Портал в історію:
як відновити старі двері будинків Києва
як відновити старі двері будинків Києва
Чому Київ заздрить Івано-Франківську? Що такого є у західного міста, чого немає у столиці? У Франківська є купа туристів, які їдуть туди роздивлятися відновлені яскраві двері старих будинків. А ще там є Марічка Козакевич та міська ініціатива по відновленню таких дверей. Вікенд розпитав киянку Тетяну Дрожевську про її колекцію фото київських дверей. А тоді звернувся до Марічки, аби дізнатися, як їй вдається переконувати мешканців, збирати кошти та знаходити необхідних майстрів у Франківську. І навіть отримав пропозицію для Києва — відреставрувати якісь знакові двері.
Тетяна Дрожевська
Тетяна Дрожевська кілька місяців збирала колекцію фотографій київських дверей, а потім вирішила поділитися нею з іншими. А ще вивела певні закономірності щодо старих дверей:
— Живу в столиці з 1999 року. Частенько буваю в інших країнах. Якийсь час дуже захоплювалася закордонням. А потім зрозуміла: Київ — дуже еклектичне та колоритне місто, воно складається з купи всього. За професією я юрист, але відвідувала багато екскурсій, читала, дивилася, цікавилася темою. Мабуть, якби не займалася юриспруденцією, то зробила б своєю справою екскурсії. А зараз це просто моє хобі.
У Києві дуже багато занедбаних старих дверей. Поступово я зібрала цілу колекцію фотознімків з ними. Дуже багато обходила центр, Поділ, бо звісно, що в інших районах, особливо тих, що з новобудовами, таких незвичайних дверей немає. Певні спроби якось прикрасити бачила лише на ДВРЗ. Там кілька досить цікавих дверей у будинках радянського періоду.
— Живу в столиці з 1999 року. Частенько буваю в інших країнах. Якийсь час дуже захоплювалася закордонням. А потім зрозуміла: Київ — дуже еклектичне та колоритне місто, воно складається з купи всього. За професією я юрист, але відвідувала багато екскурсій, читала, дивилася, цікавилася темою. Мабуть, якби не займалася юриспруденцією, то зробила б своєю справою екскурсії. А зараз це просто моє хобі.
У Києві дуже багато занедбаних старих дверей. Поступово я зібрала цілу колекцію фотознімків з ними. Дуже багато обходила центр, Поділ, бо звісно, що в інших районах, особливо тих, що з новобудовами, таких незвичайних дверей немає. Певні спроби якось прикрасити бачила лише на ДВРЗ. Там кілька досить цікавих дверей у будинках радянського періоду.
Основні особливості дверей у центрі:
1
Якщо це двері у державній установі, то вони збережені, за ними як-не-як наглядають. Скло у таких дверях чисте, оголошення здирають, графіті відтирають. Коли потрібно — фарбують.
2
Частина будинків — покинуті, навіть ті, які є об'єктами архітектурної та історичної спадщини. Деякі закриті, вікна забиті, дверей вже немає. Навіть якщо колись такий будинок буде реконструйований, старі двері до нього вже навряд чи повернуть.
3
Якщо це приватний будинок, що не є пам'яткою архітектури, на нього не звертають уваги. Він обмальований, обклеєний оголошеннями та рекламою в кілька шарів. Часто бачу у таких будинках дуже красиві вхідні групи з арками, колонами, але двері вже зняті та невідомо куди поділися.
4
Часто замінюють двері на щось нове та більш зручне. Бо в старих дверях бувають є скляні вставки, їх можуть вибити вандали, а мешканці хочуть спокою та безпеки. Дерев'яні двері також потребують догляду, їх треба фарбувати. А поставив таку залізну ляду, як у погребі, — і ніхто зайвий з вулиці не зайде, небажаний для мешканців елемент у будинок не потрапить. На красу у нас не дуже звертають увагу.
Київські двері
— Раніше теж не дивилася на такі речі. Як стала їздити за кордон, ходила, роздивлялася, думала: як же красиво! А потім зрозуміла, що в нас такі ж самі старі будинки, вони теж могли б так виглядати.
