Від віника до робота-пилососа:
як продавали комфорт у Києві
Від прислуги з віником і праскою до робота-пилососа і мультиварки. Хто та як продавав побутову техніку у старому Києві? Який товар був найбажанішим у дівочому приданому та за чим полювали під час дефіциту? Вікенд разом з Фокстрот дослідив історію побутового прогресу.
На початку 20 сторіччя заможні кияни не займалися хатньою роботою. Це суперечило їхньому стилю життя. Всі домашні клопоти лягали на плечі прислуги, яка прала, прасувала, прибирала і готувала. Інструменти для хатньої праці — праска, віник, швабра, піч — були зроблені вручну. Шанувальникам крафту тодішній Київ обов'язково сподобався б, тільки вони не змогли б похизуватися перед друзями, бо інтернету тоді не було, існував лише телеграф.

Технічний прогрес тільки-тільки торкнувся побуту. Так, інженер Лесман представляв у Києві завод пневматичних машин, який в Санкт-Петербурзі збирав електропневматичні пилососи «Благо». Рекламне оголошення, подане інженером Лесманом, зверталося не до широкого загалу, а до лікарень, навчальних закладів, бібліотек, готелів, бо там придбання недешевої побутової техніки мало себе виправдати.
Мабуть, найуспішнішою у продажах техніки була компанія Зінґер, яка мала в Києві та його околицях дев'ять власних магазинів. Не дивно, адже швейна машинка Зінґер була необхідним засобом праці для професійних кравців і гарним приданим для нареченої. Процвітання компанії забезпечили швидкоплинна мода у багатіїв і злидні тих киян, яким доводилось економити на одязі.
Зовсім інакше відчувався технічний прогрес у сфері розваг. Заможні кияни влаштовували сеанси «чарівного ліхтаря» — примітивного домашнього кінотеатру. Найбільші шанувальники сінематографа могли купувати обладнання та кінострічки через московський журнал «Сине-фоно», який також орієнтувався на шанувальників фотографії та «говорящих» машин.
Звукові машини — грамофони та патефони — здобули таку прихильність, що чеський емігрант Індржих Індржишек разом із компаньйоном Ернстом Гессе збудували в Києві у 1911 році завод «Екстрафон». Навіть пожежа, яка завдала збитків на 150 000 рублів, не стала на заваді підприємцям. Грамофони і патефони Їндржиха Їндржишека продавалися на Хрещатику, 41. Коштували вони від 8 до 250 карбованців, а платівки пропонували за ціною від 65 копійок до 15 карбованців.
Революція та влада більшовиків докорінно змінили економічне життя Києва. Патефони і швейні машинки стали трофеями переможців. Прислуга продовжила прати, прибирати і готувати, але тепер для партійної верхівки. А от звичайні кияни у 1920-30-ті роки мусили думати, як вижити та прохарчуватись. Тож такі технічні новинки, як електропраски, фени, тостери і пральні машини, випускалися на капіталістичному Захід, зокрема у післявоєнній Німеччині. Радянська держава тільки обіцяла звільнити своїх робітників від праці шляхом машинізації.
Друга світова війна принесла Києву руйнування, а також трофейні патефони та швейні машинки з Німеччини. Німці, які зазнали поразки, після війни швидко відновилися та дивували світ електротехнікою Bosch, Karcher, Siemens, Rowenta. А переможцям залишився «особливий» шлях: дефіцит, черги і технічне відставання від країн Заходу.

Першочергового значення надавалося розвитку військової промисловості. Відповідно головні досягнення були в тих галузях техніки і електроніки, які гарантували Радянському Союзу успіх у гонитві озброєнь. Так, у 1948 році в Києві академік Сергій Лєбєдєв зібрав першу малу електронно-обчислювальну машину, завдяки чому ввійшов у історію як батько першого радянського комп'ютера.

