На голці: кияни розповідають про свої платівки
Вінілові платівки переживають новий бум популярності, і Київ тут не пасе задніх. Як люди приходять до такого захоплення? Де купують, як обирають платівки? Вікенд розпитав киян, які в добу Спотіфая та Ютуба слухають музику з платівок, чим їм подобається вініл.
Макс Товстий, власник крамниці «Скринька меломана»:
— Вже багато років мій батько торгує платівками, і від нього я перейняв це захоплення. Крамниця «Скринька меломана» працює з 2004 року. Популярність вінілу росте в усьому світі. Думаю, це повʼязано не лише з кращою якістю звучання і відсутністю компресії, яка є на компактах, а й тим, що це певною мірою фетиш або романтика.
Важко сказати, які жанри найпопулярніші. Напевно, класичний рок, діджеї купують соул та фанк, є ті, хто купує новинки.
Зазвичай покупці — це меломани та молодь. Часто платівки купують на подарунок люди, які не в темі. Обрати платівку, якщо ти на цьому не розумієшся, можливо. Є кілька шляхів: прийти до магазину, описати ситуацію і довіритися профі або пошукати в інтернеті та звірити ціни на сайтах на кшталт OLX. Звісно, все залежить від бюджету. Скажімо, ваш друг любить Led Zeppelin. Якщо ви готові витратити 1000 гривень, то можна знайти класне видання, якщо 100 доларів — то і першопрес (перший тираж музичного альбому), а якщо 300 гривень — буде важкувато. Стан платівки вам озвучать в усіх нормальних магазинах.
— Вже багато років мій батько торгує платівками, і від нього я перейняв це захоплення. Крамниця «Скринька меломана» працює з 2004 року. Популярність вінілу росте в усьому світі. Думаю, це повʼязано не лише з кращою якістю звучання і відсутністю компресії, яка є на компактах, а й тим, що це певною мірою фетиш або романтика.
Важко сказати, які жанри найпопулярніші. Напевно, класичний рок, діджеї купують соул та фанк, є ті, хто купує новинки.
Зазвичай покупці — це меломани та молодь. Часто платівки купують на подарунок люди, які не в темі. Обрати платівку, якщо ти на цьому не розумієшся, можливо. Є кілька шляхів: прийти до магазину, описати ситуацію і довіритися профі або пошукати в інтернеті та звірити ціни на сайтах на кшталт OLX. Звісно, все залежить від бюджету. Скажімо, ваш друг любить Led Zeppelin. Якщо ви готові витратити 1000 гривень, то можна знайти класне видання, якщо 100 доларів — то і першопрес (перший тираж музичного альбому), а якщо 300 гривень — буде важкувато. Стан платівки вам озвучать в усіх нормальних магазинах.
Батько Макса в магазині «Скринька меломана»
З технікою
Ціна залежить від дуже багатьох факторів. Радянські «Мелодия» загалом коштують 3-10 гривень за штуку, але якщо це буде альбом типу Дос-Мукасан, то його куплять і за сто доларів. У мене в колекції є першопреси The Beatles, які я купував по 500 гривень, а деякі альбоми бітлів можуть коштувати як квартира з ремонтом. Нормальна ціна на сучасний вініл (2010-2021) — це 20-30 євро.
При виборі платівки переважно дивляться на її стан. У магазині можна ще й послухати. В інтернеті на платформах з продажу всі всіх знають, якщо хтось тихцем продає у поганому стані, швидко зіппсує репутацію. Ми, як і більшість продавців, самостійно пакуємо товар, якщо щось стається, відшкодовуємо ми або перевізник, але це трапляється нечасто. Якщо з платівкою щось не так, приймаємо назад і повертаємо гроші, але таке буває пару разів на рік.
При виборі платівки переважно дивляться на її стан. У магазині можна ще й послухати. В інтернеті на платформах з продажу всі всіх знають, якщо хтось тихцем продає у поганому стані, швидко зіппсує репутацію. Ми, як і більшість продавців, самостійно пакуємо товар, якщо щось стається, відшкодовуємо ми або перевізник, але це трапляється нечасто. Якщо з платівкою щось не так, приймаємо назад і повертаємо гроші, але таке буває пару разів на рік.
