Юрій Зозуля: вдома на кухні ти теж поліцейський
Шеф патрульної поліції Києва про пончики, татухи, факапи, закон про легалізацію зброї та гендерну рівність.
— На цій посаді я опинився через тісну дружбу з сином Авакова. Ви не знали? От і я не знав, але постійно про це читав. Донедавна навіть не мав уявлення, як він виглядає і дуже зніяковів, коли до мене підійшов на футболі якийсь Саша, стверджуючи, що він мій друг. Думав, якогось однокласника забув, а це якраз і був син Авакова, який теж дуже багато читав у пресі про нашу дружбу.
Фото: 24tv.ua
Насправді до лав поліції я потрапив у 2015 році, ще на початку реформи — прийшов працювати звичайним патрульним. Наприкінці навчання проводили анонімні опитування щодо того, кому ми найбільше серед нас довіряємо. За результатами опитування відібрали 100 людей для командирського курсу, які потім мали стати командирами рот. І я увійшов у цю сотню.

Потім я був командиром батальйону, а коли запускали перше львівське управління, хотіли поставити туди людину «з нуля», отже, проводили співбесіди з київськими поліцейськими. Обрали мене. Та коли вже за кілька місяців стало питання про призначення на Київ, я зрадів поверненню: в мене тут всі родичі, будинок.

От і всі секрети, вся конспірологія щодо моєї посади. На кожному етапі я проходив усі співбесіди на найвищих рівнях, а не через знайомства чи якість методи впливу на людей. Взагалі не люблю і зневажаю ці всі книжки, які вчать тебе впливати чи бути іншою особистістю. Ну от читав я «Правила Zappos» про засновника взуттєвої онлайн-імперії Zappos, і що, це означає, що я тепер зможу відкрити такий же магазин і стати мільйонером? Ні, було дуже багато факторів для того, щоб в нього зірки зійшлися так. Ну а в мене зірки зійшлися отак.
Фото: сторінка Юрія Зозулі у фейсбуці
Наша робота на маршах та мітингах додатково не оплачується, це звичайний робочий день. Ніхто не працює понаднормово. На початку реформи дійсно було таке, що ми знімали поліцейських з вихідного дня, тому що просто не було досвіду, скільки насправді потрібно людей для охорони заходів. Зараз досвід дозволяє використовувати виключно необхідний ресурс. За півтора року пам'ятаю тільки на фінал Ліги чемпіонів додатково залучали поліцейських.

Відмовитися охороняти той чи інший захід через особисті переконання не можна. Я не вважаю, що це порушує права на власні погляди. Насамперед ти — поліцейський, і коли йшов сюди служити, то розумів, що є першочергові задачі, які маєш виконувати. І ніщо не може на це вплинути. Якщо твоїй релігії та світогляду суперечить робота в поліції — це робота не для тебе.
Фото: Сегодня
Поліцейський має повноцінно відпочивати. І харчуватися. Ми це завжди кажемо новим кадрам: навіть здоровий організм довго не протягне на каві, шоколадках та енергетику. Здоров'я здає, неможливо якісно надавати поліцейські послуги, когось наздогнати, якщо болить живіт і ти ледь ходиш.
Так, часто обирають фастфуд. Але це не обов'язково щось шкідливе. Ну що шкідливого у нормальній шаурмі?
Харчуємося хто як хоче, головне, щоб це не шкодило здоров'ю та ефективності. Але не пончики. Це — американський стереотип.

У мене був нетиповий для правоохоронної системи кейс: патрульний-мусульманин у моїй роті. Йому треба було молитись кілька разів на день, я взагалі не заперечував, але тільки тоді, коли це не йшло всупереч його прямим обов'язкам.

Проблема гендерних стереотипів у поліції досі є. Але ми активно з нею боремося. Вона вже не така грандіозна, як була на початку: хлопці не хотіли патрулювати з дівчатами, нібито ті слабкі. Тому дівчат призначали на паперову роботу, а хлопців — на силові затримання.

Але тут багато залежить від тренувань і підготовки. У нас щодня проходить тренінг: когось знімають зі служби та тренують. Адмінка, судова практика, медицина, але й тренування фізичні. Інструктори — і хлопці, і дівчата, що дозволяє показати: попри свої антропоморфні дані, дівчина може застосувати наручники і прийоми. Це залежить не від ваги, зросту та фізичної сили, а техніки, якій можна навчитись, тренуючись. Є і хлопці, які нікого не можуть затримати, є і дівчата, які затримують краще, ніж хлопці. Патрулювати сьогодні з дівчиною вже ніхто не відмовляється.

Дівчина теж не може відмовитись виконувати завдання, з мотивацією «я ж дівчинка». Ти поліцейська, офіцер, у тебе такі ж завдання, такі ж інструкції, на тебе так само покладаються громадяни, як і на хлопця-поліцейського.

Квот на жінок-поліцейських у нас немає — все за бажанням. Але у нас один з найбільших процент жінок-поліцейських у світі, це підтверджують колеги, що приїжджають з-за кордону для навчання та тренувань.
Фото: прес-служба патрульної поліції
Вже три роки нас тренують х'юстонські поліцейські. З одним з них ми навіть домовилися набити однакові татухи: «Kyiv & Houston police brotherhood». Він вже рік тому набив, кілька днів тому довелося і мені — я ж обіцяв. Це моя перша татуха машинкою, інші я робив технікою хендпоук у данського майстра.

