— Екскурсії двориками — це окремий формат маршрутів, і у нього є свої шанувальники — люди, яким подобається більш персональна історія міста. Двори пам'ятають не одне покоління, були свідками щасливих і драматичних подій минулого. Занурюючись у цей простір, можна доторкнутися до життя інших людей і відчути себе частиною їхньої історії. Тут важливо зупинитися, присісти на лавочку, відчути геометрію простору або навіть провести кілька годин за спокійною бесідою. Людям подобається бачити диво паралельних світів, де ще сушать білизну на вулиці або п'ють чай ввечері з сусідами по двору.

Мій підхід до екскурсій можна охарактеризувати як енциклопедично-емоційний. Я зовсім небагато акцентую увагу на особистих історіях, наприклад, в цьому дворі або будинку жив Сікорський або помер Столипін. А більше пропоную побачити обсяг місця і зануритися в цей простір через призму століть. Представити, приміром, як колись по цій бруківці прогулювалися і козацькі гетьмани, і київські митрополити, і легендарні бандити дев'яностих.

Дворики Подолу — однозначно найкращі серед київських по одній простій причині: хоч раз сюди заглядали практично всі, хто більш-менш довго жив у столиці. Це дійсно шматок Одеси і меморіальні місця безперервного фестивалю вже багато десятків років. Зараз на Подолі майже немає комунальних квартир, але двори ще зберігають енергетику того способу життя, коли у людей практично не було особистого простору, зате світ за вікном був їхнім на всі сто відсотків. Але, звичайно ж, малоповерхові цегляні будинки, двори з зеленню та столітніми деревами були і є не тільки на Подолі. Зовсім поруч, на Пріорці, Куренівці, Татарці місця аж ніяк не гірші.

Мої улюблені райони з дворами — центр старого Києва, Кудрявець, Куренівка і Татарка, про які вже йшлося, а також Липки, Паньківщина або Нова Забудова. Ще можу рекомендувати Батиєву гору, Соломʼянку, Чоколівку, Сирець. Липки трохи відрізняються, тому що там двори не такі доброзичливі, а більш формальні, відомчі, але й з насиченішою історією. А якщо говорити про лівий берег, то на думку спадає Рембаза та ДВРЗ. Персональних історій і паралельних світів там точно вистачає.

Закриті двори, як на мене, — не дуже привітні та доброзичливі місця. Це явище більш характерне для житлових комплексів, а якщо говорити про стару забудову, то закритими залишають здебільшого під'їзди, а двері на вході у двір зазвичай відкриті або зламані, тому потрапити всередину нескладно. Але у нас більш трекінговий формат маршрутів, і потреба відвідати закриті двори виникає не часто. Набагато цікавіше перетнути якусь частину міста винятково по дворах, не зачіпаючи транспортні артерії.

Реакція жителів на екскурсантів може бути різною, хоча в центрі місцеві звикли до туристів. Але бувають і комічні ситуації. Наприклад, по Бехтеревському провулку є двір з руїнами старого прибуткового будинку Орлова. Там знімали радянський фільм, а за легендою там колись навіть жив Нечуй-Левицький. Руїни зараз перетворилися на невеликий артпростір, а поруч — кафе, де «відпочивають» в тому числі місцеві гультяї. І ось у цієї публіки наш інтерес до фотогенічних руїн викликав абсолютно щирий подив.

Чому не двори, а дворики? Бо дворики — це щось тепле, лампове, з чашкою кави, з весняними квітами і освідченням у коханні. Двори — теж добре, з футболом і друзями за гаражами, хоча це скоріше історія багатоповерхівок.

Звичайно, Київ, як і будь-яке місто, змінюється. Хтось бачить у нинішніх змінах погане: автомобілі, цар-балкони, бетонне гетто тощо, але, на мій погляд, це не так. Звісно, простір дворів стає зараз більш відокремленим, індивідуальним, а десь і зовсім покинутим, як-от відрізаний від міста затишний п'ятачок Рибальського острова, де ще кілька років тому були чудові літні двори з вікнами нарозхрист і нічною гаванню. Але це не перша кардинальна переміна в житті нашого міста за останні десятки і сотні років, і простір на пагорбах так просто не перемогти.

