах та селах це робить громада, а основний тягар беруть на себе жінки — родички, сусідки. Цим жінкам потрібно доплачувати за їхню працю. Гроші потрібно направити тим, хто надає основну послугу з догляду, а не тим, хто приносить пакет до свята.

Мені подобаються жінки зі сфери моди, доглянуті та яскраві. А надихають прості люди. От їдеш у відрядження чи подорожуєш та бачиш 90-річну бабусю на гірському курорті. Взагалі бачити, як подорожують та насолоджуються життям люди старшого віку — величезне задоволення.

Мені пощастило побачити у житті Мей Маск, маму Ілона Маска. Їй 73 роки. У нас був small talk на телеканалі, коли вона увійшла до гримерки, де я знаходилася. Вона приковувала увагу з першого погляду, від неї відчувалася хвиля енергії. Я сказала їй про це, а вона відповіла: «Я це розумію, а з віком у мене стає все більше цієї енергії».

У нашому суспільстві зовсім інша ситуація: жінка з віком стає непомітною, у неї навіть постава міняється. Вона наче хоче сховатися. Ми дуже мало бачимо селебретіз-жінок, старших за 50 років. Хіба ви зможете відразу назвати відомих співачок, старших 50 років, окрім Ніни Матвієнко? Те саме стосується будь-яких професій. Тому треба більше розповідати історій про наших жінок, які чогось досягають, стають успішними прикладами. Коли суспільство почне це помічати, перестане існувати лише культ молодої яскравої жінки, і виникне культ жінки, яка сама намалювала своє життя і живе наповнено в 60 та 70 років.