Від розкоші до руїн:
історії відомих київських садиб
Фото: Zephyrka
Раніше в цих будинках жили та працювали відомі українські діячі — конструктор Сікорський створив свій перший винахід, композитор Лисенко вчив студентів музиці, художник Мурашко писав картини, а київський голова Дегтерьов приймав важливі міські рішення. В радянські часи вишукані садиби перетворились на партійні дачі, дитячі табори та комунальні квартири, а в роки незалежності стали прихистком для безхатьків, жертвами вандалів та рейдерів.

Вікенд розповідає історії відомих київських садиб, які скоро можуть зникнути.
Садиба Сікорського
1910-ті роки
У 1885 році сім'я професора медицини Івана Сікорського придбала садибу на Ярославовому Валу з одноповерховим дерев'яним будинком та флігелем. Родина вирішила перебудувати її: на місці старої дерев'яної будівлі з'явилась одноповерхова цегляна, а флігель замінили на триповерховий дім. У 1904 році родина переїхала у садибу й оселилася на першому поверсі будинку, на двох інших відкрили лікарсько-педагогічний інститут для розумово недорозвинених, відсталих і нервових дітей. Фасадний будинок за 2500 рублів на рік здавали композитору Миколі Лисенку, він організував там музично-драматичну школу, яку згодом реорганізував в інститут.

У дворі садиби син Івана майбутній авіаконструктор Ігор Сікорський збудував прототип літального апарату — аеросани. Ігор мешкав у батьківському маєтку до 1912 року, потім поїхав працювати до Санкт-Петербурга, а згодом емігрував в США.

У 1919 році помер Іван Сікорський, а музично-драматичний інститут Лисенка переїхав із садиби у більш просторе приміщення. Деякий час у будівлі розміщувалось музичне товариство імені Миколи Леонтовича.

Під час Другої світової війни у садибі Сікорських розміщувався штаб Київського корпусу протиповітряної оборони, у 1950-х роках одноповерховий фасадний будинок зруйнували і на його місці збудували готель «Червона зірка» Київського військового округу.

В роки незалежної України триповерховий будинок Сікорських спочатку належав Міністерству оборони, а потім приватному фонду, який зобов'язався відреставрувати будівлю, але не виконав обіцянку. У 2016 році будівля у занедбаному стані знову повернулася у власність Міністерства оборони. У 2019 до 130-річчя з дня народження Ігоря Сікорського будинок планували передати місту, відреставрувати, відкрити в ньому музей та центр науково-технічної творчості. Але цього так і не сталось, зараз будівля покинута, в деяких місцях обвалилась стеля та стіни, а на першому поверсі вікна заклали цеглою, щоб в будинок не потрапляли безхатьки та хулігани.
Ярославів Вал, 15б
фото: Юлія Матяш
фото: Юлія Матяш
фото: Юлія Матяш
фото: Юлія Матяш
Садиба Мурашка
1930-ті роки
Спочатку маєток належав родині радника Флорентія Бровінського. У 1858 році він збудував на ділянці одноповерховий будинок, ще там був сад та криниця. В 1872 році садиба перейшла власнику типографії та найбільшого канцелярського магазину в Києві Петру Григоровичу-Барському, який розширив дім двоповерховою прибудовою. Та справи у купця пішли погано, і в 1894 році родині довелось продати садибу, адже вона була закладена в міському кредитному товаристві. Маєток придбав купець і майстер іконостасів Олександр Мурашко. В 1898 році він збудував на території садиби триповерховий дохідний дім на шість квартир, які здавав в оренду.

Майбутній відомий живописець та син Олександра деякий час в маєтку не жив, з 1894 року він вчився у Вищому художньому училищі в Петербурзі, а потім перебував у Європі, повернувся в Київ лише в 1907-му. Через три роки батько художника помер, і садиба дісталась сину. На той момент вона складалася з одноповерхової будівлі, в якій мешкала родина, прибуткового дому та двоповерхового флігеля, також на території була іконостасна майстерня. В 1914 році Мурашко вирішив переїхати в іншу садибу на вулиці Багговутівській, а батьківську продав дворянину Костянтину Котляревському. Майстерню зайняв інший власник — Яків Мозговий.

У радянські часи садибу націоналізували та переобладнали під комунальні квартири. В роки незалежності мешканців, які жили в цих будівлях, почали переселяти в інші райони міста під приводом реконструкції садиби. А у 2008 році її передали приватним компаніям «Пантеон-Інвест» та «Вестіга». Нові власники планували знести будівлю і збудувати на її місці готельно-ресторанний комплекс.