Хоча в Україні є гарний приклад турботи зі сторони звичайних містян. Маю на увазі івано-франківський проект. Його ініціаторка — Марічка Козакевич. Взагалі я спочатку побачила групу у фейсбуці, де публікували фото відреставрованих дверей та історії про них. Тоді вирішила, що маю поїхати до Франківська та подивитися, була у шаленому захваті. Багато з відреставрованих дверей — у приватних будинках. Якось Марічці вдається домовлятися з власниками. Сподіваюся, мешканці цінять ці зусилля. А от у центрі Києва дуже багато будинків, де самі господарі квартир не живуть, лише здають житло у оренду. Звісно, є побоювання, що якби навіть в Києві почали реставрувати двері, то вже на наступний день вони були б обмальовані, пописані, обклеєні рекламою, завішані вивісками приватних нотаріусів.
Ще до поїздки у Івано-Франківськ, я склала собі маршрут містом, щоби роздивитися їхні відреставровані двері. До речі, деякі екскурсоводи у Києві також використовують тему із дверима. На вулиці Липинського є будинок, де розташоване одне з управлінь залізниці. Там на білому фоні розкішні червоні двері. Вони вже стали відомою локацією для фотосесій. Могли б і ми за прикладом Івано-Франківська розробляти такі фотомаршрути. Посилання на альбоми зі знімками старих дверей я скинула декільком екскурсійним бюро, всі прочитали, але ніхто не відповів. Хоча написати про це у себе на сторінці, привертаючи увагу, вже було б гарною справою.
У наш інстаграмний час, думаю, багатьом були б цікаві такі фотоекскурсії «повз київські двері». Планую і далі знаходили цікаві старі двері. Фотографувати, виставляти фото у фейсбуці, навіть якщо більше нікому нецікаво. Для мене це — прості радості життя. Отак йдеш по Дмитрівській, там є будинок 1908 року. Торкаєшся дверної ручки, відполірованої до білизни і розумієш: пройшло дві світових війни, купа подій, стільки людей за цей час торкалися цієї ручки! Двері там реально живі, навіть ручка в них тепла. Відчуваєш, що це не просто будинок, а історія.
Хоча в Україні є гарний приклад турботи зі сторони звичайних містян. Маю на увазі івано-франківський проект. Його ініціаторка — Марічка Козакевич. Взагалі я спочатку побачила групу у фейсбуці, де публікували фото відреставрованих дверей та історії про них. Тоді вирішила, що маю поїхати до Франківська та подивитися, була у шаленому захваті. Багато з відреставрованих дверей — у приватних будинках. Якось Марічці вдається домовлятися з власниками. Сподіваюся, мешканці цінять ці зусилля. А от у центрі Києва дуже багато будинків, де самі господарі квартир не живуть, лише здають житло у оренду. Звісно, є побоювання, що якби навіть в Києві почали реставрувати двері, то вже на наступний день вони були б обмальовані, пописані, обклеєні рекламою, завішані вивісками приватних нотаріусів.
Ще до поїздки у Івано-Франківськ, я склала собі маршрут містом, щоби роздивитися їхні відреставровані двері. До речі, деякі екскурсоводи у Києві також використовують тему із дверима. На вулиці Липинського є будинок, де розташоване одне з управлінь залізниці. Там на білому фоні розкішні червоні двері. Вони вже стали відомою локацією для фотосесій. Могли б і ми за прикладом Івано-Франківська розробляти такі фотомаршрути. Посилання на альбоми зі знімками старих дверей я скинула декільком екскурсійним бюро, всі прочитали, але ніхто не відповів. Хоча написати про це у себе на сторінці, привертаючи увагу, вже було б гарною справою.
У наш інстаграмний час, думаю, багатьом були б цікаві такі фотоекскурсії «повз київські двері». Планую і далі знаходили цікаві старі двері. Фотографувати, виставляти фото у фейсбуці, навіть якщо більше нікому нецікаво. Для мене це — прості радості життя. Отак йдеш по Дмитрівській, там є будинок 1908 року. Торкаєшся дверної ручки, відполірованої до білизни і розумієш: пройшло дві світових війни, купа подій, стільки людей за цей час торкалися цієї ручки! Двері там реально живі, навіть ручка в них тепла. Відчуваєш, що це не просто будинок, а історія.
