Хто склав першу мапу Києва, як виглядав княжий град у літографіях і описах киян та іноземців, чому наймасштабніша праця про місто загубилася на 170 років, кому завдячуємо за 50 років спостережень за погодою в Києві? Відповіді треба шукати у Музеї книги та друкарства, де зібрані історичні документи — мапи, гравюри, стародруки. Науковці музею Любов Хамаза та Діна Зюзіна запросили Вікенд на створену ними виставку «Язик до Києва доведе. Спалахи часу». Тут представлені старовинні карти міста, видання про Київ, путівники та інші раритети з історії столиці. Розповідаємо про найяскравіші експонати.

Першим про землю скіфську згадує у своїх працях грек Геродот, якого називають батьком історії, «великим наслідувачем Гомера» та одним з перших географів світу. Після великої подорожі у 5 сторіччі до нашої ери він написав дев'ятитомну працю-опис тогочасного світу. Четвертий том присвячений життю і побуту скіфів, кіммерійців, таврів та інших племен, що заселяли південноукраїнські степи.

Першу мапу Києва склав у 1638 році Афанасій Кальнофойський, чернець Києво-Печерської лаври. Ця мапа увійшла в його книгу «Тератургіма» — розповідь про чудеса, що відбувалися в Києво-Печерському монастирі. Крім оповідань про 64 сучасних йому чуда, Афанасій докладно описав всі печери, храми, споруди монастиря, перелічив надгробки похованих в монастирі духовних і світських осіб, перерахував знатних благодійників лаври.

Центральним експонатом виставки стала мапа-реконструкція обрису Києва Х-ХІІІ століть. Її створили у 1972 році архітектори А.Зорін, А.Кутовий та В.Розенберг. Це по суті графічна модель стародавнього Києва, де представлений архітектурний образ Києва у повному просторовому обсязі — від Кирилівського до Видубицького монастирів і від Дніпра до Либеді. Ми бачимо тут характер масової забудови стародавнього Києва.

Працівники музею відшукали в архівах цю карту та відтворили її у великому розмірі спеціально для виставки.

На рубежі 6-7 століть у візантійських та арабських літописах починаються згадки імені Кия. У той же час на вершині Старокиївської гори було зведено укріплене поселення — «град» з територією приблизно у два гектари. Укріплення «града Кия» охоплювали невелику частину Старокиївської гори, що мала неприступні схили з трьох боків, з півдня городище було обнесене глибоким ровом і високим валом з дерев'яним частоколом. Укріплення тяглися від сучасної Андріївської церкви до урочища Гончарі. Посередині граду знаходилося кам'яне язичницьке капище. Київ став осердям раннього державного об'єднання слов'ян — Полянського князівства.

Минали століття. Місто змінювалося, однак незмінним залишався неповторний київський рельєф, круті спуски, назви районів, урочищ: Печерськ, Поділ, Гончари, Кожем'яки. Цінні пам'ятки давньоруської архітектури і сьогодні є окрасою міста.

10 сторіччя: уже сформована слов'янська держава, в ній князює Володимир Святославович. Град Володимира в декілька разів більший града Кия за розмірами. У місто ведуть Софійські ворота. Зведена Десятинна церква — перша християнська кам'яна будівля Києва. Першою кам'яною церквою на Подолі став храм Богородиці Пирогощі.

Річка Почайна була своєрідною торговою гаванню міста, тут зупинялися чайки. Але Київ був не тільки торговим, а й ремісним містом. За часів сина князя Володимира Ярослава місто зростає у десять разів. Основною стає дорога між Софійськими та парадними Золотими воротами.

Перлина виставки — перше друковане видання Києво-Печерського патерика. Патерик — це збірка оповідань про ченців монастиря. У 17 сторіччі Петро Могила, митрополит Київський, розпочав підготовку патерика до друку, але вийшло видання вже після його смерті у 1661 році.

Києво-Печерський патерик — книга благочестивих про благочестивих. Київ — місто, сповнене легенд та переказів, де від назви кожної гори та річки віє тисячолітньою давниною. Як кожне велике місто Стародавнього світу чи Середньовіччя, Київ мав свою легендарну історію, славних правителів, просвітників, святих. Монастир на околиці Києва, заснований монахами Антонієм і Феодосієм, з часом став осередком мистецтва, медицини та, звісно ж, агіографії — життєпису святих. Традицію пустельництва (у нашому випадку, у печерах) та написання житія святих Русь успадкувала від східного християнства. Так, «Лимонар», «Луг духовний» чи «Синайський патерик» — збірка оповідей про життя християнських сподвижників 7 століття була відомою в Русі. Мабуть, ним і надихалися автори перших агіографій Печерського монастиря. Перший корпус Патерика склався із текстів листування тутешнього ченця Полікарпа та єпископа Симона (прийняв чернецтво у цьому ж монастирі) на початку 13 століття. Структура Патерика була відкритою до залучень нових житій, які туди вже від початку потрапляли із літописів.

