Дзен для хірурга: пацієнти-почекуни, знахарки та мазь «Вишневського»
Чому хірурги не люблять мазь «Вишневського», перекис водню та вату, чим небезпечне лікування народними методами та алкоголем, як відрізнити гнійник від прища та не затягнути з візитом до лікаря?

Хірургиня Роксоляна, чергова лікарка в одній з київських лікарень, розказала Вікенду про свою роботу та дала поради читачам.
Про роботу в хірургії
— Щоб стати лікарем-хірургом, спочатку треба вчитися шість років у медичному університеті, потім обрати спеціалізацію і пройти три роки інтернатури. Протягом неї ми лікуємо пацієнтів та проводимо операції під наглядом інших хірургів, далі починається лікарська практика, і ми вже повністю відповідаємо за хворого.

В Україні недосконала медична освіта, багато чого з того, що мають знати і вміти лікарі у сучасному світі, нас не навчають. Наприклад, УЗД-діагностику мені довелося опановувати самостійно, адже часто на чергуванні немає спеціаліста, який вміє це робити. Взагалі медики вчаться протягом всього життя — треба йти в ногу з часом, адже протоколи лікування змінюються кожні декілька років.

У хірургії робота над пацієнтом завжди командна. Залежно від складності на одній операції залучені два-чотири хірурги, також працюють анестезіологи та операційні сестри. Немає такого, що це твій пацієнт — ти з ним розбирайся. Ми стараємось радитись один з одним. Також у складних випадках, коли важко визначити діагноз чи не допомагає стандартна терапія, проводяться клінічні розбори хворих, де різні лікарі дають свої поради.
Зараз я працюю черговим лікарем, зміна триває з 17:00 до 9:00, а на вихідні та свята — 24 години. На чергуванні працюють два хірурги, ми оглядаємо всіх пацієнтів, які звертаються, та консультуємо хворих в інших відділеннях. За зміну може бути як 10 пацієнтів, так і 40. Бувають емоційно складні зміни, якщо поступають пацієнти у важкому стані. Коли тільки прийшла на інтернатуру і почала чергувати, було трохи складно фізично, але потім втягнулась. Зараз не поспати ніч вже не здається чимось особливим, хоча коли багато викликів, то, звісно, втомлюєшся.
Зазвичай на вихідних приходить більше хворих, адже не працюють поліклініки і людям нема куди звернутись. Пацієнти знають, що записатися на прийом в поліклініку можна лише через сімейного лікаря, тому приходять у стаціонар і кажуть: «Ми по швидкій».

Медична реформа вторинної ланки, тобто стаціонарів, тільки запускається, тому поки що вона не дуже вплинула на нас. Більше змінилась робота в поліклініках. Якщо мені треба записатись до вузькопрофільного спеціаліста, я спочатку звертаюсь до свого сімейного лікаря і беру електронне направлення, інакше не потраплю на прийом. Сімейний лікар може всесторонньо оцінити стан хворого, дещо вилікувати самостійно. Пацієнтам момент із направленнями не подобається, та я думаю, що все повинно з часом утрястися і змінитися на краще. Різко нічого класно стати не може.
Про самолікування
Не пам'ятаю жодного чергування без пацієнтів, які займалися самолікуванням: «Я оце думав, що воно саме пройде, чекав три дні/тиждень/місяць/рік». Двічі до мене зверталися жінки з раком молочних залоз на останній стадії. Вони прийшли в лікарню, коли молочна залоза була вся в метастазах. Їх можна було б вилікувати, якби вони звернулись раніше.

