Літературні конкурси та як до них підступитися
Дивишся на друзів і здається, що кожен другий вже написав та видав свою книжку. А інші як раз збираються це зробити. Невже це так просто? І так, і ні. Письменниця Наталія Довгопол поділилася власним досвідом участі у літературних конкурсах: як збільшити свої шанси на перемогу, чи варто подаватися на усі поспіль, як реагувати, якщо нічого не виходить, та чому це трошки схоже на рулетку.
Наталія ДОВГОПОЛ
Пишете в шухляду? Тека під назвою «Мої невидані твори» збільшується щомісяця? Чи навпаки — не знаєте як себе організувати і таки сісти записати той текст, що вже кілька років вистукує в голові?

Тоді спробую змотивувати вас подати роботу на літературний конкурс.

Вже пробували, але не вийшло? Та якби я рахувала всі свої відмови, вони були б заввишки з теку з невиданими творами.
Коли вдягаєш рожеві окуляри. Та коли з ними прощаєшся
Ще в дитинстві я знала, що можу писати. І ще в дитинстві я розуміла, що письменницею стати нереально, бо всі письменники мертві. Тому сприяла велика бібліотека класичних творів і раціональне бачення світу: школа, університет, робота, сім'я і жодних тобі хобі та захоплень у дорослому світі (окрім, хіба, кількох соток городу).

Аж раптом — диво! — моя повість отримує спецвідзнаку на учнівському конкурсі «Прес-весна — 2003». А за рік починається Помаранчева революція, і я відчуваю себе в країні відкритих можливостей: за запитом «літературні конкурси» гугл видає непогану підбірку. Надсилаю нову повість в літературний альманах «Дніпро» і знову отримую відзнаку — цього разу з публікацією в двох номерах журналу й гонораром в 1000 гривень.

Для студентки це неабияке досягнення. Пам'ятаю, мій текст розташували десь між Максом Кідруком і Лесею Українкою. Офіційна угода, робота зі справжнім редактором, і ось я вже окрилена — ходжу на пари, бігаю на десяток студентських підробітків, граю в театрі, волонтерю та ночами працюю над новим романом.

Але ніхто вже нічого не бере; мій максимум — короткі списки в конкурсах від «Грані-Т» та «КМ-Букс». Більшість видавництв на листи з рукописами не відповідають, на культуру бюджетних коштів виділяється все менше, гугл видає все скупіші можливості для публікації. Мрія про письменництво зникає разом із рожевими окулярами. Мотивації писати нуль. Допомагає хіба підтримка друзів, які читають мої твори й час від часу збираються на симпозіуми з обговорення.

А потім стається переїзд до Греції.
Новорічна резолюція
Коли перемахує за тридцять, тіло помалу міняється, а юнацького запалу й наполеонівських планів меншає, то думаєш, чого ж досягла в своєму житті за ці три декади. А в мене любовна еміграція — я переїхала до чоловіка в Афіни, залишивши весь звичний світ позаду, розчарувалася в командній роботі, перебувала в байдужому стані, близькому до депресивного, і вирішила, що мене врятує література.
Я стану письменницею, сказала собі під Новий рік я. Цього року неодмінно стану.

Новорічна резолюція не здійснилася. Письменницею я стала за півтора року. Принаймні, стільки часу мені знадобилося, щоб отримати офіційне визнання, аби більше не соромитися, тихенько кажучи при зустрічі «ну, я шось там пишу»...

Я отримала другу премію в конкурсі «Коронація слова — 2019» в номінації «Романи».

...І раптом за рукописом «Шпигунок з притулку "Артеміда"» вишикувалася черга з трьох видавців. Раптом до мене почали підходити члени журі й вітати зі словами «а ми за вас голосували»; письменники додавали мене в фейсбуці, редактори писали імейли, а критики статті. Та найкумедніше, що я подала на конкурс чотири твори, і надії покладала зовсім на інший роман.

Але давайте по черзі — була це магія чи півтора року роботи нон-стоп?
Уважно читайте правила
Письменники — люди творчі, а творчим людям важко себе організувати. До цього додається принцип «я митець, я так бачу!», чи зітхання «що поробиш, креативна людина». Для мене ці фрази звучать як відмазки, виправдання, чому хтось не встиг до дедлайну, не зміг скоротити оповідання на пару тисяч знаків чи неуважно заповнив заявку.

Є конкурс з певними положеннями — спершу ретельно ознайомлюємося, а вже потім подаємо. Конкурс проводиться під егідою видавництва, що зацікавлене в молодіжному фентезі? Не надсилайте давно написаний трилер для 18+. Можливо, це ваш шанс спробувати себе в новому жанрі! Часом потрібно уступати творчим поривам, згадати, що ваше чисте й незамулене мистецтво все одно доведеться якось продавати, а видавець, що спеціалізується на документалістиці, не зможе працювати з горором чи янг-едалтом.

