Капець, дедлайн задовбав — говоріть українською, як умієте
Чи можна навчити дорослу людину української з нуля, на що вплинули нові норми правопису та як красиво висловити силу своєї любові українською? Люди якої професії почали більше матюкатися та чи є в мові місце словам «ніт» та «офігенний»? Про рідну українську ми поговорили з філологинею Ярославою Білоусовою, яка навчає мови дітей та дорослих.
Ярослава Білоусова
— Київ у переважній більшості російськомовний — це факт, але зараз більше людей приймають рішення переходити на українську чи в колі родини, чи на роботі. Скажімо, років шість тому, коли я зверталась українською до когось на вулиці чи до персоналу в закладах, зі мною продовжували говорити російською. Зараз переважна більшість людей (90% так точно) намагаються відповідати мені українською, буває, перепрошують за те, що погано говорять, чи за суржик. Я вважаю, що суржик не є проблемою. Мова — живий механізм, найважливіше, щоб вона жила, розвивалась і рухалась. Найгірше для мови — це взагалі не спілкуватися нею.
Коли мене ще років десять тому запитували, чому я з усіма спілкуюсь українською, я відповідала, що мені подобається говорити мовою моєї мами, а не чужої матері.
Почати з букв і говорити про типове
Ярослава розповіла, чому деякі україномовні люди говорять на роботі російською та як вчать мову дорослі учні:

— Найскладніші моменти при вивченні мови у дорослих психологічні, а не філологічні. Багатьом складно сказати своїм друзям, що вони 30 років спілкувалися російською, а тепер говоритимуть українською, а потім ще й дотриматись цієї обіцянки. Деякі люди наче і говорили б українською, але на них постійно тисне, що мають «нечисте» мовлення, якась говірка чи суржик. А є люди, які взагалі мовою не володіють, вони і готові були б її вивчити, але ж інші нею спілкуються, звідки взяти мовний досвід? Я за те, щоб люди говорили українською так, як вони вміють.

Інколи складається парадоксальна ситуація, коли людина в колі родини говорить українською, а на роботі — російською, тому що більшість співробітників російськомовні або умовно російськомовні, тобто теж можуть вдома говорити українською. Люди звикли, що якась частина документації та деякі питання бізнесу вирішуються російською.

Серед моїх учнів є ті, хто не навчався в українській школі і не вивчав мову. Тоді я починаю заняття з букв. Ми читаємо слова та ставимо вимову, малюємо образи для проблемних моментів. Наприклад, часто плутають «и» та «і», те, що в українській мові, на відміну від російської, «о» без наголосу не звучить як «а», дієслова в російській мові можуть закінчуватись на «-тся» або «-ться», а в українській — це завжди чотири букви «-ться». Таких відмінностей багато.
Дуже сильно ріже вухо, коли російською кажуть «укрАинский», це жахливо.
Коли людина тільки починає вчити мову, не треба забивати їй голову усіма винятками, бо вона буде боятися навіть говорити. Спочатку я розповідаю про типове, ми на це орієнтуємось. Коли пройде півроку навчання, ми зупиняємось на певних нюансах. Мої учні — не філологи та не потенційні редактори, їм не потрібна мова на рівні вищого пілотажу. Це люди, які хочуть говорити українською більш-менш пристойно і працювати з документами.

Серед моїх учнів є топ-менеджери, копірайтери, директори медустанов. Вони розуміють, для чого їм потрібне це навчання. Як правило, причина якимось чином стосується роботи.

На заняттях ми читаємо тексти, які були б цікаві сучасній людині. Вони перегукуються з якимись розмовними темами, наприклад, «Зовнішність», «Особистість», «Сучасна освіта», «Мандрівки Україною». Щоб людина змогла переказати текст, потрібно, щоб він був сюжетний, цікавий, щоб учень з нього дізнався якусь нову інформацію. Не варто сподіватись від людини, яка працює в бізнесі, що вона з вами буде обговорювати і аналізувати «Народні оповідання» Марка Вовчка. Можливо для загального розвитку вона почитає, але близьким їй це навряд чи стане. А от Котляревського «Енеїду», якій понад два століття, дорослі учні читають з натхненням, проводять паралелі з сучасністю, регочуть з колоритних народних сцен, захоплюються фразеологією

Зараз є багато курсів української, навіть безкоштовні. Але проблема в тому, що вони не навчають мови з нуля. Туди приходять люди, які давно, в дитинстві, говорили українською, а зараз хочуть її ніби відродити. Для людей, які взагалі мову не вчили, це нереально.
У моїй родині від діда-прадіда «дісталися» такі фразеологізми та вислови —«готова для неї небо прихилити», «не ходив — не ходив наш батько до церкви, а як пішов, то й двері приніс», «дай Боже нашому теляті вовка з'їсти».
Навчання з піснями та оповіданнями
Як мотивувати дітей на вивчення мови і чому не треба починати урок з правил:

— Часто приходять на заняття діти, в яких є певні вкраплення знань, але вони не знають, до чого вони та як їх можна застосувати на практиці. Вже з першого класу у дітей є неправильне уявлення про те, що є найважливішим у вивченні української. У школі все йде таким потоком, що дитина сприймає інформацію на рівні одного уроку та однієї теми, а як це виглядає в структурі самої мови, незрозуміло. У дітей немає уявлення про принципові моменти мови і таке, що можна оминути. Я відштовхуюсь від найпростішого і потроху рухаюсь вперед, говорю про мову, як про систему, а не як про окремі теми. Пояснюю граматичні штуки і спрощую все так, щоб дітям оцей шквал граматичного матеріалу не видавався не підйомним.

