Придумали ідею минулого року, розпочали роботу над проєктом одразу, як дізналися, що отримали грант Українського культурного фонду, тобто у червні, а презентували «Читати Київ» 16 вересня. Тож як задум проєкт існує досить довго, але насправді від «дня народження» йому ще немає й місяця. А ідея виникла зі спонтанної розмови перед робочим днем у музеї.

Ми й до того неодноразово обговорювали тему, що, на жаль, Київ живе нав'язаними з боку російської культури уявленнями про себе, які вже перетворилися на штампи. Пам'ятаю, Віка одного разу сказала: «От, всі знають, що Булгаков жив у Києві, прекрасний автор, але він все-таки не любив українців і відкрито про це говорив. А хто знає, що в той самий час, коли Турбіни сиділи вдома на Андріївському узвозі, за кілька кварталів відбувалися фантастичні авангардні вистави Леся Курбаса? А ніхто, бо його розстріляли».

Ця фраза з начебто очевидними речами мене вразила. Того ранку Віка розповіла, що бачила новий пам'ятник Ахматовій у Маріїнському парку, яку любить як поетесу, але, знову ж таки, шкодує, що в Києві не вшановують належним чином українців і людей, які зробили неабиякий внесок в українську культуру. Розмова перейшла в те, що дорогі монументи українським поетам, як от Василю Стусу, Миколі Зерову, Михайлю Семенку, навряд чи поставлять.

Та для того, щоб українці познайомилися з українським Києвом, не конче потрібні бронзові статуї. А що, як Київ сам залишить листи мешканцям і гостям міста, де будуть згадані ті, про кого так довго мовчать вулиці нашої столиці? Моя ідея полягала саме в листах українських письменників у просторі міста, де була б цитата чи біографічна довідка про автора.

Віка миттєво розвинула ідею: це можуть бути не будь-які цитати з творів, а цитати, прив'язані до конкретних місцин Києва, і це може бути цілий маршрут. Так «Читати Київ» розрісся в проєкт не просто про літературу, а й про місто, його історію. Випадковий перехожий, який знайде такий лист, зможе познайомитися не тільки з унікальним літературним голосом одного з письменників, який любив Київ, надихався ним, а й дізнатися більше про конкретну місцину, де він знаходиться. Це усвідомлення себе на реальній і культурній мапі Києва одночасно.

Справа не в Ахматовій, яку я дуже ціную як поетку, справа в культурному контексті й історичній пам'яті. І фізичний, і символічний простір Києва майже не наповнений знаками української культури. Звісно, це результат історичних обставин, передусім колоніального становища України. Історія ж ХХ століття — це кілька хвиль жахливих репресій, як, наприклад, розстріли в карельському урочищі Сандармох в 1937-му, коли за один тиждень НКВС розстріляло 1111 людей.

Діячів культури радянська влада винищувала фізично, а пам'ять про них стирала. І так — кілька поколінь. Це навіть не прогалини, це прірва, яку нині потрібно усвідомлювати і відновлювати пам'ять. Пам'ятник — це фізичне свідчення, що ми (колективні ми, українство) пам'ятаємо. І це також форма популяризації того чи іншого діяча. Якщо комусь поставили пам'ятник, то обов'язково знайдеться той, хто запитає: а чому саме йому/їй пам'ятник? а що він/вона такого важливого зробили?

Пам'ятники і назви вулиць — це символи, культурні знаки, які глибоко врізаються в побут, в культуру, в особистий простір. І символи діють на нас, навіть коли ми цього не усвідомлюємо. Тому з пам'ятниками письменникам, особливо ХХ століття, роботи ще непочатий край.

