Директор Федір Андрощук розповів, як змінюється музей та де знаходиться київський акрополь.

— Вважається, що музеї — це досить консервативні інституції. Але вони також хочуть змінюватися та ставати кращими. Музей історії — це біографія України, подивившись експозицію, відвідувачі дізнаються, які події пережила країна. Тому він має бути зрозумілим як українцям, так і іноземцям.

Минулий рік був для нас нелегким, через карантинні обмеження ми деякий час не приймали відвідувачів. З іншого боку, ця ситуація спонукала нас змінюватися, шукати нові формати роботи. Ми мали вирішити, на кого будемо орієнтуватися та куди рухатися. Провели невелике дослідження — дізналися, хто наші відвідувачі, як часто вони приходять до музею, що їх цікавить. Наша публіка — молодь та люди середнього віку, часто відвідують музей родини з дітьми. Необов'язково люди обходять всю експозицію, кожен шукає щось своє. Ми змінили айдентику музею, почали оновлювати дизайн експозицій, робити його більш сучасним.

Крім виставкової діяльності, у музею є інша функція — зберігання колекції. Початково цей будинок призначався художній школі, тому тут не передбачені приміщення для фондів зі спеціальними умовами для зберігання пам'яток. Нам бракує місця, адже щороку колекція поповнюється новими предметами. У 2014 році наші співробітники буквально по слідах збирали речі, повʼязані з Революцією Гідності та війною на сході України. Як почалася пандемія, збирали захисні маски. Зараз ми переживаємо ці події, проте за деякий час вони стануть історією.

Ми хочемо оцифрувати нашу фондову колекцію, але для цього потрібна спеціальна техніка, багато часу та коштів. Також плануємо зробити територію біля музею більш інтерактивною. Ця місцевість — київський акрополь, місце, звідки все починалося. Тут була збудована перша християнська кам'яна церква, а їй передували язичницькі та навіть скандинавські поховання. Тут знаходили багато стародавніх речей та скарбів. Це найкраще місце для музею історії. В теплу пору тут часто гуляють люди, тому було б добре розставити таблички з QR-кодами. Відсканувавши їх, люди могли б дізнатися про знахідки, які виявляли на цьому місці.

У музеї працює близько 300 співробітників. Останнім часом ми набрали чимало молодих спеціалістів, випускників університетів. Вони працюють у фондах та займаються виставковою діяльністю. Я думаю, що це дає певний баланс в колективі: молоді люди можуть бути більш креативними та винахідливими, а старші колеги мають великий досвід, який можна напрацювати лише з роками.

Розвивати музей цікаво, але не дуже легко. Ми дослухаємося до критики та коментарів — що можна було б зробити краще, чого не вистачає. Маємо план і потихеньку рухаємося вперед.

Головна зберігачка музею Марія Савчук розказала, як поповнюється колекція та які унікальні предмети там зберігаються.

— Музей заснований у кінці 19 століття, на сьогодні він є найбільшим в Україні. Щороку наше фондове зібрання поповнюються більш ніж на дві тисячі музейних предметів. Основними джерелами надходження є подарунки від громадян, вилучені або конфісковані правоохоронцями культурні цінності, які передаються за рішенням спеціальної ради при Міністерстві культури та інформаційної політики. Зазвичай так до нас потрапляють пам'ятки, які намагалися незаконно вивезти за кордон, але їх затримали українські митники.

Фондові співробітники досліджують та опрацьовують всі предмети, які надходять до музею. На кожен предмет складається науково уніфікований паспорт, в якому зазначається назва предмета, його детальний опис, стан збереження, шлях передачі до музею, зв'язок з іншими пам'ятками тощо. Всі музейні предмети систематизовані і розподілені по групах зберігання. Фонди складаються з таких основних розділів: археологія, нумізматика, предмети декоративно-ужиткового мистецтва, документально-речові пам'ятки та колекція ювелірного мистецтва.

Марина Стрельник, завідувачка відділу найдавнішої та середньовічної історії України, розповіла про давніх людей, які колись мешкали на території сучасного Подолу.