Колекція
Власні альбоми Макса, видані на вінілі
Буває, звертаються з індивідуальними замовленнями, бо ми возимо платівки з Європи. Часто це щось на кшталт «хочу за 50 доларів купити рідкісний вініл, який коштує на Ebay чи Discogs 150 долларів, і бажано в кращому стані». А так замовлення приймаємо в адекватних кількостях і привозимо щомісяця.
Оскільки я музикант і любитель вінілу, то для мене видати власний альбом на вінілі була справа честі, зараз маю пʼять альбомів, два у планах. Усі видані на німецьких лейблах. Перший вийшов у 2014, а сьогодні знайти лейбл значно простіше — лейблів більше і попит вищий.
Сам слухаю музику переважно на вінілі, під настрій — на касетах і дисках, якщо в дорозі — в цифровому форматі. Маю кілька сотень вінілів і штук 200-300 дисків. На фізичних носіях якість краща, та і сам процес захоплює.
Оскільки я музикант і любитель вінілу, то для мене видати власний альбом на вінілі була справа честі, зараз маю пʼять альбомів, два у планах. Усі видані на німецьких лейблах. Перший вийшов у 2014, а сьогодні знайти лейбл значно простіше — лейблів більше і попит вищий.
Сам слухаю музику переважно на вінілі, під настрій — на касетах і дисках, якщо в дорозі — в цифровому форматі. Маю кілька сотень вінілів і штук 200-300 дисків. На фізичних носіях якість краща, та і сам процес захоплює.
Микола збирає вже другу колекцію платівок.
— Першу колекцію почав збирати, коли навчався у девʼятому класі. Це були платівки «Мелодія», вони випускали багато класики, радянських співаків на кшталт Лещенка, Хіля, різні ВІА, а також джаз. Імпортні платівки теж були, але вони ходили на чорному ринку і коштували дорого — від 50 до 100 рублів. Тоді я назбирав десь 200 платівок, з них імпортних було близько восьми. Зрешою колекцію лишив на одній з квартир, з якої зʼїжджав.
Удруге почав купувати платівки два роки тому, бо любов до вінілу збереглася з дитинства. Mp3 слухати добре, але нудно, бо це тільки звук. А платівки — це, по-перше, специфічний звук, а по-друге, зорові образи, бо коли я слухаю музику, уявляю собі обкладинку альбому. Кайф ще у тому, що можеш взяти платівку в руки, на відміну від mp3, відкрити, витягти з конверту, подивитися на світло. У цьому є певний шарм.
Зараз у мене близько сотні платівок. Здебільшого рок, фʼюжн. Більшість платівок мені надсилає друг з Європи. У Києві є магазини з платівками, точно більше десятка, але там дорого. Я бував у європейських магазинах. Влаштовані вони приблизно однаково, там ціни нижчі, хоч і ненабагато. Поруч з магазинами бувають лотки, де продають класику по євро — це дешево, і вона майже нова.
— Першу колекцію почав збирати, коли навчався у девʼятому класі. Це були платівки «Мелодія», вони випускали багато класики, радянських співаків на кшталт Лещенка, Хіля, різні ВІА, а також джаз. Імпортні платівки теж були, але вони ходили на чорному ринку і коштували дорого — від 50 до 100 рублів. Тоді я назбирав десь 200 платівок, з них імпортних було близько восьми. Зрешою колекцію лишив на одній з квартир, з якої зʼїжджав.
Удруге почав купувати платівки два роки тому, бо любов до вінілу збереглася з дитинства. Mp3 слухати добре, але нудно, бо це тільки звук. А платівки — це, по-перше, специфічний звук, а по-друге, зорові образи, бо коли я слухаю музику, уявляю собі обкладинку альбому. Кайф ще у тому, що можеш взяти платівку в руки, на відміну від mp3, відкрити, витягти з конверту, подивитися на світло. У цьому є певний шарм.
Зараз у мене близько сотні платівок. Здебільшого рок, фʼюжн. Більшість платівок мені надсилає друг з Європи. У Києві є магазини з платівками, точно більше десятка, але там дорого. Я бував у європейських магазинах. Влаштовані вони приблизно однаково, там ціни нижчі, хоч і ненабагато. Поруч з магазинами бувають лотки, де продають класику по євро — це дешево, і вона майже нова.
