Літературні клуби Києва:
як знайти спільноту по читанню
як знайти спільноту по читанню
Хто створює книжкові клуби Києва та хто в них ходить? Чи правда, що це винятково жіноче захоплення? За що можуть виключити з клубу? Чи бувають книжки, які сподобаються кожному? Вікенд розпитав засновників та модераторів 6 літературних клубів столиці. Одні з них існують вже кілька років, інші тільки-но створені.
Сергій Євтеєв, співзасновник та організатор клубу:
— Перша зустріч клубу відбудеться 28 січня. Клуб — це спільна ідея Urban Space 500, видавництва «Комора» та пані Оксани Забужко, яка зʼявилась після реалізації проєкту Мистецька Алея. Книжку місяця, яку будуть обговорювати, обирає Оксана Забужко.
До розмови долучаться учасники та учасниці, яких запрошує пані Забужко. Першими учасниками стануть: Іван Козленко, Олена Гусейнова, Володимир Єрмоленко, Сергій Сингаївський, Ірина Плехова, Люда Дмитрук, Мирослава Барчук.
Цільова аудиторія заходу широка. Він для всіх, хто читає, не потрібно бути літературознавцем та критиком, досить прочитати книгу, яка буде обговорюватись на заході.
Зум-формат надає можливість ставити запитання, долучитись можна буде дистанційно, проте у майбутньому ми розглядаємо можливість участі слухачів — формат переглядатимемо після завершення карантинних обмежень.
— Перша зустріч клубу відбудеться 28 січня. Клуб — це спільна ідея Urban Space 500, видавництва «Комора» та пані Оксани Забужко, яка зʼявилась після реалізації проєкту Мистецька Алея. Книжку місяця, яку будуть обговорювати, обирає Оксана Забужко.
До розмови долучаться учасники та учасниці, яких запрошує пані Забужко. Першими учасниками стануть: Іван Козленко, Олена Гусейнова, Володимир Єрмоленко, Сергій Сингаївський, Ірина Плехова, Люда Дмитрук, Мирослава Барчук.
Цільова аудиторія заходу широка. Він для всіх, хто читає, не потрібно бути літературознавцем та критиком, досить прочитати книгу, яка буде обговорюватись на заході.
Зум-формат надає можливість ставити запитання, долучитись можна буде дистанційно, проте у майбутньому ми розглядаємо можливість участі слухачів — формат переглядатимемо після завершення карантинних обмежень.
«Клуб залюблених у книгу та…» у книгарні NEBO на Чигоріна, 59
Катя Потапенко
Модераторка Катя Потапенко:
— Першою модераторкою клубу була програмна директорка Litоsvita Світлана Привалова, яка працювала літературною редакторкою у видавництві NEBO booklab publishing, тож місцем зустрічей стала Мистецька книгарня NEBO. Складно назвати точну дату заснування, але років п'ять тому мінімум. Останні роки 3-4 модераторкою виступаю я, головна редакторка видання Cedra Катерина Потапенко.
У нас немає списку членів клубу. Є постійні учасники, які ходять всі п'ять років, хтось менше, хтось приходить раз на півроку, а хтось взагалі раз прийшов і більше не повертався. І це нормально. Зазвичай дізнаються про нас з реклами книгарні у фейсбуці, від друзів чи колег, або знають модераторку особисто. Книгарня — доволі компактне приміщення, тож коли нас збирається більш як 12 людей, це відчутно. Зазвичай кожну зустріч відвідує 10-15 людей, з яких 8-9 — постійні учасники.
Під час локдауну книгарня робить оголошення про зустріч у зумі. В офлайні ми зустрічаємось останню п'ятницю кожного місяця у книгарні NEBO на Чигоріна 59.
Участь безкоштовна, єдині витрати — скидаємося символічно на чай і солодощі.
Зустрічі проходять десь так, як зустрічі анонімних алкоголіків: всі сідають і по черзі розповідають про себе, що їх сюди привело. Та ні, насправді є модератор, який розповідає на початку зустрічі трохи про автора, далі охочі висловлюють свої враження щодо книги, а потім у вільному форматі (без піднятих рук і черги) відбувається обговорення питань, які вкидає модератор.
При відборі книг у нас диктатура. Модератор обирає список книг — 12 на рік. Зазвичай це відбувається влітку. Книгарня вивішує список у соцмережах та власне в магазині афішу. Побажання учасників клубу враховуються. Читаємо різне — від «Божественної комедії» Данте до «Світил» Каттон. Єдиний критерій — це обов'язково має бути художня література. У нон-фікшн автор каже те, що хоче сказати, не дає читачам можливості подумати на тему «а що могли б означати сині штори в кабінеті лікаря?». Звісно, немає такої книги, яка б подобалась всім учасникам без винятку, і сподіваюсь, не буде, адже це нецікаво.
