Копай, вивчай: як працюють та що знаходять археологи у Софії Київській

Що вивчають археологи у сучасному місті та для чого потрібні розкопи у Софії Київській? Вікенд завітав до заповідника, аби дізнатися про гучні знахідки, повсякденну роботу команди археологів, розпитати про роботу волонтерів. А ще ми першими побачили унікальний артефакт з розкопів та дізналися про плани науковців працювати у підземних ходах.

Володимир Савицький, старший науковий співробітник Національного заповідника «Софія Київська»

Про роботу команди дослідників розповів Володимир Савицький, старший науковий співробітник Національного заповідника «Софія Київська»:

— Ще з 1950-х років тут стоять два великі скляні ковпаки. Під ними — залишки старих стовпів храму. Наприкінці 17 – початку 18 сторіччя за часів Івана Мазепи відбулася перебудова собору. Тоді розібрали стіну у західній частині центральної нави, яка опиралась на ці стовпи. Тож з цього часу ніхто не бачив, як точно вони виглядали, але традиційно вважається, що були восьмигранними — за аналогією зі стовпами, які замикають головний поперечний коридор центральної частини собору (трансепт).

Зараз керівництво заповідника планує внести зміни у способі експонування деяких архітектурних деталей собору в рамках розробки проекту «Створення безбар'єрної доступності для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до пам'яток архітектури заповідника». Планується замінити ці ковпаки. На що саме, поки невідомо, розглядаються різні варіанти. Ми за те, щоб накрити ділянку скляною підлогою. Нашим завданням було дослідити місце навколо цих стовпів, аби проектанти знали, на що можна оперти майбутні конструкції.

У 1939 році вже проводилися дослідження цієї ділянки. Робив це радянський науковець, археолог Михайло Каргер. Звіти про ті дослідження досить скупі, зараз ми знайшли тут безліч елементів мозаїки, якими прикрашена стеля, фрагменти фресок. Це свідчить, що розкопки були проведені недостатньо ретельно.

Цікавий факт:

Про восьмигранні стовпи завжди розповідають гіди, про них пишеться в екскурсійних текстах. Насправді з північного боку храму стовпи восьмигранні, а з південного — дев'ятигранні.

Виявили чимало цікавих архітектурних особливостей:

побачили, що нижня, до цього часу не видима нам частина стовпа мала квадратну форму, на цій ділянці збереглися залишки фрескового тиньку. Тож у нас з'явилася робоча гіпотеза, що спочатку стовпи прямокутними. В пізніший час їхню форму вирішили змінити на восьмигранну, шляхом підрубки кутів;

виявили кілька рівнів підлоги: стовпи просідали, за ними прогиналася підлога. Тоді доводилося створювати нові рівні. Окрім цього побачили, що стовпи мали конічну основу, яка «заховалася» під цими новоствореними шарами;

фундамент для стовпів складений з кам'яних брил насухо, без використання розчину для скріплення. Минулого року ми проводили дослідження на іншій ділянці — у північній внутрішній галереї собору. Там так само фундаменти були покладені насухо. Натомість зовнішні стіни викладені з розчином. Є припущення, що це пояснюється запобіжними заходами безпеки від руйнувань внаслідок сейсмічних процесів: храм будували греки, в яких землетруси — часті явища. Тож вони користалися таким принципом, коли фундаменти внутрішніх стін викладалися без розчину, а зовнішніх — із розчином. Така технологія забезпечувала стійкість конструкції під час землетрусу. Звісно, вони не знали місцевої сейсмічності, а просто перенесли сюди свій принцип.

Восени 2018 року прокладали кабелі для нового освітлення собору. У таких ситуаціях група археологів Софії під керівництвом провідного спеціаліста Тимура Боровського завжди здійснює нагляд за будь-якими земляними роботами. Траншея проходила між теперішнім Будинком митрополита і західним фасадом собору. На цій ділянці виявили дві кладки шириною 1,2 метра з плінфи — давньоруської цегли кінця 12 століття. Кладки знаходилися на відстані шість метрів одна від одної. Тому ми припустили, що це могла бути головна брама собору, адже тоді садиба Софії Київської була меншою, ніж зараз, а приблизно у тому місці проходила мурована стіна.

