Дніпровський хвилеріз:
як живеться в найдовшому будинку Оболоні

— Альо, я остаточно заблукав і не маю найменшого уявлення, куди рухатися далі.
— А бачите якісь орієнтири поряд?
— Нічого, окрім сміттєвого баку, на якому написано лайливе слово з трьох букв.

Подібні телефонні розмови з кур'єрами чи таксистами вже звичні для мешканців будинку №5 на Прирічній.



На Оболоні є химерний будинок, який бачать у кошмарах всі служби доставки та таксі. У ньому аж 26 під'їздів, причому перший знаходиться між другим та сьомим, шостий — з краю, а один взагалі не має власного номера. Офіційно це дев'ятиповерхівка, але деякі під'їзди мають по сім поверхів. До того ж, окрім квартир тут знаходяться художні майстерні українських митців.

Вікенд поговорив з жителями дивного будинку та художниками, що працюють в ньому. Дізнався, як уживаються сусіди та чи може адреса вплинути на твій рейтинг у додатку таксі.
Будинок на Прирічний, 5
6
арок, що з'єднують двір з Прирічною
26
під'їздів
866
квартир
Має довжину близько 560 метрів. На третьому місці по довжині серед будинків Києва та на першому за кількістю під'їздів та квартир.
Побудований у 1980 році. На замовлення Національної спілки художників України один з під'їздів облаштовували спеціально під майстерні. Він не має власного номера, там інакше планування, ніж у решті під'їздів.
З висоти будинок нагадує змію, що повзе вздовж Прирічної. Через це в інтернеті його часто називають оболонською змією. Самі ж мешканці таку назву не приймають і називають свій будиночок більш романтично — дніпровським хвилерізом або по-простому — дамбою чи хвилею.
У місцевих є байка, що цей будинок — дамба, і побудували його, щоб захистити Оболонь від дніпровської води в разі потопу.
Наталя Вуйтік, викладачка української мови та перекладачка, протягом пʼяти років живе на Прирічній, 5 і за цей час назбирала купу курйозних історій про цей будинок.

— Я винаймаю тут квартиру з осені 2016 року. Зараз дивуюся, як тоді з першого разу вдалося знайти потрібний під'їзд, бо іноді здається, що в цьому будинку вони розміщені в рандомному порядку. Перші номери розташовані ближче до вулиці Героїв Сталінграда, але в якийсь момент після одинадцятого під'їзду йде кутовий сьомий, а за ним — перший.

Якось я викликала електрика від ОСББ, він мені багато чого розповів про цей будинок. Говорив, що спочатку тут планували будувати декілька багатоповерхівок з нумерацією 5А, 5Б і так далі. А потім вирішили об'єднати в одну. Також від електрика я дізналася байку про дамбу. Ніколи не чула, щоб місцеві називали цей будинок якось ще, окрім дамби. Кілька років тому в нашому домі часто і надовго відключали воду, тому я зі злості на комунальні служби називала нашу вулицю не Прирічною, а Приреченою.
На вулиці Прирічній немає парних номерів будинків,
тому що з іншої сторони Дніпро.
– Кажуть, що цей будинок ненавидять кур'єри і таксисти, бо знайти потрібний під'їзд дуже важко. У мене також було чимало кумедних ситуацій. Річ у тім, що частина під'їздів виходить на Прирічну, а інші — у двір. До одних краще під'їжджати з вулиці, до інших – через двори.

Якось я викликала таксі і в додатку побачила, що таксист під'їхав до іншої частини будинку та поставив позначку, що він на місці. Я по телефону сказала, що треба проїхати далі, і почала пояснювати дорогу. Але водій відповів, що сам знає, як доїхати, і буде на місці за хвилину. Я розуміла, що за хвилину йому ніяк не вдасться дістатися потрібного під'їзду, тому встигла ще допити чай, потім зібрала речі, вийшла на вулицю і ще якийсь час чекала машину на лавиці. Через додаток побачила, що таксист спочатку заїхав не в той двір, а потім ще й не там повернув. Коли нарешті машина приїхала, водій був дуже злий, його аж тіпало. Він люто подивився на мене в дзеркало заднього виду і промовив: «Це не будинок, а лабіринт! Звідси неможливо вибратися!». Після паузи запитав: «Ви навмисне сюди людей заманюєте?». Я не знайшла, що відповісти, тому жартома сказала «Так, навмисне. Ще й не всі вибираються звідси, вам пощастило». Далі всю дорогу водій мовчав, а після цієї поїздки в мене різко впав рейтинг у додатку.