За іронією долі вперше Києво-Печерський патерик був надрукований у польському перекладі. Не дивно, адже Сильвестр Косів — префект колегіуму і сподвижник Петра Могили — видав цю книгу 1635 року, в час зростання тиску на православну церкву з боку польської влади та гарячих диспутів з уніатами й католиками. А уже 1661 року інший київський просвітитель Інокентій Гізель здійснив перше видання пам'ятки церковнослов'янською мовою. Пізніше ця книга перевидавалася ще багато разів у Києві, прикрашалася витворами чудових граверів.

З розвитком капіталізму у Києві розгортається масштабне кам'яне будівництво, але царський уряд дозволяв будівництво лише на Печерську. На Подолі будівництво було змішаним — частково кам'яним, частково дерев'яним. До цих же часів відноситься різкий спалах інтересу до історії міста в міської інтелігенції. Ми вперше показуємо видання праці Максима Берлінського «Короткий опис Києва».

Берлинський працював директором міського училища, був улюбленим педагогом кількох поколінь юних киян. А ще він захоплювався археологією, збирав та вивчав різноманітні знахідки. На уроках з історії та географії використовував виписки з архівних документів, свої історичні знахідки. Берлинський одним з перших почав розкопки унікальних пам'яток домонгольского періоду. Розуміючи важливість церковних архівів, він об'їздив найдавніші чернечі обителі, де вивчав матеріал та відшукував безцінні для істориків документи, літописи, хронографи.

Про свої відкриття він писав у статтях для журналів та альманахів — тут роботи про розкопки Десятинної церкви та цікаві знахідки біля неї, про «чернігівську гривну» Володимира Мономаха, Аскольдову могилу, Межигірський монастир. Але найвідоміша з його робіт — «Краткое описание Киева, содержащее историческую перечень сего города, а также показание достопримечательностей и древностей оного» (1820). Автор вперше не тільки визначив та систематизував відомості з історичної топографії міста. Він визначив, де знаходилися такі пам'ятки давнини, як Старокиївська, перше мешкання засновників Києва, резиденція князів, Кловський собор та Гнилецький монастир, Кирилівські та інші печери. Ця праця стала документальним фундаментом подальших досліджень найдавнішої історії міста. На роботу Берлинського посилатимуться всі найвідоміші дослідники історії Києва — Закревський, Максимович та інші.

Праця Берлинського унікальна не лише своїм змістом та відкриттями. Дослідження має просто довжелезну назву: «История города Киева от основания его до настоящего времени. Представляющая все как важнейшие политические, так и другие примечательные происшествия, случившиеся в сем первопрестольном Российского государства граде, с присовокуплением притом бывших событий в Малороссии или других странах, имевших влияние или на гражданские перемены оного, или на церковные обстоятельствав, или на другие какие-либо примечательности, и прибавлением на конце топографического в настояществе описания его с примечаниями о качестве земли, климате, произведениях, о внутренних учреждениях и устроениях, также о свойстве жителей, промыслах их и прочая, сочиненная в Киеве главной школы учителем географии, истории естественной и гражданской Максимом Берлинским».

За життя автора книга так і не була видана. Більше того: вона «зникла» на 170 років! Берлинський, як годилося, подав свій твір на розгляд Цензурного комітету, а там його просто загубили. Вважалося, що робота назавжди втрачена для науки. Лише у 1970 році київський історик Лідія Пономаренко відшукала цензорський примірник у Ленінграді, в публічній бібліотеці імені Салтикова-Щедріна. У рукописі було дві частини: перша присвячена історії Києва, друга — топографічний опис міста.

Нинішні дослідники часто посилаються на Берлинського, коли спростовують відому історичну легенду про появу каштанів у місті. За поширеною версією каштани спершу висадили на нинішньому бульварі Шевченка. А коли губернатор дізнався, що російському царю більше до вподоби каштани, наказав замінити всі дерева. І тоді мовляв добрі кияни підбирали викопані дерева та висаджували у своїх дворах. Берлинський у своєму дослідженні згадує, що перші каштани з'явилися у монастирських садах Києва та передмісті. Згодом вони стали прикрашати сади Подолу поруч із горіховими і абрикосовими деревами.

І ще одному захопленню Берлинського досі завдячують кияни: Максим Федорович щодня спостерігав за погодою у місті та заносив дані цих спостережень у спеціальний зошит. Завдяки цим спостереженням ученого сьогодні Гідрометеослужба України має дані про погодні умови та рівень води у Дніпрі, починаючи з кінця XVIII ст. Ці погодні спостереження Берлинський вів майже безперервно понад півстоліття.

Ще один цікавий експонат виставки — це хромолітографія з видами Києво-Печерської лаври. Виробництво літографій почалося з середини 19 сторіччя. Спочатку їх випускали майстерні при монастирях, згодом до випуску підключилися великі видавці, наприклад, одеська друкарня Фесенка. Ця продукція виходила масовими накладами, за її якістю суворо стежили: на дозволеній продукції завжди є напис: «Дозволено цензурою ... року». У даному випадку — 1909 рік.

Цікаво, що ця літографія передає не тільки максимальну архітектурну точність, а й основні кольори лаври — білий та червоний. До цього часу в найстаріших будівлях, в тому числі у нас в музеї, збереглися нефарбовані стіни з червоної цегли.