На зміну комунальним дворам 20 століття приходять красива індустріальна геометрія, стрит-арт, вуличний баскетбол. Красиво і цікаво, хіба що із західними трендами не хотілося б отримати культуру повністю закритих дворів, куди так просто не потрапиш. Але навіть у цьому разі я оцінюю ці зміни як спостерігач і не сумую за тим, що залишилося в минулому.

— На своїх екскурсіях для іноземців я завжди намагаюсь показати якісь цікавинки, щось, що не покажуть на класичних туристичних маршрутах.

Прогулюючись гамірним Майданом, звертаємо на невеличку вулицю, дверцята — і ми у дворику 19 століття на затишному подвірʼї будинку-музея Тараса Шевченка.

Іноді арка з вулиці може завести, здавалось би, у звичайний двір, а обернешся і побачиш красу київського артнуво — садибу Міхельсона!

У Києві можна потрапити ледь не в інший вимір. Заходимо, наприклад, в звичайний дворик, маленький перехід між будинками — і оп — перед нами постає величний велодром!

У 2020 я почала проводити екскурсії для киян і гостей міста. І вирішила відкрити їм «свій» Печерськ, показати мої улюблені «Закапелочки Печерська».

Багато хто проходить повз деревʼяний будиночок на Московській і не знає, що позаду є затишне подвірʼя Музею діаспори.

Або здавалося б, звичайні будинки на Омельяновича-Павленка, а зовсім ні. Мікрорайон побудований на місці колишнього іподрому. Ці будинки створювалися здебільшого для робітників міністерств, академіків, робітників культури, партійної еліти і в народі називаються кабмінівськими. Тому і дворики цих будинків мали створювати для творчих особистостей простір для натхнення. Запрошую і вас якось посидіти на затишних лавочках або ж прогулятися тут чудовою липовою алеєю, вдихаючи медовий аромат квітів!

На вулиці Лаврській, у дворику п'ятиповерхових будиночків зупинився час і панує абсолютна тиша. Радянські будинки з ще цегляними димарями і стареньким «запорожцем» у дворі. Абсолютна тиша посеред гамірного Печерську.

Якщо рухатися в бік відреставрованої церкви Спаса на Бересті і трошки пройти вправо, перед нами постане цікава триповерхова будівля, яку у 1926 році відбудував під житло кооператив «Шкіряник» і ще прикрасив українськими бароковими фронтонами. Чи звертали ви колись на них увагу? А якщо зайти всередину, у дворик будинку, виникне величезне здивування разом з питанням: а ми в центрі Києва чи в маленькому провінційному містечку?

Від будиночка пройдіться до величної Мазепинської надбрамної церкви всіх Святих, зайдіть всередину, поверніть наліво й опинитеся в Національній академії керівних кадрів. А тут і грецькі скульптури, і невеличка річечка з мостиком, і красиве місце на оборонній стіні для споглядання заходу сонця на тлі барокової церкви-красуні. Направду незвичне місце біля Лаври.

І відкрию вам ще одну оазу спокою у гамірному центрі Києва. Це дворик старовинного будинку Лікарні очних хвороб Попових на вулиці Мазепи.

— Прогулянки двориками — це цікаво, оригінально. Двориків багато, всі вони різні. У кожному можна знайти щось інакше, в них є унікальність і певна секретність. Про офіційний Київ всі знають — бачили, були. Але мало знайдеться людей, які побували в усіх цікавих двориках. Думаю, головна причина популярності екскурсій двориками саме в тому, що люди не знають, де знаходяться ці дворики, і хочуть там побувати.

Вважається, що дворики Подолу — наймиліші в Києві. Але це стереотип. Насправді від тих двориків з одеським духом вже мало що залишилося. Так, там є автентичні унікальні місця, але небагато.

