Якщо людина цікавиться темою поховань, меморації, пам'яті, то у Києві багато місць, де можна вивчати цю тему. У моєму переліку є екскурсії:

• на Байкове, Лук'янівське, Берковецьке, Видубицьке, Лісове та Північне кладовища;
• на монастирські кладовища: Печерська лавра, кладовища Покровського та Фролівського монастирів, Аскольдова могила, Китаєвська та Голосіївська пустині;
• гори, які також були кладовищами: Замкова, Щекавиця, Юрковиця тощо.

Київські кладовища абсолютно різні за атмосферою, кількістю та якістю поховань, надгробками та традиціями. Тільки одне з кладовищ можна назвати заповідником — Лук'янівське. Там навіть є невеличкий музей.

Байковий цвинтар відрізняється від інших наявністю великого колумбарію (сховище урн з прахом після кремації) та поховань відомих українців. Це кладовище за традицією стало пантеоном для багатьох українців та іноземців, які працювали у Києві та залишили вагомий слід в історії.

Байкове кладовище має найбільшу концентрацію поховань відомих діячів, а також зразків фунерального мистецтва — надгробків, склепів, металевих хрестів та огорож, виконаних талановитими скульпторами, архітекторами, ковалями. До карантину на екскурсіях ми заходили у невеличкі склепи, зараз, звісно, цього краще не робити.

Аскольдова могила вважалася елітним кладовищем. Поховання там коштували недешево. Розташування могил було дуже цікавим — вони терасами спускалися мальовничим узгір'ям. Але таке розташування мало зворотний бік — кладовище постійно знаходилося в аварійному стані. Періодично його закривали, бо у Микільського монастиря, якому належав цвинтар, бракувало коштів на утримання, хоча поховання тут коштувало найдорожче у місті.

Ритуальних служб тоді не було, місцями поховань завідувала церква. У дореволюційному Києві похованнями займалися кілька контор, які належали в основному італійським родинам та поставляли каміння з Італії. Це були і купці, і митці водночас. Вони витісували, вирізьблювали надгробки.

Єврейське кладовище під час війни було зруйноване, тому після війни Куренівське стало таким єврейським пантеоном. Туди перенесли частину могил з Лук'янівського кладовища, там дуже цікаві надгробки, видно, що написи та зображення на них перебиті. Є різні теорії походження цих надгробків. Наприклад, що вони привезені як трофейні з Кенігсбергу. Чому саме звідти? Бо там мешкали лютерани, у яких на надгробках небагато християнської символіки.

Екскурсія на кладовище — це історії

• про людей, там похованих,
• про кладовищенську скульптуру,
• про певні соціальні, релігійні, культурні особливості, пов'язані з похованнями представників окремих конфесій, професій, соціальних груп тощо.

Цікавими можуть бути прогулянки по усіх кладовищах, включно з сучасними, бо на кожному можна знайти могили видатних діячів, непересічних особистостей, а також зразки кладовищенської скульптури. Є ще й так звана містична складова екскурсій, тому темний період року найбільш придатний для такого роду прогулянок. Слід також враховувати «технічні» обставини: влітку кладовища сильно заростають, тому важко побачити багато цікавих могил, особливо закинутих, а листопад-квітень для цього набагато сприятливіші.

Слід визначити, що може бути цікавим саме для клієнта: він йде на відомі цвинтарі, або на маловідомі, але історичні, або його просто цікавлять прогулянки такого роду. Здебільшого для екскурсантів збігаються усі три фактори.

Найбільш популярні Байкове та Лук'янівське кладовища. Лук'янівське є музеєм з місцевими екскурсоводами, можу порадити замовити в них екскурсії.

Щодо Байкового, то його треба вивчати ретельно за декілька прогулянок, тому що є, щонайменше, чотири кластери: Старий некрополь, стара частина Нового та дві нові частини Нового кладовища, на яких похована настільки велика кількість відомих людей, що проблемою для екскурсовода є обрати, про кого розповідати.

Звіринецьке розташовано на терасах, дещо нагадує кримські кладовища, тут похована велика кількість відомих персонажів 19-21 століття, аж по наш час, зокрема тут знаходяться родинне поховання Порошенків і найстарший відомий надгробок на київських цвинтарях — він датований 1819 роком! Кладовище дуже живописне, а розповідей про похованих тут людей вистачить на багато годин.

Куренівське є унікальними в іншому сенсі: воно розташоване серед приватного сектору і є таким собі патріархальним зразком старого цвинтаря київської околиці. Ще більш воно відомо єврейською частиною — справжнім музеєм скульптури пощезлого міського єврейства періоду 1937-58 років. Дуже незвичний вигляд цвинтаря нібито переносить нас у країни Європи, тут є вартісні зразки художніх надгробків, і для переважної більшості екскурсантів це стає справжнім відкриттям.

Солом'янське кладовище доволі похмуре та заросле, в старій занедбаній частині мені воно нагадує кладовища Петербурга та його околиць. На жаль, практично усі старі поховання на ньому пошкоджені, тим чи іншим чином понівечені, але воно все одно зберігає певну кількість цікавих надгробків, могил непересічних людей та навіть таємниць.

Близько чотирьох років я воджу групи лише на кладовище Замкової гори. Та місцина дуже легендарна, містична, звідти відкриваються неймовірні краєвиди на Поділ, особливо вночі. Сама гора історична, вважається однією з лисих гір Києва, де збиралися відьми. Цвинтар зруйнований, там лишився один старий склеп та більш як десяток могил переважно кінця 1950-х років. Та кладовище легендарне: про нього ходять чутки, що це кладовище відьом, тут є язичницьке капище, а також цікавий об'єкт, який називають «сатанинським капищем».