Іншим разом прийшов хлопець, у якого чотири дні сильно болів живіт. Весь цей час він пив знеболювальне та алкоголь, думав, допоможе. В нього була перфоративна виразка шлунку, яка викликає перитоніт. Якби хворий звернувся вчасно, йому б зробили одну операцію і максимум через тиждень виписали. Але він прийшов на четвертий день, довелося зробити сім операцій. Велика рана важко загоювалась, після цього утворилася грижа — це коли внутрішні органи виходять під шкіру. Проте хлопець вижив, хоча шанси в нього були доволі низькі.
Ми пояснюємо пацієнтам, що не треба затягувати з візитом до лікаря, так одужати буде легше. В принципі, хворих також можна зрозуміти, адже на них лягає певне навантаження — треба зібратися та приїхати на прийом, витратити гроші на виписані медикаменти. Але якщо затягнути, то лікування обійдеться ще дорожче. Наприклад, спочатку допомогли б таблетовані антибіотики, а в запущеному випадку їх треба колоти внутрішньовенно, чи можна було б зробити одну операцію, а доводиться робити декілька.
В українців немає культури дбати про своє здоров'я, проходити профілактичні огляди. Люди звертаються, коли вже щось гостре, а організм витратив всі сили. 60-70 років для середньої європейської країни ще не вік, а у нас старші люди часто мають декомпенсовані захворювання, бо не хочуть приймати таблетки, дотримуватись якихось дієт чи робити фізичні вправи.

Не всіх пацієнтів вдається переконати вести здоровий спосіб життя. Наприклад, при облітеруючому атеросклерозі звужується просвіт судин, тому категорично не можна курити. Переконати в цьому пацієнтів дуже важко. Та коли кілька разів потрапиш в лікарню з запущеним захворюванням, приходить переосмислення, що краще слухати лікарів і звертатись до них одразу.

Лікарям треба пам'ятати, що рішення «лікуватись чи ні» приймає пацієнт. Потрібно спокійно і максимально зрозуміло пояснити йому можливі наслідки, проговорити всі моменти лікування, а далі рішення за хворим. Дуже важко, коли пацієнт відмовляється від необхідної операції чи госпіталізації.
Про цілющі мазі та знахарок
У 12 столітті вийшла перша відома в Київській Русі медична праця — трактат «Мазі». Напевно, з того часу українцям дуже полюбилося це слово. Мазі — це болюча тема лікарів, тому що люди кладуть їх буквально на все: порізи, виразки, гнійники, опіки. Таке лікування не допомагає, мазі треба накладати після того, як рану обробили хірургічно, щоб вона швидше загоїлась.

Коли з'являється гнійник, майже всі прикладають мазь «Вишневського», іноді «Левомеколь». Люди думають, що вона витягує гній з рани, пам'ятаю, в дитинстві я теж так вважала. Насправді мазь не дає волозі випаровуватись, і кількість гною тільки збільшиться. Мазь «Вишневського» можна накладати на рани лише при певних випадках, у світі її вже не використовують, є набагато кращі та ефективніші ліки. Також люди часто прикладають якісь саморобні мазі від знахарок та бабусь. Призначати мазі може лише лікар.
Є таке стрептококове захворювання — рожа, воно лікується антибіотиками. Проте українці чомусь люблять використовувати народний метод — спалити червону ганчірку над ураженою ділянкою та прочитати молитви. Це просто абсурдно. Добре, що випадки, коли спочатку звертаються до знахарки, а вже потім до лікаря, зустрічаються все рідше.
Часто пацієнти використовують алкоголь як знеболювальне, і цим роблять собі лише гірше. Іноді пацієнти говорять: «Не буду я цю хімію пити, краще відварчики». Хоча в хірургії таких хворих менше, ніж в інших відділеннях, тому що навіть до невеликої операції у нас ставляться серйозно.
Про ризики професії
Найпоширеніші та найнебезпечніші хвороби, які можуть передатися через кров від пацієнтів лікарям, — це гепатит B, C та ВІЛ. Проблема в тому, що люди часто не знають, що вони інфіковані, тому на операціях треба до кожного пацієнта ставитися так, ніби він потенційно інфікований.

Коли працюєш з ін'єкційними наркоманами, необхідні спеціальні рукавиці, непромокний костюм, окуляри та маска. Єдине — не завжди встигаєш це все надіти. Наркомани часто колються в пах у великі судини, з часом вони руйнуються і дають серйозні кровотечі. Якось у моєї пацієнтки раптово почалася сильна кровотеча, одномоментно виливалось близько 200-300 мілілітрів, я встигла одягнути рукавиці та затиснути судину, а санітарки надягали на мене шапку, маску та окуляри.