Я люблю дворики в центрі, перш за все біля Золотих воріт, там багато різних артоб'єктів, скульптур, самі дворики облагороджені. Я б сказала, це майже мистецькі дворики, які не соромно показати іноземцям. Цікаві дворики є на Пушкінській, біля університету.

Все більше замкнених дворів. Як туди потрапити? Чекати, поки відчинять, які ще варіанти? Зате біля новобудов у центрі є гарні зелені двори, куди спокійно можна потрапити. Наприклад, такі двори є біля Софії Київської.

У мене ніколи не було проблем з місцевими жителями. А колись я пішла на екскурсію про дворики до іншого гіда. На мою думку. Вона робила дуже велику помилку, бо у дворах не вимикала мікрофон. Отак ми йшли, і з вікна одного з будинків на нас вилили відро води. Добре, що ні на кого не потрапило, але це був досить яскравий приклад того, як реагують місцеві жителі на екскурсійні групи у двориках.

Дворики звучить миліше, ніж двори. Можливо це почалося з назв перших екскурсій — «Секретні дворики», «Таємні дворики». Так далі і пішло.

Інформацію я беру з різних джерел. Розповідаю про мурали, інші артоб'єкти, про архітектуру і цікавих жителів.

— Дворики — це в першу чергу про громаду. Про людей, які мешкають поруч, знайомі між собою, працюють на спільне благо, захищаючи свою територію. Де-не-де в Києві досі залишається маркування свій/чужий відповідно до того, з якого ти двору.

Наприклад, у Святошині, де зараз мешкаю, ця фішка працює. Відповідальні бабусі слідкують, щоб «чужі» менше вешталися не у своїй «зоні». Відповідно киянам і гостям столиці подобається зазирнути «за паркан», мовляв «а шо там у сусідів?» Очікують, що побачать щось цікаве, приховане від більшості очей. Не тільки киянам подобаються дворики, вони всім подобаються, бо саме в них, у тих дворах, можна якнайкраще зрозуміти людей та їхні цінності.

Двори у трьох історичних київських районах відрізняються за стилем. Якщо на Печерську та Старокиївській горі вони в основному прохідні й працюють як система лабіринтів, то Поділ будувався квадратами, відповідно двори більш «закриті», мають чітку форму і за настроєм особисто мені нагадують у чомусь Одесу. Думаю, не дивно, адже зовсім поруч вода — Дніпро.

Але у будь-яких двориках можна знайти щось. Інша справа — які ваші очікування. Я, наприклад, кайфую від зелених насаджень, диво-клумб (не тих, що з шинами), гойдалок і несподіваних знахідок, на кшталт київської цегли, дивних скульптур чи білизни, що сушиться на мотузках. Відгукуються соціальні ініціативи. Є двір між Ярвалом та Рейтарською, де показую пейзаж, який назвала «Все, що треба знати про Київ». Там є такий ракурс, що можна швидко пояснити, що таке наше місто і з чим його їдять. Поруч — двір із собаками та Буддою. Люблю дворик на Гончара, 45: у темний час доби один із тамтешніх будинків «одягається в мереживо» — на стіну падає тінь від кованого дашка з будинку навпроти. Неподалік є дворик із клумбою та різними скульптурками. Як побачила там гнома, то одразу придумала, що він із кіно «Амелі». Пригадуєте, там у батька головної героїні був один на клумбі і втік від нього у подорож? І так, навіть у дворах не в центрі є дивовижні речі. Наприклад, зразковий дворик на Прирічній, 27, де є озеро з рибками та черепахами.

На жаль, тенденція невтішна: щороку нові й нові двори зачиняються на замок/шлагбаум/злого охоронця. Потрапити можна тільки озброївшись наглістю/везінням/могаричем. Як пощастить. Я не воджу натовпи в двори. Тоді губиться камерність. І відповідно не серджу мешканців. Не всі люблять, щоб гіди порушували приватність.

