Від скарбів до банків: капітальна історія Києва
Як перші київські мільйонери створили банк, а в місті з'явилася вулиця Банкова? Чому в місто прийшли іноземні гроші та як банкіри впливали на державність? Вікенд розповідає, як розвивалася банківська справа в Києві.
Золото в землю
У 19 столітті в часи забудови Києва археологи і просто пестунчики долі не раз відшукували цінні скарби. Знайдене золото й срібло стало яскравим відображенням часів, коли чоловіки жили мало і гинули швидше, ніж старіли, а війна вважалася найшляхетнішою справою. Водночас на ремісників, торгівців і землеробів дивилися з презирством. Ті, кому вдавалося розбагатіти, ховали гроші в горщик, а його — в землю.

Давати гроші в борг наважувалися лише деякі багатії. У народі їх називали «лихварями» («лихва» — позичати або відсоток). Та за тих умов їхня діяльність не могла значно вплинути на економіку. Навіть найуспішніші лихварі не мали шансів для ще більшого примноження статків. Тож рано чи пізно їхні статки також перетворювалися на приховані скарби. В цьому плані Русь, а потім Україна мало чим відрізнялася від Європи.
Але з часом Західна Європа створила та зміцнила банківську систему, економічна діяльність там стала такою ж шляхетною справою, як і військова служба. Українські землі ще два століття відставали від європейських країн через постійні війни.

Підприємець із Марселя, який у 1784 році приїхав налагоджувати торгівлю, писав: «Карбовані гроші зовсім відсутні в Херсоні і Криму: тут бачиш лише мідну монету, а паперові гроші не перебувають в обігу через відсутність засобів дисконту». Тож навіть морські порти не стали міжнародними торговими центрами, а залишалися просто містами з гарними краєвидами, бо в них не діяли векселі — попередники сучасних комп'ютерних транзакцій.
Солодкі гроші
Лише в 19 столітті в Російській імперії з'явився перший Державний банк. Його контори попервах не грали важливої ролі. Умови для розвитку економіки зʼявилися лише після скасування кріпаччини, прокладання залізничних доріг і появи перших підприємців-мільйонерів.

Саме «цукрові» мільйонери Лазар і Лев Бродський та Давид Марголін увійшли до ради першого Київського приватного комерційного банку, заснованого в 1868 році. Цей банк видавав позики, що сприяли розвитку цукрового і зернового землеробства. Успіх Київського приватного комерційного банку привабив інші банки, вони теж почали відкривати свої контори. Так Київ з провінційного губернського міста перетворювався на торгово-промисловий економічний центр.
У 1872 році великі київські та полтавські землевласники — шталмейстер князь Михайло Кочубей, гофмейстер Петро Селецький, інші дворяни-землевласники — заснували Київський земельний банк. Заклад надавав довгострокові і короткострокові кредити під заставу землі і міської нерухомості. У 1886 році головна контора Київського земельного банку розмістилася на вулиці Інститутській, 7. Вулиця навпроти контори отримала назву Банкова.

Але залишки феодального ладу продовжували впливати на банківську систему і економіку країни в цілому. Міністерство фінансів обмежувало кількість комерційних банків, а саме вони надавали короткострокові кредити, необхідні для малих і середніх підприємців та землевласників.

Водночас Державний Дворянський земельний банк видавав довгострокові кредити винятково спадковим дворянам під заставу землі. Займи цього банку контролював безпосередньо міністр фінансів. Банк йшов назустріч дворянам і відтерміновував виплату відсотків за користування кредитом, а часом списував невиплати. Таке благородство зі сторони банку залишало землю в руках старих малоефективних власників. Та поступово державні дотації на утримання Дворянського банку довелося обмежити, і він припинив своє існування. Справи Дворянського банку перейшли до Державного селянського земельного банку.
Перші рейдери
Діяльність міністра фінансів часом доводила до трагедії. У 1871 році Олексій Алчевський став одним із засновників Харківського земельного банку і тридцять років керував його справами. Харківські капітали Алчевський використав для заснування Донецько-Юр'ївського металургійного товариства. Так в Україні виникла перша промислово-фінансова група, яка об'єднала банк, заводи, шахти і транспортні компанії.

