Дорога в Молдову и обратно
Врез
Підготовка
Щоб водити машину, потрібні водійські права. Так, я виступаю в ролі Капітана Очевидність, але ця річ особисто для мене виявилася головним етапом підготовки до поїздки. Бо водійські права я отримав у 1992 році у вигляді червоної книжечки з радянським гербом. Хоча майже всі написи в цих правах дублювалися англійською, і станом на 1992 рік права дозволяли водити автомобіль зокрема і в Європі, у 2019 році ситуація є зовсім іншою, і з такими документами за кордоном будуть проблеми (в самій Україні такі права діють і зараз). Тож для виїзду за кордон спочатку потрібно було замінити водійські права.

Виявилося, що це не так страшно, як здавалося — загалом я витратив на заміну прав біля трьох годин і близько 500 гривень (включаючи отримання медичної довідки). Також для виїзду за кордон власним авто необхідно отримати поліс страхування «зелена картка». Я оформлював страхування в тій же ж страховій конторі, в якій застрахована моя машина. Але «зелену картку» можна оформити і безпосередньо на кордоні. Щоправда, я не впевнений, що представники страхових агенцій працюють на пропускних пунктах 24 години на добу 7 днів на тиждень. Можливо, якщо ви плануєте перетнути кордон в ніч з суботи на неділю, варто подумати про «зелену карту» заздалегідь.
В «зеленій картці» відмічаються країни, для яких вона видається. Я їхав виключно в Молдову, в мене була позначена саме Молдова, і мене це цілком влаштовувало. Але може статися, що ви плануєте подорож країнами Європи, або вирішили заїхати в якесь цікаве місце, або зрештою просто заблукали (в Європі кордонів немає, іноді ви можете зрозуміти, що опинились в іншій країні, лише з мови дорожніх знаків і вказників). У такому випадку краще зазначити ширший перелік країн, інакше можуть виникнути неприємності з місцевою поліцією.
Термін дії «зеленої картки» різний. Я їхав на пару днів, тож мінімальний термін дії в 15 днів у будь-якому разі перекривав моє перебування за кордоном. Однак якщо вирушаєте у відпустку на два тижні, плюс-мінус один день може стати вирішальним.
Важливим для українських автомобілістів є наявність полісу ОСАГО (обов'язкового страхування власників транспортних засобів щодо нанесеної ними шкоди). Хоча наявність полісу і так передбачена чинним законодавством, на кордоні українські прикордонники можуть додатково перевірити, чи ви застраховані. Тож варто переконатись, що поліс є дійсним і за необхідності переукласти договір.
Ще в рамках підготовки я зайнявся розробкою маршруту. В сучасності, у сторіччя смартфонів з GPS-навігаторами і онлайн-мапами це не проблема, але я все ж таки людина ХХ сторіччя — тож хоч я не став розстилати паперову мапу на підлозі і малювати олівцем маршрут — все ж таки заздалегідь визначив, як саме я планую рухатись. (я бы это вообще выкинула)Пункт мого призначення — Сороки, Молдова, майже на кордоні з Україною. Туди можна потрапити декількома шляхами. Наприклад, поїхати через Ямпіль, потім переправитись поромом безпосередньо в Сороки. Але пором працює лише вдень, до 18:15, тож я обрав альтернативний варіант — через Могилів-Подільський. Там прикордонний пропускний пункт працює цілодобово, і перетинання кордону відбувається по мосту. Потім доведеться ще близько 70 км їхати по території Молдови. Додатково на всяк випадок закачав собі на телефон мапу, щоб можна було користуватися офлайн і не витрачати трафік в роумінгу.

Спеціально готувати машину до поїздки не став — купив свій Міцубісі Аутлендер з автосалону лише минулого року, вчасно проходжу СТО відповідно до передбаченого пробігу, зауважень до машини не маю. Запасне колесо, домкрат і балонний ключ, аптечка та вогнегасник в машині є.
Поїздка
Я вирушив у неділю. Шлях з Києва до Могилева-Подільського лежить через Житомир, Бердичів, Вінницю. Дорога від Києва до Вінниці відремонтована, хоча місцями дорожні роботи ще ведуться. Якісний асфальт так і зваблює натиснути трохи на газ. Але українська поліція отримала прилади для фіксації перевищення швидкості, тож вздовж Житомирської траси і далі в напрямку на Вінницю бачив багато водіїв, які намагалися щось пояснити поліцейському або просто мовчки підписували папери.

