Перша роль цієї будівлі — творіння Володимира Ніколаєва, якого називають одним з найбільш плідних архітекторів Києва за всі часи. Він створив цю будівлю на замовлення київських купців у 1882 році.

Коли будете слухати тут концерт, зверніть увагу на колони в залі. Вони виглядають як звичайні мармурові, призначені прикрашати залу та придавати їй багатий вигляд. Насправді колони зроблені з дерева, обробленого спеціальними смолами, обмотані тканиною з кінського волосся, а тоді вже задекоровані «під мармур». Саме завдяки цим незвичним колонам зала нашої філармонії має таку надзвичайну акустику.

Щоби стати членом спільноти, треба було отримати рекомендацію когось з чинних членів. Якщо зібрання голосувало за прийняття нового купця, той мав сплатити внесок — 15 рублів сріблом (це приблизно вартість корови). А після того міг приходити сюди хоч кожного дня — проводити зустрічі, користуватися бібліотекою, обідати в ресторані, грати в більярд та в карти.

Звісно, першу сходинку престижності займало у місті Дворянське зібрання. А Купецьке було на почесному другому місці. Бали проводилися до всяких свят та урочистих подій. За 10 днів до цього у київських газетах друкувалися оголошення-анонси.

На бали Купецького зібрання кожен його член міг приводити дам своєї фамілії. Початок заходу призначався на дев'яту вечора, танці зазвичай відкривалися полонезом. Треба було не тільки дотримуватися дрес-коду, а й гарно знати правила бального етикету та слідувати їм.

Навесні 1917 року у цій будівлі відбувався Перший всеукраїнський конгрес, який перетворив Українську Центральну Раду з київської на загальноукраїнську організацію. Михайло Грушевський доклав багато зусиль для організації конгресу. На нього прибуло понад півтори тисячі учасників з усієї країни і навіть з-за кордону. А за місяць тут же пройшов Перший Всеукраїнський селянський зʼїзд, на якому були присутні 2200 селян. Для порівняння — зараз у залах філармонії можуть розміститися 650 гостей.

У 1919 році більшовики передали цю будівлю під пролетарський будинок мистецтв. Сад навколо, який раніше називався Купецьким, змінив назву і став Пролетарським садом.

Біля будівлі знаходився пам'ятник Олександру II, зведений до 50-річчя скасування кріпацтва. Більшовики його зруйнували, а на тому ж постаменті встановили пам'ятник червоноармійцю. Новий пам'ятник був зроблений з фанери.

У 1935 році Київ стає столицею замість Харкова, у місто переводять державні установи. Колишній купецький клуб та пролетарський центр стає Палацом піонерів та жовтенят. Водночас влада вирішує перебудувати приміщення. На щастя, цього не відбувається, але перебудовники встигають змінити вхідну групу. Взагалі у радянські часи в рамках боротьби з надмірностями в архітектурі прибрали прикрашений ґанок та ажурні балкончики, зняли шпиль з даху.

Київським дітлахам було малувато місця у палаці. Тому майже перед початком Другої світової війни за проєктом Володимира Заболотного поряд з цією будівлею звели ще один корпус.

Під час Другої світової Хрещатик був зруйнований. Цій будівлі пощастило, вона збереглася, і тут розташувався клуб німецьких офіцерів. Тут постійно влаштовували концерти та вечірки. Розважали офіцерів не лише музиканти, а й дівчата вільної поведінки.

Філармонія нарешті отримала цю будівлю у своє розпорядження вже після Другої світової війни. Тим часом ґрунт під будівлею просідав і з часом просідання досягло 35 сантиметрів. Тріскалися стіни, кривився дах. Філармонія втратила багату нотну бібліотеку, яка знаходилася у підвалі, бо через просідання там полопалися труби, і все залило водою.

Кошти шукали довго. Нарешті у 1991 році філармонію закрили на реставрацію. Ґрунти укріпили за допомогою так званого «рідкого скла». Всю будівлю одягли у металевий каркас, щоби підняти дах до проєктної висоти. Під час реставрації будівлі повернули ті елементи, яких її позбавив радянський період.

Дуже акуратно відновлювали ліпнину. Єдине, що не реставрували, а замінили — це вікна. Адже Європейська площа стала дуже шумною, а старі вікна не забезпечували вже тиші та якісної акустики. Філармонія отримала орган та нове обладнання, інструменти. Закінчили реставрацію у 1996 році.