От, наприклад, Іван Нечуй-Левицький — беззаперечний класик, знав і любив Київ, багато про нього писав, а пам'ятника йому немає. То що вже казати про репресованих авторів, таких як Підмогильний чи Семенко. Та найголовніше, що названі автори — першокласні письменники, чиї твори варто знати, бо це гарна література. Свою культуру треба знати, насамперед щоб розуміти себе самих і вибудовувати власну ідентичність. Тому пам'ятники Валер'яну Підмогильному, Миколі Зерову чи Василю Стусу у Києві необхідні, а без двох пам'ятників Ахматовій можна обійтися.

Усіх авторів у нашому проєкті об'єднує Київ, кожен присвятив свої рядки цьому місту. Тож не дивно, що Київ не лишив байдужим ні класиків, яких знають зі шкільної програми, ні маловідомих авторів. Головними критеріями при відборі були справді талановиті тексти (без обмежень, наприклад, за жанром), влучні рядки, присвячені конкретним київським локаціям, і щоб ці локації бодай приблизно складалися в маршрут. Тому у нас є цитата з вірша Ліни Костенко — однієї з найпопулярніших українських авторок, а є цитата з Аттили Могильного — прекрасного київського поета-вісімдесятника, на жаль, маловідомого, хоча його поетичний талант справді надзвичайний. Важливо, що до кожного автора Київ повертається інакшою гранню, кожен бачить наше місто по-своєму.

Можна сказати, що відбір цитат почався задовго до появи ідеї проєкту. Ще коли я навчалася в університеті, а за фахом я філологиня-україністка, збирала цікаві й красиві цитати, навіть виписувала у спеціальний зошит. Серед цих цитат чимало було й про рідне місто, яке я дуже люблю і завжди відкриваю в ньому щось нове. До того ж я досліджувала літературу наших 20-х, де тема міста була однією з провідних. Звідси любов до поезії Рильського і прози Підмогильного, тоді ж захопилася прозою Загребельного. Тож на момент, коли придумала формат листа, лишилося тільки відібрати конкретні цитати з великої підбірки. Даша також слушно запропонувала принцип «один автор — одна цитата». Далі вже більше диктувала логіка укладання маршруту.

А головне відкриття полягає в тому, що з усіх текстів, з якими доводилося працювати, проступає відчуття Києва як міста, в якому минуле й сучасність нерозривно й органічно переплетені. Київ — це завжди про життя. І завжди про любов. До цього міста можна переживати дуже інтимні почуття.

Для мене ж робота у проєкті справді була можливістю дізнатися більше. Деякі імена авторів для мене були просто на слуху, але глибше у матеріал не було можливості зануритися. Мабуть, найбільшим відкриттям для мене стала поезія Аттили Могильного. «Це тільки Річард заскочив до Києва, щоб побудувати замок і піти, а ми лишаємось тут назавжди», — такий магічний реалізм Києва заворожує. Але не тільки тексти ставали відкриттями. Зворушують й деталі: наприклад, виявилося, що вулицею дитинства для Ірини Жиленко була Микільсько-Ботанічна, і саме цій вулиці вона присвятила не один вірш. На цій вулиці пройшло, великою мірою, і моє дитинство, тому це той випадок, коли переживання в текстах іншої людини накладаються на твої власні. Такий коктейль емоцій — це значно більше, ніж просто поезія.

Власне, прив'язка до певного місця чи об'єкту була однією з головних ідей в проєкті. Це ж дуже круто, коли в літературному творі, тим паче в поезії, постають якісь цілком конкретні точки на мапі міста. Така конкретика завжди цікава.

Що ж стосується цитат про Київ загалом, то зазвичай самі ж рядки й підказують, де варто розташувати табличку. Скажімо, хоча у фіналі роману Валер'яна Підмогильного «Місто» герой милується панорамою Києва зі своєї квартири на Липках, описаний ландшафт у цій сцені умовний: це київський краєвид взагалі. І чи не найкраще київський ландшафт можна відчути на Пейзажній алеї, де видно і гори, і Поділ, і тут же згадки про києворуську добу. Тому саме з боку Пейзажки ми й встановили цитату з роману Підмогильного, хоча самої алеї у 1927 році, коли написано роман, не було й близько.