Київські двері
Шкарпетки з франківськими дверми, карта для туристів — з цікавими дверми для фото, настільна гра та двері-магнітики. Все це — частина ініціативи Марічки Козакевич, яку знають у багатьох містах та навіть за кордоном.
Марічка Козакевич
— Займаюся проєктом вже четвертий рік. Починала з того, що відкривала місто для себе. Гуляла, заглядала у дворики, звертала увагу на архітектуру. Вражало, як недбало ставляться в нас до надзвичайного архітектурного спадку від Австро-Угорської імперії, Польщі. Старі дерев'яні або металеві двері були пошкоджені, забиті фанерою, картоном, обписані графіті або взагалі замінені на пластикові. Так само всередині під'їздів — може бути гарна ліпнина, закручені старі сходи, але всюди брудно, павутиння і так далі. Хотілося зробити щось корисне, показати позитивні приклади. Почали з того, що знайомили мешканців з містом — створили групу «Франківськ, який треба берегти» та показували там фотографії.
Потім зрозуміли, що самих фотографій мало, треба щось робити. Вирішили почати з дверей, бо старі двері — досить символічна штука, такий портал в історію. У місті дуже багато цікавих незвичних дверей, справжніх шедеврів столярного і ковальського мистецтва. Хотілося, щоби такі двері мали достойний стан.
Починати було непросто. Міський департамент архітектури цим не займався, та й взагалі у місті ніхто ніколи старі двері не реставрував. Звісно, у мешканців першого будинку, який ми обрали, існував певний острах. Було складно домовлятися, бо тоді вже були випадки, коли старі двері знімали, вивозили, а потім продавали на OLX за копійки. Іноді мешканцям було просто байдуже: хочете реставрувати, то шукайте гроші, займайтеся, тільки нас не чіпайте!
Спочатку обходили будинки по квартирах, питали мешканців, брали від них письмові дозволи, що вони не проти. Зараз вже таким не займаємося, стало легше, бо люди знають наш проєкт, бачать приклади нашої роботи: за три роки врятовано майже 30 дверей. Подібної ініціативи в Україні немає. Тижні два тому ми запустили карту прогулянок по місту, де помічено всі двері, які ми зробили. Насправді не помітити вже досить важко, де б не ти пішов по місту, натрапляєш на відреставровані двері.
Потім зрозуміли, що самих фотографій мало, треба щось робити. Вирішили почати з дверей, бо старі двері — досить символічна штука, такий портал в історію. У місті дуже багато цікавих незвичних дверей, справжніх шедеврів столярного і ковальського мистецтва. Хотілося, щоби такі двері мали достойний стан.
Починати було непросто. Міський департамент архітектури цим не займався, та й взагалі у місті ніхто ніколи старі двері не реставрував. Звісно, у мешканців першого будинку, який ми обрали, існував певний острах. Було складно домовлятися, бо тоді вже були випадки, коли старі двері знімали, вивозили, а потім продавали на OLX за копійки. Іноді мешканцям було просто байдуже: хочете реставрувати, то шукайте гроші, займайтеся, тільки нас не чіпайте!
Спочатку обходили будинки по квартирах, питали мешканців, брали від них письмові дозволи, що вони не проти. Зараз вже таким не займаємося, стало легше, бо люди знають наш проєкт, бачать приклади нашої роботи: за три роки врятовано майже 30 дверей. Подібної ініціативи в Україні немає. Тижні два тому ми запустили карту прогулянок по місту, де помічено всі двері, які ми зробили. Насправді не помітити вже досить важко, де б не ти пішов по місту, натрапляєш на відреставровані двері.
Франківські двері (до та після реставрації)
— Думали, стане проблемою пошук майстрів, але виявилося, що в місті працюють і ковалі, і столяри, і майстри по ліпнині, по вітражах, які працюють багато років. Переважно вони виготовляють щось нове, але мають такі ж цінності, як ми, хочуть щось зробити для міста. Можливо я стала таким своєрідним клеєм, який скріпив все. Тут багато організаційних моментів. У дверях є і столярка, і металеві елементи, фурнітура, решітки, ручки, скло. Тобто для однієї реставрації треба об'єднати декілька майстрів.
