До Дня Незалежності:
10 книжок для знайомства з сучукрліт

28-ма річниця незалежності України — чудовий привід почати знайомство з сучасною українською літературою, якщо ви досі цього не зробили. Якщо ваші знання української літератури завершуються десь між Лесею Українкою та Іваном Франком, у вас попереду багато несподіваних відкриттів. А якщо губитесь, з якого краю підійти, вам допоможе добірка Вікенда. У ній — 10 текстів українських письменників, видані за роки незалежності. Деякі з цих книжок вже перевірені часом, деякі щойно вийшли, але кожна цілком підійде для того, щоб розпочати знайомство з українською літературою сучасності.
Юрій Андрухович «Коханці юстиції»
Книги - XXI, 2018
Можна починати читати Андруховича з «Рекреацій», «Дванадцяти обручів», «Таємниці», або будь-якого іншого давнього роману. Але найновіша його книжка «Коханці юстиції» теж цілком підійде для знайомства з паном Юрієм, а купити її можна в будь-якій книгарні, на відміну від попередніх творів, які доведеться ще пошукати.

«Коханці юстиції» не зовсім роман, бо одного лінійного (або нелінійного) сюжету тут немає. Це вісім з половиною історій про улюблених героїв Андруховича — непересічних злочинців: зрадників, вбивць, гвалтівників. Ну що тут зробиш, якщо пан Юрій любить писати про таких покидьків, і присвятив їм левову частину своєї творчості? Злочин тут подається як мистецтво, а написані історії так поетично, що здається, мова йде не про вбивства та грабування, а про любов і милосердя.

Тут є історії і про вигаданих, і про реальних персонажів. Зокрема — про вбивцю Бандери Сташинського. Той випадок, коли під час читання хочеться гуглити усі прізвища та дізнаватись більше. Андрухович грається з читачем, ховає смаки та сенси, заграє і тонко іронізує. Словом, це справжнє задоволення для гурманів. Але враховуйте, що проза у пана Юрія доволі специфічна, тож якщо вам раптом «не зайшло», не ставте хрест на всій сучукрліт — краще спробуйте прочитати щось з наведених нижче книжок, вони легші для сприйняття та більш «масові».

Сергій Жадан «Інтернат»
Meridian Czernowitz, 2017
У іншого письменника, якого вже сміливо можна вважати класиком сучукрліт, — Сергія Жадана — багато знакових текстів, а ще більше чудової поезії. Але розпочинати знайомство з його творчістю варто з «Інтернату» він універсальніший, аніж ранні твори Жадана, в яких суцільні луганські гопніки та бандити 90-х.

«Інтернат» відносно новий роман (2017 року), ключовою темою якого є війна на Донбасі (хоча напряму назва території в книзі не згадується). Головний герой — 35-річний вчитель української мови — був аполітичним і не дуже цікавився тим, що відбувається довкола, поки раптом до його міста не приїхали танки, а озброєні люди не почали ходити вулицями. Герой вирушає до сусіднього міста, щоб забрати свого племінника з інтернату і перевезти у безпечне місце. Протягом 300+ сторінок вони намагаються вижити, врятуватись від воєнних дій та якось усвідомити, що відбувається.

Це роман про те, що скільки не відмежовуйся від політики, вона прийде до тебе, не спитавши дозволу. «Це оптика війни з точку зору цивільного, мирного населення. Спроба показати цю війну очима не військових, не журналістів, не політиків, а саме пересічних українців, які знаходяться на лінії фронту. Про їхній вибір і відсутність у них вибору, про їхню позицію і відсутність у них цієї позиції, необхідність брати на себе відповідальність і відсутність звички брати на себе відповідальність», так в одному з інтерв'ю розповідав про свій роман Сергій Жадан.

Це гостросюжетна актуальна проза, зі стрімким розвитком подій та глибоким психологізмом. Навіть якщо ви не любите читати про війну, саме ця книжка мусить вам сподобатись.

Оксана Забужко «Музей покинутих секретів»
«Комора», 2009
Ще одна знакова українська письменниця — Оксана Забужко — викликає суперечливі почуття у тих, хто знайомий з її особистістю. Хтось її обожнює за захмарний рівень ерудиції, хтось терпіти не може за самовпевненість та самолюбування. Але пані Забужко знають по всьому світу, а її презентації та дискусії збирають рекордну кількість слухачів на кожному книжковому фестивалі.

Якщо ви не знайомі з творчістю Оксани Стефанівни, варто було б порадити найвідоміший її роман «Польові дослідження українського сексу». Але ні, краще піти іншим шляхом — прочитайте «Музей покинутих секретів». Це така немаленька цеглинка на 830 сторінок, але в ній (як на мене) найбільш сконцентрований талант Забужко як авторки художньої прози. Не дарма цей роман називають «одним із найважливіших у всій літературі Східної Європи після падіння комунізму».

«Музей покинутих секретів» це родинна сага про життя трьох поколінь. Події розгортаються з 1940-х років до весни 2004-го. Майже всі персонажі пов'язані родинними зв'язками, і загалом наскрізний символ роману — генетична пам'ять та її відображення в наступних поколіннях.