Вздовж дороги місць, де можна поїсти і відпочити, зараз дуже багато, на будь-який смак і гаманець. Я не обирав чогось заздалегідь, просто коли відчув, що варто перепочити — зупинився біля того, що найбільш впало в очі. Це було невеличке придорожнє кафе «Tree» в селі Хажин. Обід з солянки, салату і м'яса з овочами гриль обійшовся приблизно в 200 гривень.

Я виїхав з неповним баком, і не переймався цим — адже вздовж дороги автозаправні станції траплялися ледве не частіше, ніж придорожні кафе. Виявилося, це не всюди так. Після Вінниці і до Могилева-Подільського майже 70 км не трапилося жодної АЗС. За законом підлості саме на цьому відрізку шляху почала мерехтіти лампочка палива. Добре, що біля Могилева-Подільського з заправками вже проблем не було. Але для себе відмітив, що варто під час таких виїздів брати з собою в каністру хоча б п'ять літрів бензину.
Кордон
Пропускний пункт в Могилеві-Подільському розміщений безпосередньо в місті, просто посеред житлових будинків, його не так вже й просто знайти, навіть навігатор не дуже допомагає. Але є плюси — наприклад, супермаркет поруч з КПП, можна купити щось перекусити, поки очікуєш своєї черги. Бо я потрапив в чергу — в неділю вдень перед КПП скопичилася купа автомобілів з молдавськими і російськими номерами. Спочатку навіть подумав, що українські автомобілі мають десь в іншому місці кордон перетинати — але ж ні, черга загальна для всіх. Просто українських автомобілів у ній майже не було. Окрема черга — з вантажівок і фур, для них на КПП окремий в'їзд.

Я чекав на прикордонний контроль дві години. На жаль, КПП не обладнаний туалетами, і це відчувається, якщо наблизитись до кущів на березі Дністра, через який проходить кордон. Також біля КПП немає місця, де б можна було розважити дітей під час очікування. У неділю не працювали точки з продажу страхових полісів «зелена картка», автотоварів та інших дрібних корисних речей. На це варто зважати, якщо ви плануєте перетинати кордон саме на вихідних. Як мені зазначили, така велика черга не завжди, в робочий день може взагалі нікого не бути.

Власне на КПП в'їжджаєш через ворота, за раз запускали по п'ять машин. Прикордонник на в'їзді видає талончик, який треба не загубити, бо його вимагатимуть при виїзді з КПП. На території заборонені фото і відеозйомка, тож мене попросили вимкнути відеореєстратор. Заборона зйомки виглядає трохи дивно, враховуючи дев'ятиповерховий житловий будинок прямо над КПП, з якого все видно, але я не став сперечатися. Мене перевірили швидко і без проблем, адже їхав сам, без речей. Проте переді мною були машини з молдавськими і російськими номерами, і навіть отримавши штамп у закордонному паспорті і відмітку в контрольному талоні, я вимушений був чекати, поки прикордонники розбиралися з тими, хто попереду. Нарешті переконали попередників відсунути машини в бік, щоб я зміг проїхати і продовжили спілкування з ними, а я рушив у Молдову.
Молдова
Молдова починається після мосту через Дністер. Міст потребує ремонту, але їздити по ньому поки не дуже страшно. На тому боці черги не було. Молдавські прикордонники вільно володіють російською і добре розуміють українську, а ось з англійською в них певні проблеми. Перевірка, як і з українського боку, тривала недовго, хвилин десять — і в мене стоїть штамп про в'їзд в Молдову. Додатковим завданням було сплатити дорожній збір, якій стягується в Молдові за використання будь-якої дороги. Мінімальний платіж — на 7 днів близько 80 гривень. У неділю відділення банків, яких біля КПП декілька, не працюють, проте на самому КПП є віконце, в якому можна зробити всі необхідні платежі, а також поміняти валюту і зняти готівку з картки.

Дорога вздовж Дністра з молдавського боку дуже розбита, значно гірше, ніж у нас. Тож мої побоювання, що десь перевищу швидкість, виявилися марними, тримав десь 40 км/год, щоб не розбити машину. Час від часу через кордон пробивався український мобільний зв'язок, потім пропадав і перемикався на роумінг, проте для навігатора вистачало українського сигналу, щоб правильно малювати мій маршрут, заготовлені офлайн-мапи не знадобилися.