— У 1893 році український археолог Вікентій Хвойка відкрив і дослідив Кирилівську стоянку, що існувала близько 19 тисяч років тому на території сучасного Подолу в Києві. Там знайшли численні крем'яні знаряддя праці та орнаментовані фрагменти бивнів мамонтів. За підрахунками вчених на Кирилівському стійбищі люди вполювали близько 70 мамонтів. З їх бивнів та кісток робили знаряддя праці, прикраси та навіть музичні інструменти.

Також на Кирилівських висотах, неподалік від стоянки первісних мисливців, Вікентій Хвойка знайшов черепки, розмальовані червоною вохрою (кінець 4 – початок 3 тисячоліття до н. е.). Знахідка стала сенсацією – до того часу мальовану кераміку на теренах України не знаходили. Це були перші матеріали трипільської культури, про яку тоді ще нічого не було відомо.

Завідувачка відділу наукової реставрації пам'яток Олена Гаврилюк розповіла, як в музеї подовжують життя пам'яткам історії.

— У відділі наукової реставрації пам'яток працює 11 фахівців з різних напрямків – реставраторів творів з металу, тканини, шкіри, кераміки, силікатних матеріалів, живопису, кістки та рогу. На майбутнє плануємо розвивати напрямок з реставрації предметів на паперовій основі та пам'яток з деревини.

У колекції нашого музею велика кількість предметів, які потребують збереження та повернення до життя. Наші фахівці здійснюють не тільки реставраційно-консерваційні заходи, а й готують предмети до виставок, беруть участь у дослідженні та атрибуції пам'яток.

Кваліфікований реставратор має володіти художніми навичками, розбиратися в техніках виготовлення предметів мистецтва, мати знання з хімії, історії та інших наук. Наукова реставрація невпинно розвивається — матеріали змінюються, методики удосконалюються. Реставратори нашого відділу співпрацюють з українськими та закордонними спеціалізованими закладами, підвищують кваліфікацію, проходять стажування, публікують наукові роботи, здійснюють дослідження.

На сьогодні фахівців-реставраторів у нашій країні готують декілька вишів. Зокрема у Києві, в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури на кафедрі техніки та реставрації творів мистецтва навчають реставрації живопису, творів декоративно-ужиткового мистецтва та скульптури.

Заступник директора з наукової та фондової роботи Богдан Патриляк розказав, як і навіщо музеї України почали обмінюватися експонатами.

— Останні роки українські музеї прагнули презентувати свої колекції і загалом вітчизняну історію та культуру за кордоном. Так предмети з історичного музею експонувалися в багатьох країнах світу. Коли почалася пандемія коронавірусу, ми вирішили активізувати внутрішній міжмузейний обмін. Україна — велика держава з різними археологічними та культурними пластами. Наша історія доволі складна — сучасні території у різні епохи населяли численні племена та народи, землі входили до складу багатьох державних утворень. З одного боку, це обумовлює культурне різноманіття, з іншого – уповільнює загальнонаціональну інтеграцію. Міжмузейний обмін покликаний об'єднувати різні регіони України, демонструючи культурні здобутки, пробуджувати взаємну зацікавленість. Перша, доволі успішна спроба такої співпраці відбулася з Вінницьким обласним краєзнавчим музеєм.

Реалізувати такий обмін за сучасних обставин непросто. Підготовка масштабних виставкових проєктів потребує значних зусиль. Виставка «Золото Поділля. Історія народів» презентує кращу частину археологічної колекції Вінницького обласного краєзнавчого музею, на ній представлені унікальні знахідки зі східного Поділля. Такі експонати часто потребують попередньої реставрації та спеціального упакування, адже вони доволі крихкі. На виставці представлено понад 800 одиниць зберігання, їх передача до фондів нашого музею тривала кілька днів. Монтаж виставки, до якого окрім художників залучалися і реставратори, також був доволі тривалим та складним.