— Першою модераторкою клубу була програмна директорка Litоsvita Світлана Привалова, яка працювала літературною редакторкою у видавництві NEBO booklab publishing, тож місцем зустрічей стала Мистецька книгарня NEBO. Складно назвати точну дату заснування, але років п'ять тому мінімум. Останні роки 3-4 модераторкою виступаю я, головна редакторка видання Cedra Катерина Потапенко.
У нас немає списку членів клубу. Є постійні учасники, які ходять всі п'ять років, хтось менше, хтось приходить раз на півроку, а хтось взагалі раз прийшов і більше не повертався. І це нормально. Зазвичай дізнаються про нас з реклами книгарні у фейсбуці, від друзів чи колег, або знають модераторку особисто. Книгарня — доволі компактне приміщення, тож коли нас збирається більш як 12 людей, це відчутно. Зазвичай кожну зустріч відвідує 10-15 людей, з яких 8-9 — постійні учасники.
Під час локдауну книгарня робить оголошення про зустріч у зумі. В офлайні ми зустрічаємось останню п'ятницю кожного місяця у книгарні NEBO на Чигоріна 59.
Участь безкоштовна, єдині витрати — скидаємося символічно на чай і солодощі.
Зустрічі проходять десь так, як зустрічі анонімних алкоголіків: всі сідають і по черзі розповідають про себе, що їх сюди привело. Та ні, насправді є модератор, який розповідає на початку зустрічі трохи про автора, далі охочі висловлюють свої враження щодо книги, а потім у вільному форматі (без піднятих рук і черги) відбувається обговорення питань, які вкидає модератор.
При відборі книг у нас диктатура. Модератор обирає список книг — 12 на рік. Зазвичай це відбувається влітку. Книгарня вивішує список у соцмережах та власне в магазині афішу. Побажання учасників клубу враховуються. Читаємо різне — від «Божественної комедії» Данте до «Світил» Каттон. Єдиний критерій — це обов'язково має бути художня література. У нон-фікшн автор каже те, що хоче сказати, не дає читачам можливості подумати на тему «а що могли б означати сині штори в кабінеті лікаря?». Звісно, немає такої книги, яка б подобалась всім учасникам без винятку, і сподіваюсь, не буде, адже це нецікаво.
У нас надзвичайно дружня атмосфера — всі суперечності вирішуємо традиційно, бійкою. Думки не збігаються ніколи. В цьому і сенс існування книжкового клубу. Чужа думка завжди дає поживу для мозку, а інакше який в таких обговореннях сенс?
Немає процедури «включення» в клуб, як і процедури «виключення». Люди, які до нас потрапляють, зазвичай, одразу розуміють, підходить їм наш формат чи ні. Традиції клубу — ввічливість, повага, почуття гумору та обов'язкове селфі наприкінці.
Є стереотип, що у такі клуби ходять лише жінки. На це образиться половина наших учасників. Якщо не 50/50, то 60/40 в нас співвідношення жінок до чоловіків. Всі вони виховані, порядні люди, відкриті до нових вражень та думок, незашорені, з активною життєвою позицією.
Про те, що дає участь в літературному клубі, треба питати не модератора, а учасників. Однозначно розширює коло знайомств; вчить інтелектуальній гнучкості — прислухатись до інших і водночас піддавати сумніву загальноприйняті висновки; вчить висловлювати свої думки зв'язно, не соромитись це робити; багатьох знайомить із жанрами, авторами та творами, які в іншому випадку б ніколи не впали око; організовує процес читання — часто людям необхідний дедлайн для прочитання книги, адже інакше за роботою, навчанням та побутом на книгу не лишається часу, а так є конкретна дата і стимул. Але, звісно, в будь-якій подорожі головне — це люди. Наша клубна спільнота — це родина. Тут безпечно і комфортно. Це неймовірна концентрація хороших людей на метр квадратний.
Немає процедури «включення» в клуб, як і процедури «виключення». Люди, які до нас потрапляють, зазвичай, одразу розуміють, підходить їм наш формат чи ні. Традиції клубу — ввічливість, повага, почуття гумору та обов'язкове селфі наприкінці.
Є стереотип, що у такі клуби ходять лише жінки. На це образиться половина наших учасників. Якщо не 50/50, то 60/40 в нас співвідношення жінок до чоловіків. Всі вони виховані, порядні люди, відкриті до нових вражень та думок, незашорені, з активною життєвою позицією.