Проте через рік садибу занесли до «Червоної книги культурної спадщини України», в 2011-му договір про передачу будівель приватним компаніям визнали недійсним, і згодом повернули її місту. Зараз маєток в аварійному стані, деякі приміщення завалені сміттям, а під час пожежі у 2013 році згоріли дерев'яні перекриття. Київська влада виділила гроші на реставрацію садиби та пообіцяла там відкрити музей, галерею або художню школу, але ремонтні роботи йдуть дуже повільно.
Мала Житомирська, 14а,14б
фото: киевфото
Садиба Міхельсона
радянські часи
Фрідріх Міхельсон переїхав до Києва на початку 1870-х, щоб займатись нерухомістю. Німець швидко збагнув, що будівництво обходиться дешевше, якщо самому виготовляти всі необхідні матеріали. Тому відкрив підприємства з виготовлення цегли та скла, придбав земельні ділянки в центрі Києва та будував там житлові масиви, готелі, магазини та навіть телеграф. Також бізнесмен став відомим завдяки «народним лазням», які відкрив в 1877 році. Відвідувати їх могли як заможні кияни, так і бідняки. Досить швидко Міхельсон отримав звання купця першої гільдії та став одним з найбагатших людей Києва.

Він мешкав в будинку по вулиці Пушкінській, 40. У родині було 12 дітей, тому батько придбав земельні ділянки поблизу дому і почав будувати садибу. Над проєктом працював академік та архітектор Віктор Сичугов, а згодом інженер Микола Добачевський. Садиба складалась із двох триповерхових фасадних будинків та двох флігелів, які знаходились за ними.

В 1908 році підприємець помер, і садиба дісталась його нащадкам, а у радянські роки її націоналізували. Будівлі використовували як відомче житло, також там знаходились різні профспілки. В 1934 році до будинків прибудували четвертий поверх, щоб збільшити житлову площу. Відтоді більше не ремонтували. В 1980-х роках міська влада почала планувати реконструкцію садиби, але грошей забракло.

У роки незалежності власником маєтку стало ТОВ «Будинок на Пушкінській», яке зобов'язалось відреставрувати його без змін у вигляді. Проте в 2015-му Мінкульт оштрафував компанію за те, що садиба залишилась у неналежному стані — в деяких місцях відсутня підлога, у стінах тріщини та пошкоджені архітектурні елементи і балкони. В 2019 році суд призначив будівельно-технічну експертизу, щоб з'ясувати, як компанія реконструює садибу. Виявилось, що будівлі досі занедбані, проте місту її так і не повернули.
Пушкінська, 35-37
фото: mihelson.kiev.ua
фото: mihelson.kiev.ua
фото: mihelson.kiev.ua
фото: Кирило Трухін
Садиба Вертипороха
1934 рік
У середині 19 століття родині чернігівського купця Вертипороха належала садиба, яка складалась із кількох дерев'яних будівель. Згодом дружина купця вирішила збудувати на ділянці триповерховий кам'яний будинок. Він мав Г-подібну форму й оформлення в стилі неоренесанс. Фасад прикрашали цегляний орнамент та ліплення у вигляді голів ангелів та листя аканту, балкони мали декоративні металеві огорожі.

В радянські часи садибу націоналізували та облаштували там житло для робітників та службовців.

Перші поверхи пристосували під крамниці, а на другому та третьому господарі здавали в оренду квартири. На початку 2000-х років садибу орендувала приватна фірма, яка зобов'язалась реконструювати її. Мешканців кам'яного будинку висели, і надали йому статус нежилого. А у 2007 орендарю дозволили приватизувати садибу, через рік він перепродав її ТОВ «Поділ Інвест». Звичайно, новий власник не проводив жодних реконструкцій, а чекав, поки будівля остаточно розвалиться, щоб на її місці можна було збудувати щось нове і більш прибуткове. Тричі будинок з незрозумілих причин горів, і майже повністю перетворився на руїни. Проте місто так і не змогло забрати його у власника. На запит Управління культурної спадщини у фірмі відповіли, що не збираються реставрувати садибу, тому що будинок можна відтворити єдиним способом — знести й збудувати новий.

У 2019-му у будівлі з'явився новий власник, який погодився укласти охоронний договір. У ньому прописано, які реставраційні роботи потрібно зробити та для яких цілей можна використовувати історичний об'єкт. Зараз від садиби лишився лише кам'яний прибутковий дім, та й він в аварійному стані, без вікон та даху.
Межигірська 33/19
фото: Юлія Матяш
фото: fb.com/olena.ro.7
фото: kyiv.dsns.gov.ua
фото: kyiv.dsns.gov.ua
Садиба Більского
Сучасний вигляд (фото: Олег Терещенко)
Цей маєток відомий киянам як дача Хрущова, проте історія почалася задовго до того, як туди перебрався радянський генсек. У 1889 році помічник аптекаря Октавіан Більський купив земельну ділянку в урочищі Кмитів яр і побудував дерев'яний будинок, через декілька років обклав його цеглою. Згодом Більській відкрив власну аптеку на Подолі та викупив сусідню із садибою ділянку. Там він побудував прибутковий дім з двома п'ятикімнатними квартирами та облаштовував парк.

