З повісткою та респіратором.
Після серіалу НВО в Києві розповідають про Чорнобиль

Отримати респіратор та повістку, аби відправитися на ліквідацію Чорнобильської катастрофи. Побачити костюми ліквідаторів, той самий макет станції з п'ятої серії, газету з записками академіка Легасова та численні артефакти з Зони. Почути, які невідповідності сюжету із реальною історією знайшли науковці та очевидці. Дізнатися, як жив Київ у ті дні, що відбувалося на станції відразу після аварії та чому мешканці Прип'яті не усвідомлювали небезпеку. Після виходу американського серіалу у Києві презентували тур «Чорнобиль-HBO», створений спільними зусиллями науковців та гідів. Туристи пройдуть по місту, щоби подивитися на основні локації серіалу, а потім завітають у музей «Чорнобиль». Вікенд побував на презентації туру, аби знайти відповіді.
28 квітня у Києві відбувався партійний з'їзд. У президію передали записку, в якій питали, що сталося у Чорнобилі. Головуючий поцікавився, хто автор записки, але в залі мовчали. Партійцям повідомили, що сталася невеличка аварія, загинуло лише двоє людей, а зараз треба думати, як гідно провести першотравневу демонстрацію.

Того ж дня у теленовинах прозвучало коротке повідомлення про аварію, на третіх шпальтах газет розмістили невеличкі замітки поряд з новинами спорту та анонсами велогонки, яка повинна була проходити у Києві 6 травня. Влада продовжувала запевняти населення та світ, що все нормально і під контролем.

30 квітня хмара зі сторони Чорнобиля пішла на Київ, а на телефонних будках у місті з'явилися рукописні повідомлення про аварію. Багато хто скаржився на погане самопочуття: боліла голова, відчувався присмак металу у роті. Почалася паніка з квитками на потяги. Кажуть, що ціна на квиток у спекулянтів доходила до 100 карбованців. Ті, хто вірив у небезпеку, в першу чергу намагалися вивезти з міста дітей. Ходив навіть такий жарт — «міняю партійний квиток на залізничний».

У країні, де громадянську оборону ставили на найвищий рівень та готували населення до надзвичайних ситуацій, люди насправді не знали елементарних правил спасіння від такої загрози. 9 травня після свят, які місто проводило у звичайному режимі, нарешті з'явилися так звані рекомендації щодо заходів радіаційної безпеки. Киянам рекомендували зачиняти вікна, мити взуття, приходячи з вулиці. 14 травня Михайло Горбачов повідомив громадянам Союзу та всьому світу про те, що сталася катастрофа.

Старший науковий співробітник Національного музею «Чорнобиль» полковник запасу Сергій Бабаков
Старший науковий співробітник Національного музею «Чорнобиль» полковник запасу Сергій Бабаков:

— У офіційних документах України, Росії, Білорусі досі сором'язливо називають це аварією. Хоча насправді за всіма ознаками це катастрофа: є загиблі, забруднені тисячі кілометрів територій, евакуйовано 164 тисячі людей.

У серіалі показано, як цивільні по всій території країни почали отримувати повістки на збори. Термін зборів було вказано — 180 діб. Уявіть: ви живете спокійно, аж раптом вас виривають із звичайного оточення. І ось ви вже їдете у забруднену небезпечну зону виконувати особливо важливі завдання.

Я дивився серіал з олівцем у руках та записував розбіжності, які впадали в око. Був не дуже прискіпливим, розуміючи, що це лише кіно. Нарахував 122 невідповідності. Проте ми, працівники музею, задоволені, що цей серіал з'явився, бо він привернув увагу до теми.