Ще тут є УПА, цілий зріз суспільства різних поколінь, стосунки між рідними, містика, детектив, трохи еротики. Словом, намішано всього, але усе гармонійно. Проте будьте готові, що проза Забужко загалом нелегко читається — через дуже довгі речення, безкінечні ліричні відступи та море художніх прийомів. Інколи, дочитуючи тезу до кінця, забуваєш, з чого вона починалась. Втім, варто спробувати, щоб зрозуміти, ваше це чи ні. Або принаймні щоб бути в курсі, що таке — проза Забужко і чому її читають стільки людей по всьому світу.

Ярослав Мельник «Далекий простір»
«Клуб сімейного дозвілля», 2013
«Абабагаламага», 2019
Цей фантастичний роман-антиутопія пройшов перевірку часом, адже написаний він був шість років тому, а нещодавно був перевиданий, і знову мав хороші продажі. А ще — ви здивуєтесь — він навіть входить до шкільної програми.

Ідея така. Маємо світ, у якому всі незрячі. Вони рухаються в просторі за допомогою системи датчиків, не бачать з народження, а тому не уявляють, який вигляд має зовнішній світ і вони самі. Певне уявлення про світ їм створили штучно — керівництво держави. Перевірити змоги немає, тож доводиться вірити. Але головний герой раптово починає бачити. Він дізнається правду про довколишній простір, та намагається розказати про це всім. Люди відмахуються і не вірять, вважають його хворим і пропонують полікуватись.

Оцей відчай — коли здається, що знаєш істину, але оточення просто не хоче нічого про неї чути — дуже актуальний в наш час для дуже багатьох людей. Одне з питань, що ставить перед нами ця книжка — що важливіше: комфортне незнання чи незручна істина? Якщо люди щасливі у своїй наївності та обмеженості, може, не треба відкривати їм очі? Це питання ставить собі герой і, відповідно, читачі роману. Який вибір зробить герой? Прочитайте роман «Далекий простір» і дізнаєтесь. А якщо любите антиутопії, тоді це для вас взагалі мастрід, який неможливо пропустити.

Софія Андрухович «Фелікс Австрія»
«Видавництво Старого Лева», 2014 та 2019
Цей роман, як і попередній, вже двічі перевидавався. Приводом для другого видання стала його майбутня екранізація. Фільм, який знімають по цій книзі, називатиметься «Віддана» і має вийти в прокат у 2020 році. Тож у вас є трохи часу, щоб ознайомитись з першоджерелом і потім порівнювати, що вдалось краще - текст чи стрічка.

Сюжет роману починається в Станіславові (нинішній Івано-Франківськ) у 1868 році. Головний герой втрачає в пожежі дружину, але йому вдається врятувати свою рідну доньку та доньку хатніх робітників. Чоловік вирішує виховувати їх разом. Далі книга переносить нас на 25 років вперед і розповідає, що сталось з дівчатами з часом, які у них стосунки і як вплинуло спільне виховання на їхню подальшу долю.

Найбільше цю книжку люблять через талановито змальовану атмосферу та неперевершену мову. Не очікуйте в ньому швидкої зміни подій або гостроти, роман треба пити, як хороше вино, повільно та замислено. Книжка свого часу зібрала величезну кількість нагород (починаючи з «Книги року Бі-бі-сі») та була перекладена на кілька мов. Тож спробуйте — і, можливо, приєднаєтесь до армії фанатів роману.

Василь Шкляр «Чорний ворон. Залишенець»
«Клуб сімейного дозвілля», 2009 та 2014
Цей роман вже став класикою. Він вперше вийшов у 2009 році, кілька разів перевидавався, а цього року має вийти його екранізація. Це історичний роман про повстанську боротьбу українців з «Чорного яру» проти радянської влади. В основі сюжету — історичні документи, зокрема, з розсекречених архівів КДБ.

У 2009-му перший наклад «Чорного ворона» у 18 тисяч примірників розкупили за тиждень. Наразі наклад сягає 400+ тисяч книжок. У 2011-му за цей роман Шкляру присудили Шевченківську премію, але письменник відмовився її отримувати, бо премію мав вручати тодішній міністр культури Дмитро Табачник (який через три роки втече в Росію).

Якщо з якоїсь причини ви ще не читали цей роман, День Незалежності України — чудовий привід, щоб це зробити. А ще можна перечитати його повторно, адже книга справді того варта. Вона про любов до країни, самопожертву, трохи про кохання і звісно про боротьбу українців проти окупантів. Дуже актуально сьогодні.

Володимир Лис «Століття Якова»
«Клуб сімейного дозвілля», 2010 та 2018
Цей роман також екранізовували, але це той випадок, коли краще б цього не робили. Телеверсія роману «Століття Якова» вийшла на каналі 1+1 у 2016 році, і вона здатна відштовхнути всіх, хто планував взятись за читання цієї історії. Тож краще не дивіться, а відразу читайте.