Ще у 2014 році, коли не працював у поліції, гуляв по ВДНГ і зацікавився фестом Kyiv Tattoo Collection. Давно хотів щось набити, вирішив — це шанс. Але довго ходив, дивився і нічого не подобалось, аж поки не побачив майстра у вікінгському вбранні, що набивав тату не машинкою, а вручну. Я займався реконструкцією, тому таким колоритним майстром одразу загорівся, але ж і черга до нього була довжелезна. Я усі два дні ходив до нього і питав, чи не звільнилось віконце, він же після фесту поїде з України і усе! Так і не звільнилося, я вже розчарувався набити в нього щось і йшов додому, коли він мені назустріч іде. Клієнт зі Львова не встиг приїхати, запропонував сісти на його місце. Я навіть без жодної ідеї погодився битися, за 10 хвилин придумали малюнок: Рарог і дубовий лист.
Я язичник, тож інші мої тату — це слов'янський пантеон: Чорнобог, Білобог, Перун та Змій, що символізує Велеса.
Звичайно, вже під час роботи у поліції, старші колеги, колишні міліціонери, засуджували татуювання, казали щось на кшталт: «Ти класний хлопець, якби не ці тату». Я завжди дивуюся: невже тату гірше виглядає, ніж припухле з похмілля лице та мішки під очима? Не знаю такого завдання, яке б мені, як поліцейському, завадило б виконати татуювання.
Фото: сторінка Юрія Зозулі у фейсбуці
Носити бойову зброю — велика відповідальність. Я підтримую легалізацію короткостволу. Але розумію, що для цього закону не достатньо. Це має бути надзвичайно глобальна реформа, що зачепить суди, прокуратуру, міністерства охорони здоров'я, юстиції, внутрішніх справ.

А так, сьогодні проголосували закон, легалізували зброю, всі її накупили — а завтра застосовують і стикаються з судом, що немає такої практики. Як зараз працює психолог, що видає дозвіл? Подивився, ніби нормальний, підписав папірець. А коли щось трапиться — чи буде він нести відповідальність за своє рішення? Ні. Безвідповідальність породжує ситуацію, коли зброю отримуватиме хто завгодно. А цього ніхто не хоче.

Допоможе пістолет, коли на вулиці підійдуть зі спини, вдарять палицею ще й заберуть його? Він вимагає тренувань: треба холоститись, ходити в тир, купляти патрони. Це вимагає і грошей, і підготовки. Ти не повісиш його просто на пояс і не будеш ходити «отакий я матьорий парєнь», як зараз у нас ходять з травматами.

Тому я глобально «за», але усвідомлюю, наскільки глобальні зміни для цього потрібні.

Взагалі ходити постійно з пістолетом — це напряжно. Повна поясна система — пістолет, два споряджених магазини, кайданки, газовий балончик, аптечка — кілограми чотири набереться. Незручно ще й тому, що він має бути прихований. У мене є чотири різні кобури під різні види одягу, щоб пістолету не було видно.

Та головне — це відповідальність. Раніше міліція взагалі не носила пістолетів, старші колеги відмовляли нас від зброї: навіщо вам ці проблеми? Я ношу пістолет, щоб мати можливість відреагувати і допомогти комусь.
Філософія така: у поліцейського має бути перевага над злочинцем, а зброя її дає.
Але ти можеш забрати в когось життя. І над цим треба постійно думати: чи злочинець не вартий того, щоб це життя зберегти. Це досить велика відповідальність.

Ефективна робота поліції може бути тільки за взаємодією з громадянами. Якщо трапився грабунок, щоб спіймати злочинця, маємо знати як він виглядає, куди побіг. Нам потрібен час свідка, щоб описати злочинця, а потім і впізнати.

Також є глобальніші речі, наприклад, грабунок машин, припаркованих у спальному районі. Задача поліції: спіймати крадія. Але дії громади можуть зменшити кількість крадіжок. Наприклад, місцеве самоврядування може звернути нашу увагу на те, що на цій ділянці темно, а ми від себе дамо рекомендацію райадміністрації, щоб установили ліхтар — і нам же буде легше патрулювати.
Фото: прес-служба патрульної поліції
Організація дорожнього руху — це теж наша відповідальність. Ми не встановлюємо лежачі поліцейські чи світлофори, але співпрацюємо з комунальними підприємствами, можемо розробити схему, надати вимогу чи порекомендувати в комісії КМДА щось встановити.

Людина до нас звертається і говорить: «У нас біля школи не обладнаний пішохідний перехід». Може, ми б до цього і самі з часом прийшли, але після аварії — тоді б ми працювали реактивно. А коли сама людина приходить, щоб співпрацювати, можемо діяти проактивно.

Поліція відповідає приблизно за 70% безпеки, інше належить громадянам та залежить від їх свідомості. Для загальної безпеки суспільство має взаємодіяти з поліцією.
Поліцейський завжди репрезентує трохи більше, ніж звичайна людина, навіть дома на кухні у вільний від роботи час і без форми. Ми не можемо відкрито підтримувати якісь політсили чи ставати на чиюсь сторону. У вихідний, здавалось би, можеш робити і говорити що хочеш. Але я вважаю, що вдома на кухні поліцейському ще більш небезпечно щось говорити, ніж на службі. Коло твоїх знайомих усе одно знає, що ти поліцейський, і перекладає твої слова на всіх нас. Звісно, факапи трапляються у кожного, просто треба завжди слідкувати за дисципліною. Треба бути обережним у тому, які меседжі ти говориш поза службою. Це професійна етика. Ти поліцейський завжди.
Розпитувала
Аліна Шубська
Made on
Tilda