Про те, що дає участь в літературному клубі, треба питати не модератора, а учасників. Однозначно розширює коло знайомств; вчить інтелектуальній гнучкості — прислухатись до інших і водночас піддавати сумніву загальноприйняті висновки; вчить висловлювати свої думки зв'язно, не соромитись це робити; багатьох знайомить із жанрами, авторами та творами, які в іншому випадку б ніколи не впали око; організовує процес читання — часто людям необхідний дедлайн для прочитання книги, адже інакше за роботою, навчанням та побутом на книгу не лишається часу, а так є конкретна дата і стимул. Але, звісно, в будь-якій подорожі головне — це люди. Наша клубна спільнота — це родина. Тут безпечно і комфортно. Це неймовірна концентрація хороших людей на метр квадратний.
Тетяна Лук'янюк
Засновниця Тетяна Лук'янюк:
— Клуб з'явився у лютому 2017 року, тож цього року ми будемо святкувати чотириріччя. Я є засновницею. Про ідею читацького клубу дізналась від друзів, які навчались в США та брали участь у таких клубах. Плюс в серіалах їх досить часто показують. Сама брала участь у двох, але вони з різних причин розпались. Якось я написала у фейсбуці про гарну книжку для читацького клубу — мені почали ставити запитання, що за клуб. Тому довелось організовувати свій.
Зараз у нашому клубі майже три з половиною тисячі людей. Спочатку дізнавалися від друзів до друзів. Потім я випадково зробила закритий захід клубу відкритим на своїй сторінці. В мене досить багато фоловерів у фейсбуці, і туди прийшли незнайомці. На перших двох зустрічах нас було десь десять. Після помилки кількість учасників подвоїлась.
За цей час змінили декілька локацій, бо ми неприбутковий клуб і нам потрібні безкоштовні локації. Були кафе, коворкінги, бібліотека. Зараз зустрічаємся в Urban 500 та Kooperativ. За участь в клубі платити не треба, а фінансова модель досі незрозуміла. Витрати учасників літклубу — на книжки та вино або їжа для вечірок.
Читаємо за географічним принципом: на зустрічі обираємо країну, я роблю добірку з кількох джерел, а члени клубу потім обирають саму книгу голосуванням. Учасники також можуть рекомендувати книжки. Здебільшого читаємо сучасні. Бувають додаткові челенджі з класики. Мова читання будь-яка. Форма також — цифра, папір, аудіо. Читаємо тільки художню літературу, бо саме вона здатна здійснювати найпомітніший вплив на розвиток особистості.
Одними з найулюбленіших за всю історію клубу стали «Три чемодани» Ешколя Нево та «Мій дід був черешнею» Анжели Нанетті, які ми прочитали минулого року. Але і вони мають негативні відгуки.
— Клуб з'явився у лютому 2017 року, тож цього року ми будемо святкувати чотириріччя. Я є засновницею. Про ідею читацького клубу дізналась від друзів, які навчались в США та брали участь у таких клубах. Плюс в серіалах їх досить часто показують. Сама брала участь у двох, але вони з різних причин розпались. Якось я написала у фейсбуці про гарну книжку для читацького клубу — мені почали ставити запитання, що за клуб. Тому довелось організовувати свій.
Зараз у нашому клубі майже три з половиною тисячі людей. Спочатку дізнавалися від друзів до друзів. Потім я випадково зробила закритий захід клубу відкритим на своїй сторінці. В мене досить багато фоловерів у фейсбуці, і туди прийшли незнайомці. На перших двох зустрічах нас було десь десять. Після помилки кількість учасників подвоїлась.
За цей час змінили декілька локацій, бо ми неприбутковий клуб і нам потрібні безкоштовні локації. Були кафе, коворкінги, бібліотека. Зараз зустрічаємся в Urban 500 та Kooperativ. За участь в клубі платити не треба, а фінансова модель досі незрозуміла. Витрати учасників літклубу — на книжки та вино або їжа для вечірок.
Читаємо за географічним принципом: на зустрічі обираємо країну, я роблю добірку з кількох джерел, а члени клубу потім обирають саму книгу голосуванням. Учасники також можуть рекомендувати книжки. Здебільшого читаємо сучасні. Бувають додаткові челенджі з класики. Мова читання будь-яка. Форма також — цифра, папір, аудіо. Читаємо тільки художню літературу, бо саме вона здатна здійснювати найпомітніший вплив на розвиток особистості.
Одними з найулюбленіших за всю історію клубу стали «Три чемодани» Ешколя Нево та «Мій дід був черешнею» Анжели Нанетті, які ми прочитали минулого року. Але і вони мають негативні відгуки.
Головне завдання зустрічі — щоб у кожного була можливість висловитись. Я виступаю модераторкою і намагаюсь врівноважити виступи членів клубу. На початку кожен озвучує в п'яти словах завершеною думкою, про що для нього книга. В кінці дає оцінку. Всередині структура дискусії вже вільна.
