Гроші мати й не страждати:
як кияни житло здають
Які страхи переживають ті, хто здає житло? Гарний господар — той, хто носа не суне до орендарів, чи той, хто щомісяця перевіряє квартирантів? Хто має робити ремонт і купувати пралку в орендоване житло? Вікенд зібрав п'ять історій киян, які здають житло.
Каріна не здала житло під масаж:
— Квартиру в Києві здаю менш ніж рік. Нормальна квартира: в жилому стані, перший поверх спального району. Здалася дуже швидко, буквально за добу. Я не мала сил і досвіду займатися цим самостійно, тож залучила рієлтора. Так що договір оренди в мене є, але за великим рахунком — це фількіна грамота. Офіційно нічого не здаю і податки не сплачую. Ні, мені не соромно, держава з мене вже здерла податків на дві таких квартири.
У той єдиний день, коли були перегляди, телефонували та приходили:
молоде подружжя з масажним столом, станком і наміром влаштувати у квартирі одночасно салон масажу та токарну майстерню. Дуже здивувалися, що я не в захваті від перспективи;
чоловік з трьома великими собаками й дитиною трьох років, яка гіпотетично мала проживати з ним і собаками два тижня з місяця, бо він розлучений, а опіка сумісна;
багато дзвонили іранські, турецькі, ще якісь студенти. Одразу казали їм «ні», з ними завжди купа проблем і непорозумінь;
телефонували двоє чоловіків зі Львова, клялися і божилися, що їдуть, ось-ось будуть. І пропали, як не було.
На фоні цього чемна дівчина з врятованим з вулиці котиком мене повністю влаштувала. Тож я здала їй квартиру з прицілом на довгострокові відносини.
Чесно розповідала майбутнім орендарям про плюси та мінуси свого житла. Наприклад, у мене не було грошей на техніку та деякі меблі, тому ми одразу домовилися, що вони підуть у рахунок проживання, і за місяць-два все з'явилося.

Ціну оренди визначала так — подивилися середню по району. Багато не загадувала, бо крім оренди, треба платити ще й комунальні, а вони зараз як пів оренди можуть бути. Все, що стосується ремонту, покупок, вирішуємо в телефонному режимі, раз на місяць я заїжджаю за грошима. В інший час нікого не турбую. Мені самій вигідно, щоб квартира була в жилому і гарному стані, бо орендарі з'їдуть, а хата залишиться. Раз на місяць, вважаю, треба заглядати про всяк випадок.

Перед тим, як здавати, послухалася поради рієлтора і викликала клінінг. Це була найдурніша трата грошей! Нормально нічого не вимили, тільки ходили й зітхали, що я не генеральне прибирання замовила, а підтримувальне. Більше не звернуся, буду просто викликати прибиральницю з Кабанчика.

Коли прибирали у квартирі, до нас в залізні двері стала ломитися якась жіночка. Волала, хто ми такі та що тут робимо. Виявилося, це мешканка п'ятого поверху, яка чомусь ставить в нашому тамбурі свій велосипед. Довелося відібрати в неї ключі від нашого тамбуру, повернути велосипед і порадити ставити його на своєму поверсі. Після того пані приходила ще пару раз, але я так і не погодилася перетворити наш тамбур на стоянку для її велосипеда.

Головні кошмари орендодавця: щось зламається, заллють сусіди, пограбують хату, рвоне газова плита, закоротить і загориться проводка. Ще дуже переживаю, щоб держава не стала знову по домівках ходити й прописку вимагати. Як господарка житла я добра, досить тривожна, здатна йти на компроміси та трошки перелякана через малий досвід.

Колись дуже давно я цілих десять років здавала квартиру в одному маленькому затишному місті. Пані, яка весь цей час орендувала, врешті-решт назбирала грошей та викупила в мене ту квартиру, бо дуже прикипіла до неї душею. Я була дуже за неї рада.
Катерина не хоче здавати знайомим:
— Вже 13 років здаю двокімнатну квартиру неподалік від метро. Спочатку там жили два хлопці-дизайнери (знайомі знайомих), потім один з них одружився, і вони розбіглися по окремих хатинках. Зараз живуть дві сестри. Точніше, починалося з двох сестер, потім одна вийшла заміж, і тепер хто де живе, я не дуже знаю. Напевно, ця деталь характеризує мене як господаря орендованого житла. На квартирі я з'являюсь дуже рідко, може, три-чотири рази на рік. Далі коридору не проходжу, забираю конверт із грошима й листи на моє ім'я і швиденько їду додому.

