Школа 42: як старіша школа Києва перетворилася на найсучаснішу
Історія цієї школи налічує понад 110 років. Ще недавно вона вважалася найстарішою школою Києва, зараз про неї говорять як про найсучаснішу у столиці. Аби на стареньку будівлю в аварійному стані звернули увагу, батькам учнів, педагогам та місцевій громаді довелося докласти чимало зусиль. Вікенд дізнався, як відбулося перетворення та чим школа 42 відрізняється серед інших навчальних закладів.
Чергова реконструкція старенької двоповерхової школи планувалася ще на 2008 рік. Тоді на території вирили великий котлован під майбутній басейн, на чому гроші начебто і закінчилися. З роками на дні котловану проросли міцні дерева, а навколо почали збиратися асоціальні типи. Шкільне подвір'я стало просто небезпечним для дітей. Звісно, потрібно було якось вирішувати проблему. Тоді батьки учнів, громада та педколектив об'єднали зусилля і звернулися за підтримкою до місцевого депутата, у столичну адміністрацію та взагалі усюди, куди тільки могли достукатися.
На превеликий подив, їхні голоси почули у місті. Стали думати, як змінити найстарішу школу Києва. І вирішили, що ремонтувати не вийде — відновлювати старі комунікації та приміщення просто немає сенсу, простіше все знести та звести нову сучасну будівлю. На два роки, поки йшли роботи, учнів та вчителів переселили у інші приміщення району. Звісно, у старої школи були свої переваги — маленька, зручненька, всі один одного знають, все як на долоні. Тепер вона стала величезною, учнів набагато більше, всюди встигати та тримати руку на пульсі набагато складніше.
Чергова реконструкція старенької двоповерхової школи планувалася ще на 2008 рік. Тоді на території вирили великий котлован під майбутній басейн, на чому гроші начебто і закінчилися. З роками на дні котловану проросли міцні дерева, а навколо почали збиратися асоціальні типи. Шкільне подвір'я стало просто небезпечним для дітей. Звісно, потрібно було якось вирішувати проблему. Тоді батьки учнів, громада та педколектив об'єднали зусилля і звернулися за підтримкою до місцевого депутата, у столичну адміністрацію та взагалі усюди, куди тільки могли достукатися.
На превеликий подив, їхні голоси почули у місті. Стали думати, як змінити найстарішу школу Києва. І вирішили, що ремонтувати не вийде — відновлювати старі комунікації та приміщення просто немає сенсу, простіше все знести та звести нову сучасну будівлю. На два роки, поки йшли роботи, учнів та вчителів переселили у інші приміщення району. Звісно, у старої школи були свої переваги — маленька, зручненька, всі один одного знають, все як на долоні. Тепер вона стала величезною, учнів набагато більше, всюди встигати та тримати руку на пульсі набагато складніше.
Нова школа
Вартість будівництва — 418 млн грн з бюджету міста
Енергоефективна будівля з власним теплопунктом
Побудована за 2 роки
Системи відеонагляду та пожежної безпеки, охоронна сигналізація
4 поверхи, плюс цокольний
Розрахована на 36 класів
Має 3 спортивні зали, басейн
Пандуси, ліфти, туалети для дітей з обмеженими можливостями
Наталія МІЗИК
Наталія Мізик, виконуюча обов'язки директора, зустрічає нас у просторому холі біля посту охорони. На ньому — пульт з екранами, які передають зображення камер відеоспостереження по школі. Хоча у коридорах є певна навігація, а на стінах — різні зображення, які мають допомогти в орієнтуванні, відразу знайти дорогу непросто.
— Як ви тут взагалі орієнтуєтесь?
— Коли школа тільки будувалася, було важко: сірі стіни, все наче однакове. Будівельники називали різні частини «блок 1», «блок А1» і так далі. Поступово ми почали знаходити шлях у цих блоках. Заїжджали у школу буквально за пару тижнів до початку навчального року. Зараз, звісно, простіше. Ніхто не губиться. Діти взагалі швидко розібралися, що де знаходиться, навіть швидше деяких дорослих.
— Стільки поверхів, коридорів, такі відстані, — мабуть, за день чимало кроків доводиться проходити?
— Кроків не рахую, але це справді гарний фітнес, принаймні сукні стали великуваті. Нема, чого дивуватися, — площа школи понад 22 тисячі квадратних метрів. Прибирати непросто, де можемо, використовуємо апарат Karcher для прибирання.
— Як ви тут взагалі орієнтуєтесь?