За час існування музей вже відвідали представники більш ніж 120 країн. Тенденція наступна: як тільки в якійсь країні або у сусідів починається будівництво атомного енергоблоку, відразу зростає кількість відвідувачів звідти. Класичний приклад спостерігаємо зараз: на території Туреччини йде будівництво першої атомної станції. До нас їдуть звідти. Завершує будівництво першого блоку Білорусь. Сьогодні в нас були поляки. Їдуть і з Прибалтики.
Карта АЕС
Перше питання, яке ставлять: чорнобильські події можуть повторитись? Після нашої катастрофи ми могли сказати, що зроблені висновки, більше таке не трапиться ніколи. Але Фукусіма показала, що стовідсоткової гарантії немає і сьогодні. Тому чимало країн розглядають можливість повністю позбавитись від атомної енергетики та перейти на чисту. Німеччина відзвітувала, що в минулому році вже 40% енергії було вироблено на сонячних, вітрових, гідроелектростанціях.

У нашій власній країні не так вже й багато знають про ті події. Зазвичай на початку екскурсії я ставлю просте питання: де знаходиться найближчий до музею атомний реактор? Так от екскурсанти не знають, що в межах самого Києва є діючий дослідницький реактор. Ми розповідаємо, що на території зони відчуження знаходиться близько тисячі тимчасових сховищ радіоактивних відходів. Інше питання: де найближче до нас сховище? Відповідь — у селищі Пирогово, поруч з музеєм архітектури та побуту знаходиться підприємство «Радон», куди везуть відходи з шести областей України. Обидва ці небезпечні об'єкти розташовані на території Голосіївського району, але навіть мешканці району, як правило, нічого про це не знають.

Радянський годинник у музейній залі зупинився на позначці «1:23». Вважається, що аварія сталася 26 квітня приблизно у цей час. Хоча вірніше казати: вона в цей час почалася, а тривала щонайменше десять днів. Ліквідація наслідків триває і сьогодні.
Поряд з годинником — спецодяг працівників станції, яким, на жаль, далеко не всі скористалися. Є форма пожежників. У підвалах 126 частини міста Прип'ять і досі зберігаються залишки одягу тих пожежників. Пізніше підвал завалили піском. Є саморобний одяг військовослужбовців, які працювали на ділянках з високими рівнями радіації. На час катастрофи в світі не існувало костюмів для безпечної роботи в умовах підвищеної радіації. Як бачите, костюми були дуже примітивними: використовувався свинцевий фартух рентгенолога, в кишені вставлялися свинцеві пластини. Загальна вага костюму сягала 20-25 кіло, у взуття вкладали устілки зі свинцевих пластин.

Костюми хімічного захисту і сьогодні знаходяться на озброєнні наших військових. Здавалося б, ідеальний одяг — стовідсотково герметичний, радіоактивний пил не потрапляє всередину. Але у архівних матеріалах ми майже не бачимо використання таких костюмів: температура сягала 25-30 градусів, працювати в них було неможливо.

На макеті станції є позначка серіалу «Чорнобиль», бо в п'ятій серії показаний цей макет у сценах судового засідання. Хоча насправді на суді не був присутній Щербіна, голова урядової комісії, не було там і академіка Легасова. Але фахівці, які готували декорації для серіалу, багато працювали у музеї, а потім зробили макет для фільму.
Офіційна причина аварії звучить так: фізичні та технологічні особливості конструкції реактора, до прояву яких привели дії персоналу, що не знав про ці особливості і не був проінформований.

У травні 1986 року вже пролунали звинувачення проти персоналу, а у липні наступного року під час суду, що проходив у Чорнобилі, вони трансформувалися у вироки. Директор станції, головний інженер та його заступник отримали по 10 років позбавлення волі, начальник зміни — 5, начальник цеху — 3, інспектор «Атомнагляду» — 2 роки позбавлення волі.

Першими ліквідаторами стали самі працівники станції. Легасов згадував, що коли він ввечері 26 квітня прибув на станцію, всі були на місці, не було ніякої проблеми знайти потрібного фахівця, поставити завдання. Але, писав він в спогадах, ніхто не знав, які завдання ставити.
Працівники відключили пошкоджене електрообладнання, маслопроводи, відкачали небезпечний водень з генераторів та близько 200 тонн масла, яке могло спалахнути. Серед 31 одного загиблого у перші місяці після аварії 22 — це працівники станції. На жаль, і сьогодні більшість громадян нашої країни не знає про подвиг цих людей.

