Мистецтво з лінолеуму:
як працюють майстри ліногравюри в Києві
Навіщо художникам для роботи лінолеум, скипидар та фольга? Як митцям навчитися продавати свої роботи та відповідати хейтерам? Вікенд поговорив із майстрами ліногравюри й авторами творчого проєкту linotale Надією Онищенко та Павлом Ніколайчуком. Митці розповіли, чому в графіці не має бути обмежень та які роботи найбільше подобаються іноземцям.
Про лінорит
Майстри Павло Ніколайчук та Надія Онищенко
— Ця класична техніка з'явилася близько сотні років тому, коли почали виготовляти лінолеум. Спочатку на художньому лінолеумі різцями вирізають зображення. Потім на отриману форму валиками наносять фарбу і під пресом переносять це зображення на папір чи тканину. Існують й інші схожі техніки, наприклад, дереворит (або ксилографія) з'явився раніше лінорита, більше тисячі років тому. Тут художник вирізає зображення не на лінолеумі, а на деревині. Ще є офорт — різновид гравюри на металі, гравюра на картоні тощо.

Я почала робити ліногравюру ще коли навчалася в художній академії на факультеті графіки, також паралельно займалася живописом. Першу велику форму вирізала ціле літо на канікулах. У 2011 році народилася дитина і часу на живопис не вистачало. Тому потихеньку почала вирізати форми для лінориту, створила першу серію робіт, мала виставки своїх ліногравюр. Поступово ми з Павлом стали робити ліногравюри разом, розділивши процеси. Я вирізаю форми, бо можу займатися цим хоч в квартирі, хоч на дитячому майданчику, а Павло створює композицію і друкує в майстерні. Надрукувати ліногравюру на станку — не те саме, що роздрукувати щось на принтері, процес складніший і займає набагато більше часу, — розповідає Надія.


Інструменти та матеріали, які потрібні майстрам ліногравюри
Станок для друку ліногравюр
У нас є старий радянський. Взагалі-то він призначений для офорта, а не лінориту, проте друкувати на ньому ліногравюру досить зручно. Важить станок близько пів тонни, тому ми прилаштували йому колеса, щоб можна було рухати майстернею. У радянські часи всі графічні станки стояли на обліку, тому що їх могли використовувати фальшивомонетники для підробки грошей. На нашому станку теж є пластина, де вказана його серія та номер.
Лінолеум
У спеціалізованих магазинах продається художній лінолеум, але зазвичай це маленькі шматочки, які нам не підходять, адже ми працюємо у великих форматах. Для роботи використовуємо старий лінолеум, який люди часто викидають, коли роблять ремонт. Якщо бачимо, що хтось із сусідніх будинків виніс лінолеум до смітника, то забираємо його, чистимо та миємо, розрізаємо на шматки і використовуємо в роботі. Проте лінолеум буває різний, для лінориту не підходить занадто цупкий або з підкладкою. Сучасний лінолеум, який продається в будівельних магазинах, також не підходить за невеликими винятками.
Різці
Для роботи над формою потрібно мінімум пʼять штук різного модулю. З їх допомогою можна створювати різноманітні лінії та фактуру на лінолеумі. Краще їх замовляти у столярів, бо в магазинах часто продаються дешеві та неякісні, їх неможливо підточити. Також можна купити хороші різці для ліногравюри в художніх магазинах за кордоном.
Типографські фарби
Ми їх закупаємо кілограмами. Беремо базові кольори, а потім змішуємо.
Валики
У нас є професійні та саморобні. Вони мають бути рівними та наносити фарбу на форму тонким шаром.
Папір
Його теж закупаємо великими упаковками.
Про процес створення ліногравюр та
помилки в роботі
Надія:
Спочатку я роблю кілька невеликих ескізів на папері та обираю, який хочу втілити. Переношу малюнок на лінолеум та ріжу. Якщо щось піде не так, я вже не зможу це виправити. Тому спочатку не дорізаю форму, роблю пробний друк, щоб зрозуміти, як зображення виглядає на папері, який баланс чорного, білого та сірого кольору, тоді продовжую різати. Дуже класно працювати в парі: адже завжди можу порадитись з Павлом, довіряю його професійній думці.