Виставка відкрилася в жовтні 2020 року. На ній представлені археологічні знахідки з території сучасної Вінницької області від доби енеоліту (трипільська археологічна культура) до давньоруського періоду. «Золото Поділля. Історія народів» отримала чимало схвальних відгуків. Сьогодні триває підготовка до експонування колекції зброї з фондового зібрання Національного музею історії України у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї. Працюємо також над залученням до проєкту інших українських регіональних музеїв, де зберігаються унікальні комплекси старожитностей.

Завідувачка екскурсійного відділу Ольга Іванова розповіла, як зробити музей не нудним для дітей.

— Дітям буває важко просто стояти й слухати екскурсію. Виконувати різні творчі завдання, розшукувати «скарби», складати пазли – для них це цікаво, тому ми розробляємо для дітей інтерактивні екскурсії. На цих заходах діти розшифровують стародавні тексти, розгадують загадки і звичайно отримують невеликі призи. Наприклад, під час інтерактивної екскурсії «Таємниці дружинного скарбу», знайомлячись з історією давньоруської держави, діти грають у стародавні ігри, переодягаються у князя, княгиню та дружинників. На наших майстер-класах виготовляють медальйони-обереги та прикраси, розфарбовують іграшки, малюють на склі тощо.

Нещодавно ми розробили програму «Прапор над нами — перемога за нами», в якій екскурсовод розповідає історію української символіки. Під час заходу діти можуть спробувати себе у ролі вождя первісного суспільства, гетьмана козацької доби та президента України. Закінчується екскурсія майстер-класом, на якому плетемо браслети із синьо-жовтих стрічок. Інша популярна дитяча програма «В гостях у прадавніх духів» – про вірування та міфологію прадавніх людей, що мешкали на території України. Навесні ми плануємо розширити нашу інтерактивну програму.

Також для дорослих та дітей проводимо оглядові та тематичні екскурсії про конкретні історичні періоди, наприклад, «З давніх часів до античності», «Від князівства до козацтва» тощо.

До Дня музеїв, що відбудеться 18 травня, плануємо квест-мандрівку для дорослих. Маршрут буде починатися біля нашого музею, а закінчуватися на Золотих Воротах. Працюємо над цим проєктом разом із Національним заповідником «Софія Київська».

Лілія Пушкарь — кураторка проєкту театралізованих екскурсій з каганцями. Вона розповіла, як співробітники музею перевтілюються в історичних постатей.

— Ми довго міркували над тим, чим здивувати і заманити до музею сучасного вибагливого відвідувача. Так і придумали проєкт «Вечірні театралізовані екскурсії».

Проводимо їх ввечері, велику роль відіграє атмосфера – в музеї вимикається світло, і відвідувачі підсвічують дорогу каганцями. Під час екскурсії, яку веде головний екскурсовод, з'являються історичні персонажі. Їх грають співробітники музею з різних відділів. У нас зібралася гарна команда активних, креативних, артистичних працівників, які залюбки беруть участь у цьому дійстві.

Складнощі виникають лише з костюмами героїв – переважно вони дістаються силами залучених до екскурсій співробітників музею. Дещо придбали, дещо пошили на замовлення за власні кошти, часто виручає «ЧЕсний театр», інколи беремо напрокат на кіностудії Довженка.

За весь час існування проєкту ми розробили близько 10 таких екскурсій. Найпопулярніші – «Містична Україна», «Велике кохання видатних українців», «Таємниці українських дворян», їх проводимо найчастіше. На наших вечірніх екскурсіях можна зустріти Мотрю Кочубей, Роксолану, козака Іскру, Марусю Чурай, привид Єлизавети Баторі, українського графа Дракулу, ката, студента, який продав душу дияволу.

Вечірні екскурсії проводимо за графіком, раз на місяць на вихідних. Адже ці заходи потребують спеціальної підготовки та репетицій, у них задіяно 7-10 учасників. Буває, що відходимо від графіку і проводимо такі події частіше, на індивідуальні замовлення відвідувачів.