Крім того, що домовляєшся з мешканцями та поєднуєш майстрів, треба ще знайти кошти. Документацію робимо не завжди, бо це дуже дорого. Буквально по копійках збираєш на реставрацію. Залежно від розміру, стану, пошкоджень вартість реставрації одних дверей — від 30 до 60 тисяч гривень. Помножте на 30 дверей і уявіть кількість зібраних коштів.
Зазвичай фінансування однієї реставрації проходить з декількох джерел. Дуже рідко трапляється, коли хтось викликається профінансувати всю вартість робіт по конкретних дверях. Двері вже стали популярним символом відновлення міста, тому іноді трапляється, що хтось телефонує і каже: «Хочу підтримати проєкт». Нещодавно молода дівчина, айтішниця, написала, що повністю сплатить вартість робіт по одних дверях.
Але в більшості ситуацій збираємо звідусіль: трохи дають мешканці, трохи — підприємці, які поруч працюють. Навіть коли вони й не користуються тими дверима, знаходяться зліва, справа, навпроти. Ми обходимо усіх. Іноді пишу в групі у фейсбуці, що не вистачає певної суми. Висилають гроші не тільки з нашого міста, а й з інших, навіть з інших країн. Одні двері ми реставрували разом з обласною радою, вони як раз знаходяться у власності облради. Декілька дверей робили з міською владою. З ними насправді працювати дуже складно. Зараз вони боргують нам багато грошей, а ще це дуже довго, з бюрократією та тріпанням нервів. Просто для порівняння: за три роки наша ініціатива відреставрувала майже 30 дверей, а міська влада — жодних. Виїжджаємо на ентузіазмі і небайдужості. В нас є громадська організація, тож ми з чоловіком займаємося цим на громадських засадах, не отримуємо зарплати. Тож всі кошти, які ми збираємо, йдуть на відновлювальні реставраційні роботи.
Крім того, що домовляєшся з мешканцями та поєднуєш майстрів, треба ще знайти кошти. Документацію робимо не завжди, бо це дуже дорого. Буквально по копійках збираєш на реставрацію. Залежно від розміру, стану, пошкоджень вартість реставрації одних дверей — від 30 до 60 тисяч гривень. Помножте на 30 дверей і уявіть кількість зібраних коштів.
Зазвичай фінансування однієї реставрації проходить з декількох джерел. Дуже рідко трапляється, коли хтось викликається профінансувати всю вартість робіт по конкретних дверях. Двері вже стали популярним символом відновлення міста, тому іноді трапляється, що хтось телефонує і каже: «Хочу підтримати проєкт». Нещодавно молода дівчина, айтішниця, написала, що повністю сплатить вартість робіт по одних дверях.
Але в більшості ситуацій збираємо звідусіль: трохи дають мешканці, трохи — підприємці, які поруч працюють. Навіть коли вони й не користуються тими дверима, знаходяться зліва, справа, навпроти. Ми обходимо усіх. Іноді пишу в групі у фейсбуці, що не вистачає певної суми. Висилають гроші не тільки з нашого міста, а й з інших, навіть з інших країн. Одні двері ми реставрували разом з обласною радою, вони як раз знаходяться у власності облради. Декілька дверей робили з міською владою. З ними насправді працювати дуже складно. Зараз вони боргують нам багато грошей, а ще це дуже довго, з бюрократією та тріпанням нервів. Просто для порівняння: за три роки наша ініціатива відреставрувала майже 30 дверей, а міська влада — жодних. Виїжджаємо на ентузіазмі і небайдужості. В нас є громадська організація, тож ми з чоловіком займаємося цим на громадських засадах, не отримуємо зарплати. Тож всі кошти, які ми збираємо, йдуть на відновлювальні реставраційні роботи.
Франківські відреставровані двері
— Навіть якщо розумієш, що мешканці не можуть особливо допомогти, я прошу: «Дайте хоча б сто гривень». Бо коли людина дає хоч якусь гривню на ті двері, то потім вона зовсім по-інакшому ставиться до них, береже. Загалом же за всі роки в нас була пара випадків вандалізму — малювали маленькі графіті. Мабуть, рука не піднялась просто по-серйозному нашкодити. То ми стирали, замальовували. Два рази десь розбивалося скло, ми оперативно замінювали, бо поділяємо теорію розбитих вікон.