Роботи по дослідженню тої ділянки почалися на початку червня та тривали до кінця жовтня. На зиму ми накрили розкоп і плануємо продовжити навесні наступного року.

Головне відкриття — знахідка будівлі, про яку нічого раніше не було відомо. Цікаво, що залишки її знаходилися на глибині лише 40 см від поверхні, а поряд у вісімдесятих роках була прокладена теплотраса. Дослідження показали, що це не була брама. Посередині будівлі розміщувалася стовпова конструкція. Стовп шириною майже півтора метра складений на потужному фундаменті з великих кам'яних брил без сполучного розчину. Взагалі конструкція будівлі була не прямокутною, а можливо ротондоподібною. Подальші розкопки мають допомогти зрозуміти детальніше.

Крім того, ми знайшли котлован будівлі кінця 17 — початку 18 століття, куди було зсипане будівельне сміття того часу, коли проводилась перебудова собору за часів Мазепи. Деякі стіни тоді розбирали, разом з фресками, мозаїками, плінфою, будівельним розчином та голосниками скидали у той котлован.

Група працівників заповідника — це керівник розкопок Тимур Бобровський, старший науковий співробітник Володимир Савицький, науковий співробітник В'ячеслав Гайдук та художник-реставратор Максим Стрихар. Але цього літа роботи в археологів було настільки багато, що довелося залучати до розкопок 30 студентів з університетів ім. Шевченка та Драгоманова.

Цікавий факт:

Стати волонтером на археологічних розкопках нескладно. Досить просто записатися, звернувшись до наших спеціалістів. До речі, можна працювати не тільки у польовий сезон. Якщо прийдете просто зараз — допоможете опрацьовувати цінні знахідки, очищувати їх від бруду та пилу, шифрувати.

Улітку-восени 2018 року проводилися розкопки в садибі Софії Київської, між північною стіною храму і приміщенням Бурси. Причиною розкопок стало провалля землі. У 17 столітті на території знаходився чоловічий монастир, заснований Петром Могилою, а під землею була мережа підземних коридорів та монастирських льохів на глибині 5-7 метрів, обмурованих частково цеглою та камінням. Ці коридори досліджувалися ще у 1916 році Олександром Ертелем. Він дослідив значну ділянку, склав схему. Але ходи руйнуються, тому часто трапляються просідання ґрунту.

Один з таких провалів трапився у сімдесятих роках минулого століття. Тоді цей провал досліджували, але не закінчили. У двотисячному році на тому ж місці стався провал діаметром близько трьох метрів. Його просто засипали двома камазами піску. У квітні 2018 року знову стався провал, де ми вже заклали розкоп та розпочали дослідження. У ямі діаметром три метри ми вибирали пісок та досліджували культурні шари.

Наразі ми вибрали майже чотири метри піску від поверхні землі. Залишився ще метр, і ми вже дійдемо до підземних коридорів. Ймовірно, що будемо досліджувати їх взимку. Це вже відноситься до спелеоархеології, яку можливо здійснювати у різні сезони.

На цій ділянці було зроблено найгучнішу знахідку — жіноче поховання скіфського часу, що датується серединою першого тисячоліття до нашої ери. Це найдавніший об'єкт, зафіксований на території садиби. Прикро, що було знайдено тільки нижню частину тіла — ноги й таз. Очевидно, що верхня частина впала під час провалу, але сподіваємося знайти її під час подальших робіт. Тут ми знайшли бронзову шпильку, мабуть, верхня частина матиме якісь намиста, інші прикраси. Тобто найцікавіше ще попереду.

Унікальна знахідка, яку археологи вперше показали Вікенду, — гольник, тобто футляр для зберігання голок давньоруського часу. Такі футляри носили на кільці на поясі.

Знахідка попередньо датується 11 — початком 12 століття.