Квартиру ми з чоловіком ремонтували й меблювали для себе, користувалися нею десь півтора року. Причому я на той час працювала в іншому місті, а чоловік приходив додому пізно й уходив рано. Тому першим хлопцям вона дісталася у майже ідеальному стані. Вони там прожили п'ять років, потім майже одразу заїхали дівчата. Про клінінгові компанії тоді не чула, прибирала сама.
Коли хлопці віддавали ключі (нагадаю, близькі знайомі моєї подруги), квартира була геть засраною. На зауваження, що могли б хоча б викинути з холодильника непотрібні продукти, почула: «Чого моя вагітна дружна повинна відмивати ваш холодильник?» Ну, звісно, не повинна. Я прибирала все сама. Але чомусь образу відчуваю й досі.
Наступних орендарів шукали через перевіреного рієлтора. Саме вона підбирала нам клієнтів — казала, кому відмовляла одразу, з ким готова була зустрітися. У результаті з дівчатами ніколи не було проблем: живуть спокійно, сусіди не жаліються, орендну плату передають вчасно. Під час першого локдауну ми запропонували сплачувати за квартиру частково (розуміли, що всім було тоді дуже важко), але нам сказали, що все ок, вони справляються, тому платитимуть ту суму, яку узгодили спочатку.

Зараз квартира… ну, скажімо, досить поюзана. Мені вже кортить там зробити ремонт хоча б у ванній кімнаті, щоб дівчатам було приємніше жити, але ресурсів на це поки не маю, тому старанно не думаю про душову кабіну, якій вже давно час на сміттєзвалище.

Офіційно не здаю, бо коли починаю думати про оформлення, контакти з податковою, папери й звітності, мене починає нудити. Коли механізми будуть максимально простими, доступними й прозорими, з радістю почну здавати відкрито.

Якщо доведеться шукати нових мешканців, скоріше за все, знову попрошу про допомогу рієлтора — знайомих у квартирі не хочу. Точно відмовлю людям з тваринами, бо маю сильну алергію. Скоріше за все, не погоджуся на студентів. Взагалі мене трохи лякає питання пошуку нових орендарів, тому я дуже люблю дівчат, які там зараз живуть. Подумки бажаю їм всього найкращого, орендну плату тримаю на рівні, який відчутно нижче середнього, і дуже сподіваюсь, що мені не доведеться сушити собі мозок над тим, кого пустити у своє помешкання.

Між тим, сестра здає аналогічну квартиру неподалік від нашої, і в неї досвід, протилежний моєму. Орендарі міняються дуже часто, є кілька сумних історій з тими, хто жив й не сплачував (у тому числі й друзі, знайомі), є пробиті дірки у плитці на кухні, вкрадений диван.

Радію, що у мене з орендарками теплі відносини. На Новий рік вони завжди передають подарунки моїм дітям, я іноді пеку для них щось смачненьке, при зустрічі вони запрошують мене на чай. Взагалі мені з ними пощастило.
Михайло ремонтує техніку квартирантам:
— Ми з батьками здаємо однокімнатну на Оболоні. Здача неофіційна. За цей час змінили вже шістьох орендаторів. Надаємо перевагу одинакам чи парам. Сім'ї з дітками в нас ще житло не винаймали. Якщо люди мають кота або невелику собаку — не заперечуємо. Великим чотирилапим друзям місця буде мало.

Плюси й мінуси квартири не приховуємо і не збираємося. Звичайно, є пришелепкуваті сусіди, але про них попереджуємо. Ціну формували після перегляду оголошень і за допомогою знайомого рієлтора. Якщо орендарі пропонували вкласти фінанси й зусилля у квартиру ми завжди погоджувалися, обговорювали грошові питання, щоб обидві сторони були задоволені. Були орендарі, які зробили невеликий ремонт і придбали кондиціонер.

Набридати орендарям з візитами не любимо. Перші два-три місяці, звичайно перевіряємо порядок і придивляємося до людей, а потім, якщо не виникає непорозумінь, обходимося переказами. Головні вимоги — адекватна поведінка, своєчасна оплата та відсутність скарг з боку сусідів. Після виїзду орендарів змінюємо замки на дверях і робимо косметичне прибирання.

Кошмари власника житла: збір сектантів у квартирі, багаття в кімнаті, виклик злих сил. Проконтролювати це ніхто не може.

Трешових історій у нас слава богу не було. Були непорозуміння при розрахунках, навіть маленькі скандали. Якось орендарі при виїзді залишили купу бруду, вивезли з квартири пластикові тарілки, виделки, вішалки, навіть старі ганчірки. Зате в балконній шафі після них ми знайшли чотири мішки цементу і плитку. Мабуть, то своєрідна компенсація за жадібність. За своє добро люди забули, зате чужі ганчірки вивезли.
Компенсацією стали наступні мешканці — приємна пара у віці. Жили в нас понад рік, ми подружилися. Коли приходили за розрахунком раз на місяць, вони обов'язково пригощали чимось смачним і ніколи не відпускали без кави. Ми також допомагали їм з облаштуванням, я безплатно ремонтував техніку їм та їхнім родичам. Коли ця пара переїжджала до власної квартири, прощалися з подяками та обіймами.
Галина не здає житло самотнім чоловікам:
— Здаємо квартиру на Позняках вже років десять. За цей час змінилося п'ять родин. Тривалий час двокімнатну квартиру здавали покімнатно. Така собі комуналка була.

