Німець, медик і злодій: як зніматися в кіно та серіалах в Києві
Як отримувати ролі в серіалах і перетворювати епізодичні ролі на важливі? Чи знімаються актори голими та які хитрощі використовують у таких сценах? Чому театральні режисери не люблять відпускати акторів на зйомки? Актор Станіслав Щокін розповів Вікенду, як зробив крок з театральної сцени на знімальний майданчик і чому погодився грати лиходія у фільмі «Мати апостолів».
— Мої батьки — актори, мама досі працює в полтавському театрі ляльок. Так що з дитинства бував за лаштунками. Але спочатку мама хотіла, щоб я займався музикою, і я десять років навчався у музичній школі по класу гітари і фортепіано. Навіть ходив на підготовчі курси в музичне училище, але вступати туди не став, а пішов до Харківського національного університету мистецтв імені Котляревського. Кілька років жив між двома містами — рідною Полтавою і Харковом. Бувало, зранку грав спектакль в Полтаві, а ввечері мчав до Харкова на ефір теленовин.

У Києві я працював в Театрі маріонеток. А потім у нас відібрали основну будівлю на Подолі. Залишилися цехи, місце для репетицій, але стаціонару немає. Тому доводиться працювати на майданчиках різних театрів Києва.

Майже не знаю таких театрів, де режисери ставилися б поблажливо до того, що актори постійно бігають зніматися. Я не виняток, поєднувати театр і зйомки важко, до того ж важко саме морально.
Історія про мою першу роль у серіалі кумедна. Знімали «Завтра буде завтра», я грав німецького бізнесмена. Партнерами були два прекрасних актори — Богдан Бенюк і Сергій Романюк. Зйомки проходили в готельному номері Premier Palace. Мій герой лежав у ванній, куди вривався поліція. Далі все відбувалося вже в самому номері.

Коли репетирували, я лежав у ванній в плавках. Потім забігали поліцейські на чолі з Бенюком і Романюком і витягали мене на допит. А коли репетиція закінчилася, молода режисерка сказала: «А тепер давай як в житті, без білизни». Думаю, по моєму обличчі пробіг широкий спектр емоцій. Тоді Богдан Бенюк взяв мене за руку, завів у ванну, вибрав найбільший банний рушник, показав, як ним скористатися, коли мене будуть тягнути. Тоді в кімнаті перед камерою я постав уже замотаним в рушник.

Взагалі я багато разів грав німців. Ймовірно, типаж у мене такий, обличчя європейське, навіть арійське. Німецьку я не знаю, тому доводиться зубрити тексти. У серіалі «Щасливий квиток» грав перекладача з німецької на російську. Партнером був наш актор, який довго жив у Німеччині й прекрасно знає німецьку.

Я займався з репетитором постановою мови, гугл-перекладача тоді не було. Вивчив текст німецькою, прийшов до репетитора і дізнався, що все вимовляю неправильно. Довелося переучуватися, і це було жахливо.

Потім на зйомці той актор, який прекрасно володів німецькою, мене виручав. За сюжетом я перекладав його персонажу з російської на німецьку. Я говорив фразу німецькою та забував останнє слово, а він його підхоплював. Навіть режисер не розумів, що відбувається. Це хороший приклад того, якими класними бувають партнери на майданчику. Таких прикладів багато. Але є і актори, які не бачать і не чують на майданчику нікого, крім себе. Все, як у житті, люди різні. З кимось можеш спілкуватися, і людина тебе розуміє з півслова. А хтось хоч трісни — не зрозуміє.
Ще я часто граю слідчих і медиків. Бандитського кіно, розслідувань знімають дуже багато. А для медиків підходжу за типажем. Іноді відпускаю невелику бороду, і тоді обличчя у мене стає зовсім добрим. Так інтелігентний тип обличчя диктує ролі.

Іноді режисери йдуть від зворотного. У художньому фільмі «Зрадник» я грав агента КДБ. Знімав американський режисер. Він особисто займався кастингом, ми ходили до нього на проби. І саме в мені він побачив агента КДБ, людину, яка намагалася в Україні знищити все українське.

У цьому фільмі сценаристом був Заза Буадзе. А коли він вирішив сам знімати фільм «Мати апостолів», то запросив мене зіграти лиходія, який уособлює все те зло, яке зараз твориться у нас на сході країни. Це збірний образ таких типажів, як Гіркін та інші.

