Вино — не пафос і понти. Як пити і говорити
Авторка найвідомішого блогу України про вино «Сомельє в зелених штанях» Анна-Євгенія Янченко видала книгу «Вино без правил». Ми з задоволенням її прочитали та розпитали «Анюжеку» про секрет популярності блогу, роль жінок у винному світі, помилки української алкогольної культури і про те, кому і чим книга сподобається та кому її читати не варто.
— Довгий час я жила в Аргентині, країні з розвиненою винною культурою, багато подорожувала. Але винною блогеркою я стала зовсім не тому. Навпаки, мабуть, якби я не повернулася в Україну, то не почала займатися цим.

Перший рік після повернення з Аргентини у Київ я дуже страждала, бо не могла просто купити пляшку недорогого нормального вина, як це було у багатьох країнах. В нас було або «дорого-богато», або просто щось непристойно несмачне. Тоді я й зрозуміла, що тема простого підходу до вина тут вкрай актуальна. Я прямо відчула потребу показати людям, що вино це не «пафос-лухурі-понти», а дійсно цікава і класна штука. Ну й почала потроху лупати цю скелю.

Я маю сертифікати 2 та 3 рівнів винної школи WSET (Wine & Spirit Education Trust — глобальна організація, що проводить курси та екзамени для спеціалістів з вина). Але мені хотілося донести свої знання простою, зрозумілою кожному мовою. Проєкт «Сомельє в зелених штанях» я продумувала довго, заздалегідь розглядала з усіх боків, аж поки на 1000% не була впевнена, що він «злетить». Адже я точно знала, що людям буде цікаво читати про вино, якщо про вино писати цікаво. На щастя, так і сталося.

Як на мене, блог «Сомельє в зелених штанях» став таким популярним (на сьогодні фейсбук-сторінка має понад 50 тисяч підписників) завдяки двом моментам. Перший — це проста мова, якою на зрозумілих будь-якій людині прикладах пояснюються найскладніші винні питання. Другий — інтеграція вина, про яке я розповідаю, в нашу культуру: кіно, літературу, мистецтво, буденність, що нас оточує.
Сторінка стала не просто найпопулярнішим українським блогом про вино. Вона стала найпопулярнішим блогом про вино українською. І це для мене був певний челендж.
Взагалі я з Харкова, все моє дитинство було російськомовним, а потім здебільшого спілкувалась іспанською. Тож коли декілька років тому вирішила стати україномовною, це був виклик для мене. Все почалось з того, що я проспорила друзям місяць, під час якого розмовлятиму тільки українською. Знаєте, як пройшов той місяць? Я розмовляла мало. Але потім все одно продовжила говорити українською. І мені так сподобалося! Блог ведеться винятково українською. Книга теж вийшла українською.

Писати книгу українською було просто і цікаво. Хоча, звісно, довелося в багатьох місцях досить довго думати про те, як пояснити той чи інший технологічний нюанс. Насправді, я й досі чекаю, що хтось з читачів знайде у книзі неточності та вкаже мені на це. Але поки такого не було.

Навіщо я взагалі написала книгу? Річ у тім, що найбільша частка вживаного українцями алкоголю припадає на міцні напої. І це справді біда, про що давно свідчить статистика ВООЗ — ми як нація потерпаємо від наслідків вживання міцного алкоголю. Прикро, адже по вживанню спирту на душу населення українці далеко не перші у світі. Це просто наша погана звичка — вживати саме міцне. Статистику сьогодення змінити важко, але можливо прищепити українцям любов до хорошого вина.