Звісно, письменників цікавив не лише центр. У проєкті ми зосереджувалися на тих локаціях, які привертають увагу туристів. Однак навіть у 20 авторів, залучених до проєкту, Київ представлений значно ширше, ніж відібрані цитати. Саме тому на сайті «Читати Київ» у розділі з біографіями письменників є вставки «Інші локації, пов'язані з автором». Наприклад, Максим Рильський у пізній період свого життя мешкав поруч із Голосіївським лісом, там тепер меморіальний музей поета на вулиці його ж імені, Голосіївський парк також названий на честь Максима Рильського, на вході пам'ятник. А в поета у 1959 році вийшла збірка з промовистою назвою «Голосіївська осінь». Аттила Могильний багато писав про свої рідні райони — Чоколівку і Відрадний, Стус жив недалеко від Брест-Литовського проспекту, тож він нерідко згадується у поетових віршах, Михайль Семенко писав про Дарницю, Ліна Костенко — про Труханів острів. Сподіваємось, що з'явиться можливість розширити «Читати Київ» і на віддалені місцини.

Думаю, нікого не здивує, що серед улюблених київських локацій Володимирська гірка, адже це історична частина міста, надзвичайно красива, звідти відкривається панорама і на Поділ, і на лівий берег, добре відчутний київський ландшафт. Історичні споруди не можуть не вражати, та ж Софія чи Лавра — це втілення багатовікової історії прямо посеред міста. Поділ — то така демократична територія, місто в місті, старе й водночас дуже прогресивне. І, звичайно, дуже багато написано про Дніпро, бо на ньому й сам Київ виріс, це щось давніше, ніж вся відома історія. А поруч з тим — у кожного автора є й власні важливі локації, пов'язані з індивідуальними камерними історіями. Наприклад, двір на Михайлівській, 2, який у своєму вірші іронічно уславив Юрко Позаяк. Важливо, що в київському просторі є місце і для великої національної історії, масштабної, і для таких маленьких інтимних історій.

Я б сказала, відрізняється неочевидністю сприйняття. Наприклад, франківець Юрій Андрухович у книзі «Лексикон інтимних міст» пише, що його перший спогад про Київ — спортивний, пов'язаний із футбольним клубом «Динамо». Це досить традиційна асоціація, особливо для покоління Андруховича. Автори-кияни ж частіше звертаються саме до вже згаданого камерного виміру. Або до самого духу міста, його неповторної атмосфери, яку, можливо, й не можна помітити з першого погляду. Кажучи грубо, що більше людина прожила в Києві, то глибше в її творах розуміння характеру міста.

Як правило, автори не ставили за мету досліджувати чи описувати в своїх творах власне українську ідентичність. Саме існування таких творів, ба більше — цілого корпусу текстів про Київ та його життя — говорить про українську ідентичність міста.

Весь наш проєкт — про український Київ, про українську ідентичність міста. Відповідно, й усі залучені тексти — це твори української культури. За цим критерієм і Булгаков, і Купрін, і вже згадана Ахматова, і Паустовський, і Мандельштам відпадають автоматично.

Так, цитовані в проєкті твори — це доросла література. Дитяча література була не в фокусі нашого проєкту, але це ще один цікавий аспект для подальшого розвитку проєкту. Дякуємо, що підкинули ідею.

У переліку моїх улюблених поетів уже давно й упевнено посів своє місце Максим Рильський. Поет високої культури і безпомильного чуття слова. І поет доброго смаку. Свого часу відкрила для себе Ірину Жиленко, люблю її за надзвичайно тонке відчуття світу, якусь особливу проникливість, у неї в поезії найбуденніші речі постають дивовижними. А поруч з тим у поезії Жиленко дуже багато самоіронії. Чарівне поєднання!

У моєму випадку це Юрко Позаяк. Мушу визнати, що його світогляд практично повністю перегукується з моїм.