Вирізання однієї великої форми займає близько місяця. Складно порахувати, скільки форм я вже зробила, маленькі навіть не рахую. Класно, що я не вирізаю форму під конкретний задум ліногравюри, це дозволяє не стримувати себе в творчості. Наприклад, якось я вирізала форму у вигляді садового столика і все не могла дочекатися, коли Павло її візьме в роботу. А він довгий час не бачив її в композиції. Одні й ті самі форми ми використовуємо в різних роботах, по-різному їх компонуємо, колажуємо, бавимося з сюжетом та змістом. Нам це дуже подобається.
Павло:
Я зазвичай прокидаюся о 5-6 ранку і працюю в майстерні до самого вечора. Після тижня роботи в такому темпі розумію, що треба відпочити, і ми з Надією їдемо на дачу. Робота не завжди виходить з першого разу, іноді її потрібно відкласти і повернутися пізніше. У нас є гравюра, яку почали робити у 2018 році, а закінчили нещодавно. Ще у 2017-му я надрукував гравюру з мальвами. На той час вона мені сподобалася, а згодом стала здаватися занадто простою, тому я її допрацював.
Надія:
Я намагаюся не вішати вдома наші роботи, тому що так ми їх ніколи не можемо закінчити. Проходить час, і хочеться їх якось поліпшити, щось додати чи прибрати. Мозок весь час працює над ними та очі не відпочивають.
Про експерименти з фольгою, тканиною та чорним папером
Надія:
У Києві дуже багато художників, лише в Національній спілці їх близько трьох тисяч. Вони працюють у різних напрямках, але гравюрою мало хто займається. Картини можна малювати й удома, а щоб працювати в цій техніці, без майстерні не обійтися, бо потрібен прес.
Павло:
Класична ліногравюра — однокольорова, вона передбачає тираж, тобто ти вирізаєш форму і з її допомогою друкуєш однакові гравюри. Але нам нецікаво робити тираж, хочеться створювати щось нове, експериментувати. В одній ліногравюрі ми можемо використати декілька форм і різні кольори. Наприклад, у нас є велика робота, де об'єднали в композицію близько 60 форм. Я друкував її цілий тиждень, адже кожну форму потрібно переносити на гравюру окремо. Щоб деталі композиції не перекривали одна одну, під час друку треба використовувати паперові трафарети.
Надія:
Нам подобається робити великі ліногравюри на папері розміром 100х80 сантиметрів. Іноді використовуємо спеціальний рулонний папір, який дозволяє робити двометрові та триметрові композиції. Ми поєднуємо різні техніки. Наприклад, можемо надрукувати тло за допомогою тканини — наносимо на неї фарбу і робимо відтиск. Ця техніка називається монотипією. Цікавий результат дає друк поліетиленового пакета — виходить складне фактурне тло для гравюри.
Павло:
Ми експериментуємо з матеріалами. Відтиск стретч-плівки дає м'які лінії на гравюрі, а фольги — більш різкі.
Надія:
Щоб домогтися ефекту акварелі на гравюрі, використовуємо скипидар. Ще якось робили ліногравюру на чорному папері. Це було трохи складніше, особливо коли потрібно надрукувати білий колір. Але робота вийшла дуже цікавою. Ефектно на чорному тлі друкується золота фарба. Вона змінює яскравість залежно від освітлення.
Павло:
Після друку я допрацьовую роботу вручну — додаю штрихи спеціальними інструментами, які я сам вигадав та зробив. Якось ми спробували надрукувати гравюру на полотні. Спочатку я зробив складне акрилове тло, а потім почав переносити форми. Ця гравюра вийшла дуже схожою на живопис, а надрукувати таку роботу було швидше, ніж намалювати те саме пензлем. Останнім часом ми почали займатися і колажуванням ліногравюри — виходить окрема серія таких робіт.
Надія:
У фейсбуці є спільнота художників, які займаються ліногравюрою, там близько 30 тисяч людей з усього світу, є професіонали і початківці. Періодично я публікую там наші роботи і відразу в коментарях запитують, як ми це зробили і як таке повторити. Я відповідаю, що крім матеріалів потрібен професійний досвід — десять років практики і теорії.
Павло:
Інколи на виставках художники запитують, хто нам сказав, що можна робити такі ліногравюри. Я відповідаю, що завжди є поле для експериментів. А якось підійшов викладач одного з київських художніх вишів і попросив показати наші роботи своїм студентам, щоб вони зрозуміли, що графіці немає кордонів.