В 1922 році садибу націоналізували та на деякий час відкрили парк для жителів міста, але досить скоро маєток перетворили на партійну дачу для радянських чиновників. Спочатку в колишньому прибутковому домі жив нарком внутрішніх справ УРСР Всеволод Балицький. Він реконструював будинок, прикрасив ділянку скульптурами, облаштував у парку ставки з рибою, місточки, фонтани та навіть зоопарк, на це витратили близько мільйона карбованців державних коштів. У 1937 році Балицького арештовують «за зраду партії» і розстрілюють. Його садибу тимчасову перетворюють на дитячий табір для співробітників НКВС.

У роки Другої світової війни після звільнення Києва в садибу переїжджає Микита Хрущов. Він також зайнявся реконструкцією маєтку: один з будинків зробили вищим на поверх, а в парку відкрили зоокуток з павичами та ведмедем. Донька Хрущова розповідала, що батько дуже любив прогулюватись парком і навіть записував там спів солов'їв. Також існує київська байка, що за Хрущова в садибі побудували бункер для таємних нарад. Наступним мешканцем партійної дачі став перший секретар КПУ Петро Шелест. А от голова ради міністрів УРСР Володимир Щербицький від партійної дачі відмовився, замість неї обрав резиденцію в Межигір'ї.

В 1970-х садибу передали інституту педіатрії, акушерства та гінекології, будівлю зайняла адміністрація та центр планування сім'ї, згодом на ділянці почали будувати нові корпуси інституту. Звичайно, коштів державного закладу вистачає лише на косметичний ремонт садиби, і з роками її стан погіршується. Ставки зацвіли і майже пересохли, деякі містки та садові скульптури зруйнувались.

У 2011 маєток внесли до списку пам'яток архітектури та містобудування місцевого значення, проте влада не виділила кошти на ремонт. У квітні 2020-го київські активісти зареєстрували петицію, в якій просять відреставрувати садибу і пропонують відкрити в ній музей.
Герцена, 14
фото: Оксана Дубинина
фото: Оксана Дубинина
фото: Оксана Дубинина
фото: Оксана Дубинина
Садиба Шишкіна
Сучасний вигляд
У 1830-х роках міщанин Павленко збудував на Подолі невеликий одноповерховий будинок, а через декілька років його купив київський міський голова Парфеній Дегтерьов. Він відремонтував дім і побудував на ділянці дерев'яний сарай та комору. Коли Парфеній помер, його дружина зробила добудову на цегляному фундаменті. В 1872 році діти Дегтерьових планували продати садибу частинами, але київський купець другої гільдії Іван Шишкін погодився придбати її всю. В 1874-1875 роках він побудував на ділянці красивий двоповерховий Г-подібний цегляний будинок. Фасад оздобили декоративними елементами, а балкони огородили решіткою з вензелем домовласника — літерою «Ш». У підвалі були склади купця, на першому поверсі — магазин, а на другому — його квартира. Також новий господар добудував двоповерховий флігель, в якому була пральня, склади та житлові приміщення.

В 1895 році цю садибу придбала дружина статського радника Клавдія Дитятина. Вона зробила ремонт і здала фасадний будинок в оренду поштово-телеграфній конторі №1.

В 1920-х садибу націоналізували, один з будинків передали житловому кооперативу, а красивий фасадний — народному комісаріату зв'язку. Після війни там розміщувалось поштове відділення Подільського району.

У роки незалежності садиба опинилася у руках недобросовісних власників. Вона перебуває на балансі ЗАТ «Українські сателітарні системи» та вже знайомої нам компанії ТОВ «Поділ Інвест». Вони пообіцяли відреставрувати її, але робіт так і не проводили. Садиба має статус пам'ятки архітектури і містобудування місцевого значення, але знаходиться в аварійному стані, кілька разів там траплялися пожежі.
Волоська, 5/14
фото: киевфото
Садиба Міллера
У кінці 19 століття німецький купець Бернард Міллер придбав ділянку на Солдатській Слобідці та збудував там триповерховий цегляний фасадний будинок із декоративними елементами та двоповерховий флігель у неокласичному стилі. За деякий час міська дума орендувала частину головного будинку для київського училища №34, яке розміщувалось там аж до 1941 року. Також купець мав садибу на вулиці Жилянській, яку віддав парафіяльному училищу. В 1914 році маєток на Солдатській Слобідці перейшов доньці купця.

У радянські часи садибу націоналізували та використовували як житлові квартири. Флігельному будинку добудували ще два поверхи, він і досі перебуває в гарному стані. Фасадний же визнали аварійним і непридатним для житла ще в 1990-х роках, проте його мешканців з нього нікуди не переселили, навіть коли провалилась підлога в одній з квартир на першому поверсі.

У 2006 році об'єкту надали статус пам'ятки архітектури місцевого значення, але у 2012-му позбавили його. Будівля перебувала на балансі КП «Спецжитлофонд», та в 2017 році її незаконно вивели з комунальної власності і виставили на продаж. На початку 2020 року рейдерів викрили, зараз на них чекає суд. Будівля залишається нежилою, в аварійному стані, її прикрашає лише мурал «Лабіринт», який намалював у 2010 році бельгійський художник.
Гоголівська, 32 а
Садиби оглядала
Марина Шилович
Made on
Tilda