Інший випадок був з кур'єром. Я замовила доставку і знову побачила в додатку, що кур'єр їде не туди. Я йому зателефонувала і намагалася пояснити, як дістатися потрібного під'їзду, а він відповів, що йому додаток показує правильну дорогу. Через деякий час кур'єр сам передзвонив і повідомив, що заблукав. Я запитала, які є поряд орієнтири, а він відповів, що бачить лише сміттєві баки, а на якомусь з них написане лайливе слово. Я знала, що біля одного з під'їздів дійсно стоять баки, але не була певна, що кур'єр перебуває саме біля них, тому вирішила уточнити, яке слово там написано. Кур'єр соромився його називати, а по голосу я зрозуміла, що хлопцю десь 15-18 років. Щоб не ставити його в незручне становище, мені довелося в слухавку перераховувати різні лайливі слова. Все виявилося дуже банально — це слово з трьох літер досить часто звучить в стресових ситуаціях. Я зрозуміла, де розташовані ці сміттєві баки, і допомогла кур'єру вибратися.

У мене вже з'явилася звичка детально пояснювати дорогу, коли викликаю якусь службу, таксі чи замовляю доставку. Коли телефонують і говорять, що будуть за хвилинку, я додаю ще мінімум п'ять. Історії про таксистів та кур'єрів смішні, але боюся, в якихось екстрених випадках в цьому будинку буде складно дати раду.

Інколи дорогу швидко знаходять і без моєї допомоги. Та й зорієнтуватися насправді тут можна — з одного боку знаходиться супермаркет, з іншого сквер, далі продаються овочі та фрукти, у дворі є невеликий магазин. Друзям часто пропоную зустріти їх біля метро або біля кав'ярні поруч з будинком, також собор — непоганий орієнтир, його видно здалеку.
Під'їзд, в якому знаходяться майстерні спілки художників помітно відрізняється від інших — весь розмальований та прикрашений візерунками, а замість залізних дверей з домофоном — вахта з консьєржкою, яка пильнує, щоб не заходили чужі.
Ми познайомилися з майстрами ліногравюри Надією Оніщенко та Павлом Ніколайчуком, які працюють тут. Вони розповіли, як в житловому будинку зʼявилися майстерні, хто в них займається творчістю та чому цей під'їзд називають іншим виміром.

Надія: Коли зводили цю багатоповерхівку, Національна спілка художників заплатила за будівництво майстерень в ній. Тут не таке планування, як в інших під'їздах. На кожному поверсі розташовано шість майстерень. Ще два подібних під'їзди для спілки художників збудували в іншому будинку поруч. Також вхід до майстерень не має власного номера, тож коли викликаємо таксі, то пояснюємо, що треба зупинитися між 18 та 19 під'їздом. Ніби це якийсь інший вимір.

Павло: Цікаво, що сам будинок дев'ятиповерховий, але в під'їзді з майстернями сім поверхів. При цьому підлога в майстернях і квартирах знаходиться не на одному рівні. Якось я жартував, що можна придбати квартиру в сусідньому під'їзді і звідти зробити лаз через підлогу до майстерні.

Надія: Ввечері двері до нашого під'їзду закриваються, а консьєржка тут ночує. У цьому районі більш-менш спокійно та безпечно. Хоча декілька років тому чоловік у сусідньому під'їзді підірвав гранату. Ми якраз працювали в майстерні, коли почули гучний вибух.

Перші поверхи майстерень віддали скульпторам, тому що у них важкі матеріали та каркаси, їх незручно тягнути нагору. Вище знаходяться майстерні живописців, графіків, монументалістів, майстрів декоративно-прикладного мистецтва. Тут працюють чимало відомих митців, які робили пам'ятники, встановлені у Києві та різних містах України. Наприклад, Валерій Швецов, який разом з іншими митцями працював над скульптурою Батьківщина-Мати, чи народний художник України Микола Грох, відомий акварельними роботами.

Павло: Тут не багато молодих митців, бо отримати майстерню не так просто. Якщо комусь дали тут приміщення, і він його регулярно за нього сплачує, то може працювати тут довго та плідно.