Крім дверей, у нас є ще один гарний приклад — вежа у дитячій бібліотеці. Ми вже назвали її казковою. Там ми відновили 17 віконечок з вітражами. Ввечері вежа підсвічується, кольорові скельця у вітражах виглядають дійсно казково. Раніше вони були забиті фанерою, пофарбованою в колір вежі, нічого видно не було. А зараз це одна з окрас міста.
Є ще одна проблема в таких роботах, коли треба зрозуміти, як що раніше виглядало. Ми нечасто знаходимо відповідні матеріали та документи. В архівах інформації майже немає. Питаємо старших мешканців, можливо, хтось з них пам'ятає або має дитячі фото біля будинку. Навіть якщо знаходимо старі фото, переважно вони зняті здаля, двері виглядають на них як чорна пляма. Кольорові вітражі на чорно-білих фото теж не розгледіти. В нас був лише один випадок, коли фотографія нам дійсно допомогла відреставрувати двері. Вони були наглухо зашиті чим попало. А ми знайшли фото часів Другої світової. Там сонце світить на ці двері та проглядає скло у дверях. До речі, це двері одного з корпусів нашого медуніверситету. Тож ми зняли все зайве, відновили. Вийшли просто розкішні скляні двері. Тепер біля них усі фотографуються.
Звісно, деякі двері зникли остаточно, але було й таке, що ми несподівано знаходили старі двері. Наприклад, в університеті нафти та газу замінили старі двері на пластикові. Старі ж зберігалися у гаражі. Ми їх відреставрували, повернули на місце, тепер студенти ходять через унікальні столітні двері. Так само у дитячій бібліотеці з вежею, про яку я вже згадувала, старі двері замінили на пластикові. А там будівля 1896 року! На щастя, старі двері зберігалися десь у кладовій. У приміщенні профспілок 130-літні дубові двері з вставками з червоного дерева замінили на пластик, але двері збереглися у підвалі. Ми їх забрали та відновили.
Мабуть, найбільший парадокс — це історія художньої школи. За кошти міського бюджету у місці, де навчаються естетики, смаку, любові до прекрасного, старі двері замінили на пластик. Добре, що вони збереглися на горищі. Зараз ці двері на реставрації.
Крім дверей, у нас є ще один гарний приклад — вежа у дитячій бібліотеці. Ми вже назвали її казковою. Там ми відновили 17 віконечок з вітражами. Ввечері вежа підсвічується, кольорові скельця у вітражах виглядають дійсно казково. Раніше вони були забиті фанерою, пофарбованою в колір вежі, нічого видно не було. А зараз це одна з окрас міста.
Є ще одна проблема в таких роботах, коли треба зрозуміти, як що раніше виглядало. Ми нечасто знаходимо відповідні матеріали та документи. В архівах інформації майже немає. Питаємо старших мешканців, можливо, хтось з них пам'ятає або має дитячі фото біля будинку. Навіть якщо знаходимо старі фото, переважно вони зняті здаля, двері виглядають на них як чорна пляма. Кольорові вітражі на чорно-білих фото теж не розгледіти. В нас був лише один випадок, коли фотографія нам дійсно допомогла відреставрувати двері. Вони були наглухо зашиті чим попало. А ми знайшли фото часів Другої світової. Там сонце світить на ці двері та проглядає скло у дверях. До речі, це двері одного з корпусів нашого медуніверситету. Тож ми зняли все зайве, відновили. Вийшли просто розкішні скляні двері. Тепер біля них усі фотографуються.
Звісно, деякі двері зникли остаточно, але було й таке, що ми несподівано знаходили старі двері. Наприклад, в університеті нафти та газу замінили старі двері на пластикові. Старі ж зберігалися у гаражі. Ми їх відреставрували, повернули на місце, тепер студенти ходять через унікальні столітні двері. Так само у дитячій бібліотеці з вежею, про яку я вже згадувала, старі двері замінили на пластикові. А там будівля 1896 року! На щастя, старі двері зберігалися десь у кладовій. У приміщенні профспілок 130-літні дубові двері з вставками з червоного дерева замінили на пластик, але двері збереглися у підвалі. Ми їх забрали та відновили.