Кілька разів траплялися конфлікти, коли думки учасників щодо книги не збігалися. Моя роль як модераторки ці конфлікти припиняти. Не можу сказати, що це завжди виходить, але я намагаюсь, щоб не звучали фрази на кшталт «мені не подобається ваша думка» або персональні нападки типу «ви просто нічого не розумієте/не читали/не освічені».
Виключення з клубу теж були. Є чотири правила: приймати думки інших, обговорювати тільки книги, не пропагувати піратство, не розміщувати рекламу без узгодження. За порушення можу виключити. В основному, за рекламу або обговорення політичних питань.
Середній учасник клубу — це скоріш дівчина або жінка, з великого міста, від 25 до 35, хоча в нас є і 40, і 50, і 60, і школярки. Чоловіки теж є, вони читають та коментують книжки, але, мабуть, цінність саме публічного обговорення книжки для них менша.
Участь в літературному клубі кожному дає щось своє. У мене підвищилась якість книжок, які я читаю, бо тепер вони проходять ретельний відбір. Для інших цінність може бути у розширенні горизонтів чи можливості висловити свою думку. Ще цінний нетворкінг — таку різноманітність занять та стилів життя годі шукати в інших місцях.
Кілька разів траплялися конфлікти, коли думки учасників щодо книги не збігалися. Моя роль як модераторки ці конфлікти припиняти. Не можу сказати, що це завжди виходить, але я намагаюсь, щоб не звучали фрази на кшталт «мені не подобається ваша думка» або персональні нападки типу «ви просто нічого не розумієте/не читали/не освічені».
Виключення з клубу теж були. Є чотири правила: приймати думки інших, обговорювати тільки книги, не пропагувати піратство, не розміщувати рекламу без узгодження. За порушення можу виключити. В основному, за рекламу або обговорення політичних питань.
Середній учасник клубу — це скоріш дівчина або жінка, з великого міста, від 25 до 35, хоча в нас є і 40, і 50, і 60, і школярки. Чоловіки теж є, вони читають та коментують книжки, але, мабуть, цінність саме публічного обговорення книжки для них менша.
Участь в літературному клубі кожному дає щось своє. У мене підвищилась якість книжок, які я читаю, бо тепер вони проходять ретельний відбір. Для інших цінність може бути у розширенні горизонтів чи можливості висловити свою думку. Ще цінний нетворкінг — таку різноманітність занять та стилів життя годі шукати в інших місцях.
Лілія Гордієнко
Лілія Гордієнко, співзасновниця клубу та книжкова блогерка:
— 16 лютого 2019 року ми вперше провели солідний івент із запрошеним автором, натовпом людей, підготованою дизайнерською презентацією, феєрично і камерно водночас. Тож цього лютого «Літклубу 1991» виповниться два роки.
Бажання створити постійний книжковий клуб з експертними зустрічами, а не лише спільними читаннями та обговореннями книг, виникло з банальної любові до книг. Ми з дизайнеркою-ілюстраторкою Юлією Лазаренко виношували цю ідею довгий час, допоки про таке ж своє бажання нам не розказали власники «Кав'ярні 1991». Вони запропонували своє приміщення для проведення заходів такого роду, за що і до сьогодні ми щиро їм вдячні.
Тож засновників клубу ціла когорта, а від листопада минулого року організаторська команда поповнилась іще двома ентузіастами — книголюбами Ольгою Чуловською та Іриною Наумчук.
Від початку і дотепер «Літклуб 1991» активно веде соціальні сторінки в інстаграмі та фейсбуці. Звідти про нас і дізнаються, а також через сарафанне радіо та згадки у ЗМІ. Першими учасниками, більшість з яких стали постійними, стали насамперед підписники книжкових блогів засновниць. Клуб збирається щомісяця і в онлайн-режимі постійно підтримує зв'язок з читачами, спільнота у нас дуже товариська, зі сформованим кістяком і водночас відкрита для нових людей. Останні, до речі, з'являються на кожній зустрічі, а потім приходять знову вже з друзями.
Існує хибна думка, ніби серед учасників книжкових клубів немає чоловіків. Так, дівчат переважна більшість, але чоловіки також активно долучаються. Загалом аудиторія читацьких спільнот — це не клуб «Для тих, кому за…». Наші учасники — покоління міленіалів, тобто сучасні молоді люди, які цінують мистецтво, хороше кіно, гарну музику і вартісну літературу. Серед наших відвідувачів і представники творчих професій, і так звані технарі, і молоді просунуті мами, і вчителі літератури.
— 16 лютого 2019 року ми вперше провели солідний івент із запрошеним автором, натовпом людей, підготованою дизайнерською презентацією, феєрично і камерно водночас. Тож цього лютого «Літклубу 1991» виповниться два роки.