Надія:
Річ у тім, що в академії ти маєш обрати певний профіль — вивчати або живопис, або скульптуру, або графіку. У спілці художників теж є різні секції. Такий розподіл вигадали в Радянському Союзі, щоб контролювати діяльність митців, і досі цю систему не змінили. Хоча у світі такого розподілу немає, студенти можуть вивчати різні напрямки мистецтва, поєднувати техніки, наприклад, скульптуру з живописом.
Про вміння продавати та іноземних покупців
Надія:
Ми беремо участь у різних фестивалях, наприклад: «Всі. Свої», «Книжковий Арсенал». Показуємо та продаємо наші роботи, так про нас дізнаються інші люди, підписуються на наші соцмережі. Спочатку було ніяково і навіть трохи соромно продавати свої роботи, незручно озвучувати ціну. Чомусь здавалося, що продавати свою творчість — це заняття, не гідне художника. Було якесь упередження. Але творчість повинна добре оплачуватися, тому що ти вкладаєш туди ще більше ресурсів, ніж якби працював на когось.Тепер я зрозуміла фразу свого шкільного вчителя, що у художника не буває вихідних. Ми працюємо з ранку до ночі, око скрізь бачить сюжети і мотиви, кольорові співвідношення і композиційні рішення.
Павло:
Ми самі є двигуном продажів. Потрібно бути привітнім до відвідувачів, вміти їх зацікавити своєю творчістю та показувати роботи всім без винятку. Якось на фестивалі до нас підійшла бабуся, я показав їй наші гравюри, і вона придбала одну. Якщо думати, що певні люди точно в тебе нічого не куплять і неварто навіть витрачати на них час, то так воно і буде. Також я досить ввічливо відповідаю на різкі запитання «А чого так дорого?» чи вислови «Та це легко зробити, я теж так можу».
Надія:
Люди, яким подобається наша творчість, іноді замовляють гравюри. При цьому скеровують лише за сюжетом і кольорами. Рідко буває, коли просять зробити щось не в нашому стилі, тоді ми часто відмовляємося.
Павло:
Ми не беремо гроші у замовників наперед, бо це сковує творчій процес. Робимо кілька різних гравюр на вибір, замовник обирає одну, а інші потім можуть знайти свій дім. Ми всі маємо різні смаки, буває, що покупець обирає ту гравюру, яка нам подобається найменше.
Надія:
Багато художників не показують роботи, які їм не подобаються. Думаю, що це не зовсім правильно, я перестала вважати свою думку головною.
Павло:
У нас навіть є такий жарт, що якщо Надії робота не дуже подобається, то ми її точно швидко продамо.
Надія:
Серед наших покупців чимало іноземців. Одна італійська родина повністю оформила своє помешкання нашими роботами. Корейці купили гравюру, на якій зображені бабки, на крильцях яких візерунки, традиційні для вишиванок. Також багато робіт купують американці. Якось одні покупці побачили на гравюрі хату з солом'яною стріхою і почали розпитувати, чи справді такі будинки є в Україні. Мабуть, не були у Пирогові. Іноземці часто купують роботи, на яких зображені українки в національному одязі. Одного разу замовниця подала цікаву ідею — зобразити на гравюрі родину. Вона обрала одну з робіт, інші ми швидко продали, а запити на такі роботи продовжували надходити. Довелося вигадувати нові сюжети з цією тематикою.
Павло:
Інша замовниця захотіла гравюру в стилі робіт Марка Шагала. Надія вирізала парочку, схожу на ту, що зображена на картині «Над містом». Ми підібрали кольори і надрукували гравюру з закоханими, що летять. А на одному з фестивалів до нас підійшли представники «Данон» і запитувати, чи зможемо ми зробити гравюру з коровою в брендових кольорах. Ми впоралися і з цією задачею.
Надія:
Нещодавно придбали роботу, яку я робила ще в 2007 році. Тоді у нас не було фейсбуку та інстаграму, тому вона так довго лежала і врешті знайшла свого покупця. Я була дуже щаслива.
Павло:
Приємно, коли людям подобається наша творчість, а найвища шана — коли твої роботи купують інші митці.
Надія:
Ми зрозуміли, що єдиний шлях успіху для художника — робити те, що подобається. Насправді людині для щастя потрібно не так вже й багато — надійні люди поряд, здоров'я та улюблена справа.
фото: Олександра Гордієць
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
У художню майстерню зазирнула
Марина Ніколаєва
У статті використані фото Надії Онищенко та Павла Ніколайчука
Made on
Tilda