На території Видубицького монастиря є склеп авторства Городецького, на території Лук'янівського кладовища — декілька склепів, зокрема Стефана Сольського, київського міського голови. Байкове кладовище — місце, де сконцентрована велика кількість склепів. На жаль, майже всі вони вже зруйновані.

На Байковому цвинтарі до 30 склепів. Більшість з них не атрибутовані, безіменні, в адміністрації значаться просто за номерами, бо у 1941 році всі цвинтарні інвентаризаційні книги були спалені. Тож якщо на склепі немає напису, включеного у його архітектуру, то нам про нього нічого невідомо. Взагалі склепів не так вже й багато — на Байковому, Лук'янівському кладовищах, на Замковій горі, у Видубицькому монастирі та інші.

Склепи є на Байковому — усі розграбовані та практично знищені, тільки деякі зачинені, у деяких можна бачити рештки розбитих трун, а також там явно живуть бомжі.

На Лук'янівському їх десь 6-7, усі відреставровані, але в декількох невідомо, хто похований. Декілька єврейських склепів-«охелів» на Куренівському — крім склепу цадика Тверського, вони усі занедбані. Є новітні склепи: на Звіринецькому — зокрема, брата Порошенка, його матері тощо, на Берковецькому будує собі склеп Гарік Корогодський, на Лісовому є склеп кримінального авторитета Прища прямо біля входу.

Але в цілому склепів на київських кладовищах не так вже і багато. Головні були на Аскольдовій могилі, два там досі збереглися, але саме кладовище знесено. Потрапити у склепи можна, якщо вони захаращені та сплюндровані, але навіщо? Усі і так можуть побачити їхній стан, а хто хоче лізти всередину, може зробити це самотужки. Збережені склепи зачинені.

На цвинтарях є стенди, встановлені адміністрацією. Вони містять правила та заборони для відвідувачів. Ніде на таких стендах не зазначені заборони проведення екскурсій. Вважаю, що для гідів та екскурсантів на кладовищі діють ті ж самі загальні морально-етичні норми, що і для інших. Звісно, як гід, я розповідаю групі голосно, деякі відвідувачі бувають незадоволеними, висловлюють обурення. З іншого боку, те, що я розповідаю, — це данина померлим та найкраще вшанування їхньої пам'яті.

Перед екскурсією зазвичай проходжу, протоптую стежки та маршрути, але цього літа неможливо було пройти Байковим цвинтарем. Тож шлях до деяких могил доводилося розчищати — виривати бур'ян, ламати гілки, щоби пробратися крізь зарості. Це теж певне піклування.

Правил та заборон як таких немає. Звичайно, голосно реготати в таких місцях не варто, але це взагалі заважало б на будь-якій екскурсії.

Цікавість до теми кладовищ зараз досить велика, гостями на моїх екскурсіях бувають не тільки кияни, а й екскурсанти зі Львова, Тернополя. А також іноземці, в тому числі дружини послів, які хотіли побачити Парк пам'яті на Байковому кладовищі. Він складається не тільки з колумбарію та крематорію, там також є знищена державою Стіна пам'яті. До речі, з Байкового кладовища відкриваються шалено красиві краєвиди.

Ще я ініціюю об'єднання людей у групи, які доглядають за покинутими могилами. Наприклад, за могилою архітектора Олександра Беретті доглядає група моїх постійних відвідувачок, які двічі на рік приходять прибрати могилу.

Люди, які йдуть на подібні екскурсії, знають, куди вони йдуть. Тому питань «навіщо?» у них нема. Можуть бути незгоди з почутою інформацією про якихось похованих осіб, але я особисто з таким не стикався — знов-таки, в цьому сенсі прогулянка на кладовище мало чим відрізняється від звичайної прогулянки, хіба що головний її ухил — суто біографії, тому можуть бути коментарі екскурсантів щодо дій та обставин життя певних осіб.

Само по собі відвідання цвинтаря є певним гострим відчуттям, тому емоціональні реакції завжди є, як і оцінки загального відчуття від цвинтарів: Солом'янське має скоріше антирейтинг, там багатьом стає важко, а ось Звіринецьке навіть якесь «світле», Куренівське посередині між ними.

На екскурсіях моторошних випадків не було, іноді хтось може злякатись шурхоту в кущах чи чогось подібного, наприклад, нещодавно на Куренівському злякалися собаки, який там бігав в сутінках. Люди, які б висловлювалися про енергетику того чи іншого кладовища, мені поки не зустрічалися, але я розумію, що такі є на подібних прогулянках, тому навіть цікаво буде почути їхні оцінки.

Мої містичні екскурсії Замковою горою є досить специфічними, але привабливими для відвідувачів. Гості цікавляться, навіть можуть жартувати, слухаючи якісь страшилки. Тут варто зазначити, що все залежить від побудови екскурсії та способу подачі інформації, а також конкретного кладовища

Одного разу з темного склепу до нас заговорив якийсь безхатько, і це спочатку трохи налякало.

А якось під час нічної екскурсії Замковою горою я почула, що з глибини кладовища мене гукають. Спочатку стало страшно, але згодом виявилося, що це мої колишні екскурсанти. Варто зазначити, що кладовище, на яке я вожу, є досить популярним місцем через чудові краєвиди. То сюди приходить багато людей, особливо молоді, яких місце приваблює красою, романтикою і містикою.