Найбільша ймовірність чимось заразитись у лаборантів, хірургів та травматологів. Можна випадково вколотися голкою або поранитися об кістку. Лікарі мають раз на півроку чи рік проходити обстеження на такі хвороби. Це побічний момент нашої професії.
Поради від хірургині
Прищ чи гнійник
Звичайний прищ під шкірою, як правило, може сам прорвати та засохнути. Якщо ж він глибоко, є набряк, почервоніння та сильний біль, то краще перестрахуватись і звернутись до лікаря. Якщо там ще немає гною, вам назначать лікування. Інакше зроблять невеликий лінійний розріз, який потім акуратно затягнеться.

Часто люди чекають, поки гній сам прорве назовні, але поки це трапиться, може утворитися дірка з 5 чи 10 копійок. Загоюватись вона буде довго. Нагноєння можуть виникати з різних причин, наприклад, коли запалюється волосяний фолікул.
Як уникати нагноєння
Дотримуйтесь особистої гігієни.
Якщо поранились, обробіть місце антисептиком.
Не коліть собі уколи — голка часто не проникає у м'язовий шар у непрофесіоналів.
Не ходіть босоніж по камінцях та мушлях. Особливо це стосується хворих на цукровий діабет. У них часто розвивається полінейропатія, втрачається чутливість кінцівок. Тоді люди не відучають, що наступили на щось гостре, а гнійні процеси піднімають цукор в крові.
Робіть манікюр та педикюр лише у тих, хто стерилізує інструменти, причому не тільки в ультрафіолеті, а дезинфікує у спеціальних розчинах і стерилізує в сухожарах чи автоклавах. Добре, коли ви бачите, як це відбувається. Ідеально, коли при вас відкривають крафтовий пакет із обробленими інструментами. Інакше є ризик не тільки інфекційного запалення, але й передачі вірусних гепатитів В, С. Домашні інструменти теж повинні бути індивідуальні, їх також треба обробляти, наприклад, антисептиком.
Біль в животі
Звертатися до лікаря потрібно, якщо живіт інтенсивно болить декілька годин, при цьому людина погано почувається, в неї може бути нудота, блювота. Якщо заболіло різко і дуже сильно, то не треба чекати декілька годин, краще їхати в лікарню відразу. Не треба пити знеболювальне (це, звичайно, не стосується регулярних болів під час менструації). Перед прийомом бажано не ходити в туалет, щоб здати сечу, це дуже важливо для діагностики.
Як правильно обробляти рану
В Україні дуже люблять перекис водню, але у світі не рекомендують обробляти нею рани, це сповільнює загоєння. Краще обробити рану спеціальним антисептиком, наприклад, розчином хлоргексидину або бетадину. Йод та зеленку також не слід використовувати, вони можуть спричинити опік. Якщо рана поверхнева, її можна заклеїти пластиром, щоб в середину не потрапляв бруд. Якщо ж вона глибока, краще звернутись в травмпункт або до хірурга, можливо, її треба зашити.

Також в домашній аптечці мають бути бинт та стерильні серветки. Ніякої вати: вона присихає до рани, потім важко зняти, це боляче і неприємно для хворого.
Про внутрішній дзен лікарів
Робота лікарів загалом важка, потрібно вкладати багато праці та сил. У чергових лікарів недоспані ночі згодом відбиваються на здоров'ї, бачу по своїх старших колегах.

Бувають різні неприємні ситуації. На операції завжди присутні два чергових лікарі, виходить, що в цей час хірурга на прийомі немає. Іншим пацієнтам доводиться чекати, вони незадоволені, іноді зривають це незадоволення на лікарях, які тільки вийшли втомлені після операції.

Тут лікарю треба знайти свій внутрішній дзен, максимально абстрагуватись. Якщо до пацієнтів говорити привітно і не реагувати на грубощі, як правило, вони також заспокоюються. Нещодавно був випадок у моїх колег-хірургів: виникла велика черга, коли швидка привезла двох пацієнтів у важчому стані. Звісно, їх лікували першими. Хтось із людей в черзі написав неприємний пост з матюками на лікарів. Хоча вони в той момент працювали, а не ходили на перекур, поїсти чи навіть в туалет. З таким нам доводиться миритися.

Я не шкодую, що стала лікарем, мені подобається виписувати здорових пацієнтів, особливо тих, у яких було небагато шансів на одужання. Це дуже гарне відчуття, а медицина стала невіддільною частиною мого життя.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
До хірургів завітала
Марина Шилович
Made on
Tilda