У грудні 1986 року вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження орденами та медалями працівників станції, які відзначились під час ліквідації катастрофи. Лише через рік після підписання Указ був надрукований. Але лише у одному виданні — газеті «Трибуна енергетики», що видавалася на самій станції. В самому указі була помітка «без права публікації». Нагородження проводилося таємно.

Один з учасників тих подій, начальник зміни Микола Бекешко отримав орден Жовтневої революції. Нещодавно він розповів, як відбувалося нагородження. Йому зателефонували додому, начальник відділу кадрів станції сказав бути вранці на Троєщині. «Поїдемо на один захід». Виявилося, що в автобусі — понад сорок людей, а їдуть всі у Чорнобиль. Коли прибули на місце, на території сів вертоліт, з якого вийшла Валентина Шевченко — голова Верховної Ради України. Вона й вручила нагороди. Потім зробили загальне фото.
У Прип'яті мешкало близько 50 тисяч людей, а професія енергетика вважалася дуже престижною для Радянського Союзу. В місті росли близько тисячі дітей, йшло навіть будівництво пологового будинку. І всі мешканці були впевнені у своїй безпеці. Ще у травні 1986 року у місті проводилися тренування з громадянської оборони. Всіх попередили: у разі надзвичайних ситуацій ви обов'язково почуєте оголошення по місцевому радіо.

Насправді, навіть коли у Прип'яті з'явилася військова техніка та одягнені у спеціальні захисні костюми працівники міліції, повідомлень, що сталася катастрофа та є загроза для населення, не прозвучало.

Анатолій Рассказов працював фотографом станції. 26 квітня вдень його викликав директор станції Віктор Брюханов та попросив зробити кілька знімків четвертого енергоблоку — з борту вертольоту. Рассказов відкрив блістер, висунувся по пояс та зробив фото. Тоді проявив та надрукував знімки, на яких було видно, що четвертого блоку вже практично немає. Рассказов прийшов додому, випив горілки та ліг спати. А наступного дня сів в машину та поїхав на дачну ділянку садити картоплю. Як і всі, він був впевнений: якщо виникне загроза, про це повідомлять.

Відсутність повідомлень для мешканців Прип'яті — це найбільший злочин радянської влади, якому немає виправдання. Аналогічно влада поводилася до всіх громадян країни.

28 квітня уряд таки прийняв рішення поінформувати населення — в одній центральній газеті «Ізвестіях» та кількох республіканських. Повідомлення у газеті «Радянська Україна» від 29 квітня складає рівно вісім рядків та знаходиться на третій шпальті поряд з новинами про події в Афганістані та спортивними новинами. Водночас у «Нью-Йорк Таймс» на першій сторінці вийшов великий матеріал про масштабну катастрофу в Союзі.
До ранку 30 квітня рівень радіації у Києві був звичайним, а тоді почав підвищуватись. Потім він трохи спав, що створило помилкову думку «найгірше позаду». На ранок 1 травня, коли в Києві почалася святкова демонстрація, рівень радіації сягнув максимуму, як показує графік інституту ядерних досліджень. Кияни йшли містом у колонах, впевнені, що ніякої загрози немає. 6 травня почалася велогонка Миру, і знову тисячі людей вийшли на неї подивитися.

Стаття академіка Легасова була надрукована вже після його загибелі. Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов виступив по телебаченню лише 14 травня. В той рік він так і не побував на станції, і це важко зрозуміти, враховуючи масштаби катастрофи.
Ігор Говядовський
Ігор Говядовський на момент аварії працював на заводі «Арсенал», на станцію потрапив по переводу та займався енергобезпекою третього та четвертого енергоблоку.

— Нам пояснювали, що треба зробити, але дуже загально. Доводилося до всього доходити самостійно, — розповідає він. — Ми встановлювали системі енергобезпеки для третього блоку. Міняли всі комунікаційні, кабельні системи. Встановлювали півсотні датчиків на четвертому блоці.

