Проєкт називається «Чорнобиль. Збереження», він є частиною ініціативи «Чорнобиль. Відродження», розповіла Лала Тарапакіна, радниця міністра захисту довкілля та природних ресурсів України з питань розвитку зони відчуження та керівниця проєкту «Чорнобиль. Збереження».

На цих обʼєктах цього року планують провести розвідувальні та проєктувальні роботи, а будівельні та ремонтні закінчити у 2022-му.

Є й подальші плани щодо відновлення, розраховані до 2023 року. Поки що визначені такі обʼєкти:

Вікенд пройшовся Припʼяттю з колишнім мешканцем міста Олександром Сиротою.

Автовокзал запрацював приблизно за рік до аварії. Цей обʼєкт за програмою підлягає консервації, можливо, з перспективою створення невеликого музею. Зараз у ньому розбиті шибки, а на місці, де колись підʼїжджали, розверталися, паркувалися автобуси, усе заросло деревами. Хоча «все заросло деревами» — це практично про всю Припʼять. Частина дерев, що росте у Припʼяті, була колись насаджена у місті — на вулицях, бульварах, алеях. Деякі не вижили, як, наприклад, карликові липи — затисли їхні звичайні родичі.

Чому обрали саме ці обʼєкти для консервації? Бюджет на їхню реконструкцію значно нижчий, ніж, скажімо, на палац культури «Енергетик», а пілотні обʼєкти мають бути відносно недорогими.

У Припʼяті не помічаєш будівлі, паркану чи іншого, колись створеного людськими руками, поки не підійдеш майже впритул. Здається, ліс тут був завжди, а будинки, школа, лікарня виникли нізвідки і надовго тут не затримаються.

Вдалині від туристичних маршрутів знаходяться магазинчик «Світлячок» та кафетерій — перший у Припʼяті, де колись продавали смачний молочний коктейль. Магазинчик і кафетерій — з тих обʼєктів, які, скоріш за все, ніколи не вдасться відбудувати, бо фактично вони згнили.

Поруч — перша автостанція, звідки колись ходили автобуси, до того, як відкрили новий автовокзал. Після облаштування нового автовокзалу тут зробили ринок. З майданчика біля старої станції відʼїжджали автобуси під час евакуації 27 квітня 1986 року.

Далі — група гуртожитків, або так званий комунальний квартал. Гуртожитки будували одними з перших у Припʼяті, тут жили будівельники. Тепер це частина міста, з якою навряд чи щось можна зробити, хіба що використовувати як наочний посібник того, як час впливає на конструкції. Ці будівлі рано чи пізно рухнуть самі по собі, і все, що можна зробити — це обмежити доступ відвідувачів до них.

Впливає на стан будівель і погода. У 2013 році була дуже важка зима для всієї країни, навіть доходило до блекаутів. Для Припʼяті вона теж не пройшла безслідно: зруйнувалася частина школи і ще кілька обʼєктів.

Припʼять — досить невелике місто, десь чотири на чотири кілометри. Прогулянковим кроком з кінця в кінець можна було пройти за годину, а все обійти за кілька годин.

Одне з найвизначніших місць Припʼяті — річковий вокзал з кафе, одне з найулюбленіших місць відпочинку містян, бо звідти відкривався краєвид на затон, «ракети» та «метеори», що приїжджали та відʼїжджали. Вокзал знаменитий унікальними вітражами 1980 року, які виконані незвичайною технікою — зібрані поперечно нарізані тонкі пластини з кольорового скла. Вітражі планують реставрувати, каркас будівлі у досить непоганому стані.

Літній майданчик кафе «Припʼять» місцеві називали тарілкою через форму півкола. Звідси відкривався краєвид на теплоходи, «ракети» та «метеори».

З причалу річкового комплексу видніється затоплений дебаркадер, це — будівля власне річкового вокзалу. Там була велика зала очікування, каси. Звідси можна було дістатися Києва на водному транспорті, це займало стільки ж часу, скільки їхати на автобусі, тобто близько трьох годин зі шлюзуванням, але відчувалося більш пригодницьким способом подорожувати.

Все, що навколо, було територією міського пляжу, а навпроти — величезний піщаний майданчик, намитий для будівництва шостого мікрорайону. Одразу після аварії його використали під один з найбільших могильників у місті, він називається «піщана плата — пункт тимчасового зберігання радіоактивних відходів».

Школа №1 — найстаріша. Тут вже обвалилися колишня їдальня, крило молодшої школи. Навряд чи будівля простоїть більш як дві-три зими. На цьому прикладі видно, чому треба поспішати з реставрацією.

Кінотеатр «Прометей» був одним з центрів відпочинку для дітей та дорослих. На його фасаді — мозаїка, створена командою художника-монументаліста Івана Литовченка, відомого киянам за оформленням Річкового вокзалу та станції метро «Шулявська». Мозаїка на кінотеатрі зберіглася у більш-менш нормальному стані. Перед кінотеатром колись стояла статуя Прометея. Після аварії її перенесли на станцію, тепер статуя упізнається як символ Припʼяті, поруч із нею — меморіальний комплекс, присвячений ліквідаторам аварії.

Для припʼятчан головний елемент міста — центральна група: готель «Полісся», палац культури «Енергетик», головна площа. На площі проходили різні заходи, саме тут вирувало життя міста.

З готелю «Полісся» координувалися вертолітні операції на ЧАЕС. Верхні перекриття, де навісні елементи, у квітні 2021-го почали обвалюватися.

Зараз не можна заходити всередину ніяких будівель. По-перше, усе радіаційно забруднене, по-друге, є ризик, що вони обваляться. З кожним роком природа дедалі більше поглинає місто, все більше будівель руйнується і втрачає шанс дожити до наступного року. Консервація особливо значущих обʼєктів зупинить руйнацію. Це необхідно зробити, щоб зберегти памʼять про аварію на Чорнобильській АЕС і її наслідки, і використати туристичний потенціал Зони відчуження належним чином.