Бажання створити постійний книжковий клуб з експертними зустрічами, а не лише спільними читаннями та обговореннями книг, виникло з банальної любові до книг. Ми з дизайнеркою-ілюстраторкою Юлією Лазаренко виношували цю ідею довгий час, допоки про таке ж своє бажання нам не розказали власники «Кав'ярні 1991». Вони запропонували своє приміщення для проведення заходів такого роду, за що і до сьогодні ми щиро їм вдячні.
Тож засновників клубу ціла когорта, а від листопада минулого року організаторська команда поповнилась іще двома ентузіастами — книголюбами Ольгою Чуловською та Іриною Наумчук.
Від початку і дотепер «Літклуб 1991» активно веде соціальні сторінки в інстаграмі та фейсбуці. Звідти про нас і дізнаються, а також через сарафанне радіо та згадки у ЗМІ. Першими учасниками, більшість з яких стали постійними, стали насамперед підписники книжкових блогів засновниць. Клуб збирається щомісяця і в онлайн-режимі постійно підтримує зв'язок з читачами, спільнота у нас дуже товариська, зі сформованим кістяком і водночас відкрита для нових людей. Останні, до речі, з'являються на кожній зустрічі, а потім приходять знову вже з друзями.
Існує хибна думка, ніби серед учасників книжкових клубів немає чоловіків. Так, дівчат переважна більшість, але чоловіки також активно долучаються. Загалом аудиторія читацьких спільнот — це не клуб «Для тих, кому за…». Наші учасники — покоління міленіалів, тобто сучасні молоді люди, які цінують мистецтво, хороше кіно, гарну музику і вартісну літературу. Серед наших відвідувачів і представники творчих професій, і так звані технарі, і молоді просунуті мами, і вчителі літератури.
Вже два роки «Літклуб 1991» незмінно проводить заходи у згаданій кавʼярні на Подолі. Зазвичай о 12:00 в одну з субот місяця. І це завжди безкоштовно. Незалежно від того, чи це літературний бранч із запрошеним гостем, автором, чи це обговорення заздалегідь запропонованої книги, чи це онлайн-зустріч в умовах повного локдауну. Єдине, що ми ввічливо просимо учасників, — робити в кавʼярні якесь мінімальне замовлення, проявляючи таким чином певну вдячність власникам.
На подіях клубу завжди присутній модератор, який заздалегідь готується до івенту, слідкує за ходом зустрічі, тримає аудиторію в тонусі, скеровує бесіду з гостем, регламентує спілкування між людьми. Анонсуючи подію, ми наполягаємо, аби на зустріч учасники приходили із прочитаним текстом, в іншому випадку вони мають бути готовими до усіх можливих спойлерів. Але книголюби зазвичай сумлінний народ, тож приходять і з підготованими списками питань, і з виділеними цитатами, і навіть з певними знаннями про автора. Хоча прочитати запропоновану книгу вже досить.
Вибором літератури для клубу займаються організатори. Читаємо сучасні художні твори з усіх куточків світу, надаємо перевагу книгам-переможницям конкурсів, обов'язково частину івентів присвячуємо сучасній українській літературі. Наприклад, тогоріч брали шалено популярні книжки «Я змішаю твою кров із вугіллям» та «Я знаю, вас цікавить пітьма», проводили обговорення з їхніми авторами і, як часто це буває, довго після зустрічей отримували найприємніші фідбеки на кшталт «На цьому заході я відкрив/відкрила для себе українську літературу по-новому».
Загалом явище читацьких клубів, подібних книжкових спільнот та платформ — добрий симптом для суспільства. Люди хочуть читати — і підвищують свій рівень культури та освіченості. Люди хочуть обговорювати прочитане — і отримують потужний психотерапевтичний ефект від знайомства та спілкування зі «своїми» людьми.
На подіях клубу завжди присутній модератор, який заздалегідь готується до івенту, слідкує за ходом зустрічі, тримає аудиторію в тонусі, скеровує бесіду з гостем, регламентує спілкування між людьми. Анонсуючи подію, ми наполягаємо, аби на зустріч учасники приходили із прочитаним текстом, в іншому випадку вони мають бути готовими до усіх можливих спойлерів. Але книголюби зазвичай сумлінний народ, тож приходять і з підготованими списками питань, і з виділеними цитатами, і навіть з певними знаннями про автора. Хоча прочитати запропоновану книгу вже досить.
Вибором літератури для клубу займаються організатори. Читаємо сучасні художні твори з усіх куточків світу, надаємо перевагу книгам-переможницям конкурсів, обов'язково частину івентів присвячуємо сучасній українській літературі. Наприклад, тогоріч брали шалено популярні книжки «Я змішаю твою кров із вугіллям» та «Я знаю, вас цікавить пітьма», проводили обговорення з їхніми авторами і, як часто це буває, довго після зустрічей отримували найприємніші фідбеки на кшталт «На цьому заході я відкрив/відкрила для себе українську літературу по-новому».
