— Довгий час я жила в Аргентині, країні з розвиненою винною культурою, багато подорожувала. Але винною блогеркою я стала зовсім не тому. Навпаки, мабуть, якби я не повернулася в Україну, то не почала займатися цим.

Перший рік після повернення з Аргентини у Київ я дуже страждала, бо не могла просто купити пляшку недорогого нормального вина, як це було у багатьох країнах. В нас було або «дорого-богато», або просто щось непристойно несмачне. Тоді я й зрозуміла, що тема простого підходу до вина тут вкрай актуальна. Я прямо відчула потребу показати людям, що вино це не «пафос-лухурі-понти», а дійсно цікава і класна штука. Ну й почала потроху лупати цю скелю.

Я маю сертифікати 2 та 3 рівнів винної школи WSET (Wine & Spirit Education Trust — глобальна організація, що проводить курси та екзамени для спеціалістів з вина). Але мені хотілося донести свої знання простою, зрозумілою кожному мовою. Проєкт «Сомельє в зелених штанях» я продумувала довго, заздалегідь розглядала з усіх боків, аж поки на 1000% не була впевнена, що він «злетить». Адже я точно знала, що людям буде цікаво читати про вино, якщо про вино писати цікаво. На щастя, так і сталося.

Як на мене, блог «Сомельє в зелених штанях» став таким популярним (на сьогодні фейсбук-сторінка має понад 50 тисяч підписників) завдяки двом моментам. Перший — це проста мова, якою на зрозумілих будь-якій людині прикладах пояснюються найскладніші винні питання. Другий — інтеграція вина, про яке я розповідаю, в нашу культуру: кіно, літературу, мистецтво, буденність, що нас оточує.

Взагалі я з Харкова, все моє дитинство було російськомовним, а потім здебільшого спілкувалась іспанською. Тож коли декілька років тому вирішила стати україномовною, це був виклик для мене. Все почалось з того, що я проспорила друзям місяць, під час якого розмовлятиму тільки українською. Знаєте, як пройшов той місяць? Я розмовляла мало. Але потім все одно продовжила говорити українською. І мені так сподобалося! Блог ведеться винятково українською. Книга теж вийшла українською.

Писати книгу українською було просто і цікаво. Хоча, звісно, довелося в багатьох місцях досить довго думати про те, як пояснити той чи інший технологічний нюанс. Насправді, я й досі чекаю, що хтось з читачів знайде у книзі неточності та вкаже мені на це. Але поки такого не було.

Навіщо я взагалі написала книгу? Річ у тім, що найбільша частка вживаного українцями алкоголю припадає на міцні напої. І це справді біда, про що давно свідчить статистика ВООЗ — ми як нація потерпаємо від наслідків вживання міцного алкоголю. Прикро, адже по вживанню спирту на душу населення українці далеко не перші у світі. Це просто наша погана звичка — вживати саме міцне. Статистику сьогодення змінити важко, але можливо прищепити українцям любов до хорошого вина.

Винне майбутнє України залежить суто від нас. Нам потрібна не культура споживання міцного, а саме винна культура: середземноморська, повільна, поміркована та чуттєва.

Попри те, що книга проста і цікава, я вважаю, що вона для повнолітніх і бажано читати її все ж з 18 років. Адже, говорячи про легкий культурний напій, ми все ще говоримо про алкоголь.

Мета її написання для мене — бути корисною як новачкам у світі вина, так і тим, хто давно вже працює у винній галузі та має певну профдеформацію, що ускладнює комунікацію зі звичайними споживачами. У книзі є багато мовних схем, які дозволяють пояснювати складні речі просто. Я напрацьовувала їх довгими роками, зокрема під час створення блогу, і дійсно пишаюсь деякими знахідками.

Так, в якийсь момент я кажу читачеві: забудь усе, що до цього читав, та пий те, що подобається. Не можна точно сказати, що, пірнаючи у світ простих базових знань про вина, людина вже ніколи не зможе повернутися до попередніх смаків. Але я впевнена, що усвідомлений вибір можна зробити лише коли володієш усією можливою інформацією про предмет вивчення. Отже, якщо ви точно дізналися, як робляться вина, і попри все обираєте напівсолодкі — це буде ваш вибір, а не просто наслідування звичок суспільства.

Приємно, коли мене порівнюють з жінками, відомими винними експертками, що писали про вино: Дженсіс Робінсон, Мадлен Пакетт, Бьянка Боскер. Їхня творчість мене захоплює, але я більше люблю Оза Кларка та Х'ю Джонсона. Тож мені здається, що люди роблять круті речі незалежно від статі, хоча дедалі більше жінок починають грати дуже важливу роль у розквіті винної культури в світі. І це приємно.

А от стосовно тих, хто змінив хід винної історії та надихає мене — це Роберт Паркер, який своїм «Винним адвокатом» (журнал про вино) просто тотально поміняв винний світ в далекі 1980-ті. А тепер це Хайні Захаріассен, який у 2010 створив Vivino (додаток-соцмережа, заснована на винних уподобаннях користувачів).

Попри те, що книга насичена цікавою та корисною інформацією, я забула включити в неї безліч історій. Тепер мені аж кортить просто скласти їх в єдиний текст і зробити «Антологію винних пригод». Посудіть самі: я не розповіла, як при відвідуванні однієї з найкрутіших винарень світу, Chateau La tour, так стрибала від щастя, що на мені луснули штани. А після треба було терміново їхати на винну виставку Vinexpo на інтерв'ю. Словом, я робила інтерв'ю з Феліксом Солісом (власник всесвітньо відомої виноробні Felix Solis Avantis), прикриваючи дірку.