Це була наша перша подорож з чотирилапою, і безсумнівно продумувати її довелося ретельніше, ніж попередні поїздки. Ось декілька нюансів.

Перед поїздкою ми написали список того, що хотіли побачити та зробити в містечку. Легковажно вирішили, що встигнемо все оглянути за два дні, а потім будемо вивчати околиці. Та очікувано наша місія виявилась нездійсненною — зробити та відвідати все з нашого списку за два дні було неможливо, тому оглядати мальовничі місця поблизу Яремчого доведеться іншим разом.

Першим у списку був підйом на гору Маковицю — найвищу вершину поблизу Яремчого. До гори ведуть різні маршрути, вони відмічені на Maps.me чи картах Google. Для підйому ми обрали найкоротший, вважаючи, що так швидше підкоримо вершину. Та це виявилась якась стежка для місцевих, а підйом був занадто крутий, тому легкого та швидкого сходження на гору не вийшло. Краще обрати туристичний маршрут, який починається недалеко від водоспаду Пробій, він не тільки легший, а ще й мальовничіший. На шляху буде оглядовий майданчик на річку Прут, гігантські скелі Довбуша та ще безліч місць для гарних фото, повз них ми потім спустились.

Майже біля самої вершини знаходиться полонинське господарство «Маковиця», там в теплу пору року місцеві випасають овець, готують та продають сири, а також частують туристів гуцульською кухнею — баношем зі шкварочками та овечою бринзою, ситним м'ясним бограчем, варениками з солоним сиром. Працівники господарства залюбки показують свою сироварню, розповідають про цінність овечого молока та безкоштовно пригощають сирами власного виробництва. Краще завітати на полонину, повертаючись з вершини, бо долати останні метри підйому легше на порожній шлунок. А смачний обід на подвір'ї з неймовірним краєвидом на гори стане гарною нагородою за підкорення Маковиці. Тільки не замовляйте відразу дві страви — їжа доволі ситна, ще й порції, як для дужих гуцулів.

Ще одна візитівка Яремчого — водоспад Пробій, до нього від центру приблизно півгодини пішки. Вперше його відвідали на шляху з Маковиці. Ми вже були втомлені та наситилися враженнями від гір, тому водоспад не викликав особливого захоплення. В останній день відпустки ми ще раз навідались туди — йшли закупатися на сувенірний ринок, а Пробій знаходиться якраз по дорозі. Вже декілька днів в Яремче лили дощі, Прут став повноводнішим, і тепер Пробій виглядав навдивовижу чудово. Навіть було трішки лячно стояти на містку і дивитись вниз на бурхливий потік води.

Ми планували сходити й до іншого водоспаду Яремче — Дівочі Сльози. Проте наступного дня погода зіпсувалась, а плестися три кілометри ґрунтовою дорогою по багнюці не хотілось, тому ми вирішили під'їхати туди на конях. В Яремчому майже на кожному стовпі висить об'ява про кінні прогулянки, верхи можна навіть на Маковицю піднятися. Через годину після замовлення на нас вже чекали дві гарні конячки та місцеві інструктори. Я трішки побоювалась, адже до цього ніколи не їздила верхи, до того ж була в незручному довгому дощовику та важких чоботях. Проте інструктори розповіли, як правильно їхати, допомогли задертися на коня та згодилися вести на повідці нашу собаку. Ми подивилися водоспад і навіть чоботи в багнюку не замазали, ще й отримали задоволення від спілкування з конячками.

Наступна локація порадувала не менше, ніж гори та водоспади. Це вольєрне господарство Карпатського національного заповідника, в якому утримують благородних оленів, диких кабанів та косуль. Ми думали, що то розвага для дітей, і планували заглянути всього на 10-15 хвилин, а в результаті затримались на кілька годин. Відвідувачі можуть погодувати тварин, але лише спеціальним кормом, який продається на території. За 20 гривень ми купили здоровезний пакет з гарбузом для оленів та косуль і кукурудзу для кабанів. Звірі вже звикли, що люди приходять до них не з порожніми руками, тому охоче підходять до загорожі та чекають на смаколики. Біля вольєра з кабанами є невелика дерев'яна башта з дахом, де можна перепочити чи перечекати дощ, спостерігаючи за тваринами, також звідти можна сипати у вольєр кукурудзу для кабанів.