Однак масштабна економічна криза поставила Алчевського в неприємне становище. Одночасно йому відмовили в державному замовленні, а міністр фінансів Вітте заборонив випуск облігацій під заставу майна. 7 травня 1901 року Алчевський загинув під колесами потягу в Петербурзі при загадкових обставинах. Бельгійський банкір Вандевіль звістку про його смерть зустрів словами: «Гігант, який жертвував усіма особистими інтересами заради справи, пав… Оплакуєш цього генія, цю велику людину. Його фінансово-промислова діяльність заслуговує пам'ятника».

Після трагедії міністр фінансів передав справи Алчевського Московському торговому дому братів Рябушинських, а також узгодив необхідний кредит. Нові власники фінансово-промислової групи стали одними з найбагатших людей імперії. Все це змушує думати, що Алчевський став жертвою тогочасного рейдерства.
А от кооперативний рух виявився успішним попри тривалу протидію подібним товариствам. Перший союз кредитних кооперативів заснували в Бердянську. Далі кредитні кооперативи почали виникати в інших українських містах. У 1905 році на основі кредитних кооперативів виник Союзбанк. У 1911-му його перевели в Київ і затвердили новий устав, що дозволяв банківські операції. Установа стала центром усіх українських товариств взаємного кредитування, проводила торгово-посередницькі операції, налагоджувала виробництво, розвивала українську кооперацію і підтримувати український рух.
Шпигуни й іноземці
Тим часом Російська імперія стала привабливою для банків Західної Європи. Найбільшими на українських землях були:
Російський для зовнішньої торгівлі банк (з німецьким капіталом),

Російський торгівельно-промисловий банк (з французьким, а потім і англійським капіталом),

Російсько-азіатський банк (з французьким капіталом).
Російський для зовнішньої торгівлі банк відігравав значну роль в експорті українського зерна, торгівлі цукром, розвитку київської промисловості. Банк не тільки примножував капітал, але й сприяв розвитку економіки.
Перша світова війна розбурхала шпигуноманію і відкрила великі можливості для інтриг. Приклад шпигуноманії — арешт у 1916 році Абрама Доброго, керівника відділення банку в Києві. Банкіра і цукропромисловця звинуватили у спекуляціях з метою створення продовольчої паніки і переказі грошей на користь ворожих держав. Але за Доброго заступилися Григорій Распутін і інші придворні можновладці. Та навіть за таких несприятливих умов напередодні революції Російський банк для зовнішніх операцій залишався одним з найбагатших і найактивніших акціонерних банків, а також планував поглинання інших банків.
Банкіри як державники
Революція 1917 року перетворила Київ на арену боротьби українських національних сил, комуністів, російських білогвардійців і випадкових авантюристів. У момент відродження української державності київським банкірам судилося стати активними державними діячами.

Засновник Союзбанку Христофор Барановський і юрисконсульт київського Союзбанку Федір Кричевський стали активними діячами Української Центральної Ради. Барановський навіть обіймав посаду генерального секретаря фінансів (по суті — міністр), був міністром фінансів УНРу.

На основі Союзбанку стараннями Барановського і Кричевського виник «Українбанк» (Український народний кооперативний банк). Його акціонерами могли бути тільки кооперативи і кооперативні союзи. Тож це банк з ідеологією, але без політиканства. Оскільки Центральна Рада України проголосила створення Українського державного банку і проведення земельної реформи, але зволікала і з тим, і з іншим, то роль Українбанку для підтримки аграрного сектору виявилась особливо значущою.
До творення української державності долучився і той самий Абрам Добрий. При Скоропадському він очолив фінансовий комітет. І саме при Скоропадському, який орієнтувався на великих землевласників, почав діяти Український державний банк. Кредитна політика банку допомогла аграрному сектору в умовах революції. Найвідомішим управлінцем банку був Віктор Ігнатович. До речі, у нього мешкав Іван Франко під час візиту до Києва у 1909-му, бо Ігнатович був одружений на сестрі письменника.

Перемога більшовиків призвела до націоналізації всіх банків. Наслідком цього стала поява нових скарбів, адже кияни відмовлялися здавати золоті царські червонці радянській владі та ховали їх.
Банківський вклад зробив
Олександр Вітолін
Made on
Tilda