Я кажу учням, що в мові є важливі граматичні речі (як правило, для дітей це нудно, і вони не хочуть цим займатись), якщо ми їх вивчимо і зрозуміємо, то далі будемо робити щось більш розважальне, наприклад, слухати-співати українські сучасні пісні чи придумувати назви для веселих віршів дитячих письменників.

Іноді я роздаю дітям текст пісні, якісь слова в ньому пропущені, потім вмикаю цю пісню, і учень повинен почути пропущене слово і вписати його. Для російськомовної дитини це непросто. Приємно, коли батьки потім із здивуванням резюмують, що діти почали більше співати українські пісні.
Найпоширеніші кальки та русизми: «міроприємство» (захід), «учбовий процес» (навчальний), «слідуючий» (наступний), «кожен день» (треба казати «щодня», «щогодини», «щоночі»), «співпадати» (збігатися), «на протязі» (протягом).
Ми ніколи не починаємо урок з правила. Я більше спираюсь на практичні навички, йду не від граматики до розмовної мови, а навпаки. Ми обговорюємо побутові ситуації та теми, наприклад, мандрівки цікаві і дорослим, і дітям. Тоді, дотично до цієї теми, ми говоримо про лексику та граматичні речі, без яких не можемо обійтись. Правило вчимо, коли зрозуміло, що людина систематично робить одну й ту ж саму помилку.

З найменшими учнями (1-3 клас) читаємо оповідання, обговорюємо їх, ставимо питання. Часто я два-три рази читаю коротеньку розповідь, а потім прошу максимально близько до тексту її переказати. Це не означає, що наступної зустрічі учень все пригадає, але все одно потрошечки напрацьовується лексичний запас.

Великий відсоток дітей приходить на заняття, тому що сказала мама. Дорослі учні більш мотивовані, їх не змушує мама, тато чи ЗНО. Але у дітей є інший порив — дуже важливо, щоб вони почувалися на уроці впевненими, щоб жоден вчитель не зміг дорікнути, що вони чогось не знають чи не розуміють, щоб не було насмішок ні з боку вчителів, ні з боку учнів, важливо, щоб їх хвалили при однолітках. Для моїх малих учнів знання — додатковий ковток свободи.
Коли я хочу висловити своїй доні силу своєї любові до неї, то кажу: «Ти мій трояндовий кущик».
Так казала мені у дитинстві моя мама, а їй, колись давно,
— її матуся.

Єдине, про що я прошу своїх учнів — не хвалитися нікому, що ходять до репетитора. Це часто буває болісно чути і викладачам, і батькам, які не можуть дозволити платного викладача для своєї дитини, а однокласники відразу скажуть, що це ти не сам зробив, а репетитор. Люди не розуміють, що репетитор допомагає, але дитина повинна сама прийти до певних висновків, навчитися аналізувати та бачити якісь мовні нюанси. І це теж – робота безпосередньо цієї дитини.
Про нові норми правопису
Чи зможуть українці звикнути та прийняти «ирій» та «инший»:

— Поки що новий правопис вплинув лише на фейсбук — всіх почали лякати «ирієм» та «Атенами». Остання редакція в більшості випадків дозволяє використовувати і ті норми, які були до 1930-го року, і ті, до яких ми звикли, але які є наслідком русифікації. Ці норми не змушують людей замовчати, вони пропонують прийняти інші варіанти, які були забуті або знищені. Якщо хтось не вивчить нові правописні норми і це єдине, що він не буде знати з української мови, то проблеми не буде. Поступово нові норми правопису з'являтимуться в періодиці, нам будуть їх доносити з екранів телевізорів. Пам'ятаю, як років 10 тому всі сміялися зі слів «самоскид», «гвинтокрил» та «автівка». Нові слова лише спочатку ріжуть вухо, поступово ми звикнемо і за кілька років будемо вживати як «вирій», так і «ирій», «інший» та «инший».
Мова з полонізмами та суржиком
Ярослава розповіла, в якому регіоні країни українська більш прийнятна:

— Коли я навчалась в університеті, один авторитетний викладач стверджував, що, якби основоположником української мови став не Котляревський, а Франко, тоді б літературна мова, яка зафіксована в словниках, була б зовсім іншою. Ми орієнтуємось на мову творів класиків, а вони використовували ту лексику, якою говорили в їхньому регіоні.
Милозвучні та улюблені слова українською: «мрія» Старицького, «промінь» Лесі Українки;
«напрочуд», «вельми», «запаморочливий», «горнятко», «витребеньки», «смаколики», «натхнення».