Треба пам'ятати, що перші комп'ютери створювались винятково для наукової роботи і аж ніяк не для ігор. Рекорди, встановлені в Києві першим «комп'ютером», приголомшать тих, хто звик до смартфонів:
технічне обладнання зайняло площу 60 квадратних метрів;

для роботи було потрібно 25 кіловатів електроенергії;

під час роботи виділялося стільки тепла, що вченим довелося розібрати дах.
Ще однією перемогою вчених з Києва стало створення електронно-обчислювальної машини «Київ». ЕОМ «Київ» міг керувати технологічними процесами, розпізнавати зображення (важливо для військової розвідки). Характерно і те, що другий екземпляр цієї ЕОМ відправився до Об'єднаного інституту ядерних досліджень, також корисного для військових. Поступово електронно-обчислювальні машини стали конструювати і в інших радянських наукових центрах, адже точні розрахунки були вкрай необхідні для розвитку космічної та ракетної техніки.
Пересічним громадянам комп'ютери стали доступними лише в останні роки Радянського Союзу. Це були клони західного восьмирозрядного домашнього комп'ютера ZX Spectrum. У 1982 році королева Єлизавета ІІ посвятила розробника комп'ютера в рицарі, а в 1983-му подарувала ZX Spectrum японському прем'єру як символ британського технологічного прогресу.

У Києві клони британського комп'ютера, зібраного в Севастополі, продавалися в магазині «Радіотовари» під маркою «Парус». Завантаження ігор відбувалося за допомогою аудіомагнітофону. В залежності від гри цей процес міг тривати понад тридцять хвилин. Іноді під час завантаження ставалась помилка. Комп'ютер не міг зберігати гру в пам'яті після вимкнення, тому доводилось завантажувати і проходити її знову.

Клонами були й ігри «Електроніки», найвідоміша з них — «Ну, постривай!». Перевагою цього клону Nintendo, який випускався з 1984 року, була портативність — розміром із сучасний смартфон. У магазинах іграшок гра коштувала 25 карбованців. Володар такої іграшки, виносячи її у двір, одразу збирав навколо себе всіх дітей.
Головною розвагою для дорослих став відеомагнітофон. Радянські відеомагнітофони почали випускати в 1970-х роках. Вони були дуже дорогими, коштували 2000 карбованців, але й за такою ціною їх було важко дістати. Модель ВМ-12 була клоном Panasonic. Частина деталей у Радянському Союзі не вироблялась і привозилась з Японії. Такий відеомагнітофон коштував дешевше — 1200 карбованців і так само був дефіцитним. Відеомагнітофони іноземного виробництва мали лише ті, хто їздив у іноземні відрядження. Хтось віз техніку з-за кордону цілеспрямовано для перепродажу, але такі дії загрожували кримінальним покаранням за спекуляцію. Відеокасети з іноземними фільмами також можна було дістати тільки на чорному ринку.

Показово, що коли в кінці 1980-х влада дозволила займатися індивідуальною підприємницькою діяльністю, то відеосалони стали одними з перших приватних підприємств. Завдяки піратським відеокопіям закордонних фільмів заклади мали шалений успіх.
А от телевізори Київ виробляв власні. «КВНи» випускав з 1954 року Київський завод радіоапаратури (з 1963 року він отримав нову назву — завод «Маяк»). Але найбільш відомими та популярними стали телевізори «Славутич» цього ж заводу. Радянським телеглядачам було доступно лише три телепрограми, але телевізор швидко став одним з улюблених видів дозвілля, про це не раз жартували в радянських гумористичних журналах «Перець» та «Крокодил». Завод «Маяк» також випускав магнітофони «Дніпро» і «Маяк».
Ще одним оригінальним і дуже престижним виробом київських техніків був фотоапарат «Київ». Цю продукцію заводу «Арсенал» купували навіть іноземці, хоча тільки заради об'єктивів. Сучасні фотографи часто ігнорують об'єктиви, які продаються навіть з престижними фотоапаратами. А в радянських фотоапаратах навпаки об'єктиви були найціннішими.
Побутовою технікою київські заводи похизуватися не могли. Холодильники, пральні машини й інші побутові електропристрої виготовляли в інших містах. Холодильники були не таким дефіцитом, як відеомагнітофони, але щоб їх дістати, доводилося пройти особливий квест. Офіційно вони продавалися в магазинах господарчих товарів, але охочих купити було завжди більше. Тому потрібно було записуватися у списки, ходити на переклички або чергувати в черзі. Тривалість квесту залежала від популярності моделі. Наприклад, двокамерні холодильники були більш бажаними і відмічатися за ними треба було довше, тому потенційний покупець часом обирав простішу модель, яку міг купити прямо зараз.

