Мрія про первозданність: як кияни підкорили Гранд-Каньйон
Туди мріють потрапити мільйони туристів. Щоправда, треба мати з собою люстерко для сигналів гелікоптеру, чотири відерця, друшляк та інші дивні речі. Кияни Віталій та Міла Дикі — перші українці, які повністю пройшли Каньйон шляхом рафтингу. І розповіли про це Вікенду.
Особливе місце
Це не найбільший каньйон у світі ні за глибиною, ні за протяжністю. І навіть не єдиний на річці Колорадо, там є ще п'ять інших каньйонів. Але це найвідоміший у світі каньйон. Він сягає 446 кілометрів у довжину, а його стіни здіймаються майже на 1600 метрів.

Аби побачити ці масштаби та всі сорок відтінків червоного, в які забарвлені його борти, щороку сюди приїжджає майже п'ять мільйонів туристів з усього світу. Багато людей у світі мріють сплавитися по річці Колорадо у Гранд-Каньйоні.

Великий Каньйон — культове місце для всіх, то займається рафтингом. Це як Еверест для альпіністів і Босфор для плавців. Рафтинг як спорт та комерційний відпочинок зародився саме в Гранд-Каньйоні.

Для американців це місце досить довго залишалося білою плямою на географічній карті. Туристичний рафтинг почався там у п'ятдесятих роках минулого сторіччя. Рафт — це великий надувний човен, кажуть, що вперше його використали саме в каньйоні. Спочатку рафти використовували в армії. А коли військові стали потроху списувати човни, їх купували ентузіасти для сплавів по гірських річках. Рівні складності порогів у світі оцінюються з першого по шостий. Лише в Гранд-Каньйоні рівні діляться з першого по десятий.
Потрапити на рафтинг по Великому каньйону дуже складно. Він знаходиться на території одного з національних парків, а в США дуже дбайливо ставляться до таких об'єктів. Коли туристів стає забагато, росте навантаження на природу. Регулювати кількість відвідувачів допомагають так звані перміти (від permit — дозвіл), механіка схожа на лотерею.

Національний парк виділяє перміти для 22 тисяч людей. Половину дозволів забирають комерційні туристичні фірми, які мають угоди з парком. Друга частина дозволів розігрується в лотерею серед аматорів, які займаються рафтингом. Участь в лотереї коштує 25 доларів. Охочих взяти участь — сотні тисяч. Є люди, які грають десятиліттями в надії отримати заповітне місце. Нам пощастило: мрія збулася за три роки.
Підготовка та спорядження
Але мало виграти в лотерею. Керівник групи має відповідати певним нормам, а вся група — мати певне спорядження. Без цього учасників не допустять до сплаву. Ми давно займаємося рафтингом, тому нам було що вписати в анкету. Національний парк жорстко регламентує абсолютно всі питання. Треба вказати, який плавзасіб має група, скільки людей на ньому вміщується, кількість рятувальних жилетів і весел (разом із запасними), наявність аптечок.

Для нашого менталітету характерне таке ставлення: немає чогось необхідного, то й не страшно, обійдемося. В американців не так. У нас не було спеціальної сигнальної панелі для виклику гелікоптера. Два дні ввічливий рейнджер парку приходив спитати, чи не з'явилася необхідна річ. І тільки тоді нас допустили на маршрут.

Групи мають завчасно прибути на старт. У всіх ідентифікують особу, перевіряють, чи внесені всі оплати та збори. Проводять детальний інструктаж відносно поведінки та правил перебування в Гранд-Каньйоні. Перевіряють плавзасобі та спорядження. Якщо навіть у запасному рятівному жилеті буде зламана якась застібка, то він не врахується. Один з членів нашої групи привіз з України на сплав свій жилет. Жилет забанили, бо він не був затверджений Береговою службою США.
Крім стандартних речей на кшталт ремнабору або аптечки, обов'язковий переносний туалет (про це поговоримо далі). Також у переліку були речі, які ми бачили вперше в житті. Наприклад, сигнальне люстерко, щоб маякувати пілоту літака або гелікоптера під час пошукових робіт.