Надія: Буває так, що митець отримує майстерню, а там залишилася купа класних робіт від попереднього власника, які той не встиг прилаштувати. Багато з цього просто виноситься на смітник.

Павло: Коли нам дісталася ця майстерня, тут не було ремонту. Довелося все робити власноруч. Взимку було досить холодно, тому ми поставили нову батарею, але це не допомогло. Виявилося, що в цьому під'їзді опалення заведене навпаки — подача гарячої води йде зверху. Також на всю майстерню була лише одна розетка. Ще довелося вікно міняти, бо коли відкривалося старе суцільне, займало пів приміщення. Це було дуже не зручно.

У нас вікна майстерні виходять у двір, а в декого — на Дніпро. Звідти, звичайно, відкривається дуже красивий краєвид, але влітку, коли пече сонце, в тих майстернях дуже спекотно.
Про те, як змінювався будинок з роками, нам розповіла його мешканка пенсіонерка Віра Миколаївна.

— Я живу на Прирічній, 5 вже 21 рік. Всі мої знайомі знають, як до мене дістатися, і що це один з найдовших будинків Києва. Ніколи не чула, щоб його називали оболонською змією чи китайським муром, ми звемо хвилерізом або хвилею. Коли його побудували, поруч висадили бузок та абрикоси, бо кажуть, що вони найкраще приживаються. За ці роки кущі та дерева виросли, а деякі вже й посохли. Та й будинок постарів та обшарпався, як і інші в цьому районі. Мені не подобається, коли деякі мешканці окремо роблять фасади та обирають фарбу, хто яку любить. Внаслідок на будинку — там клаптик жовтого, там зеленого, там синього, це ж негарно.
Територія біля будинку, яка виходить на вулицю Прирічну, виглядає доглянуто та охайно — поряд сквер з лавицями, зелений газон. А от частина, яка ховається у дворах, не така приваблива: фасади рясно обмальовані графіті та посиланнями на ресурси, де можна придбати різні наркотики, а газони поросли бур'янами.
Віра Миколаївна також скаржиться на благоустрій біля дому:

— За прибудинковою територією доглядають погано. У нас ОСББ, голова живе в іншому будинку, тому до нас їй байдуже. Та й за будинком нараховується великий борг за прибудинкову територію — понад два мільйони. Раніше двірники доглядали за двором, але ОСББ відмовилися від їхніх послуг, тому мешканці власноруч, як можуть, займаються благоустроєм. Наприклад, за клумбами доглядають, кожен клаптик землі за кимось закріплений. Раніше тут були гарні квітники, а зараз люди постаріли, їм вже важко цим займатися, тому садять менше. В мене також є своя клумбочка, цього року я посадила тюльпани, а раніше сіяла великі гарні айстри. Мені подобається наш двір, поряд парк та річка, багато зелені.
Наталя Вуйтік розповіла, як між собою ладнають сусіди хвилерізу.

— Тут проживає багато людей. Я думаю, що чимало мешканців багатоповерхівки ніколи не бачила, і вони мене теж. Знаю сусідів, які живуть поряд, — це дуже привітні люди. Вони займаються облаштуванням прибудинкової території — обрали невелику ділянку під вікнами і постійно щось там висаджують, сапають та поливають. Також знаю іншого сусіда на нашому поверсі. Часто він стоїть біля будинку та веде з мешканцями смол-токи. Він все про всіх знає та не соромиться попросити купити йому якісь продукти, якщо хтось йде в магазин.

Якось я стала свідком кумедної суперечки між сусідами. Біля мого вікна у дворі росте абрикос, дві мешканки прийшли нарвати плодів, мабуть, на варення та стали сперечатися, кому з них вони дістануться. Одна говорить, що прийшла раніше, а інша відповідає, що живе в цьому будинку довше, отже, має більше прав на ці абрикоси.

Будинок дуже вдало розташований — близько метро, у дворі зелено та затишно, поряд річка та озеро Біле. Мабуть, класно тут жити на дев'ятому поверсі, якщо вікна виходять на Дніпро. Але з мого боку теж непоганий вид — у мене під вікнами багато дерев та зелені.
По Прирічній блукала
Марина Ніколаєва
Made on
Tilda