Загалом явище читацьких клубів, подібних книжкових спільнот та платформ — добрий симптом для суспільства. Люди хочуть читати — і підвищують свій рівень культури та освіченості. Люди хочуть обговорювати прочитане — і отримують потужний психотерапевтичний ефект від знайомства та спілкування зі «своїми» людьми.
Оксамитка Блажевська
Оксамитка Блажевська, письменниця, книжкова блогерка, засновниця і модераторка клубу:
— Літературний клуб Оксамитки зʼявився через те, що мені хотілося літературного хюґе — читати і обговорювати книжки при свічках, з чудовим настроєм і у колі книголюбів. Я прочитала книжку Мері Енн Шеффер і Енні Берровз «Клуб любителів книжок і пирогів з картопляного лушпиння», і одразу ж захотіла втілити в життя описаний там формат літклубу. Книжковий клуб там виник випадково і допоміг жителям острова Ґернсі пережити німецьку окупацію.
На День святого Миколая 2019 року я проводила різдвяні читання книжки Мії Марченко «Місто Тіней» у київській книгарні-кав'ярні Zakapelok. Слухала, як читає письменниця, і раптом зрозуміла, що давно у мене не було такого солодкого відчуття радості і затишку. Класно вслуховуватися у відтінки голосу і відкривати текст по-іншому, немов тебе загортають у теплий плед, коли тобі дуже-дуже це потрібно. Це як терапія голосом. Я написала у фейсбуці, що мрію про такі постійні затишні книжкові зустрічі, а директорка книгарні-кав'ярні Zakapelok Наталя Паромська відповіла, що давно мріє про літклуб у книгарні. Так і створився Літературний клуб Оксамитки у Zakapelky. Це дуже затишна місцинка на Подолі, засновники якої популяризують читання, підтримують ініціативи і збирають гроші для публікації книжок шрифтом Брайля разом з фондом родини Нечитайло.
Зазвичай на зустрічі літклубу офлайн приходить до 15 людей, і цей формат є дуже камерним і затишним. У літклубу є група на фейсбуці. У нас є і постійні учасники, і ті, які приходять нечасто, коли мають можливість.
У літклуб можна прийти непідготовленим, не прочитавши заздалегідь книжку. Дехто приходив на обговорення певної книжки, дехто — навіть замість походу до психотерапевта.
До карантину збиралися у книгарні-кав'ярні Zakapelok. Потім була тривала перерва у зустрічах, аж у червні ми відновили свої зустрічі у книгарні. Далі вирішили тимчасово збиратися онлайн, вже провели чотири такі зустрічі. Це дало можливість приєднатися до обговорень людям не з Києва, які давно мріяли потрапити на цей літклуб, а також запросити письменників, які живуть в інших містах і навіть за кордоном, наприклад, Олега Гавріша, Галину Петросаняк і Ярославу Терлецьку.
Збираємося раз на два-три тижні. Вхід на зустрічі вільний, адже я створила його як власне дозвілля. Мені бракувало читання і обговорення книжок у колі книголюбів у затишній і приємній атмосфері. Коли це проходить офлайн, то учасники можуть собі замовити чай-каву-какао-тістечка на барі книгарні-кав'ярні за бажанням.
— Літературний клуб Оксамитки зʼявився через те, що мені хотілося літературного хюґе — читати і обговорювати книжки при свічках, з чудовим настроєм і у колі книголюбів. Я прочитала книжку Мері Енн Шеффер і Енні Берровз «Клуб любителів книжок і пирогів з картопляного лушпиння», і одразу ж захотіла втілити в життя описаний там формат літклубу. Книжковий клуб там виник випадково і допоміг жителям острова Ґернсі пережити німецьку окупацію.
На День святого Миколая 2019 року я проводила різдвяні читання книжки Мії Марченко «Місто Тіней» у київській книгарні-кав'ярні Zakapelok. Слухала, як читає письменниця, і раптом зрозуміла, що давно у мене не було такого солодкого відчуття радості і затишку. Класно вслуховуватися у відтінки голосу і відкривати текст по-іншому, немов тебе загортають у теплий плед, коли тобі дуже-дуже це потрібно. Це як терапія голосом. Я написала у фейсбуці, що мрію про такі постійні затишні книжкові зустрічі, а директорка книгарні-кав'ярні Zakapelok Наталя Паромська відповіла, що давно мріє про літклуб у книгарні. Так і створився Літературний клуб Оксамитки у Zakapelky. Це дуже затишна місцинка на Подолі, засновники якої популяризують читання, підтримують ініціативи і збирають гроші для публікації книжок шрифтом Брайля разом з фондом родини Нечитайло.