Має бути з собою fire place — щось на кшталт нашого мангалу, так зване розбірне вогнище. Розпалювати багаття на землі не можна. Обов'язково потрібний супутниковий телефон. Особливість Гранд-Каньйону — повна відсутність мобільного зв'язку вздовж всієї його довжини. Тому групу, яка не має супутникового телефону для виклику рятувальників, просто не випустять на маршрут.

У довгому переліку речей, які треба мати, є досить курйозні. Скажімо потрібні чотири відра та один друшляк, бо воду, якою мили руки чи посуд, треба процідити перед тим, як вилити. Все сміття, яке залишається після цього, доведеться забрати з собою. Відповідно відерця потрібні для правильного миття посуду: в першому посуд замочуємо, в другому миємо мильним розчином, в третьому полощемо, а в четверте додаємо трохи хлору та на одну хвилину залишаємо посуд для дезінфекції.
Кемпінг
Можна годинами споглядати навколишню красу, особливо на світанку чи заході сонця, коли червоні стіни каньйону стають гарячо-золотими й по них наче рухаються чудернацькі тіні.

Ставати на ночівлю на березі Колорадо можливо лише в певних місцях, причому ці місця позначені на мапах і ніяк не позначені на березі. Тож іноді пошуки ставали справжнім квестом. Є місця, де не те що ставати на ночівлю не можна, а навіть сходити на берег. Наприклад, там, де знаходяться ще не досліджені археологічні поселення індіанців, які жили тут більше тисячі років тому.
Для гарної стоянки в Гранд-Каньйоні потрібні:
Тінь — найбажаніше під час спеки.
Широкий берег якомога далі від стін каньйону. Влітку вони нагріваються так, що від них йде гаряче повітря, як з духовки.
Пологий берег із піщаним пляжем і зручним заходом в річку, щоб купатися та митися.
Рівна ділянка під намети на траві. Майже завжди наші намети стояли на дрібному, як пудра, піску, який потім був всюди в речах.
Струмок, воду якого можна використовувати для приготування їжі, вона набагато чистіша за річкову. А трейл уздовж струмка з дуже великою ймовірністю приведе до красивого водоспаду. Особливість Гранд-Каньйону — велика кількість маленьких річок, які впадають в Колорадо й утворюють мальовничі бокові каньйони з арками та водоспадами. Маршрути вздовж них називаються трейлами.
Гарна риболовля. У нашій групі були люди, які цей пункт ставили на перше місце, все інше їх мало цікавило.
Локальний та потужний поріг, на якому можна влаштовувати класні «покатушки» — багаторазове проходження порогу з наступним перенесенням по берегу плавзасобів.
Бажано термальне джерело з природною ванною. Було в нас і таке!
Відсутність гримучих змій та скорпіонів. Скільки ми їх не уникали, але одну нашу дівчинку та падлюка все ж вкусила.
Харчування
Вставали о шостій, снідали о сьомій ранку. Підхід і смак нашого завгоспу відрізнявся від нашого. На 17 сніданків з 22 їли вівсянку. Під кінець вже не могли на неї дивитися.

Після сніданку починалися збори, які тривали по 2-2,5 години. Коли сідали у плавзасоби, вже відчувався голод. У такій ситуації висновки робиш швидко, тому намагалися залишити з вечері якийсь шматочок сиру, шоколаду чи навіть хліба. Бо треба ж мати сили, щоб гребсти!

Обідали десь о другій дня. Мали з собою холодильник, в якому лід зберігав продукти холодними три тижні. Після того, як прибували на нову стоянку та розвантажувалися, отримували баночку пива з холодильника. Швидко виробився рефлекс: якщо видали пиво, це значить, що метушлива частина походу закінчилася, далі буде релакс, вечеря, розмови біля вогнища.