Я любитель досить середнього рівня, навіть десь у нижчій третині, тому погано розбираюся у тонкощах колекційних екземплярів. Щоб визначити, чи це першопрес, на платівці вибивають каталожні номери. За ними можна визначити, якими були матриця і прес. Якщо спитати в інтернеті, то обізнані люди можуть допомогти. Для колекціонерів такі моменти найважливіші. Це те саме, що філателія та нумізматика. Є рідкісні або перші видання, які коштують скажених грошей. І цінителі їх колекціонують. А я намагаюся колекціонувати просто чистенькі платівки з музикою, що мені подобається.
Догляд за платівкою — це ціла наука. Я роблю те, що треба мінімально.
Догляд за платівкою — це ціла наука. Я роблю те, що треба мінімально.
Після купівлі платівку треба мити, якщо не попередили, що вона мита. На ній накопичується пил, який потім збирається у грудку, і це псує платівку. Є багато способів помити: за допомогою вакуумної машини, ультразвукової тощо. Вони коштують дорого, тому зазвичай є у колекціонерів. Я мию вручну, хоча так не радять робити.
Зберігати потрібно вертикально, щоб не гнулася, не було додаткового навантаження. Можна трішки під кутом, якщо на полиці.
Платівку треба тримати у двох конвертах, один — внутрішній тоненький, другий — зовнішній картонний.
Вініл погано переносить спеку.
Висока вологість може пошкодити конверти.
Не варто торкатися руками.
Звичайно, не кидати, не трощити, бути обережним.
Програвачі поділяються за часом випуску на старі та нові. Старі — ті, що випускалися до 90-х років, і нові, які зʼявилися після 2000-х, коли пішла нова хвиля захоплення вінілом.
Старі можна умовно поділити на дві групи: радянські та імпортні. Звичайно, в СРСР у більшості програвачі були радянські. Ті, хто могли собі дозволити, купували імпортні. Але тоді це не мало особливого сенсу. Якість радянських «вертушок» була досить непогана — мова про програвачі високого класу: «Электроника», «Арктур», «Корвет». Вони коштували 350-400 рублів, приблизно дві зарплатні. І це тільки «вертушка», а до неї треба колонки, підсилювачі тощо. Імпортна техніка не була аж так краще, щоб на неї витрачати ще більші гроші. Тому залишилося багато радянських програвачів вищого класу, які і зараз добре працюють. Зараз вже імпортні програвачі перевершують радянські. Розкид цін досить великий, але й вибір широкий. Свій програвач «Арктур-006» 1984 року я придбав за оголошенням в інтернеті за 2000 гривень.
До програвача ще треба підсилювач і колонки. Колись підсилювачі були тільки радянського виробництва, деякі моделі непогані, тож їх теж залишилося багато з тих часів. З колонками річ інша. За характеристиками акустичні системи програвали імпортним, тож за можливості купували ті, що кращі. Зараз вибір акустики широкий, якість висока, ціна більш-менш доступна.
Ще маю еквалайзер. Щодо нього немає єдиної думки: хтось з меломанів визнає, хтось — ні. Він штучно змінює амплітудно-частотні характеристики звуку. Якщо любиш, щоб звук був «цик-цик-цик», то можеш підняти верхні частоти і прибрати середні. Або підняти нижні, щоб було «бум-бум». Але продвинуті меломани не завжди визнають такі речі, у них підсилювачі можуть бути взагалі без темброблока і відповідно без регуляторів. Буває, немає навіть регуляторів гучності. Вони вважають: коли музика звучить саме так, скажімо зі сцени на концерті, то так воно має звучати й вдома.