А ще зазвичай забороняється подавати одну роботу на два конкурси одночасно, про що вказується в правилах. Часто роботи подаються анонімно, під псевдонімом, тому не бажано світити уривками текстів (і не дай боже повним текстом) в інтернеті. Бути дискваліфікованим (особливо на фінальному етапі) соромно й неприємно. А літтусівка не така вже й велика, репутація випередить швидше, ніж здавалося б.
Шукати й знаходити
Здебільшого конкурси я моніторила на Litcenter, де зібрана їх чимала кількість і подана в зручній форма з дедлайнами та умовами. Непогано час від часу моніторити гугл та відповідні групи в фейсбуці. Так, це великий шматок роботи, і далеко не творчої.
Ще навесні я почала писати свій великий роман на «Коронацію слова» (той, що нині вийшов під назвою «Прокляте небо»). Закінчити його планувала до осені й тоді взятися за конкурси оповідань. Мала проза мене ніколи не приваблювала, але я вирішила спробувати. До всього — поцілити двох зайців, написати роботу на конкурс «Кримський інжир» та на конкурс історичного оповідання «ProМинуле», тобто поєднати кримську тематику з темою української еліти кінця ХІХ сторіччя. Думала так — якщо не пройду на перший конкурс, то подам оповідання на другий.

Так і сталося, на перший конкурс моя «Шовковиця» не пройшла. Перечитала я її знову — мені не сподобалося. Слабке оповідання, подумала я, правильно вони зробили, що відкинули його. Ходила, жаліла себе й вирішила, що на другий конкурс не надсилатиму. А тоді в ніч перед дедлайном взяла й надіслала. І отримала другу премію, грошову відзнаку та цікаву пропозицію від видавця. Мораль: будьте самокритичні, але знайте міру. Перфекціонізм частіше утримує від відважного кроку, ніж допомагає його зробити. А без першого кроку не буде поразок, але й не буде перемог. Журі судитиме не вас, а вашу роботу. Це різне.

Та найцікавіше сталося потім. Ідея роману «Шпигунки з притулку "Артеміда"» прийшла до мене 1 листопада. Дедлайн «Коронації слова» був 1 грудня. І я піддалася на авантюру — вирішила написати роман за місяць.

Як фрілансер, я мала об'ємне замовлення, але свідомо відклала його до грудня. Відклала все. Майже не виходила з дому, прокидалася з думкою про наступний розділ і не лягала спати, доки його не закінчу. Встигла за кілька днів до дедлайну, ще й відредагувала.

Чекала пів року, затамувавши подих. Коли дізналася про дату проведення церемонії нагородження, взяла квиток Афіни-Київ. Жодної надії організатори мені не давали, я просто вирішила мати квиток про всяк випадок — бо дуже вже хотіла. Коли організатори (за два тижні до церемонії) прислали листа з запрошенням, я сповзла на підлогу й розплакалася від щастя. Про те, що я стала лауреаткою й саме за цей твір, дізналася вже в Києві на самій церемонії нагородження.
Навіть якщо...
Навіть якщо ви пролітаєте в черговому конкурсі…

  • ви написали твір, отже, зробили ще кілька вправ з письменницької майстерності, а тепер маєте готову роботу, яку можна ще комусь показати;
  • ви вклалися в дедлайн, а це неабияка прокачка організаторських здібностей;
  • вас помітили організатори, а інші учасники навіть додали в друзі в фейсбуці — слідкувати за діяльністю колег по перу дуже цікаво й мотивуюче.

Якщо ви потрапили в короткий список конкурсу, то…

  • вас можуть запросити до участі в збірці;
  • вас можуть запросити до участі в презентації, зробити про вас допис, додатися до вас у друзі (о, цей нетворкінг!);
  • ви можете вказувати це в своєму творчому портфоліо.

Якщо ви посіли одне з перших місць, то ваші шанси бути виданими зростають. А ще це репутація, знайомства, стос книжок від видавництва чи грошова премія.
Іншими словами, участь у конкурсі — це завжди виклик. Це робота над собою — чи зможу я написати роман на 55 тисяч слів? Чи вмію писати дитячі книжки? Чи вийде познайомитися з редактором під час презентації?

Великі конкурси очолює професійне журі. Це можуть бути видавці й критики, визнані письменники чи студенти профільних спеціальностей. Але є конкурси, де колеги по перу, здебільшого початківці, оцінюють одне одного. Наприклад, конкурси від літературного проєкту «Зоряна фортеця», де автори публікують, обговорюють твори й ставлять оцінки — це гарна практика творчого письма та гуртування творчих людей. До того ж після конкурсу проводяться майстер-класи із фахівцями зі сфери літератури, тож можна отримати відгук щодо найцікавіших конкурсних роботів та поради, як ці роботи покращити.

У кулуарах письменників-дебютантів часто фігурують конкурси: хто кого мотивував, кому надіслали відмову, і хто переміг у наступному конкурсі. Часом дивовижні речі кояться, рукопис не помічають в одній літературній тусівці, але він вистрелює в іншій.

Ми всі прагнемо до об'єктивності, але журі теж люди — зі своїми вподобаннями та настроями. Конкурси — це трошечки рулетка. Тож нікому не завадить дрібка успіху як бонус до таланту!
Сподобалася стаття? Подякуй редакції!
Made on
Tilda