Це розповідь про поліського українця, який за свій столітній вік пережив п'ять держав: Російську імперію, УНР, Польщу, гітлерівську Німеччину, сталінський СРСР. На старості років до його будинку приблудилась дівчина, що опинилась у важких сімейних обставинах. Дівчину ломить від наркотиків, вона знаходиться на межі життя та смерті. Чоловік її лікує, дає їй притулок, і паралельно згадує своє довге та непросте життя.

Роман постійно кидає нас між часами, розповідає то про попередні роки життя діда, то про нинішні. Тут є і історії кохання, і жорстокість НКВС, і гострі повороти сюжету, динаміка та зворушливі моменти. Цікаво буде всім, незалежно від того, книжки яких жанрів ви любите.

Мирослав Лаюк «Баборня»
«Видавництво Старого Лева», 2016
Цей роман — дебют молодого викладача Києво-Могилянської академії Мирослава Лаюка. На диво, книжка вийшла сильніша за другий його свіжий роман — «Світ не створений», тому раджу витратити час саме на «Баборню».

Загалом в українській літературі, особливо в сучасній, не так багато книжок, завдяки яким можна добряче посміятись. Але «Баборня» якраз з таких. Найцінніше в ній — гострий якісний гумор автора, через який читач ризикує сміятись вголос, навіть якщо читає книжку в метро або іншому людному місці. Принаймні, так було зі мною, коли я її читала.

Це роман про 71-річну вчительку біології Марію Василівну. У ній є все, що притаманне типовій радянській вчительці. Протягом 300 сторінок роману жінка згадує усе своє життя: молодість, роботу в школі, кумедні історії з учнями та колегами. Все це — на фоні історичних радянських декорацій з усією їхньою абсурдністю. В книзі є організація клубу юних атеїстів і розслідування факту появи Богоматері, а ще кумедні відсилання до «Лоліти» Набокова. Словом, дуже добрий та веселий роман. І ні, його не екранізовували. А шкода.

Олександр Ірванець «Рівне/Ровно»
«Факт», 2006
«Фоліо», 2010
Олександр Ірванець — ще один представник сучукрліт, якого вже гарантовано «потрапив в історію». А «Рівне/Ровно» — його найяскравіший та найбільш знаковий роман. Це пророча антиутопія про розділення України на дві частини. Уявіть, що між Східною та Західною частиною побудували величезну стіну. Країну поділили на велику східну соціалістичну і маленьку західну демократичну. Як житиме країна, якими будуть обидві частини і що станеться з суспільством?

Трохи моторошно, що ця книжка вперше видана ще у 2006 році, але фактично передбачила нинішні події — війну на Донбасі. «Я особисто не хочу цього, боротимуся проти цього з усієї сили, але найреальнішим розвитком подій я дійсно бачу такий, якщо справи йтимуть так, як вони йдуть», — говорив Ірванець про цю книжку в одному з інтерв'ю ще у 2012 році.

На жаль, цю книжку зараз важко знайти в паперовому варіанті, адже видавництво «Факт», у якому вона виходила вперше, вже 8 років як не існує, а наклад другого видання давно розкупили. Натомість роман є в електронному вигляді, його можна купити в інтернет-книгарнях лише за 25 гривень. А якщо не любите електронні книжки, тоді прочитайте найновіший роман Ірванця — «Харків 1938». Це альтернативна історія України, якою могла якою вона могла би бути, якби «УНР вистояла».

Макс Кідрук «Бот»
«Клуб сімейного дозвілля», 2012 та 2015
З цим романом парадокс. Сам автор, Максим Кідрук, терпіти його не може, і на кожній зустрічі з читачами розповідає, яка це погано написана, картонна та нечитабельна книжка, за яку йому соромно. Натомість фанати Кідрука «Бота» обожнюють, не втомлюються питати, коли він напише продовження, з усіх сил її хвалять та вже шість років радять усім прочитати.

«Бот» написаний в жанрі кіберпанку — рідкісний для української літератури жанр, в якому практично ніхто з сучасних письменників не пише. Це книжка про успішного програміста, який летить на роботу в Чилі та зустрічається там зі смертельними пригодами, хлопчиками-ботами із кривавими очима, що є жертвами жахливого експерименту. Боти вирвалися з-під контролю, їм до вподоби смак людської плоті… Відчуваєте, як війнуло Кінгом?

Якщо ж боїтесь читати роман, який терпіти не може його автор, тоді познайомтесь з новішими творами Кідрука: «Не озирайся і мовчи», «Де немає бога», «Зазирни у мої сни», або будь-якими іншими. Їх загалом вже вийшло більше десятка. У Макса багато фанатів, що з нетерпінням чекають на кожну наступну його книжку. Є шанс, що ви до них приєднаєтесь.

До речі, у наступному романі «Доки світло не згасне назавжди» Кідрук планує використати нову технологію — доповнену реальність. За допомогою QR-кодів, надрукованих у книзі, читачі зможуть переходити на додаткові сюжетні лінії, що доповнюватимуть роман новими сенсами та історіями. Але «Доки світло не згасне назавжди» має вийти лише восени, а поки чекаємо, можна встигнути подужати усі перелічені в цьому матеріалі книжки.

Книжки обирала
Тетяна Гонченко
Made on
Tilda