Старі можна умовно поділити на дві групи: радянські та імпортні. Звичайно, в СРСР у більшості програвачі були радянські. Ті, хто могли собі дозволити, купували імпортні. Але тоді це не мало особливого сенсу. Якість радянських «вертушок» була досить непогана — мова про програвачі високого класу: «Электроника», «Арктур», «Корвет». Вони коштували 350-400 рублів, приблизно дві зарплатні. І це тільки «вертушка», а до неї треба колонки, підсилювачі тощо. Імпортна техніка не була аж так краще, щоб на неї витрачати ще більші гроші. Тому залишилося багато радянських програвачів вищого класу, які і зараз добре працюють. Зараз вже імпортні програвачі перевершують радянські. Розкид цін досить великий, але й вибір широкий. Свій програвач «Арктур-006» 1984 року я придбав за оголошенням в інтернеті за 2000 гривень.
До програвача ще треба підсилювач і колонки. Колись підсилювачі були тільки радянського виробництва, деякі моделі непогані, тож їх теж залишилося багато з тих часів. З колонками річ інша. За характеристиками акустичні системи програвали імпортним, тож за можливості купували ті, що кращі. Зараз вибір акустики широкий, якість висока, ціна більш-менш доступна.
Ще маю еквалайзер. Щодо нього немає єдиної думки: хтось з меломанів визнає, хтось — ні. Він штучно змінює амплітудно-частотні характеристики звуку. Якщо любиш, щоб звук був «цик-цик-цик», то можеш підняти верхні частоти і прибрати середні. Або підняти нижні, щоб було «бум-бум». Але продвинуті меломани не завжди визнають такі речі, у них підсилювачі можуть бути взагалі без темброблока і відповідно без регуляторів. Буває, немає навіть регуляторів гучності. Вони вважають: коли музика звучить саме так, скажімо зі сцени на концерті, то так воно має звучати й вдома.
Платівка може зноситися по мірі програвання. Якщо програвач правильний, належним чином виставлена голка, тиск на голку, то можна слухати довго. Якщо програвач не вищого рівня, а другого чи навіть третього, то зіпсувати платівку можна й за один раз. Апаратура має відповідати фонотеці. Якщо маєш пристойну фонотеку, то й апаратура має бути нормальною. Інакше просто немає сенсу.
Особисто я ніколи не мінявся платівками. Але взагалі це практикується. У Києві є такий собі неформальний клуб Балка — по четвергах збираються у пабі продавці, покупці, практикують і обмін. Взагалі мінятися — досить логічно для будь-якого колекціонування.
Наскільки це захоплення затратне, залежить від масштабів і того, які платівки. Якщо купувати у Києві платівки по 200-300 гривень, то досить доступне. А якщо колекціонувати першопреси — буде дуже дорого.
Свої платівки я слухаю щодня.
Особисто я ніколи не мінявся платівками. Але взагалі це практикується. У Києві є такий собі неформальний клуб Балка — по четвергах збираються у пабі продавці, покупці, практикують і обмін. Взагалі мінятися — досить логічно для будь-якого колекціонування.
Наскільки це захоплення затратне, залежить від масштабів і того, які платівки. Якщо купувати у Києві платівки по 200-300 гривень, то досить доступне. А якщо колекціонувати першопреси — буде дуже дорого.
Свої платівки я слухаю щодня.
Для Іллі та Юлії колекціонування платівок стало сімейним захопленням, до якого долучили навіть доньку.
Юля: У дідуся був програвач, і я йому постійно казала: давай полагодимо! У мене в дитинстві взагалі не було платівок, а в Іллі були. У 2011 році я привезла цей програвач з Дніпродзержинська. Ми його спробували полагодити, але він все одно погано працював. Вирішили купити новий. Дістали старі платівки Іллі, і почали збирати власну колекцію.
Ілля: У моїх батьків був програвач, платівки, тому я з дитинства слухав у такому форматі казки і музику. Перші власні зʼявилися років у 16. Ну а пізніше вже почали збирати сімейну колекцію.
Зараз маємо близько 150 платівок. Здебільшого це рок-н-рол 60-70-х років, старий блюз. Є окремо дитячі платівки для нашої 7-річної доньки — казки, пісні з мультиків. Вона любить платівки, знає, де знаходяться її, дозволяємо самій брати і вмикати.
Юля: У дідуся був програвач, і я йому постійно казала: давай полагодимо! У мене в дитинстві взагалі не було платівок, а в Іллі були. У 2011 році я привезла цей програвач з Дніпродзержинська. Ми його спробували полагодити, але він все одно погано працював. Вирішили купити новий. Дістали старі платівки Іллі, і почали збирати власну колекцію.