Зазвичай на зустрічі літклубу офлайн приходить до 15 людей, і цей формат є дуже камерним і затишним. У літклубу є група на фейсбуці. У нас є і постійні учасники, і ті, які приходять нечасто, коли мають можливість.
У літклуб можна прийти непідготовленим, не прочитавши заздалегідь книжку. Дехто приходив на обговорення певної книжки, дехто — навіть замість походу до психотерапевта.
До карантину збиралися у книгарні-кав'ярні Zakapelok. Потім була тривала перерва у зустрічах, аж у червні ми відновили свої зустрічі у книгарні. Далі вирішили тимчасово збиратися онлайн, вже провели чотири такі зустрічі. Це дало можливість приєднатися до обговорень людям не з Києва, які давно мріяли потрапити на цей літклуб, а також запросити письменників, які живуть в інших містах і навіть за кордоном, наприклад, Олега Гавріша, Галину Петросаняк і Ярославу Терлецьку.
Збираємося раз на два-три тижні. Вхід на зустрічі вільний, адже я створила його як власне дозвілля. Мені бракувало читання і обговорення книжок у колі книголюбів у затишній і приємній атмосфері. Коли це проходить офлайн, то учасники можуть собі замовити чай-каву-какао-тістечка на барі книгарні-кав'ярні за бажанням.
На першій зустрічі ми обговорювали книжку «Клуб любителів книжок і пирогів з картопляного лушпиння». Цей формат дуже подобається учасникам — ми читаємо уривки і одразу ж обговорюємо враження, хто як сприйняв події, стиль, окремі слова у тексті.
На кожну зустріч обираємо певну художню книжку — новинку або щось з класики. Пропозиції можу вносити як я, так і всі учасники. Завдяки пропозиціям я нарешті прочитала книжку Фредріка Бакмана «Моя бабуся просить їй вибачити». Обовʼязковості у прочитанні книжок перед зустріччю немає, адже на самій зустрічі ми починаємо їх читати спочатку і обговорювати. Якщо хтось прочитав усю книжку, то може поділитися своїми враженнями і зачитати улюблені уривки. Хто не читав, після зустрічі може зацікавитися та прочитати. Саме в отакій популяризації читання, обговоренні книжок і зацікавленні ними я і бачу мету літклубу.
На початку кожної зустрічі ми знайомимося, називаємося і трохи розповідаємо про себе, навіть якщо знайомі давно. Буває, приходять нові гості, і це допомагає комунікувати.
Для зустрічей я неодмінно придумую якісь цікаві ігри за мотивами книжки, яку обговорюємо: писали одне одному листи, зашифрувавшись під псевдонімами («Клуб любителів книжок і пирогів з картопляного лушпиння»), намагалися здогадатися значення діалектних слів з книжки Софії Андрухович «Фелікс Австрія» без підглядання (варіанти були кумедні), медитували під шум моря («Сіль для моря, або Білий кит» Анастасії Нікуліної), малювали свої острови за мотивами «Літньої книжки» Туве Янссон тощо.
На зустрічі ходять і жінки, і чоловіки, хоча, звісно, жінок більше, і це здебільшого мами. Постійно ходить мій чоловік, який і підтримав створення літклубу, і завжди підкидає ідеї для зустрічей.
Вважаю, що читацьких клубів має бути значно більше. Формат літклубу Оксамитки — це відпочинок і задоволення, веселе і цікаве спілкування за напоями, можливість познайомитися з іншими книголюбами, провести час у хюґній атмосфері при свічках, почитати самим і послухати, як хтось читає.
На кожну зустріч обираємо певну художню книжку — новинку або щось з класики. Пропозиції можу вносити як я, так і всі учасники. Завдяки пропозиціям я нарешті прочитала книжку Фредріка Бакмана «Моя бабуся просить їй вибачити». Обовʼязковості у прочитанні книжок перед зустріччю немає, адже на самій зустрічі ми починаємо їх читати спочатку і обговорювати. Якщо хтось прочитав усю книжку, то може поділитися своїми враженнями і зачитати улюблені уривки. Хто не читав, після зустрічі може зацікавитися та прочитати. Саме в отакій популяризації читання, обговоренні книжок і зацікавленні ними я і бачу мету літклубу.
На початку кожної зустрічі ми знайомимося, називаємося і трохи розповідаємо про себе, навіть якщо знайомі давно. Буває, приходять нові гості, і це допомагає комунікувати.