Винне майбутнє України залежить суто від нас. Нам потрібна не культура споживання міцного, а саме винна культура: середземноморська, повільна, поміркована та чуттєва.
Має бути насамперед зацікавленість споживача у винах, зокрема й вітчизняних. Оце моя найголовніша мрія. Тому я роблю цей блог, тому видала книгу.
Хоча круто було б не обмежуватися тільки Україною. Звичайно, хочеться, щоб книгу перекладали та видавали і в інших країнах. Чесно кажучи, мені спочатку здавалося, що книга, яка розповідає читачу про вино починаючи з основ, може бути корисною лише в країнах, де люди не дуже знаються на винній культурі. Але усе більше людей мені кажуть, що її дуже цікаво читати, навіть коли маєш вже якісь знання про вино. І все одно хочеться сторінка за сторінкою ковтати текст. Кажуть, дотепно написано.
Олег Скрипка
музикант і винороб
Чесно, добре знатися на винах — складна справа, треба багато знати суто технічної, географічної, історичної інформації. Та якимось дивом Анна-Євгенія витримує добрий баланс між інформативністю та емоційністю.
Попри те, що книга проста і цікава, я вважаю, що вона для повнолітніх і бажано читати її все ж з 18 років. Адже, говорячи про легкий культурний напій, ми все ще говоримо про алкоголь.

Мета її написання для мене — бути корисною як новачкам у світі вина, так і тим, хто давно вже працює у винній галузі та має певну профдеформацію, що ускладнює комунікацію зі звичайними споживачами. У книзі є багато мовних схем, які дозволяють пояснювати складні речі просто. Я напрацьовувала їх довгими роками, зокрема під час створення блогу, і дійсно пишаюсь деякими знахідками.

Так, в якийсь момент я кажу читачеві: забудь усе, що до цього читав, та пий те, що подобається. Не можна точно сказати, що, пірнаючи у світ простих базових знань про вина, людина вже ніколи не зможе повернутися до попередніх смаків. Але я впевнена, що усвідомлений вибір можна зробити лише коли володієш усією можливою інформацією про предмет вивчення. Отже, якщо ви точно дізналися, як робляться вина, і попри все обираєте напівсолодкі — це буде ваш вибір, а не просто наслідування звичок суспільства.

Приємно, коли мене порівнюють з жінками, відомими винними експертками, що писали про вино: Дженсіс Робінсон, Мадлен Пакетт, Бьянка Боскер. Їхня творчість мене захоплює, але я більше люблю Оза Кларка та Х'ю Джонсона. Тож мені здається, що люди роблять круті речі незалежно від статі, хоча дедалі більше жінок починають грати дуже важливу роль у розквіті винної культури в світі. І це приємно.

А от стосовно тих, хто змінив хід винної історії та надихає мене — це Роберт Паркер, який своїм «Винним адвокатом» (журнал про вино) просто тотально поміняв винний світ в далекі 1980-ті. А тепер це Хайні Захаріассен, який у 2010 створив Vivino (додаток-соцмережа, заснована на винних уподобаннях користувачів).

Попри те, що книга насичена цікавою та корисною інформацією, я забула включити в неї безліч історій. Тепер мені аж кортить просто скласти їх в єдиний текст і зробити «Антологію винних пригод». Посудіть самі: я не розповіла, як при відвідуванні однієї з найкрутіших винарень світу, Chateau La tour, так стрибала від щастя, що на мені луснули штани. А після треба було терміново їхати на винну виставку Vinexpo на інтерв'ю. Словом, я робила інтерв'ю з Феліксом Солісом (власник всесвітньо відомої виноробні Felix Solis Avantis), прикриваючи дірку.
Забула й історію про винороба з Луари, який посеред гучної винної виставки розповідав, що йому подобається займатися винами через усвідомлення життя, яке він проживає разом з виноградною лозою. Відчуває кожний день весни, кожний подих палкого спекотного літнього вітру та кожну краплину зливи. Відчуває, як саме проживає рік.

Та ще купа цікавих, смішних (та не дуже) історій, що не увійшли у книгу «Вино без правил». Тож, цілком можливо, друга книга вже не за горами!
З сомельє спілкувалася
Аліна Шубська
Made on
Tilda