Дівчина з художнім скальпелем: як Марія створює витинанки

Кольорові паперові портрети, знакові замки України і Європи, незвичні та етнічні візерунки – все це роботи киянки Марії Семеног. Колись дівчина отримала в університеті завдання зробити витинанку. З цього і почалося її захоплення. Вікенд розпитав майстриню про те, як вона створює портрети-витинанки, які інструменти та матеріали використовує та з чого складається ціна на роботу.

Марія Семеног

— Рік тому в Київському університеті технологій та дизайну, де я навчаюся, нам дали завдання створити витинанку великого формату. Ми робили ескізи, вирізали, і мені сподобався сам процес. Мабуть, з цього все і почалося.

Наступного разу було завдання – портрет з паперу. Це не обов'язково мала бути витинанка, тож я шукала спосіб і вирішила створити портрет, який складався з кількох вирізаних шарів паперу. Для такої роботи треба використовувати світлі та більш темні відтінки паперу, накладати один на інший, завдяки чому створюється об'єм зображення.

Коли малюю олівцем, мені здається, що не отримую такої схожості, якої вдалося досягти у паперовому багатошаровому портреті. Перший вирізаний портрет сподобався людині, з фото якої він робився, я також була задоволена. Створювала ще і ще портрети у тій же техніці, загалом зробила дев'ять різних у невеличкому форматі. Коли зрозуміла, що мені подобається результат, стала показувати роботи у соцмережах і отримала перші замовлення. Для мене це стало гарною підтримкою та стимулом.

Дуже люблю фотографувати та подорожувати. У подорожах по Україні зустрічаються надзвичайні замки, хочеться знімати їх у різних ракурсах, а потім створювати витинанки. Щоби передати атмосферу, важливо правильно підібрати кольори. Це стало ще одним напрямком моїх експериментів, крім портретів.

Спочатку я більше покладалася у роботі на Photoshop, зараз частіше експериментую. Також прямую у бік простоти – роблю не тільки не багатошарові, а й прості однокольорові витинанки.

Витинанка – наче етнічна штука, водночас техніка вирізання з паперу розповсюджена у багатьох країнах, я знаходжу аналоги майже по всьому світу. Здається, зараз це мистецтво знову стає актуальним. Наприклад, бачу, що на Заході витинанками прикрашають вітрини магазинів. Якщо ж порівнювати народні мотиви, то кожен обирає щось своє. Скажімо, я бачила, що індійці зазвичай вирізають з паперу мехенді, слонів. В українських витинанках орнаменти – берегині, рослинні мотиви, наші символи.

Досить складно розповісти, як я це роблю. Іноді пояснюю, а мені кажуть: «Все одно не розумію».

Спочатку шукаю ідею для витинанки.

Потім роблю ескізи. Беру невеличкий листок у клітинку і розробляю композицію на цьому форматі. Слідкую, щоби малюнок вийшов цілісним.

Тоді великий аркуш, скажімо формату А-3, ділю на квадрати, але у більшому масштабі. Таким способом переношу зображення.

Оцінюю ескіз. Дивлюсь, що залишити, що прибрати. Важливо уявляти, як всі елементи будуть триматися.

Підбираю фон, рамку для роботи.

Обдумую, як краще сфотографувати готову роботу. Роблю фото. Це теж важливий етап.

Багатошарові витинанки потребують іншого підходу.

Обираю фото, яке стане основою роботи. Завжди використовую тільки власні знімки (якщо це не робота на замовлення).

За допомогою Photoshop спрощую зображення і домальовую деталі . Так ми отримуємо об'єкт, схожий на стиль поп-арт. Друкую отримане зображення. Це чернетка, по якій я буду орієнтуватися і вирізати.

Обираю чотири кольори паперу, важливо, щоб вони були різні по кольоровості. Для прикладу візьмемо молочний, блакитний, синій і темно-синій.

Молочний колір не чіпаю, він стане основою, а всі наступні кольори будуть зверху.

Поверх блакитного паперу накладаю надруковану чернетку і вирізаю ті елементи, які повинні бути молочним кольором. Таким чином отримую проґалини. Наклавши потім блакитний на молочний, на місцях пробілів отримаю саме молочний.

Так роблю з усіма шарами, використовуючи ту саму чернетку.