Мабуть, найбільший парадокс — це історія художньої школи. За кошти міського бюджету у місці, де навчаються естетики, смаку, любові до прекрасного, старі двері замінили на пластик. Добре, що вони збереглися на горищі. Зараз ці двері на реставрації.
Франківські відреставровані двері
Багато працюємо над популяризацією. Маємо цілу лінію сувенірної продукції — двері-магнітики, листівки, дитяча настільна гра про архітектуру, творчі набори з наліпками та розмальовками. Нещодавно випустили шкарпетки з франківськими дверима, вони вже стали дуже популярними. Проводимо виставки, присвячені історії міста.
Починається з дверей, а потім люди задумуються: може у під'їзді ремонт зробити, а у дворі квіточки посадити? Ініціатива стала настільки відомою, що зараз у Франківську просто замінити двері на пластикові дуже складно. Хтось напише про таке у фейсбук, хтось зробить зауваження особисто, хтось звернеться до мене, чи знаю я про такий випадок.
Десь рік тому приїздив до нас хлопець з Бережан, цікавився ініціативою. Зараз вже пару дверей вони відреставрували. Був хлопець з Чернігова. Там дуже красиві будиночки з різьбою на вікнах, вони зараз пробують їх відновлювати. Контактували ми з Одесою, там теж вже є відреставровані двері. Кілька разів зверталися з Києва. Але кожного разу проблема складалася в тому, що старі двері були зняті та зникли невідомо куди. У таких випадках я завжди раджу спочатку пошукати фото. Якщо фото немає, визначаємо дату побудови будинку, стиль, хто архітектор. Тоді шукаємо інші роботи того ж архітектора, будинки в тому ж стилі. Проводимо якісь паралелі, аби відновити дух та стиль того часу.
Знаю, що в Києві понищили дуже багато старих дверей. Ми давно хотіли дати якийсь позитивний приклад Києву. Ми навіть готові везти ваші старі двері у Франківськ і тут реставрувати, просто щоби дати столиці певний поштовх. Так було в Одесі: починаєш щось робити, і зразу місто просипається, людей по-доброму зачіпає. Така здорова конкуренція, типу: а чого це нам Франківськ таке робить, ми що, не можемо самі?
Тому є така пропозиція: якщо знаєте у Києві якісь особливі двері — символічні, знакові, що потребують реставрації, пропонуйте. Ми готові.
Починається з дверей, а потім люди задумуються: може у під'їзді ремонт зробити, а у дворі квіточки посадити? Ініціатива стала настільки відомою, що зараз у Франківську просто замінити двері на пластикові дуже складно. Хтось напише про таке у фейсбук, хтось зробить зауваження особисто, хтось звернеться до мене, чи знаю я про такий випадок.
Десь рік тому приїздив до нас хлопець з Бережан, цікавився ініціативою. Зараз вже пару дверей вони відреставрували. Був хлопець з Чернігова. Там дуже красиві будиночки з різьбою на вікнах, вони зараз пробують їх відновлювати. Контактували ми з Одесою, там теж вже є відреставровані двері. Кілька разів зверталися з Києва. Але кожного разу проблема складалася в тому, що старі двері були зняті та зникли невідомо куди. У таких випадках я завжди раджу спочатку пошукати фото. Якщо фото немає, визначаємо дату побудови будинку, стиль, хто архітектор. Тоді шукаємо інші роботи того ж архітектора, будинки в тому ж стилі. Проводимо якісь паралелі, аби відновити дух та стиль того часу.
Знаю, що в Києві понищили дуже багато старих дверей. Ми давно хотіли дати якийсь позитивний приклад Києву. Ми навіть готові везти ваші старі двері у Франківськ і тут реставрувати, просто щоби дати столиці певний поштовх. Так було в Одесі: починаєш щось робити, і зразу місто просипається, людей по-доброму зачіпає. Така здорова конкуренція, типу: а чого це нам Франківськ таке робить, ми що, не можемо самі?
Тому є така пропозиція: якщо знаєте у Києві якісь особливі двері — символічні, знакові, що потребують реставрації, пропонуйте. Ми готові.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Двері розглядала
Світлана Максимець