Працював 22 вахти по 15 днів. Під час роботи жив у самому Чорнобилі, бо у Зеленому мисі, поселенні вахтовиків, місць не було. Кожного дня нам давали таблетки йоду та шоколад. Годували добре, знаходилися під наглядом медиків. Але хвороби у ліквідаторів проявляються набагато пізніше.
Полковник запасу Сергій Пархоменко
Полковник запасу Сергій Пархоменко на той момент був курсантом Костромського вищого віськового училища:

— Ми знали про аварію та чекали, що потрапимо туди. Так і вийшло — весь наш курс у 1986 році виконував завдання по ліквідації наслідків аварії. Спочатку направили у Київський військовий округ, звідти вже до зони по різним підрозділам. Протягом місяця я займався радіаційною розвідкою, дозиметричним контролем. Виїжджали на броньованих розвідувально-дозорних машинах (БРДМ) радіаційно-хімічних військ для розвідки по визначених маршрутах, проводили заміри забруднення. Нам не потрібно було пояснювати можливі ризики та загрози, ми були фахівцями з цих питань. Це ми могли пояснити іншим всю небезпеку ситуації. Доводилося вчити цивільних, як користуватися засобами захисту, приладами контролю. Потім я так і залишився в Україні, тут одружився, працював в управлінні радіаційного захисту сухопутних військ Збройних сил України.
Заступник директора по науковій роботі музею «Чорнобиль» Анна Королевська та голова агенції Чорнобиль тур Ярослав Ємельяненко
Заступник директора по науковій роботі музею «Чорнобиль» Анна Королевська була консультантом творців серіалу. Вона докладно розповідала їм про те, як ховали загиблих ліквідаторів, тож відмічає, що ці сцени не відповідають фактам. Так само, як і сцена з шахтарями, які начебто працюють голими, тоді як насправді їм видавали білі костюми та респіратори.

— Навіть зараз до нас продовжують поступати цікаві матеріали того часу, які стають експонатами музейного фонду. У перші роки ми ретельно перевіряли все на рівень радіації, у нас був санітарний день, який використовували для ретельної обробки. На початку дев'яностих музей досить часто відвідували японці. У них були настільки високоточні дозиметричні прилади, які ми могли лише уві сні бачити. Нам казали: «Таке могло статися тільки у вас, з ваших безладом та безвідповідальністю». А потім трапилася Фукусіма, і Японія повторила наші помилки під час ліквідації та евакуації. Хоча до того часу Японія активно вивчала наш досвід протягом 25 років.

Голова агенції Чорнобиль тур Ярослав Ємельяненко вважає, що серіал американського виробництва став справжнім подарунком для України.

— Півроку тому, коли ще вийшли перші трейлери серіалу, ми недооцінювали його. Але вже тоді у Чорнобиль почали приїжджати люди, які хотіли побачити все до того, як зону захлесне хвиля туристів. Отже, нам довелося оперативно реагувати та готувати нові туристичні продукти. Адміністрація зони також пішла назустріч та допомогла розробити досить специфічний маршрут з візитом у підвал станції — захисну споруду номер один, де знаходився штаб ліквідації.

Тепер мільйони людей дізналися про Чорнобиль. Після виходу серіалу росте кількість охочих приїхати до нашої країни, аби більше дізнатися про цю катастрофу. Це впливає на розвиток туристичної індустрії. Найбільшу увагу викликають музей «Чорнобиль» у Києві та сама зона. Управління туризму КМДА, музей, агенція Чорнобиль тур та Асоціація гідів створили спільний маршрут для туристів. Звісно, їм цікаво подивитися на локації у столиці, які з різними ступенями правдивості були обіграні у серіалі, послухати розповіді місцевих, порівняти кіно та реальність.

Чорнобильскими місцями ходили
Світлана Максимець
Текст
Алла Яцун
Фото
Made on
Tilda