Від храмів до муралів: всі фарби Києва

Від храмів до муралів:
всі фарби Києва

Які кольори мало місто храмів і паломників? Хто з мільйонерів додавав яскравості Києву? Що спільного у Червоного корпусу, Шоколадного будинку та магазину іграшок «Казка»? Вікенд разом з Benjamin Moore розповідає, як фарбували в Києві у різні часи.

Фарбування стало пристрастю людей задовго до виготовлення першого пензля і зведення першого будинку, який можна було б розфарбувати. Прадавні люди використовували фарбу в ритуальних цілях, а першою була вохра — природна фарба на основі глини і оксидів різних металів. Саме від металів залежав колір вохри: від світло-жовтого до темно-бурого. Археологи, які виявили вохру на кістяках при дослідженні первісних поховань, вважають, що червоний колір вохри символізував у поховальному обряді кров або вогонь.

Поступово в похованнях почали з'являтися малюнки з вохри. Зображення колеса з шістьма спицями, або «колеса Юпітера», характеризує розвиток вірувань про потойбічний світ. Також як червону фарбу використовували кіновар, який ще в часи Геродота скіфи в Причорномор'ї продавали грекам.

Зародження нових релігій не вплинуло на смаки, і вохру стали використовувати при фарбуванні християнських храмів, а кіновар — при створенні фресок. Дослідження фрагментів розписів Десятинної церкви, першої кам'яної церкви Києва і Русі, засвідчує використання жовтої, рожевої і червоно-коричневої вохри.

Поступово храми зосередили великі творчі сили, а церковне життя перемістилось із печер у пишні храми. Їх не можна було фарбувати в будь-який колір. Головними стали білий, небесна блакить, синій і золотий. Кожен колір несе певну символіку. Храми, зведені на честь Преображення, або Вознесіння Господнього, пофарбовані в білий. Блакитний колір можна побачити в храмах Пресвятої Богородиці, зелений — на честь Святої Трійці, жовтий — на честь святителів, а червоний — мучеників. Символіка кольору важлива і для куполів. Чорні купола зустрічаються в чернецьких храмах, тим самим задають відповідний настрій.

Попри всю значущість хрещення Русі, фарби відігравали набагато важливішу роль у військових баталіях. Адже саме прапор (стяг, бунчук, хоругва) давав можливість давньоруським полководцям стежити за військом, слугував орієнтиром для воїнів і підбадьорював під час наступу, а в бою підказував, де свої, а де вороги. А для цього треба було розфарбувати прапор і щити.

Кольори прапорів київських князів були різними, але перевага віддавалась червоним. Так, у «Слові о полку…» згадується «черлен стяг, біла хоругов, черлена чілка, сріберне стружіє…» (Максим Рильський переклав як «багряне древко, а корогва біла, багрян бунчук, а держало срібне…») 168 мініатюр Радзивілівського літопису містять зображення 231 прапора. З цих прапорів 147 червоні, решта сині, зелені, брунаті, білі. У «Житіє Бориса і Гліба» також містяться зображення червоних і синіх прапорів, а ще червоних щитів. Жовтий колір був непопулярним, але золотистий відтінок використовувався, якщо прапор містив зображення лева або сонця.

Для виготовлення червоної фарби збирали личинки кошінелі (або червець — вид клопа, що харчується рослинним соком). Червець містить кармін, з якого і виготовляли червоний барвник. Дехто вважає, що саме «червець» міг дати назву місяцю «червень», коли зазвичай починали збирати личинки, а також Червоній Русі, тобто Галичині, де століттями займалися виготовленням червоного барвника. Торгівля карміном на експорт була дуже вигідною.

Барвники в середні віки коштували дорого. Тому фарбування фасадів і куполів могли собі дозволити лише багаті церкви. Фарбування тканин досягло високого рівня і потребували складної роботи. Тож і одяг з «вибійки» був дорогим, його носили собі лише заможні кияни. Та ще дорожчими були книги з кольоровими мініатюрами. Кожна така книга вважалася шедевром мистецтва і коштувала як ціле село.

Врешті-решт науково-технічний прогрес здешевив фарбу
(і не лише її). Водночас завдяки тому ж прогресу заможних киян теж побільшало. Київ почав змінюватись і дивувати різнобарвними кольорами. На жаль, місто страждало від захоплення землі, корупції і просто бездіяльності міських чиновників, тому не спромоглося виробити правила, які б дозволили створити єдиний архітектурний ансамбль. Київські будинки несхожі як кольором фасаду, так і своєю історією.

Так, архітектор Вікентій Беретті не наважився обрати колір фасаду Університету Святого Володимира сам. Тоді з Петербурга він отримав наказ фарбувати у колір стрічки ордену Святого Володимира. І «червоний корпус» став адресою зрозумілою всім киянам. А лікар Яків Лазарович Поляков, зять одного з найбагатших киян — Льва Бродського, звів ще один Маріїнський палац в мініатюрі і так само пофарбував його в бірюзовий колір. Вийшло пихато, з претензією, але киянам сподобалось. Ще одним багатієм, який дуже хотів продемонструвати свою заможність, був Семен Могильовцев. Йому кияни завдячують за «Шоколадний будинок», який з початку мав світліші відтінки.