Для зустрічей я неодмінно придумую якісь цікаві ігри за мотивами книжки, яку обговорюємо: писали одне одному листи, зашифрувавшись під псевдонімами («Клуб любителів книжок і пирогів з картопляного лушпиння»), намагалися здогадатися значення діалектних слів з книжки Софії Андрухович «Фелікс Австрія» без підглядання (варіанти були кумедні), медитували під шум моря («Сіль для моря, або Білий кит» Анастасії Нікуліної), малювали свої острови за мотивами «Літньої книжки» Туве Янссон тощо.
На зустрічі ходять і жінки, і чоловіки, хоча, звісно, жінок більше, і це здебільшого мами. Постійно ходить мій чоловік, який і підтримав створення літклубу, і завжди підкидає ідеї для зустрічей.
Вважаю, що читацьких клубів має бути значно більше. Формат літклубу Оксамитки — це відпочинок і задоволення, веселе і цікаве спілкування за напоями, можливість познайомитися з іншими книголюбами, провести час у хюґній атмосфері при свічках, почитати самим і послухати, як хтось читає.
Літературний клуб для своїх «Епізод»
Олена Краєва
Засновниця Олена Краєва:
— Клуб створено минулого літа. Спочатку збиралися лише мої знайомі та знайомі сестри. Згодом приєдналися інші учасники.
Коли людина вступає в клуб, надає список з п'яти книжок, які вона любить чи хотіла б прочитати. Серед цих книжок кожної зустрічі ми рандомно обираємо наступну для читання. Намагаємося зробити все атмосферно. Наприклад, у ресторані кримськотатарської кухні ми обговорювали книгу, яка говорила про переселення цього народу. Про «1000 та одну ніч» говорили у ресторані арабської кухні. До того ж за правилами не можемо говорити на приватні теми, тільки про книгу.
Сама я філолог за фахом, нас вчили не просто читати, а ще розуміти епоху, знати біографію автора, стиль його життя, фігури з оточення. Ми у клубі теж готуємся до обговорень прискіпливо. У нас є зошити чи журнали, вивчаємо історію створення книги, дивимося документальні фільми про ту епоху. Якщо є екранізація книги, ще й дивимося екранізацію. Тобто приходимо на зустрічі дуже підготованими.
— Клуб створено минулого літа. Спочатку збиралися лише мої знайомі та знайомі сестри. Згодом приєдналися інші учасники.
Коли людина вступає в клуб, надає список з п'яти книжок, які вона любить чи хотіла б прочитати. Серед цих книжок кожної зустрічі ми рандомно обираємо наступну для читання. Намагаємося зробити все атмосферно. Наприклад, у ресторані кримськотатарської кухні ми обговорювали книгу, яка говорила про переселення цього народу. Про «1000 та одну ніч» говорили у ресторані арабської кухні. До того ж за правилами не можемо говорити на приватні теми, тільки про книгу.
Сама я філолог за фахом, нас вчили не просто читати, а ще розуміти епоху, знати біографію автора, стиль його життя, фігури з оточення. Ми у клубі теж готуємся до обговорень прискіпливо. У нас є зошити чи журнали, вивчаємо історію створення книги, дивимося документальні фільми про ту епоху. Якщо є екранізація книги, ще й дивимося екранізацію. Тобто приходимо на зустрічі дуже підготованими.
Загалом я завжди читала багато, але з часом зрозуміла, що читаю тільки книжки того жанру, який мені подобається. Це погано, так ми консервуємося у своїх вподобаннях, перестаємо розвиватися. Клуб змінив цю ситуацію. За правилами клубу ти не можеш не читати обрану книгу. Тож я вже читала фантастику, містику, історичну драму, сучасну українську літературу. Нещодавно обговорювали «Твердиню» Макса Кідрука. Я написала дві сторінки про те, що мені не сподобалося у цій книзі. Проте кілька дівчат у клубі дуже поважають цього автора та цінують його творчість. Вони намагалися вплинути на мою думку.
І я подумала, що такі клуби вчать нас толерантності. Ми не маємо запевнити всіх у своїй правоті. Важливо почути іншу думку і бути дружнім та поважним до неї. А тепер от вперше за весь час обрали книгу з мого списку. Це «Театр» Моема. Як усі дочитають, зустрінемося у британському пабі, щоби пити пиво, їсти смажену картоплю, як зробила героїня, та говорити про «Театр».
І я подумала, що такі клуби вчать нас толерантності. Ми не маємо запевнити всіх у своїй правоті. Важливо почути іншу думку і бути дружнім та поважним до неї. А тепер от вперше за весь час обрали книгу з мого списку. Це «Театр» Моема. Як усі дочитають, зустрінемося у британському пабі, щоби пити пиво, їсти смажену картоплю, як зробила героїня, та говорити про «Театр».
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
По книжкових клубах ходила
Светлана Максимец