— На цій посаді я опинився через тісну дружбу з сином Авакова. Ви не знали? От і я не знав, але постійно про це читав. Донедавна навіть не мав уявлення, як він виглядає і дуже зніяковів, коли до мене підійшов на футболі якийсь Саша, стверджуючи, що він мій друг. Думав, якогось однокласника забув, а це якраз і був син Авакова, який теж дуже багато читав у пресі про нашу дружбу.

Наша робота на маршах та мітингах додатково не оплачується, це звичайний робочий день. Ніхто не працює понаднормово. На початку реформи дійсно було таке, що ми знімали поліцейських з вихідного дня, тому що просто не було досвіду, скільки насправді потрібно людей для охорони заходів. Зараз досвід дозволяє використовувати виключно необхідний ресурс. За півтора року пам'ятаю тільки на фінал Ліги чемпіонів додатково залучали поліцейських.

Відмовитися охороняти той чи інший захід через особисті переконання не можна. Я не вважаю, що це порушує права на власні погляди. Насамперед ти — поліцейський, і коли йшов сюди служити, то розумів, що є першочергові задачі, які маєш виконувати. І ніщо не може на це вплинути. Якщо твоїй релігії та світогляду суперечить робота в поліції — це робота не для тебе.

Поліцейський має повноцінно відпочивати. І харчуватися. Ми це завжди кажемо новим кадрам: навіть здоровий організм довго не протягне на каві, шоколадках та енергетику. Здоров'я здає, неможливо якісно надавати поліцейські послуги, когось наздогнати, якщо болить живіт і ти ледь ходиш.

Харчуємося хто як хоче, головне, щоб це не шкодило здоров'ю та ефективності. Але не пончики. Це — американський стереотип.

У мене був нетиповий для правоохоронної системи кейс: патрульний-мусульманин у моїй роті. Йому треба було молитись кілька разів на день, я взагалі не заперечував, але тільки тоді, коли це не йшло всупереч його прямим обов'язкам.

Проблема гендерних стереотипів у поліції досі є. Але ми активно з нею боремося. Вона вже не така грандіозна, як була на початку: хлопці не хотіли патрулювати з дівчатами, нібито ті слабкі. Тому дівчат призначали на паперову роботу, а хлопців — на силові затримання.

Але тут багато залежить від тренувань і підготовки. У нас щодня проходить тренінг: когось знімають зі служби та тренують. Адмінка, судова практика, медицина, але й тренування фізичні. Інструктори — і хлопці, і дівчата, що дозволяє показати: попри свої антропоморфні дані, дівчина може застосувати наручники і прийоми. Це залежить не від ваги, зросту та фізичної сили, а техніки, якій можна навчитись, тренуючись. Є і хлопці, які нікого не можуть затримати, є і дівчата, які затримують краще, ніж хлопці. Патрулювати сьогодні з дівчиною вже ніхто не відмовляється.

Дівчина теж не може відмовитись виконувати завдання, з мотивацією «я ж дівчинка». Ти поліцейська, офіцер, у тебе такі ж завдання, такі ж інструкції, на тебе так само покладаються громадяни, як і на хлопця-поліцейського.

Квот на жінок-поліцейських у нас немає — все за бажанням. Але у нас один з найбільших процент жінок-поліцейських у світі, це підтверджують колеги, що приїжджають з-за кордону для навчання та тренувань.

Звичайно, вже під час роботи у поліції, старші колеги, колишні міліціонери, засуджували татуювання, казали щось на кшталт: «Ти класний хлопець, якби не ці тату». Я завжди дивуюся: невже тату гірше виглядає, ніж припухле з похмілля лице та мішки під очима? Не знаю такого завдання, яке б мені, як поліцейському, завадило б виконати татуювання.