Інші кияни теж хотіли заявити через колір про свої будинки, але зовсім з іншою метою. Полковник Федір Ягимовський дуже хотів стати власником прибуткового будинку. Зведення такого він замовив Володимиру Безсмертному. Прибутковий будинок в стилі модерн одразу зацікавив квартиронаймачів. Його фасад був пофарбований в зелений колір і прикрашений фігурами сов і котів. Причому очі котів теж були пофарбовані в зелений колір. У результаті квартиронаймачі згодні були миритися з маленькими квартирами і незручностями планування, аби жити в «Будинку з котами».

Безсмертний побудував ще один зелений будинок у стилі модерн. Власником прибуткового будинку, більш відомого як «Будинок з ірисами», став Микола Грабар. Як бачимо сто років тому киян неабияк вабила яскравість фасадів.

Внутрішньому оздобленню містяни також приділяли увагу. У найзаможніших киян розписом стін займався сам Михайло Врубель. Марнотратство Врубеля, який оздоблював київські святині, робило його залежним від найрізноманітніших підробітків. Видатному генію доводилось малювати амурчиків на стелях міщан. На жаль, ці врубелівські адреси історикам Києва невідомі. У будь-якому випадку будинків з розписами імперських часів до сьогодні майже не збереглося. Та не варто сумніватись, що розписи Врубеля Кирилівської церкви є найкращою з його робіт і одною з найвизначніших пам'яток Києва.

Після встановлення радянської влади багатіїв, які б могли здивувати киян новими яскравими будинками, не стало. Але талановитих художників не поменшало. У 1919 році художник Михайло Бойчук з учнями за наказом наркома військових справ Подвойського прикрасив стіни Луцьких казарм (названих так через квартирування в них Луцького піхотного полку) на Дегтярівській, 11, художніми композиціями. Досвід Бойчука, отриманий ним до революції в Парижі, вивчення візантійських фресок і звернення до української історії та культури дозволили створити шедевр невізантійського ренесансу. Однак український дух творчості Бойчука розлютив владу, яка проповідувала інтернаціоналізм, тож художника та деяких його учнів репресували, а їх талановиті роботи знищили. Інші учні Бойчука опинилися в еміграції та змогли збагатити світову культуру.

У 1970-80-их роках з визначних стінописів з'явилися розписи Бориса Плаксія в кафе «Хрещатий яр», Анатолія Базилевича в кафе «Еней» і Марфи Тимченко в магазині іграшок «Казка». Розписи Плаксія в «Хрещатому яру» були знищені, коли художник підтримав дисидентів, що критикували владу. А роботи Базилевича в «Енеї» вже у наші часи знищили нові власники закладу. Так само були приховані петриківські розписи в «Казці», на щастя їх відкрили після зміни власників. Не можна не виокремити складний і надзвичайно змістовний за сюжетом стінопис «Осяяні світлом» Миколи Стороженко в Інституті теоретичної фізики НАНУ. За манерою виконання «Осяяні світлом» нагадують церковні фрески. Але замість апостолів Стороженко зобразив вчених фізиків, які вплинули на розвиток науки.

Після розпаду радянської системи творчість художників уже ніщо не стримувало. Кольорів місту додав скульптор Костянтин Скритуцький — автор кумедних артоб'єктів на Пейзажній алеї. На початку 2000-х дует вуличних художників Interesni Kazki почав прикрашати бетонні паркани та сірі стіни міста різнокольоровими муралами. За ними підтягнулися й інші митці, так Київ став полотном для творчості не тільки українських, а й відомих закордонних муралістів. Зараз столицю прикрашає понад 200 муралів, їх можна зустріти в історичному центрі, гуляючи вуличками Подола, в спальних районах і на околицях столиці.

Першим зосередженням кольорів та яскравості стала Воздвиженка на Подолі. Завдяки своєму вигляду вона стала улюбленим місцем для фотосесій, локацією, яка дивує і не має аналогів у столиці. Не випадково це місце для центрального офісу обрав американський виробник фарб Benjamin Moore.

Додав фарб Києву і житловий комплекс «Комфорт Таун» з різнокольоровими будиночками. У 2019 році цей проєкт отримав міжнародну премію на World Architecture Festival в номінації «Найкраще використання кольорів».

Столичні кафе та ресторани теж охоче використовують яскраві фарби в інтер'єрі. За ними підтягнулися супермаркети, бібліотеки, офіси та навіть лікарні. Нерідко школи чи садочки запрошують художників розмалювати стіни закладу для дітей.

Яскраве місто спонукає киян додати кольорів і до своєї оселі. Допоможуть у цьому високоякісні фарби американського виробництва Benjamin Moore.

Компанія виготовляє фасадні та інтер'єрні фарби, лаки та різні покриття з 1883 року. Benjamin Moore має власний дослідницький центр у штаті Нью-Джерсі, там фахівці компанії працюють над удосконаленням продукції та розробкою нових фарб.

Інтер'єрні фарби Benjamin Moore відповідають найвищим стандартам якості та безпеки, відзначені міжнародними сертифікатами і мають статус екологічно безпечних матеріалів з 0% вмістом летючих органічних сполук, свинцю та ртуті. Серед інших в асортименті є спеціальна фарба, рекомендована Американським фондом з боротьби з астмою та алергією.

Кольорова палітра налічує понад 20 000 віддтінків для будь-якої поверхні: стін, підлоги, стелі, меблів або металу.

Продукти Benjamin Moore не втрачають яскравість кольору з часом, а пофарбовані ними поверхні легко миються. Фарби для кухні та ванної стійкі до плісняви, а фасадні мають довічну гарантію.