Почнемо з початку — з дороги до Зони. Рейсова маршрутка до Чорнобиля виїжджає від автостанції «Полісся» у Києві. Найзвичайніша, в міру старенька і без кондиціонера. Туди в порядку живої черги сідають звичайні люди і їдуть у північному напрямку через Іванків. Різниця стає помітною лише на КПП «Дитятки» — усі хором виходять, дістають новенькі (лише з цього року пластикові) посвідчення з фото, даними паспорта, штрихкодом і — таким цікавим пунктом як «адреса на вахті». До речі, на КПП фотографувати не можна.

Навіть у найспекотніший день у зоні взуття має бути закритим, як і максимум тіла. Штани та сорочка з довгими рукавами — ідеальний варіант. За майки, футболки і шорти можна отримати від патрульних. Вони ж мають право перевірити перепустку, запитати чорнобильську прописку.

Пункт призначення рейсової маршрутки — атмосферна автостанція міста Чорнобиль. Здоровенна зомбі-станція з величезним пероном та одним — максимум двома автобусами, іноді декількома легковими авто та черговими псами. Собаки Чорнобиля завжди тут. Приміщення відкрите завдяки функціонуючому у маленькій кімнатці всередині магазинчику (в протилежній від надпису стороні), а взагалі тут хороший асортимент і, певно, найсмачніша кава у Чорнобилі (увага, пахне суб'єктивністю).

Магазинів тут небагато, набір товарів основний (піну для ванн тут точно не знайдете, ми пробували). Але коли особливо погуляти нікуди, то можна влаштувати по них екскурсію. Отже, поїхали!

Основним і центральним пунктом є їдальня у центрі. Туди звозять більшість працівників Зони, або вони приходять самі. Власне їдальня знаходиться на другому поверсі, а на першому — магазин і спеціальні дозиметричні турнікети, які перевіряють радіаційний фон. Такі ж турнікети — старенькі і громіздкі — стоять на КПП «Дитятки»: усі, хто покидає зону обов'язково перевіряються на рівень забруднення. Магазинчик внизу звичайний, правда, є столики посидіти і відпочити. Тут же у холі надважливий пункт — банкомат!

Є ще магазинчик та гендель неподалік у «Стоквартирці» — функціонуючому висотному будинку. Проте найлегендарнішим місцем є «Вечный Зов» на околицях міста біля пожежної частини.

Цікава ситуація з продажем алкоголю: якщо подекуди в регіонах та у Києві його продають до восьмої, десятої вечора, то тут — після сьомої. Чому? Все просто — після закінчення робочого дня.

Є у Чорнобилі і спортзал, і хоч якісь публічні розваги, тому що заїжджають сюди працювати на два тижні в місяць — це називається «вахта». При такому розпорядку дня і в такому місці це справді буває трохи гнітюче.

Рух транспорту в зоні дозволений до восьмої вечора, пізніше — лише на авто зі спеціальними перепустками, їздять патрульні і перевіряють. Рух людей — до десятої, вуличне світло вимикається рівно о 22:00, можна звіряти годинник. Узимку в цьому можна зловити особливий шарм — усе біле, як у різдвяній казці, але невимовно безлюдне, тільки йде сніг, і здається, що чуєш, як він приземляється на тебе. Раз — і світло навколо гасне, наче від помаху чарівної палички.

Мобільний зв'язок тут так собі і не всюди, а мобільний інтернет — ще гірше. Від остаточної депривації в теплу пору року рятують птахи своїм щебетанням, а в холодну більше уваги звертаєш на собак — і тих, і тих тут незліченна кількість. Собаки часто ходять зграями, більшість чіпована і хімічно кастрована. Вони спокійні, надзвичайно приязні та дебелі, як телятка. Хоча, розказують, часом набігають більш агресивні здичавілі пси. Як виявилось, найчастіше звертаються до поліції саме через напади таких псів. За два роки регулярних приїздів таких ще не бачила, але краще бути насторожі.

Багатьох, за враженнями, Зона гнітить — це стосується не одно-, дводенних екскурсій, а тривалого перебування безвиїзно на місці. Для сучасної Гомо Урбанікум провести в ізоляції від цивілізації два тижні може стати справжнім викликом. Але і відпочинком!

Тільки уявіть: жодної реклами на вулицях. Абсолютно. Жодної. Очі й мозок відпочивають від цього зорового забруднення. Спочатку ми не розуміли — що не так, чому так невловимо добре, а пояснити не можна. Водночас шумове забруднення теж майже на нулі — тільки зранку, в обід і ввечері автобуси з працівниками та подекуди машини. Ну, і автобуси з туристами, але це залежить від сезону і дня тижня. І все. Забудьте про тягнучки на дорозі — для автомобілістів це «загублений рай». Колега по роботі недавно прохопився, стоячи у довжелезному корці Києва, що хоче в Зону відпочити. Мозок з рецепторами справді відпочивають і насолоджуються цією «чистотою».

Загалом проживання в Чорнобилі нагадує трохи подорож у часі та повертає до СРСР. Місто наче законсервувалось — назви вулиць та деякі декорації так і лишилися радянськими: Зона — об'єкт режимний і декомунізації не підлягає. За усім відомою алеєю з табличками мертвих сіл спокійно стоїть Ленін.

У цьому є свої плюси — жилі вулиці міста завжди чисті й доглянуті, наче перед приїздом вождів, бордюри й дерева побілені. Взимку не тільки дороги розчищають й посипають піском, а й стежечки, якими люди ходять навпрошки. Причому відбувається усе це мегаоперативно. З найприємнішого — і Чорнобиль тут виграє у Києва — завжди є гаряча вода! Саме тому я згадувала про піну для ванн: треба прихопить із Києва!

Загалом життя спокійне і тихоплинне, розмірене і виважене, але постійно ловить тебе на контрастах. І найбільший з контрастів Чорнобиля — лабіринти мертвих вуличок з хатами-пустками, які виходять на центральну вулицю — Радянську.