На мою думку, українська мова будь-яких регіонів країни є прийнятною. На заході, незважаючи на деякі полонізми та румунські слова, українська активніше функціонує, вона там жива. Тому людям болісно, коли їм дорікають, що їхня мова не настільки літературна, як у наших словниках. Коли я приїжджаю до Львова, чую деякі незнайомі слова. Потім знаходжу їх значення і розумію, що етимологічно вони походять з польської чи румунською, але б чому ні? Я вдячна нашим «західникам» за те, що в них українська залучена в усі сфери життя. У Києві, наприклад, дуже мало української у бізнесі. Спробуйте знайти тренінги, на яких б викладали українською, крім тих, де вивчають мову.
Переклади через гугл та вчителі для ведучих
Ярослава розповіла, як часто помиляються українською в ЗМІ та на телебаченні:

— Дуже багато помилок на україномовних версіях сайтів, є багато невдалихперекладних матеріалів з російської (як людина змогла, так і зробила). Навіть не будучи філологом, можна знайти багато ляпів — найчастіше це неузгодження родів та відмінків іменника та прикметника, неоковирні фразеологізми, найімовірніше,такі тексти перекладали через гугл. У друкованих ЗМІ помилок набагато менше, все-таки там з текстами працюють редактори та коректори. Як правило, на телебаченні в новинах у дикторів гарне мовлення.

Я можу розрізнити, чи в людини українська рідна, чи її гарно навчали мови, чи вона просто перекладає. Наприклад, з Катериною Осадчою довго працював якийсь кваліфікований філолог, фонетичні нюанси в неї поставлені дуже гарно, але відчуваю, що українська для Катерини нерідна, тобто в дитинстві у родині нею не говорили. У колишнього президента Віктора Ющенка — це рідна мова, хоча є й помилки, бо він, як і всі — представник певного регіону, де функціонує певна говірка. Щодо мови сучасних письменників — мені подобається українська мова письменника-мариніста Антона Санченка, він, до речі, ще й філолог за фахом. І, звичайно, як не згадати силу поетичного слова Сергія Жадана.
Матюкатися, якщо є причина
Ми запитали Ярославу, чи мають право на існування в українській мові слова-меми типу «ніт», іноземні слова типу «дедлайн», сленг та матюки:

— Я вважаю, що в мові все має право на існування. Меми, сленг, кальковані слова з англійської — нехай буде, адже світ глобалізується. Якщо цього було б забагато і це різало вуха, тоді, можливо, я би якось протидіяла, але я й так української мало чую, тому і сленгу радію, головне, щоб мова звучала. Я й сама сленг іноді використовую, особливо в роботі з підлітками.
Замінники сленгу: по барабану — по цимбалах або байдуже,
задовбали — дуже набридли,

«народна творчість» — зроблено дуже по-аматорськи, не дуже якісно,
капець — жахлива ситуація, приголомшлива
офігенний — запаморочливий

Нещодавно пані Ольга Богомолець подала законопроект про очищення мові від вульгаризації. Я вважаю, що бувають ситуації в житті, коли людина задіює ці мовні одиниці доречно. Не люблю, коли люди матюкаються без причини, а якщо по-іншому і говорити не можуть, тоді це вже реальна проблема. Але коли вульгаризми звучать дуже рідко і влучно, коли людина знаходиться у відчаї, тоді можу зрозуміти мат. Помітила, що останнім часом більше почали матюкатися політичні журналісти. Мабуть, на те є причини. Я надзвичайно рідко використовую мат, але іноді краще й не скажеш.
Поради для тих, хто хоче говорити українською
На першому етапі всі говорять погано, навіть ті, хто вважає, що він цей етап перестрибнув і відразу почав говорити гарно.
Якщо ви знайдете хоч одного співрозмовника, який володіє гарною літературною українською, наприклад, сусід чи колега по роботі, то через деякий час ваше мовлення стане кращим. Потрібна практика.
Для початку виберіть собі один україномовний день на тиждень. Наприклад, щопонеділка говоріть скрізь українською. Поступово можна перейти на два дні, а потім і більше. У деяких іноземнихкомпаніях щотижня є день української та день англійської мови, в інші дні всі говорять так, як хто хоче. Керівники відділів та HR дбають, щоб усі дотримувались цих правил.
Читайте книги, дивіться фільми та мультфільми українською. У нас зараз дуже гарний дубляж, набагато кращий, ніж російський.
Неправда, що в дорослому віці опанувати мову важче. Мої дорослі учні, комусь з них 40 років, комусь 50, рухаються неймовірними темпами, у них прекрасна пам'ять, а рівень мотивації просто зашкалює.
Українську вивчала
Марина Шилович
Made on
Tilda