Коли я прочитав сценарій, то першим бажанням було відмовитися. Думав зранку зателефонувати і сказати, що не хочу це грати. Я прочитав сценарій як глядач, і персонаж викликав у мене огиду. Але потім згадав, що я актор. І актор у мені переміг глядача. Потім я дивився фільм в кінотеатрі. Маленький спойлер — мого героя вбивають. І в той момент, коли це відбувається, у мене вирвався подих полегшення. Такого зі мною більше ніколи не траплялося.

Класно, коли режисери бачать в тобі щось таке. Тоді роль виходить на подоланні, ламанні себе. Це не ти в запропонованих обставинах. Добре, коли ти можеш повністю довіритися режисеру: якщо він бере тебе на таку роль, значить, точно знає, чого хоче. Довіряєшся режисерові — і все виходить.
Ринок кіно і серіалів передбачає, що там є герої. Часом виникає відчуття, що герої нашого часу — це слідчі та медики. Що має популярність, те і знімають. Звичайно, є сміливі експерименти, малобюджетні фільми, які не окупаються і не приносять прибуток, але це треба знімати.

Відповідно складається (або не складається) у акторів. Хтось має яскравий типаж і живе в запропонованих обставинах, по суті нічого не граючи. А є класні актори, які в різних фільмах абсолютно різні.

До 2013 року в Україні багато знімали для Росії, Казахстану, загалом для країн колишнього СРСР. Все знімалося російською мовою для продажу. З початком війни російські гроші перестали заходити. Натомість стали більше знімати наші телеканали. Звичайно, кіно і серіали стали знімати українською мовою. У мене проблем з українською ніколи не було. Я виріс в російськомовному середовищі, але батько мій був ведучим на радіо й телебаченні, прекрасно володів українською.

Зустріч з роллю завжди відбувається по-різному. Зараз у мене є агент, який займається пошуком ролей. У травні мені виповниться 44, знімаюся давно, тому мене знають вже багато кастинг-директорів, розуміють, на що я здатний. Тому телефонують, пропонуючи конкретні ролі. Часто самі режисери звуть на ту чи іншу роль. Це може бути навіть маленька роль, епізод на дві сцени. І режисер точно знає, якого актора хоче запросити на цю роль. Але це якщо продюсери дозволяють. Тому що буває таке, що продюсери не дозволяють: вони самі затверджують всіх акторів, включаючи епізоди.
Одного разу я побачив у коридорі режисера, у якого раніше знімався. Мені з ним легко, комфортно, я його розумію, подобається продукт, який виходить. Я запитав, що він знімає. Виявилося, сезон того серіалу вже закінчується, залишилися якісь невеликі, мікроскопічні рольки. Я підтвердив, що готовий знятися в будь-який.

Через якийсь час мені зателефонували і запросили на останні пару днів зйомок. У результаті маленька роль, на яку мене запросили, в наступному сезоні вилилася в окрему лінію серіалу. У кожній серії — розслідування однієї справи. А мій персонаж наскрізь йшов через всі серії. Ось так я одного разу в коридорі зустрів режисера і напросився, щоб мені дали хоч один знімальний день. І вийшла велика роль через весь сезон.

Медичні серіали знімаються в павільйонах, тому що там основне місце дії — лікарня. Тоді весь павільйон — це лікарняні коридори і палати. Є павільйони з тюремними камерами. Їх і не розбирають, це ж головні локації, там постійно щось знімають.

Зйомки на виїзді — справа складна. На успіх впливає безліч факторів: погода, можливість розмістити техніку. Група повинна приїхати на місце рано вранці, мати можливість запаркувати безліч студійних машин. Для тих, хто займається організацією процесу, це головний біль. А для актора головне на таких зйомках — погода. Можна знімати влітку, ніби тобі дуже холодно. Або взимку в футболці знімати літо, коли з рота пара йде.

Колись, якщо ти не актор столичного театру, не випускник столичного театрального вишу, потрапити на знімальний майданчик було неймовірно складно. Але після 2014 року погляди кастинг директорів частіше звертаються вглиб України. Тепер кастинги проводяться навіть в обласних театрах. Тож театральні актори всієї країни мають змогу розширити свої професійні здібності, втілити мрії, а глядач — побачити свого сусіда і в театрі, і на екрані.
Сторінка актора у фейсбуці та в інстаграмі.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
На зйомках побувала
Світлана Максимець
Made on
Tilda