— Коли школа тільки будувалася, було важко: сірі стіни, все наче однакове. Будівельники називали різні частини «блок 1», «блок А1» і так далі. Поступово ми почали знаходити шлях у цих блоках. Заїжджали у школу буквально за пару тижнів до початку навчального року. Зараз, звісно, простіше. Ніхто не губиться. Діти взагалі швидко розібралися, що де знаходиться, навіть швидше деяких дорослих.
— Стільки поверхів, коридорів, такі відстані, — мабуть, за день чимало кроків доводиться проходити?
— Кроків не рахую, але це справді гарний фітнес, принаймні сукні стали великуваті. Нема, чого дивуватися, — площа школи понад 22 тисячі квадратних метрів. Прибирати непросто, де можемо, використовуємо апарат Karcher для прибирання.
У кінці 2018 навчального року у школі №42 навчалося 568 учнів. Зараз — 982 дитини. Класів теж побільшало — тепер їх 31. Загалом школа розрахована на 1080 дітей та 36 класів.
Педагогічний склад укомплектований, лише одна відкрита вакансія — вчителя інформатики. Близько 20 працівників є випускниками цієї ж школи. Тут викладають цілі сімейні династії. Вчителі географії та англійської — одна родина, вчителі англійської та математики — інша.
Навіть коли переїздили і два роки навчалися в школі на проспекті Миру, ніхто не покинув колектив. Цього року добрали близько 25 нових педагогів. Я працюю тут з 2004 року, викладала фізику, потім стала заступником директора, а тепер виконую обов'язки директора.
Приміщення для учнів початкової школи відділені від інших. В кабінетах — окремі парти згідно з вимогами НУШ (Нова українська школа). У початкової школи є окремий спортзал та власні комп'ютерні аудиторії: з другого класу діти діляться на групи для уроків інформатики. Всього в школі сім комп'ютерних класів та п'ять лінгафонних кабінетів. В усіх встановлено мультимедійні дошки. Це цікаво для учнів та зручно для вчителів, користуються із задоволенням.
Педагогічний склад укомплектований, лише одна відкрита вакансія — вчителя інформатики. Близько 20 працівників є випускниками цієї ж школи. Тут викладають цілі сімейні династії. Вчителі географії та англійської — одна родина, вчителі англійської та математики — інша.
Навіть коли переїздили і два роки навчалися в школі на проспекті Миру, ніхто не покинув колектив. Цього року добрали близько 25 нових педагогів. Я працюю тут з 2004 року, викладала фізику, потім стала заступником директора, а тепер виконую обов'язки директора.
Приміщення для учнів початкової школи відділені від інших. В кабінетах — окремі парти згідно з вимогами НУШ (Нова українська школа). У початкової школи є окремий спортзал та власні комп'ютерні аудиторії: з другого класу діти діляться на групи для уроків інформатики. Всього в школі сім комп'ютерних класів та п'ять лінгафонних кабінетів. В усіх встановлено мультимедійні дошки. Це цікаво для учнів та зручно для вчителів, користуються із задоволенням.
Початкова школа
15 класів у початковій школі (у старшій — 16 класів)
6 перших класів — 180 дітей
У паралелі других класів — 4 класи по 35-36 учнів
Два других класи є інклюзивними
У просторій столовій відбувається вечірнє прибирання: миють стільці, столи, підлогу.
Заглядаємо у басейн, де проходять заняття. Один з уроків фізкультури відводиться для занять плаванням. Учні діляться на групи, з ними працюють два викладачі. Плавають з другого по сьомий клас: технічні умови просто не дозволяють займатися першачкам, а для восьмикласників після уроків є гурток плавання.
— Утримання басейну — недешеве задоволення, потрібні спеціальні реагенти для очищення води. Медична сестра, яка працює безпосередньо у басейні, слідкує за станом дітей, а також перевіряє воду на вміст хлору та рівень pH. При басейні знаходяться комфортні душові та роздягальні, обладнані шафками.
— Утримання басейну — недешеве задоволення, потрібні спеціальні реагенти для очищення води. Медична сестра, яка працює безпосередньо у басейні, слідкує за станом дітей, а також перевіряє воду на вміст хлору та рівень pH. При басейні знаходяться комфортні душові та роздягальні, обладнані шафками.
По всій школі — сучасні туалети з окремими кабінками, також обладнано туалети для інклюзивних учнів.
Бібліотечні фонди поки перевезли лише частково, продовжуємо довозити та поповнюємо бібліотеку. Зараз як раз отримали нові надходження.