Здаємо неофіційно. Раніше навіть договорів не підписували, але останній мешканець залишив квартиру в жахливому стані. Та й під час його проживання було багато питань, тому тепер вирішили зафіксувати відносини й правила проживання.

Ніколи не мала ніяких вимог до мешканців, а тепер маю. Точно не здам квартиру самотнім чоловікам і студентам. Віддаю перевагу сім'ям. Я не проти дітей та тварин, якщо господарі за ними доглядають. Намагаюсь будувати відносини з орендарями такі, як хотіла б собі, якби мені довелось орендувати житло. Суворих правил не маю. Основне — не палити у квартирі, ніяких гучних вечірок, дбайливо ставитись до помешкання. Ми з чоловіком — за чесність з орендарями, тому одразу попереджаємо, наприклад, про стан електрики. Краще розповісти все, щоб потім не було претензій.

Ціну визначали, виходячи з середньої в районі серед схожих квартир. На кінцеву цифру впливають й самі майбутні орендарі. Все оговорюється на етапі знайомства: включати комунальні платежі до орендної плати чи ні, хто платитиме за інтернет, опалення, телеантену. За замовчуванням лічильники та інтернет сплачує мешканець, інше — як домовимося.

Дрібний ремонт мешканці роблять за власний кошт без компенсації, наприклад, ремонт пральної, холодильника, електрики. Про все інше домовляємось окремо. Можна придбати пральну машину, за яку ми розрахуємось, знижуючи платню. Щось можна розділити навпіл: коли людині вкрай необхідно, але не може викласти таку суму, ми йдемо назустріч, ділимо витрати, але річ після виїзду залишається у квартирі.

Намагаємось шукати орендарів самі. Чоловік дає оголошення й відповідає на телефонні дзвінки. Частіше за все телефонують рієлтори, з якими потім приходять на оглядини майбутні мешканці. Кілька разів ми навіть оголошення не давали, бо в нас жили родичі, друзі та друзі друзів.

Нічого не перевіряємо, взагалі не ліземо в помешкання, де живуть інші. Але останній наш орендатор навчив бути обережними, тому тепер іноді заглядаємо. Найгірший жах орендодавця — змінені замки, розбиті вщент меблі. А один жах вже здійснився: після виселення квартиранта по дому великими зграями крокували таргани. Я не могла заходити до помешкання. Чоловік протягом тижня щоденно приходив розпилювати отруту. Клінінгом після виїзду орендаторів не користуємося, прибираємо власними силами.

Перед заселенням нинішніх квартирантів зробили косметичний ремонт, бо попередній орендар залишив її в неприйнятному стані. Тоді навіть після прибирання важко було б розраховувати на пристойних мешканців. Довелося трохи вкластися: пофарбували стіни, стелі, вікна, замінили фіранки.
Світлана здає квартиру офіцеру Міноборони:
— Пару років тому я раптово стала розпорядницею двокімнатної квартири. Ми з родичами вирішили здавати її, а гроші ділити на всіх. Але спочатку винесли купу мотлоху, вивели тарганів, переклеїли шпалери, відмили від бруду все, до чого дотяглися, навіть стелю на кухні. Придбали холодильник, пралку, шафу та ліжко.

І запросили рієлтора, щоб допоміг з пошуками орендарів. Це було правильне рішення, бо я не хотіла б сама спілкуватися з наркоманом та його заплаканою дружиною. Або з чоловіком, який хотів зняти моє відмите гніздечко для себе та трьох бультер'єрів. Компанія касирів місцевої «Фори» виглядала бадьоро, але я переживала за спокій сусідів.

Ціну ми поставили невелику, бо квартира не дуже, без балкона, ще й вікнами виходить на галасливий проспект. Однак впевненість точно дорожче грошей. Я свого часу майже десять років винаймала житло, поки не обзавелася власним. Була на тому боці і добре розумію, як воно. Тому поважаю своїх квартирантів, не підіймаю цін, не лізу в їхнє життя, завжди готова піти назустріч.
У нас живуть брат з сестрою. Він — офіцер, вона — студентка. Житло для хлопця винаймає Міністерство оборони. Маю офіційний договір, сплачені податки та спокій.
За півтора року була у квартирантів лише раз, коли чекали повірку лічильників. Такої сяючої чистоти в цій квартирі я ніколи не бачила.

За домовленістю з родичами потроху відкладаємо гроші на майбутній ремонт. Коли мешканці з'їдуть, плануємо дещо відновити та покращити. Але вже зараз сумую, що вдруге такі прекрасні квартиранти нам навряд чи попадуться.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Житло здавала
Світлана Максимець
У статті використані фото Depositphotos.
Made on
Tilda