Чому дворики, а не двори? В основному це майданчики між різними частинами будинку або двома-трьома будинками. Невелика площа. Та й сама пестлива форма робить слово більш атмосферним.

Справжнє життя саме в дворах. Часто-густо фасади будівель у центрі підмальовані/заретушовані, аби окові туриста було радісно. Проте де, як не у дворі, побачиш, як дитя грається машинками, коти ліниво розгулюють поміж машин, старші пані обговорюють рецепт найсмачніших пиріжків?

Найчастіше у дворах не потрібна жодна інформація. Люди йдуть у них за атмосферою. Інша справа, що можна розповісти якісь історичні факти про будинок, двір якого поруч, чи особистість, яка проводила тут свій час. Люблю розповідати про повсякдення, порівнювати підходи до життя і роботи обслуги (який переважно дворами й користувався) тоді і тепер. Інформацію черпаю з історичних книг про Київ.

За останні роки двори змінилися. Деякі стали закритими; деякі перетворилися на паркінг; в деяких помічаю страшні утеплення чи появу не просто цар-балконів, а цар-халабуд! Часто кажу іноземцям на екскурсіях: от саме у дворі розкриваються справжні естетичні вподобання мешканців. З іншого боку, не у всіх дворах так. Є й такі, де з'являються клумби, лави, саморобні артоб'єкти. А є й такі, де час завмер. Тільки ходи і зазирай.

— Мені здається, що дитинство тих, хто приходить на екскурсії двориками, теж проходило у дворах. Пам'ятаєте, як мама говорила: «дальше двора не ходи»?

Я буваю у двориках всюди, куди подорожую. В липні поїду до Тбілісі, то вже забронювала екскурсію тамтешніми двориками. На жаль, у центрі Києва все більше дворів зачиняються. Я так і не встигла зробити екскурсію Пушкінською, все вже зачинено. Деколи чекаю, щоб хтось зайшов і так потрапляю у двір, але гостей я не зможу туди запросити. Знаю, що наприклад деякі гіди у Санкт-Петербурзі мають згоду з місцевими жителями, та приводять гостей до дворів або дахів. За це місцеві жителі отримують винагороду. У нас добре, якщо не лаються. Так і дворики змінюються. З'являються нові вікна, царські балкони, зачиняють входи.

Постає інша картина, коли бачиш будинок з двору. Щось правдивіше, цікавіше, в голові народжуються історії про мешканців, звичайних людей. Для своїх екскурсій двориками я шукаю історії в інтернеті або у книгах про тих, хто жив у будинку. Шукаю перетинання з літературними героями. Буває, розповідаю, як знайшла це місце, куди дивилася, на що звернула увагу. А буває розповідаю про прибуткові будинки — що це, як жили, де які квартири були, дорожче, дешевше, скільки коштувала оренда, скільки заробляли і тому подібне.

— Дворики — це зазвичай щось дуже потаємне. Навіть кияни, що прожили багато років у центрі або працювали тут, можуть запросто загубитися в задвірках навколо Майдану! Крім того, кілька кроків у підворіття — і вам відкривається геть інше життя, дуже несхоже на центральні вулиці та площі. Тому дворики так зачаровують.

Колись я проводила екскурсії двориками Подолу, їх часто порівнюють з одеськими. Поділ взагалі унікальний, його забудова відрізняється від інших районів.

Щодо інших районів, то тут можуть бути несподіванки. На своїх екскурсіях я навіть попереджаю — попереду у нас круті сходинки, розламаний асфальт, багнюка під ногами або електричні дроти на рівні голови!

Чи бачили ви двір у самому центрі, велика частина якого розташована просто на колишніх гаражах? А різні цікаві скульптури, що ховаються між будинками? Найбільш вражаючою була дебела «Дівчина зі скляним оком» біля Щербенко Арт Центру на вулиці Михайлівській. А електричний ліфт для котика на рівні третього поверху? А вікна, які з одного боку дивляться майже впритул у стіну, а з іншого ще й прикриті стіною сусіднього будинку? Таких цікавинок повно по всьому місту, треба тільки бути уважними! Думаю, що і лівий берег — не виняток.

