Я зацікавилася професією гіда у 2004 році, коли працювала на рецепції в готелі «Либідь». Якось іноземці, що зупинилися в готелі, попросили мою колегу замовити їм англомовного гіда на тиждень. Тоді знайти таких спеціалістів було складно, тож колега сказала, що екскурсію можемо провести ми з нею. Я була спантеличена, адже в мене не було досвіду, проте виручило гарне знання англійської, яку вивчала з дитинства, та любов до літератури. Зараз я дуже вдячна колезі за те рішення. Якби гості звернулися до мене, я б не наважилася запропонувати себе як гіда. З тієї прогулянки почався мій екскурсійний шлях.

Я пішла вчитися екскурсійній справі англійською мовою, працювала гідом вихідними, проте основну роботу не кидала. Співпрацювала із різними екскурсійними агенціями в Києві, за два роки набралася досвіду.

У 2009 році працювала помічником юрисконсульта, але мене не полишала думка, що варто спробувати зайнятися тим, що дійсно подобається. Я зважилася піти на фриланс і працювати гідом. Звичайно, було дуже страшно, в мій задум не вірили ні батьки, ні друзі. Для них, вихідців із радянських часів, єдиний прийнятний сценарій — ходити щодня на роботу. Я вирішила не ставити собі якихось цілей перші пів року. Несподівано за цей час мені вдавалося заробляти на екскурсіях більше, ніж на попередній роботі. Я зрозуміла, що вчинила правильно.

У часи, коли починала кар'єру екскурсовода, Київ не можна було назвати туристичним містом. Скоріше сюди приїздили іноземці у справах бізнесу або у пенсійні тури Європою, де Україна була однією з країн у маршруті. Після 2012 року, коли ми приймали Єврочемпіонат з футболу, ситуація у туристичній галузі сильно змінилася. Тепер іноземці хоча б розуміють різницю між Україною та Росією. 15 років тому туристи уявляли Київ сірим містом із будинками-панельками й зовсім не очікували побачити тут європейську архітектуру. Зараз такого ставлення немає. Завдяки інтернету, медіа та соцмережам туристи знають, як виглядають Україна та Київ.

У Києві дуже багато англомовних гідів, конкуренція велика. Раніше доводилося кожні три роки отримувати сертифікати підвищення кваліфікації та складати екзамени, екскурсоводи переймали досвід у досвідченіших колег, при інституті туризму працювала гарна бібліотека. Але та система мала свої недоліки. Наприклад, треба було отримати дозвіл на креативну екскурсію. А якщо комісії твій креатив не сподобається, навряд тобі дозволять працювати, просувати нові проєкти тоді було важко.

Я роблю індивідуальні програми, не показую і не розповідаю щодня одне й те саме. Важливо, з якої країни приїжджають туристи, це впливає на програму. Задача гіда — відібрати історії, які будуть цікаві конкретним туристам.

Найчастіше замовляють екскурсії туристи з США, Канади, європейських країн, дуже цікаво у нас скандинавам — їм подобаються історії про Київську Русь, адже сім'я Рюриковичів походить зі Скандинавії.

Часто замовляють екскурсії цілі родини, тому треба було мізкувати, як розважити дітей. Однією з моїх ідей була така: пропонувала з зав'язаними очима на дотик впізнавати якийсь предмет. Дітям подобалася така розвага, але тоді мені не спадало на думку, що можна цю ідею розвивати.

Коли прийшла пандемія, всі заплановані екскурсії скасувалися буквально за тиждень. Таке було вперше, навіть під час революції 2014 року не було настільки погано з туристами. Я не була готова: мала плани, розробляла новий контент, планувала показувати іноземцям й інші місця в Україні. Екскурсій не було, зайвих грошей також, бо тільки-но придбала нерухомість. Щоб виплатити податки за ФОП, довелося працювати півтора місяця в Глово, також підтримувало викладання розмовної англійської онлайн.

Я розуміла, що треба креативити й придумувати щось нове. Раніше не проводила екскурсії для киян, я знала, що класних гідів на цьому ринку вдосталь. Не було сенсу робити ще одну екскурсію, подібну до тих, що є. Тоді вирішила зробити «На дотик» окремим форматом, як повноцінну екскурсію.

Проєкт «Київ на дотик» почався з шишки. На будівлі «Прем'єр Палац» та на Андріївському узвозі є ліхтарі, стилізовані під модерн кінця 19 століття. Я угледіла на них оздоблення у вигляді шишки. Схожий символ можна побачити в оздобленні храмів, як-от Володимирський собор, на фасадах будинків, цвинтарних оградках. У давніх людей шишка була символом переходу в інше життя після смерті, а пізніше символізувала освіту, знання.

У повсякденному житті немає часу, щоб роздивлятися архітектурні та мистецькі деталі всередині Володимирського собору чи на інших будівлях. Я відібрала реквізит, який давала дітям на дотик, допоміг також проєкт «Шукай» Юлії Бевзенко — мініскульптурки, встановлені по місту. Десь за місяць після того, як ідея сформувалася, колега попросила підмінити її на екскурсії. Темою була вулиця Саксаганського, а я по ній ніколи не проводила екскурсії. Відповіла, що не зможу підготуватися за ніч і запропонувала свою програму «На дотик».

Тоді я й провела вперше цю екскурсію для киян. Пощастило: публіка була задоволена, люди навіть аплодували, залишили гарні відгуки. Цей успіх дав мені сили рухатися далі й розвивати проєкт.

Як це працює? На екскурсії ми зупиняємося в якомусь місці, туристам зав'язують очі, я даю їм на дотик щось, пов'язане з історією. Або я прошу розділитися на пари — одна людина із зав'язаними очима, друга з відкритими має підвести її до локації. Потім знімаємо пов'язку і людина бачить, що опинилася в якомусь затишному дворику, наприклад. Це спрацьовує як вау-ефект. Також даю відчути на дотик якийсь реквізит, потім забираю, людина відкриває очі та повинна знайти на фасаді будинку схожий за формою об'єкт. Такий інтерактив особливо подобається дітям. Вони ще й можуть змагатися, хто перший знайде загадане.

Попит є, люди, які вже були на кількох моїх екскурсіях часто запитують, коли будуть нові. Це змушує не зупинятися і продовжувати креативити далі. Серед таких екскурсій є «Казки на дотик» та «Тіні забутих предків на дотик» за відомим фільмом Параджанова. З цим проєктом мене підтримала кіностудія імені Довженка. Також часто мої екскурсії замовляють на день народження, тому вирішила розробити спеціальну програму «День народження на дотик».

Нині я все-таки більше фокусуюсь на киянах і розробляю екскурсії для них, пандемія триває, з іноземними туристами поки що все непросто.

Якось через інтернет мене знайшла подружня пара незрячих людей і замовила екскурсію до річниці весілля. Для мене це був перший досвід роботи з людьми з порушеннями зору, і я зрозуміла, що маю більше розвивати інклюзивність у проєктах. Хочу замовити макети відомих київських будівель з гіпсу, щоб давати їх на дотик туристам, бо незрячі запитують на екскурсії про деталі, на які ми не звертаємо уваги, наприклад, як виглядають ліхтарі на вулиці. Для розвитку проєкту я шукаю спонсора, спробую податись на грант, бо дійсно вірю в цей проєкт.

Зараз тема інклюзивності розвивається в усьому світі, треба включати всіх людей у культурне середовище та соціальне життя. Такі екскурсії мають об'єднати різних людей. Я щиро радію, що Київ теж стає інклюзивним і мрію провести екскурсію Київ на дотик для Андреа Бочеллі англійською мовою.