На третьому поверсі — велика спортивна зала з душовими та роздягальнями. У школі працюють спортивні, хореографічні, вокальні гуртки. Замість небезпечного котловану на території тепер сучасний стадіон, баскетбольний майданчик, ігрові майданчики для молодших.
У старій школі було зібрано музей 8 гвардійського танкового корпусу з цікавими експонатами. Серед них такий раритет, як кулемет «Максим». Ми все зберегли, потроху відновлюємо експозицію. Додали також частину, присвячену новітній історії, — є експозиція на тему Революції гідності. Макети готували наші учні, каски з Майдану та прапори з АТО передали випускники.
Кабінети фізики, хімії, біології поки не оснащені необхідною наочністю, є тільки те, що вдалося зберегти зі старої школи. Хотілося б отримати більше наочності для насичених уроків, побачити прилади, з якими зможемо працювати. А то парти сучасні, на кожній розетка, а що я маю туди підʼєднати?
Актова зала — наша гордість, є костюмерна, зручні крісла, екран, система звуку, навіть установка, щоб дим пускати під час концертів. Стільки сучасної техніки, але штатний розклад у шкіл залишається старим, тож не передбачає спеціаліста, який би займався цією технікою та апаратурою.
У холі виділено зону для очікування батьків. Це поки болюча тема, але потроху міняємо ставлення до питань безпеки. У нас сучасна система пожежної безпеки: у разі виникнення надзвичайної ситуації автоматично спрацьовують витяжки, оголошується евакуація поетапно різними блоками, потоки дітей регулюються. Під першим поверхом є бомбосховище.
Гардероб також поділений на зони — для старших та молодших класів. Звісно, є місце для забутих загублених речей. Кожен старшокласник має індивідуальну шафку, яка закривається на ключ. Якщо загубив ключа, відновлюєш за власний рахунок. У молодших шафи не закриваються.
Гардероб також поділений на зони — для старших та молодших класів. Звісно, є місце для забутих загублених речей. Кожен старшокласник має індивідуальну шафку, яка закривається на ключ. Якщо загубив ключа, відновлюєш за власний рахунок. У молодших шафи не закриваються.
Таміла АНТОНЕНКО
Таміла Антоненко, викладачка мистецтва, керівник арт-студії:
— Стара школа була досить цікавою в архітектурному плані, тож час від часу доводиться чути незадоволені коментарі про те, що будівлю знесли. На мою думку, це було логічним завершенням історії. Як художник, дуже люблю старі будівлі, проте стара школа була просто небезпечною для перебування дітей. Наприклад, основна несуча балка у спортивній залі вже тріснула, туалети протікали. У котловані на дворі збиралися різні асоціальні типи.
Які тільки способи привернути увагу ми не використовували! Якось на уроці я попросила дітей написати листи до мера міста та зробити малюнки. Сьомий клас підготував великий плакат: якою вони бачать майбутню школу. З цим плакатом батьки поїхали до Кличка, передали його заступнику. Нещодавно дивилася фотографії і зрозуміла, що наша нинішня школа схожа на ту, яку намалювали тоді діти на плакаті. Одинадцятикласники за ці роки настільки звикли до того котловану на дворі, до всієї розрухи, що геть не вірили в зміни. Ще й мені казали: «Ви ж наче доросла, а у казки вірите! Колись нам обіцяли басейн, а бачите, що ми отримали. Це нереально, щоб для нас щось зробили».
Для мене все, що відбувалося далі, перетворилося на казку. Просто не могла повірити, що це взагалі можливо. У першу чергу всі дива відбулися завдяки батькам учнів — від них та педколективу йшла основна ініціатива. Дуже допомогло те, що ми об'єдналися, створили у фейсбуці спільноту «Школа 42 відродження». Писали листи у різні інстанції, зверталися всюди, куди тільки можна. До школи почали приїжджати різні комісії та перевірки. Є велика заслуга районного депутата Міщенко, він був активним учасником процесу на всіх етапах.
Проходили загальні обговорення, разом вирішували, що ж робити. Пам'ятаю шкільні збори, де нам розповіли про план побудувати нову школу, а нас на той час перевести у інші приміщення. Звісно, у всіх були певні побоювання і недовіра. Думали, буде, як завжди: почнуть будувати, а потім гроші закінчаться, процес заморозять.
— Стара школа була досить цікавою в архітектурному плані, тож час від часу доводиться чути незадоволені коментарі про те, що будівлю знесли. На мою думку, це було логічним завершенням історії. Як художник, дуже люблю старі будівлі, проте стара школа була просто небезпечною для перебування дітей. Наприклад, основна несуча балка у спортивній залі вже тріснула, туалети протікали. У котловані на дворі збиралися різні асоціальні типи.