Техніку (або інші дефіцитні товари) виробники також відправляли на інші заводи, щоб потім розподілити по талонах серед кращих робітників. Таким чином директори заводів намагалися пришвидшити обмін необхідними їм товарами, а інколи просто дбали про робітників, які не мали часу стояти в черзі за дефіцитними товарами. Такий розподіл дефіцитних товарів також заохочував робітників продовжувати працювати саме на цьому заводі.
Однією з особливостей всієї радянської продукції була різниця в якості товарів, зроблених у звичайні дні, і товарів, випущених для перевиконання плану. Перевиконанням плану партійне керівництво дуже пишалось, але часто це відбувалося через брак. Хоча траплялися і звичайні несправності. Тоді власнику техніки доводилося оббивати пороги ремонтних майстерень. Діяльність подібних майстрів була навіть зображена в сатиричному кіножурналі «Фітіль».

У питанні ремонту техніки кияни мали переваги перед мешканцями інших міст і сіл: можна було пошукати майстрів не в ремонтній майстерні, а серед знайомих працівників радіозаводів.
Після розпаду Радянського Союзу кордони відкрилися, і в українців з'явилася можливість купувати сучасні і зручні електротовари. Кондиціонери, посудомийні машини, кухонні комбайни, електром'ясорубки, хлібопічки, комп'ютери, ігрові приставки, кавоварки задавали новий рівень побуту і розваг. Копіювальні апарати, які в Радянському Союзі перебували на спецобліку в КДБ і постачалися лише для окремих установ, стали доступними кожному. Ксерокопія перетворилася на просту і доступну послугу.

Заводи, які звикли працювати в умовах планової економіки, виявились неготовими до конкуренції, адже гонитву технологій переживає навіть не кожен капіталістичний гігант. Без великих капіталовкладень і зміни менеджменту заводи були приречені на банкрутство. Через те, що треба було обслуговувати та ремонтувати електротовари, створювалися нові робочі місця, а у найбільш енергійних та кмітливих працівників зʼявилася можливість працевлаштуватися.
Одночасно з цим країну накрив дефіцит. Не всі вже пам'ятають часи, коли у магазинах неможливо було придбати необхідні речі та продукти. Аби розв'язати продовольчу проблему, багато людей почали брати городи та садити картоплю — розпочалася епоха славнозвісних сумок-кравчучок. Одяг стали ввозити з Польщі та Туреччини — джинси «мальвіни», светри «бойс». А техніку у ті часи везли з Арабських Еміратів і продавали у комісійних магазинах.

Саме біля такого комісійного магазину на вулиці Шота Руставелі познайомилися майбутні партнери по бізнесу — співзасновники бренду Фокстрот, що став першою в Україні мережею магазинів електроніки та по суті дав відповідь на сформований попит.

Киянин Геннадій Виходцев та його партнер Валерій Маковецький літали в ОАЕ за технікою — відеомагнітофонами та телевізорами, які скупляли у гуртовиків та везли в Україну. Торгівля йшла жваво, адже у 90-х був тотальний дефіцит.

Згодом Виходцев та Маковецький знайшли прямі контакти й постачальників світових виробників техніки та електроніки — Sony, Panasonic, Samsung, Ariston, LG Electronics, Indesit — та налагодили постачання товару до України без участі посередників.

Після цього виникла логічна ідея розпочати власний роздрібний продаж техніки. Так у Харкові, разом з регіональними партнерами, було відкрито перший магазин роздрібної торгівлі під брендом «Фокстрот», а потім урочисте відкриття святкували й у Києві. Мережа красивих магазинів з фірмовою лисичкою швидко стала лідером за рівнем впізнаваності бренду, відвідування і покупок.
Сьогодні Фокстрот налічує 164 магазини у 90 містах України, а foxtrot.ua — один із найпопулярніших інтернет-магазинів, трафік якого сягає 9,5 мільйона відвідувачів на місяць.

Асортимент товарів у супермаркетах Фокстрот складається з понад 40 тисяч найменувань, серед яких й власні торгові марки: Bravis — споживча електроніка (телевізори, мобільні пристрої, аудіо- та відеотехніка), Delfa — велика і дрібна побутова, кліматична техніка та LeChef — посуд і кухонні аксесуари.

У різноманітних рейтингах вітчизняних брендів за вартістю, прозорістю й масштабністю Фокстрот посідає лідерські позиції.

У 2006 року Фокстрот підписав ГД ООН про корпоративну соціальну відповідальність. Є автором 11 звітів про стійкий розвиток перед ГД ООН та понад 10 власних соціальних проєктів.

У лютому 2021 року Фокстрот запустив соціальний проєкт «Пухнасті друзі в кожен дім» з фондом Happy Paw у кампанії «Шукай свого у притулках».
Техніку досліджував
Олександр Вітолін
Made on
Tilda