Серед туристів, які приїжджають в Карпати, популярна розвага — ловля форелі на спеціальних ставках. Рибу, яку вдається піймати, можна на місці посмажити та скуштувати. В Яремчому ми також помітили рекламу рибалки на форель. Та виявилось, що ці ставки знаходяться не в місті, а десь в селах поблизу, і без машини дістатися до них неможливо. Після довгих пошуків ми вже втратили надію поласувати фореллю, яку самі й спіймаємо. Та місцеві жителі розповіли, що в Яремчому все-таки є ставок з фореллю, та дали контакти власника. Ставок знаходився недалеко від центру біля Пруту. Чоловік видав вудочки з наживкою та проінструктував нас. Мабуть, рибакам-профі така розвага показалася б занадто дитячою, адже рибу тут можна легко спіймати за лічені хвилини. Я за все життя піймала лише кілька карасів, тому від зловленої власноруч форелі отримала купу позитивних емоцій. Потім ми розмістилися в дерев'яній альтанці з пічкою, грілися біля вогню та ласували смаженою рибою. Єдиний мінус — після гарячої та ситної вечері довелося знову надягати дощовики та дибати додому. Радувало, що хоч повертатися треба було не з сусіднього села.

Ще одна карпатська туристична фішка — релакс у чані з гарячою водою. В нашій уяві чан стояв десь посеред гір, щоб заодно милувалися краєвидами, проте реальність виявилась далекою від очікування. В Яремчому чимало місцевих пропонують туристам погрітися в чані, але вид з нього може відкриватися на сусідське подвір'я чи колії залізниці. Інший мінус в тому, що після відпочинку в гарячому чані все одно доведеться повертатися додому по дощу та холоду. Тому замість чана ми спробували сауну та баню, які були в нашому готелі. До сауни бонусом йшов великий басейн, в яку можна охолонути та поплавати. Баня ж знаходилась в окремому дерев'яному будиночку на березі Пруту. В кімнаті відпочинку був камін та панорамні вікна, з яких відкривався красивий вид на річку та гори. Так ми і погрілися, і помилувалися природою, навіть не покидаючи територію О'Шале.

В Яремче ми потрапили на грибний сезон. У кафе та ресторанах білі гриби додавали мало не в кожну страву — в запечену картоплю, деруни, вареники та навіть ковбаски. Чимало закладів пропонують грибну юшку за власним рецептом — в одних це прозорий бульйончик з локшиною та зеленню, в інших — ніжний суп-пюре з вершками. За відпочинок ми спробували близько пʼяти різних грибних юшок і кожна була по-своєму смачною.

Також в Яремче можна замовити піцу чи суші, та ми вирішили насолоджуватися місцевою кухнею. Крім бограча та баношу, варто спробувати дерун по-гуцульськи — це здоровезний картопляний млинець, в який загорнули шматочки курки, гриби та сир. Щодня ми обідали в одному з закладів міста і щоразу страви були смачними. Проте для відвідувачів з собакою доступні лише літні тераси, навіть в холодну погоду доводилося обідати на свіжому повітрі.

Здається, що в Яремче та околицях мало не кожен житель щось виготовляє, майструє чи готує, а продукцію продає на місцевому сувенірному ринку сам або через посередників. Пройти повз таке різноманіття та нічого не купити неможливо. За відпустку в Яремче ми спробували близько 10 різних сирів, домашні ковбаси, фруктові та ягідні наливки і навіть крафтовий чорничний «Бейліс». Пакетики з чаєм, які ми взяли з Києва, повернулися додому, адже в Яремче скрізь продавалися запашні суміші карпатських трав. В нашому номері був електрочайник, тому щовечора після прогулянок під дощем ми влаштовували собі чайну церемонію по-карпатськи.

Крім продуктів, на сувенірному ринку продаються вишиванки, шкарпетки, светри та ковдри з овечої шерсті, різні поробки з дерева, сумки та гаманці з тисненої шкіри з українським орнаментом. У крамничках, які знаходяться далі від дороги, ціни виявились значно дешевшими, ще й можна поторгуватися.

В Яремчому ми пересвідчились, що восени в Карпатах повно розваг, а погана погода не зможе зіпсувати відпочинок. Головне не забути взяти дощовики та гумові чоботи.