Які тільки способи привернути увагу ми не використовували! Якось на уроці я попросила дітей написати листи до мера міста та зробити малюнки. Сьомий клас підготував великий плакат: якою вони бачать майбутню школу. З цим плакатом батьки поїхали до Кличка, передали його заступнику. Нещодавно дивилася фотографії і зрозуміла, що наша нинішня школа схожа на ту, яку намалювали тоді діти на плакаті. Одинадцятикласники за ці роки настільки звикли до того котловану на дворі, до всієї розрухи, що геть не вірили в зміни. Ще й мені казали: «Ви ж наче доросла, а у казки вірите! Колись нам обіцяли басейн, а бачите, що ми отримали. Це нереально, щоб для нас щось зробили».
Для мене все, що відбувалося далі, перетворилося на казку. Просто не могла повірити, що це взагалі можливо. У першу чергу всі дива відбулися завдяки батькам учнів — від них та педколективу йшла основна ініціатива. Дуже допомогло те, що ми об'єдналися, створили у фейсбуці спільноту «Школа 42 відродження». Писали листи у різні інстанції, зверталися всюди, куди тільки можна. До школи почали приїжджати різні комісії та перевірки. Є велика заслуга районного депутата Міщенко, він був активним учасником процесу на всіх етапах.
Проходили загальні обговорення, разом вирішували, що ж робити. Пам'ятаю шкільні збори, де нам розповіли про план побудувати нову школу, а нас на той час перевести у інші приміщення. Звісно, у всіх були певні побоювання і недовіра. Думали, буде, як завжди: почнуть будувати, а потім гроші закінчаться, процес заморозять.
Нам повідомили: «Вас висиляємо, проте школу не закриваємо». Розселили по двох різних школах: молодших — у 188 школу, старших — у будівлю дитячого садочка. Велика подяка управлінню освіти, що вони зберегли педколектив. Два роки, поки йшло будівництво, ми працювали поза рідними стінами, хоча формально — у своїй школі. Ще в серпні 2019 року будівельники закінчували роботи у новій будівлі. Заселялися ми в останні дні серпня. Звісно, важко було запустити всі процеси. Проте працювали разом.
Взагалі тут особливий педколектив, серед вчителів багато випускників цієї ж школи, є навіть сестри-близнючки. Коли прийшла сюди викладати, не одразу зрозуміла, що це дві різних людини.
І серед учнів зберігається ця тенденція: колись навчалися бабусі-дідусі, потім батьки, а зараз приводять дітей-онуків. Тож всі один одного знають. Поки не почала працювати в школі, нікого з масиву і не знала. А тепер ходжу по вулицях і з усіма вітаюсь.
Є і мінуси: раніше в маленькій старій школі колег бачила частіше, а зараз не хочеться зайвий раз виходити зі своєї аудиторії. У старому кабінеті в мене була дошка ще з довоєнних часів, стояла на ніжках, а всередині була вся подряпана крейдою за ці роки. Зараз маю сучасну мультимедійну дошку, можна наприклад зайти в ютуб та включити учням фільм за темою уроку.
Намагаємося робити все для того, щоб дітям було комфортно. Звісно, бувають складнощі. Адже запуск нової школи — як зліт надсучасного літака. Успіх залежить навіть від маленького гвинтика.
Взагалі тут особливий педколектив, серед вчителів багато випускників цієї ж школи, є навіть сестри-близнючки. Коли прийшла сюди викладати, не одразу зрозуміла, що це дві різних людини.
І серед учнів зберігається ця тенденція: колись навчалися бабусі-дідусі, потім батьки, а зараз приводять дітей-онуків. Тож всі один одного знають. Поки не почала працювати в школі, нікого з масиву і не знала. А тепер ходжу по вулицях і з усіма вітаюсь.
Є і мінуси: раніше в маленькій старій школі колег бачила частіше, а зараз не хочеться зайвий раз виходити зі своєї аудиторії. У старому кабінеті в мене була дошка ще з довоєнних часів, стояла на ніжках, а всередині була вся подряпана крейдою за ці роки. Зараз маю сучасну мультимедійну дошку, можна наприклад зайти в ютуб та включити учням фільм за темою уроку.
Намагаємося робити все для того, щоб дітям було комфортно. Звісно, бувають складнощі. Адже запуск нової школи — як зліт надсучасного літака. Успіх залежить навіть від маленького гвинтика.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
До школи ходили
Світлана Максимець
Текст
Юлій Кудланик
Фото