Раніше я використовувала клей, щоби скріпляти елементи. Зараз дійшла до мінімуму, коли можу приклеїти лише очі та губи. Хочеться, щоб це було максимально близько до правил створення справжньої витинанки. Тобто без додавання клею.

Мої інструменти – макетний ножик або скальпель, тільки не хірургічний, а художній. Працювати з папером формату А-4 просто чудово. А от коли робота потребує великого формату, все стає складніше. Кольорового картону таких форматів в художніх магазинах вистачає. А от паперу менше, а мені ще потрібна градація одного кольору у кількох відтінках. Таке не завжди є у магазинах.

Вирізати по цупкому картону досить важко, потім сильно болить рука. Цікаво, де беруть гігантські аркуші паперу, з яких можна вирізати витинанку на всю стіну чи на велике вікно. Я б із задоволенням проекспериментувала з такими форматами.

Почала використовувати анти-рами. Основа в них зазвичай з ДВП. Накладаєш роботу на основу, накриваєш склом, оргсклом чи пластиком і закріпляєш спеціальними затискачами. Виглядає досить ефектно. Іноді оформлюю рамами. Рама або анти-рама – мабуть найдорожче у всій роботі. Хотіла б знайти круглі рами, бо у витинанках мені подобається ця форма.

Важлива також візуальна сторона, від того, як продемонструєш роботу, теж залежить отриманий ефект. Одна справа зняти роботу просто вдома на столі. Зовсім інша – зробити фото на вулиці з підібраним світлом, певною композицією, вдалим ракурсом. У мене це вже певний ритуал.

В середньому невеличкий портрет я можу зробити за три-чотири години. Коли починала, витрачала десь шість годин. Більші формати потребують більше часу. Роботу формату 50 на 70 з великою кількістю деталей я створювала на картоні протягом п'яти днів. Мала б папір такого розміру, то може справилася б і за два дні. А так потрібно час від часу давати відпочинок рукам.

Робила витинанку-полуницю, наче невеличка – формат А-3. Але багато часу я витратила на створення ідеальної композиції. Три дні розробляла ескіз, а вирізала протягом двох годин.

Головне в такій роботі – в тебе немає права на помилку. Це ж не малювання акрилом, тут не вийде замазати невдалі штрихи. Помилився – то береш новий аркуш і починаєш усе з початку. Але страху або стресу під час роботи немає. Навпаки, настільки зосереджуюся, що це стає свого роду медитацією.

Мої моделі – батьки та друзі, не раз робила портрети їм на подарунки. Всі підтримують моє захоплення. А першими клієнтами стали знайомі та знайомі знайомих. Люди дізнаються про мене з фейсбуку та інстаграму. Хтось викладає фото придбаної роботи, інші бачать у стрічці і теж звертаються. Деякі повертаються, замовляють знову. Мабуть, мені щастить з замовниками, які ставляться дуже доброзичливо, допомагають підібрати найкращі фото, підтримують побажаннями, щоб робота вдалася.

Зазвичай я беру передплату – половину вартості роботи. Іншу частину – вже після виконання, коли замовнику точно подобається результат. Якщо створюю щось нове для себе, ставлю досить невеличку ціну. Коли вже виконала кілька подібних робіт і бачу, що в мене гарно виходить, трохи піднімаю розцінки. Від чого взагалі залежить ціна? Звісно, не від вартості матеріалу, вона досить невисока. Скоріше від вартості вкладеної праці. Це трохи схоже на магію – ось перед тобою листок паперу, що з нього зробити, залежить від тебе. А чи кожен потім зможе таке повторити? Я планую і далі набивати руку, розвивати техніку, хотіла б спробувати оформлювати вітрини для магазинів, інтер'єри різних приміщень, світильники для домівок. Думаю, витинанки круто виглядали б як елемент фотосесій.

Вміти створити – це одне, вміти продавати – зовсім інше. Робити те, що тобі подобається, та ще й отримувати за це гроші – подвійне задоволення. Напевно, мрія кожної людини.

Не можу описати своє заняття одним словом – це і творчість, і захоплення, і робота, все разом. Особливо приємно отримувати зворотній зв'язок, подяки та захоплення, тим більше від зовсім незнайомих людей.