В Сороках я був по роботі, тож про місто мало що можу сказати. Хіба що зазначу, що овочі і фрукти тут дешевше, ніж в Україні, проте незначно. З туристичних місць можна відмітити стародавню фортецю на березі Дністра. А в цілому це невеличке містечко, в якому не так щоб дуже сильно відчувається вплив Європи. Зокрема з інтернетом були деякі проблеми навіть в готелі.
Додому
Після бізнес-зустрічей в обід вирушив назад до Києва. Цього разу скористався паромною переправою з Сорок на український бік. Прикордонний пункт з молдавського боку знаходиться неподалік від фортеці, і якби не навігатор, я б його не знайшов. На відміну від КПП в Могилеві-Подільському тут пропускний пункт дуже маленький. Я був на перевірці сам, але це не пришвидшило процесу. Зокрема на виїзді перевірили квитанцію про сплату дорожнього збору: якби в мене її не було, довелося б сплатити штраф близько 3500 гривень. Переправа на український бік з Сорок відбувається за допомогою порому. Це незрозумілого виду конструкція, зварена з іржавих листів заліза, на яку ледве вміщуються два легкових автомобіліта декілька людей. Пором вирушає кожної години, однак чіткого розкладу немає — пором чекав, поки я пройду контроль, щоб вирушити в український бік. Заїжджати і з'їжджати з порому варто водію з досвідом, бо вимагає навичок і точності.

Українські прикордонники зустріли ретельною перевіркою, яка також тягнулася помітно довше, ніж я очікував. Зокрема перевіряли поліс ОСАГО. Можливо, їм було просто нудно — адже на цьому КПП незначний потік, взагалі немає великих вантажних автомобілів і фур, такий транспорт просто не зможе переправитись на тому паромі через Дністер. До КПП веде ґрунтова дорога, незрозуміло, чи можна по ній проїхати в дощ навіть на джипі, не кажучи вже про важкі вантажівки.

З пропускного пункту я рушив майже навмання: навігатор не хотів працювати, бо на українському боці Дністра суцільні пагорби, які закривають сигнал з вишок. Немає жодного вказівника ані на КПП, ані в селі Цекинівка, біля якого КПП. Я знав, що мені потрібна траса на Вінницю, але ніщо навколо не нагадувало трасу. Обирав напрямок, виходячи зі стану дороги, розмірковуючи, що там, де вона краще — там більше шансів, що дорога веде на трасу. Лише через півгодини стрибання по пагорбах встановився стійкий зв'язок, і навігатор підтвердив, що я рухаюся в правильний бік. Зрештою побачив дорожній вказівник на Ямпіль, а там вже, керуючись вказівками навігатора, виїхав через Немирів в об'їзд Вінниці на Київ.

На відміну від дороги між Вінницею і Могилевом-Подільським, тут багато населених пунктів по дорозі. Але сама дорога гірше, постійно стрибає вгору-вниз. Якщо когось з пасажирів захитує, краще обрати інший шлях або прийняти таблетки від захитування. Також не варто рухатись тут в темряві — дорога вузька, дуже хвиляста і геть не освітлена. Проте вона значно більш живописна, ніж з молдавського боку, і дивитися у вікно значно приємніше. Особливо сподобався міст біля Немирова через річку Устя — мальовничі кам'янисті перекати в долині, затиснутої між пагорбами. На диво, в такому красивому місці немає жодної зони відпочинку, жодного кафе, де можна було б зупинитися і перепочити за кавою, милуючись краєвидом.

На відміну від дороги між Вінницею і Могилевом-Подільським, тут багато населених пунктів по дорозі. Але сама дорога гірше, постійно стрибає вгору-вниз. Якщо когось з пасажирів захитує, краще обрати інший шлях або прийняти таблетки від захитування. Також не варто рухатись тут в темряві — дорога вузька, дуже хвиляста і геть не освітлена. Проте вона значно більш живописна, ніж з молдавського боку, і дивитися у вікно значно приємніше. Особливо сподобався міст біля Немирова через річку Устя — мальовничі кам'янисті перекати в долині, затиснутої між пагорбами. На диво, в такому красивому місці немає жодної зони відпочинку, жодного кафе, де можна було б зупинитися і перепочити за кавою, милуючись краєвидом.
Після такої дороги траса від Вінниці до Києва здавалася автобаном, не зважаючи на деякі проблемні дільниці. Навіть темрява не є проблемою або перешкодою — дорога в основному освітлена, також має помітну розмітку, відбійники тощо.
Наостанок
Я давно мріяв подорожувати власним автомобілем, адже це дає свободу і можливість обирати маршрут, графік руху, цікаві місця. Але не наважувався вирушати автомобілем за кордон. Ця поїздка стала пробником, перевіркою. І після неї вже планую поїздки з родиною до Польщі, Угорщини, Хорватії. Виявилося, що в таких поїздках немає нічого надзвичайного і страшного — якщо належним чином підготуватися.
В Молдову їздив
Алі Сафаров
Made on
Tilda