Іноді мали «дньовки» — дні, коли ми залишалися на стоянці і не пливли. Щоб збільшити кількість дньовок, ми сплавлялися довше, ніж зазвичай, — навіть по 38-39 кілометрів за день. В Україні людям іноді важко витримувати 20 кілометрів сплаву. Але дньовки стали для нас гарною мотивацією.
Риболовля
Риболовля в Гранд-Каньйоні — одна з вагомих причин, чому сюди їдуть туристи. Такої кількості річкової форелі не ловив ніколи. За три тижні з'їли риби більше, ніж за все життя до того. Що тільки з неї ми не робили: юшка, смажена на пательні, запечена на грилі, а яка смачна свіжопросолена ікра! Один рибалка з нашої групи дуже вміло вичищав та засолював ікру. Це був просто делікатес!

Риба гарно ловиться на черв'яків, на блешню і навіть на штучну червону ікру. Крім форелі, досить багато місцевих сомиків, попадались коропи. А раз піймали горбатого головля. Цей вид, що вимирає, живе лише в Колорадо.

Для ловлі риби, як і на будь-якій водоймі США, потрібна ліцензія, яку видає влада штату Аризона. Для аризонців вона коштує 37 доларів, для решти — 55. Оформити ліцензію досить просто, це можна зробити в інтернеті або в мережі супермаркетів Walmart. Інша справа, що проконтролювати її наявність в такому важкодоступному місці, як Великий каньйон, майже неможливо. Хоча посередині маршруту ми зустріли четвірку рейнджерів, які сплавлялися по каньйону та підпливали до туристів, питали, чи все добре, давали поради.
Туалети
Найкращі туалетні види в житті трапилися у нас в Гранд-Каньйоні. Загалом за час тритижневої подорожі найбільше вразили навіть не фантастичні краєвиди та неймовірні пороги, а навколишня чистота та первозданність природи, хоча тут щороку сплавляються більш як двадцять тисяч туристів.

Запорукою такому стану є висока екологічна свідомість американців і сурові правила Національного парку. Без переносних туалетів жодна група не має права починати рафтинг Великим каньйоном. Лише в них всі на маршруті мають справляти велику нужду, по маленькому можна тільки в річку або на мокрий пісочок на березі.

Звичайно, нашій групі з 16 осіб одного такого туалету на три тижні було б мало, тому ми везли з собою цілих п'ять! У кінці подорожі здали повні рейнджерам. Перед тим щовечора на стоянках витягали черговий туалет рафту та намагалися встановити не просто в тихенькому куточку, а ще й там, де отримаєш естетичну насолоду від споглядання краєвидів.

Іноді траплялися кумедні випадки. Коли сплав затягувався, на стоянку приходили пізно, туалет ставили ніби далі, а на ранок виявлялося, що він підноситься ніби трон на скелі, прямісінько над табором. Оскільки зайвий раз ніхто не хотів його переносити, то просто намагалися не дивитися в той бік. Або принаймні в очі людині, яка гордо посідала на троні та розглядала зверху все, що відбувається в таборі.
Про страхи та відкриття
Міла:

Такі складні обставини стають гарною перевіркою для характеру, дуже рятує почуття гумору. У мене були певні страхи, але я вирішила перетворити їх в аскези, щоб вони зробили мене сильнішою. Відсутність зв'язку спочатку лякала: три тижні не знати, що відбувається вдома, де залишилися діти, батьки, киця. Насправді час без зв'язку та інтернету став часом переосмислення, прийняття, відпочинку.

Мала прийняти незвичні туалети, спочатку це давалося важко. Хоча бували й смішні ситуації, коли туалет ставили десь зверху на скелі. Біжиш вранці в туалет, сидиш і розглядаєш, що там внизу відбувається.

Ми сплавлялися по найдревнішій частині каньйону, тому камінню мільярди років. Нам казали, що ми швидко звикнемо до тої краси та величі, перестанемо її помічати. Я, на щастя, не звикла.

Вразила ріка — потужна, але не підступна. У Карпатах та на Кавказі річки не такі.

Віталій:

Понад усе вразили навіть не велич природи чи річні пороги, а розуміння, що сплавляєшся там, де пройшли вже сотні тисяч людей, але ніде немає і сліду перебування людини — вирубаних дерев, слідів від вогню, продуктів людської життєдіяльності. Відчуття, наче ти перша людина в первозданній природі.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Мандрівників розпитала
Світлана Максимець
Made on
Tilda