Носити бойову зброю — велика відповідальність. Я підтримую легалізацію короткостволу. Але розумію, що для цього закону не достатньо. Це має бути надзвичайно глобальна реформа, що зачепить суди, прокуратуру, міністерства охорони здоров'я, юстиції, внутрішніх справ.

А так, сьогодні проголосували закон, легалізували зброю, всі її накупили — а завтра застосовують і стикаються з судом, що немає такої практики. Як зараз працює психолог, що видає дозвіл? Подивився, ніби нормальний, підписав папірець. А коли щось трапиться — чи буде він нести відповідальність за своє рішення? Ні. Безвідповідальність породжує ситуацію, коли зброю отримуватиме хто завгодно. А цього ніхто не хоче.

Допоможе пістолет, коли на вулиці підійдуть зі спини, вдарять палицею ще й заберуть його? Він вимагає тренувань: треба холоститись, ходити в тир, купляти патрони. Це вимагає і грошей, і підготовки. Ти не повісиш його просто на пояс і не будеш ходити «отакий я матьорий парєнь», як зараз у нас ходять з травматами.

Тому я глобально «за», але усвідомлюю, наскільки глобальні зміни для цього потрібні.

Взагалі ходити постійно з пістолетом — це напряжно. Повна поясна система — пістолет, два споряджених магазини, кайданки, газовий балончик, аптечка — кілограми чотири набереться. Незручно ще й тому, що він має бути прихований. У мене є чотири різні кобури під різні види одягу, щоб пістолету не було видно.

Та головне — це відповідальність. Раніше міліція взагалі не носила пістолетів, старші колеги відмовляли нас від зброї: навіщо вам ці проблеми? Я ношу пістолет, щоб мати можливість відреагувати і допомогти комусь.

Але ти можеш забрати в когось життя. І над цим треба постійно думати: чи злочинець не вартий того, щоб це життя зберегти. Це досить велика відповідальність.

Ефективна робота поліції може бути тільки за взаємодією з громадянами. Якщо трапився грабунок, щоб спіймати злочинця, маємо знати як він виглядає, куди побіг. Нам потрібен час свідка, щоб описати злочинця, а потім і впізнати.

Також є глобальніші речі, наприклад, грабунок машин, припаркованих у спальному районі. Задача поліції: спіймати крадія. Але дії громади можуть зменшити кількість крадіжок. Наприклад, місцеве самоврядування може звернути нашу увагу на те, що на цій ділянці темно, а ми від себе дамо рекомендацію райадміністрації, щоб установили ліхтар — і нам же буде легше патрулювати.

Організація дорожнього руху — це теж наша відповідальність. Ми не встановлюємо лежачі поліцейські чи світлофори, але співпрацюємо з комунальними підприємствами, можемо розробити схему, надати вимогу чи порекомендувати в комісії КМДА щось встановити.

Людина до нас звертається і говорить: «У нас біля школи не обладнаний пішохідний перехід». Може, ми б до цього і самі з часом прийшли, але після аварії — тоді б ми працювали реактивно. А коли сама людина приходить, щоб співпрацювати, можемо діяти проактивно.

Поліція відповідає приблизно за 70% безпеки, інше належить громадянам та залежить від їх свідомості. Для загальної безпеки суспільство має взаємодіяти з поліцією.

Поліцейський завжди репрезентує трохи більше, ніж звичайна людина, навіть дома на кухні у вільний від роботи час і без форми. Ми не можемо відкрито підтримувати якісь політсили чи ставати на чиюсь сторону. У вихідний, здавалось би, можеш робити і говорити що хочеш. Але я вважаю, що вдома на кухні поліцейському ще більш небезпечно щось говорити, ніж на службі. Коло твоїх знайомих усе одно знає, що ти поліцейський, і перекладає твої слова на всіх нас. Звісно, факапи трапляються у кожного, просто треба завжди слідкувати за дисципліною. Треба бути обережним у тому, які меседжі ти говориш поза службою. Це професійна етика. Ти поліцейський завжди.