Найкраще, перед тим як вирушати на «полювання» за конвертами, зазирнути на сайт проєкту readingkyiv.net. Біля кожного вірша або уривка прози у рубриці «Київські листи» є карта з усіма геотегами. Одразу попереджаємо, що деякі листи ми поставили на видних місцях, а деякі знайти дещо важче. Тож у цій справі мапа на сайті може знадобитися. Увесь маршрут чималий, він простягається від Києво-Печерської лаври, через Хрещатик і Старе місто на Поділ. Щоб охопити всі 20 локацій, краще виділити цілий вільний день. Якщо ж з будь-якої причини прогулянка вулицями Києва неможлива, не зволікайте пройтися вулицями літературного Києва в онлайн-квесті на сайті у рубриці «Події». Окрім того, скоро можна буде переглянути відеоекскурсію «Читати Київ» і пройтися усіма місцинами разом із чудовим ведучим Євгеном Назаренком.

З триміліметрової алюмінієвої композитної панелі. Таке рішення виглядає привабливо у міському просторі, дозволяє легко прочитати цитати, просканувати QR-коди, які ведуть до повного тексту вірша або уривка прози. Дизайном табличок, який перегукується з нашим лого, завдячуємо художниці-дизайнерці проєкту — Галині Вергелес.

Проєкт задумувався у першу чергу як екскурсійний. Та у зв'язку з пандемією COVID-19 ми зробили наголос на онлайн-можливостях «Читати Київ». Саме тому ми створили і відеоролик з екскурсією усіма локаціями, і онлайн-квест та більш детальна інформація про локації на сайті. Це не означає, що офлайнових екскурсій не буде. Ми підготували спеціальну презентацію для гідів, за якою кожен з них може водити екскурсії, читаючи Київ. Кураторська екскурсія, яку провела Вікторія на одній з презентацій проєкту, була представлена саме гідам, які радо відгукнулися на наше запрошення. Сподіваємося, що з часом маршрут «Читати Київ» буде популярним у екскурсійному меню міста.

Це справді було нелегке завдання. Охорона пам'яток та культурної спадщини підтримала наш проєкт, але була проти того, щоб таблички були розміщені на стінах. Це призвело до трансформації табличок-листів до «літературних клумб». Насправді це тільки покращило наш проєкт, адже клумбочки з живим плющем направду вирізняються у ландшафті міста і привертають увагу перехожих. Ба більше, люди радо стають хранителями клумб, доглядаючи за листом свого улюбленого письменника.

На жаль, загубитися на фоні інших не вдасться, адже поки що «Читати Київ» є єдиним проєктом, що розповідає у міському ландшафті про столицю через тексти українських письменників. Мені навпаки здається, що Києву бракує інтерактивних цікавинок, фішок, які б мали туристичну привабливість. Будемо тільки раді, якщо місто розвиватиметься у цьому напрямку. Що ж до того, що наш проєкт не для іноземців, а для своїх, то не згодна, адже «Читати Київ» для всіх. Сайт readingkyiv.net має англійську версію з усіма перекладеними текстами. Відповідно й екскурсії, якщо буде така потреба (сподіваємось, що буде), можна легко вести англійською мовою.

Перші відгуки, звісно, з'явилися у соціальних мережах. Особливо цікаво, що перші відгуки виринали ще тоді, коли не те, що табличок, а й дописів практично не було. Люди розповідали, що давно чекали на літературну екскурсію, літературний проєкт і надзвичайно раді, що хтось взявся його реалізувати. Це був дуже хороший знак для нас, бо знати, що робиш те, що затребуване суспільством, особливо приємно. Хоча мій улюблений відгук звучить так: «Здоров, Зеров» і фото таблички, присвяченій Миколі Зерову. Цей відгук був одним із перших, коли ми розставили листи-цитати. Отак, по-справжньому, оживають літературні постаті. Ідеш вулицею і раптом натрапляєш на нового або старого знайомого і кажеш «Здоров, Зеров!».