Як потрапляти у замкнені двори? Можна підібрати код на двері будинку. Або попросити місцевих мешканців пустити. До речі, вони часто самі люб'язно запрошують у дворики! На екскурсійні групи місцеві жителі реагують дуже по різному. Починаючи від «шо ви тут ходите/зараз поліцію викличемо» і закінчуючи цікавенними історіями про життя будинку. Тиждень тому мешканка Михайлівської, де я буваю ледь не кожні вихідні, запропонувала розповісти про свій будинок. Її сім'я живе в ньому з 1909 року, а значить моїх історій стане ще більше!

Моя улюблена екскурсія «Дворики Майдану» присвячена історіям. Тим історіям, які я багато років збирала по цьому маршруту. Я спілкувалася з власниками кав'ярень, працівниками галерей, магазинів. Запросто можу звернутися до місцевих жителів, які виглядають з вікон. Неодноразово на мої екскурсії приходили колишні мешканці тих будинків, про які розповідаю, — отут вже наслухаєшся історій! Наприклад, про те, як в сімдесяті роки надбудували собі на даху ще одну «квартиру» на 100 квадратів. Або як молодій родині на початку дев'яностих пощастило обміняти дві однокімнатні гостинки на величезну п'ятикімнатну квартиру за дві хвилини від Майдану. До речі, на цій же екскурсії я познайомилася з власницею сторічного флігеля, про який довгий час практично нічого не знала.

Також багато спілкуюся в соцмережах — люблю фотографувати, писати про Київ. На мої пости відгукуються колишні кияни, які роз'їхалися по усьому світу. Мені пишуть з США, Канади, Ізраїлю і діляться спогадами про колишнє життя у Києві.

Найгірше, що зараз помічаю у двориках центру — багато квартир здається як під житло, так і під офіси. Власники опікуються своїми квартирами, а от станом будинків і дворів — не дуже. Звідси і тріщини на будівлях, і перекошені балкони. До речі, балкони тулять всі, кому не лінь. Так само роблять додаткові вікна, перепланування квартир зі знесенням стін. Але ж будинки, яким понад сто років, аж ніяк не пристосовані для таких знущань! Це стосується і двориків: або за ними доглядають, і тут ростуть квіти, або захаращують автівками та їхніми залишками, які вже перетворюються на брухт.

— Всегда кажется, что если заглянуть в арку или войти в калитку, увидишь что-то спрятанное и интересное. Думаю, в этом и кроется причина популярности экскурсий по дворикам.

На Подоле очень милые дворики, но такие же чудесные есть и в центре, и на Печерске, и во многих других районах. У нас вообще много дворов, когда-то весь Киев можно было пройти, проходя сквозь дворы. Очень интересные дворы есть на Пушкинской, Гончара, Костельной, Большой Васильковской. А вот на левом берегу, мне кажется, интересных дворов нет.

Сейчас мало осталось проходных дворов, все перегорожены сетками, стенками. Вообще основная проблема экскурсий по дворикам — что многие из них закрыты воротами с кодами. Но часто в закрытых дворах расположены салоны красоты, парикмахерские, другие заведения. Можно схитрить, позвонив им, и так попасть во двор. Жители не всегда рады экскурсантам, некоторые возмущаются. Но чаще присоединяются и слушают, а потом благодарят, потому что многого не знали про свой дом и свой двор.

Слово дворики — такое же милое, как «улочки», в нем есть очарование.

Особенность экскурсий по дворикам — они показывают неофициальное лицо города. Там есть подпорные стены, часто полуразрушенные домики, арки, проезды для карет, дворницкие, старые ворота, отбойники, которые охраняли стены, старые фонари. Чего только в наших дворах нет, даже остатки валов князя Ярослава Мудрого можно найти!