Ілля: У моїх батьків був програвач, платівки, тому я з дитинства слухав у такому форматі казки і музику. Перші власні зʼявилися років у 16. Ну а пізніше вже почали збирати сімейну колекцію.
Зараз маємо близько 150 платівок. Здебільшого це рок-н-рол 60-70-х років, старий блюз. Є окремо дитячі платівки для нашої 7-річної доньки — казки, пісні з мультиків. Вона любить платівки, знає, де знаходяться її, дозволяємо самій брати і вмикати.
Юля: Каналів для купівлі пластинок багато: сервіс Discogs, у людей, що привозять з Європи, на Петрівці, на OLX, аукціонах у фейсбуці. Дідусь віддав The Beatles. Привозимо з подорожей — де б не були, хоча б одну платівочку обовʼязково придбаємо.
Ілля: Менше купуємо у звичайних магазинах, тому що це досить дорого. Хоча там є плюс: можна слухати платівку перед купівлею. Наприклад, сподобалася обкладинка, послухав — і відкрив для себе щось нове. Головна відмінність європейських магазинів від наших у тому, що там платівка «Мелодії» коштує напевно у 50 разів більше, ніж у нас. Загалом платівки там трошки дешевше, ніж у нас, вибір значно більший.
Платівку можемо купити від 100 гривень до 100 доларів. Найдорожча платівка у колекції — Electric Ladyland Джімі Хендрікса, це британський першопрес з обкладинкою, яку сам Джімі Хендрікс ненавидів. Втім, скільки точно вона коштує, я не знаю, бо це подарунок. Загалом для мене не надто важливо, яку колекційну цінність має платівка, першопрес чи це ні. Вініл для багатьох — це певний фетиш, хочеться, щоб був оригінал. Того ж Electric Ladyland у мене два: перевидання 1979 року, який я слухаю, і першопрес, який я не слухаю, а він у мене просто є.
Юля: По першопресах зазвичай виступаю я. Це круто — докопатися, знайти ту першу платівку. Ціла історія: відшукати всю інформацію про альбом, де воно випускалося вперше, як впізнати цей випуск. А потім знаходиш людей, які продають. Цікавий процес.
Ілля: Є альбом, який ніяк не можемо дістати — це «Навігатор» Акваріума. Він вийшов у Росії у 1995 році малим накладом, зараз його можна купити тільки у російських продавців на Discogs, які просять за нього 4000 євро. А є новий російський репрес, але ми такого не купуємо.
У нас є три платівки сучасних українських виконавців. Це Даха Браха, Junket і Hardkiss. Hardkiss дуже погано звучить, то ми її не слухаємо. Напевно там поганий мастерінг, я навіть телефонував до студії, яка виробляла, сказав, що це нікуди не годиться, а вони сказали, що я неправий, там все гарно, а я нічого не розумію. Даха Браха відбита у Німеччині, тому звучить круто. Зараз багато сучасних українських виконавців є на вінілі, від ВВ до Океану Ельзи. Але вони дорого коштують — від 800 гривень, а за ці гроші можна купити Red Hot Chilli Peppers. А деякі не випускаються на вінілі, хоча є такі, кого я б купив на платівці, наприклад, «Пирятин».
Ілля: Менше купуємо у звичайних магазинах, тому що це досить дорого. Хоча там є плюс: можна слухати платівку перед купівлею. Наприклад, сподобалася обкладинка, послухав — і відкрив для себе щось нове. Головна відмінність європейських магазинів від наших у тому, що там платівка «Мелодії» коштує напевно у 50 разів більше, ніж у нас. Загалом платівки там трошки дешевше, ніж у нас, вибір значно більший.
Платівку можемо купити від 100 гривень до 100 доларів. Найдорожча платівка у колекції — Electric Ladyland Джімі Хендрікса, це британський першопрес з обкладинкою, яку сам Джімі Хендрікс ненавидів. Втім, скільки точно вона коштує, я не знаю, бо це подарунок. Загалом для мене не надто важливо, яку колекційну цінність має платівка, першопрес чи це ні. Вініл для багатьох — це певний фетиш, хочеться, щоб був оригінал. Того ж Electric Ladyland у мене два: перевидання 1979 року, який я слухаю, і першопрес, який я не слухаю, а він у мене просто є.
Юля: По першопресах зазвичай виступаю я. Це круто — докопатися, знайти ту першу платівку. Ціла історія: відшукати всю інформацію про альбом, де воно випускалося вперше, як впізнати цей випуск. А потім знаходиш людей, які продають. Цікавий процес.
Ілля: Є альбом, який ніяк не можемо дістати — це «Навігатор» Акваріума. Він вийшов у Росії у 1995 році малим накладом, зараз його можна купити тільки у російських продавців на Discogs, які просять за нього 4000 євро. А є новий російський репрес, але ми такого не купуємо.
У нас є три платівки сучасних українських виконавців. Це Даха Браха, Junket і Hardkiss. Hardkiss дуже погано звучить, то ми її не слухаємо. Напевно там поганий мастерінг, я навіть телефонував до студії, яка виробляла, сказав, що це нікуди не годиться, а вони сказали, що я неправий, там все гарно, а я нічого не розумію. Даха Браха відбита у Німеччині, тому звучить круто. Зараз багато сучасних українських виконавців є на вінілі, від ВВ до Океану Ельзи. Але вони дорого коштують — від 800 гривень, а за ці гроші можна купити Red Hot Chilli Peppers. А деякі не випускаються на вінілі, хоча є такі, кого я б купив на платівці, наприклад, «Пирятин».
Зараз у нас уже третій програвач. Спочатку був старий радянський, який не змогли до пуття відремонтувати і викинули. Коли купували другий у 2012 році, не мали багато грошей, і вініл тоді ще не набрав такої популярності. Тому були або професійні, або люди продавали старі програвачі і в описі вказували тільки, робочий він чи ні.
Коли обирали третій у 2015 році, орієнтувалися, щоб не був надто старим — 1970-80-х років, з нормальною, не зношеною голкою. Купили німецький програвач Grundig початку 1980-х років за доларів 100, це вважається недорого. Крім того, є підсилювач з фонокоректором. Сигнал від програвача має слабкий струм, якщо його підʼєднати до підсилювача чи просто до колонки, його майже не буде чутно. А фонокоректор підсилює цей струм, і чутно нормально. Підсилювач — JVC, колонки — Siemens 1980-х років, німецькі. Увесь комплект свого часу збирав досить довго, купляв на OLX.
Зараз слухаю платівки рідше, але кожних вихідних точно. Завжди — коли приходять гості, бо це створює святковий настрій. Іноді — вранці, коли збираємося на роботу, чи увечері, коли готуємо.
Коли обирали третій у 2015 році, орієнтувалися, щоб не був надто старим — 1970-80-х років, з нормальною, не зношеною голкою. Купили німецький програвач Grundig початку 1980-х років за доларів 100, це вважається недорого. Крім того, є підсилювач з фонокоректором. Сигнал від програвача має слабкий струм, якщо його підʼєднати до підсилювача чи просто до колонки, його майже не буде чутно. А фонокоректор підсилює цей струм, і чутно нормально. Підсилювач — JVC, колонки — Siemens 1980-х років, німецькі. Увесь комплект свого часу збирав досить довго, купляв на OLX.
Зараз слухаю платівки рідше, але кожних вихідних точно. Завжди — коли приходять гості, бо це створює святковий настрій. Іноді — вранці, коли збираємося на роботу, чи увечері, коли готуємо.
Що подобається у платівках?
Шукати цікаву музику, приємно, коли знаходиш щось нове.
Є враження, що ти володієш музикою, яку купив, вона у тебе є фізично. Коли купуєш альбом у Гугл плей, це не приносить задоволення, а коли на вінілі — відчуваєш, що воно твоє.
Круте враження, коли береш в руки платівку — бачиш велику картинку, дизайн альбому, розворот, над цим всім працювали люди. Є певний порядок композицій та відміряні паузи між ними. Ти фактично береш в руки музику.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Платівки слухала
Марина Курильчук
Фото на обкладинці: Depositphotos.