Пройти крізь труби.
Що подивитися в Музеї каналізації
Що подивитися в Музеї каналізації
Які труби використовують за квашення огірків та як правильно послуговуватися унітазом? Що за лампа врятувала тисячі життів та як дігери допомагають комунальникам? Вікенд побував у Музеї каналізації, де екскурсовод Михайло Василик розповів, які труби лежать під землею та як кияни можуть допомогти столичній каналізації.
Михайло ВАСИЛИК
— Музей належить ПрАТ «АК «Київводоканал», відкрився у грудні 1990 року у приміщенні справжньої насосної станції, що у 50-х роках перекачувала дарницькі стоки. Коли вона відслужила своє, її вивели з експлуатації. Експонати збирали власними силами працівники Київводоканалу — фрагменти труб, кришки люків, засувки, обладнання та спорядження для ремонту каналізаційних колекторів.
Основна колекції — різноманітні труби, бо вони є головною складовою водоканалізаційної мережі міста. Труби бувають сталеві, чавунні, керамічні, азбестоцементні, пластмасові, цегляні, залізобетонні. Чавунні слабо піддаються корозії, але крихкі — якщо поряд бʼють сваї, щоб поставити будинок, вони кришаться. А без цього можуть експлуатуватися роками та десятиріччями. Сталеві не бояться фізичного впливу, але сильно піддаються корозії. Товщина стінки приблизно 7 міліметрів, а є місця в Києві, де корозія йде зі швидкістю міліметр на рік. Тому через пару років така труба буде в аварійному стані. Кераміка не боїться нічого, може лежати в землі хоч тисячу років, але дуже крихка: вдариш — і не відремонтуєш. Такі труби свого часу любили красти мешканці міста, бо господарки роблять з них бочки для закваски огірків. Азбестоцементні труби зараз не використовуються, бо азбест визнали шкідливим для здоровʼя.
Основна колекції — різноманітні труби, бо вони є головною складовою водоканалізаційної мережі міста. Труби бувають сталеві, чавунні, керамічні, азбестоцементні, пластмасові, цегляні, залізобетонні. Чавунні слабо піддаються корозії, але крихкі — якщо поряд бʼють сваї, щоб поставити будинок, вони кришаться. А без цього можуть експлуатуватися роками та десятиріччями. Сталеві не бояться фізичного впливу, але сильно піддаються корозії. Товщина стінки приблизно 7 міліметрів, а є місця в Києві, де корозія йде зі швидкістю міліметр на рік. Тому через пару років така труба буде в аварійному стані. Кераміка не боїться нічого, може лежати в землі хоч тисячу років, але дуже крихка: вдариш — і не відремонтуєш. Такі труби свого часу любили красти мешканці міста, бо господарки роблять з них бочки для закваски огірків. Азбестоцементні труби зараз не використовуються, бо азбест визнали шкідливим для здоровʼя.
Є в колекції й стародавні деревʼяні труби, які знайшли на Подолі під час аварійних робіт на водогоні. На початку 20 століття промисловість особливо не балувала потрібними виробами, тому просто брали тверді породи дерева, висвердлювали діру, стики замотували спеціальним бинтом.
Зараз у мережах під Києвом можна зустріти майже всі ці види труб. Вони закладені на глибині від 180 сантиметрів (мінімальна глибина непромерзання взимку) до 92 метрів.
Зараз у мережах під Києвом можна зустріти майже всі ці види труб. Вони закладені на глибині від 180 сантиметрів (мінімальна глибина непромерзання взимку) до 92 метрів.
Є й збільшений макет дуже важливого інструменту працівника «Київводоканалу» — це лампа ЛБВК. До винаходу сучасних газоаналізаторів за їх допомогою перед початком робіт перевіряли наявність у каналізаційних колодязях метану та вуглекислого газу. Небезпечну концентрацію газів визначали за спалахуванням лампи. У разі необхідності роботи призупиняли доки з колодязя усунуть отруйні гази. Така лампа врятувала життя тисячам працівників водоканалу.
Цікавий експонат — макет першої водонасосної станції «Введенська». Вона на Подолі, вже виведена з експлуатації, але як історичний обʼєкт ще існує.
У Месопотамії, 2600 років до нашої ери, вже був унітаз для цариці, яка могла на ньому посидіти, помізкувати про свою царську долю. У давньому Римі були великі центральні мармурові туалети, раби нагрівали їх, а поважні люди сиділи та вирішували свої справи, обмінювалися новинами. А в середньовічній Європі нечистоти текли вулицями. Була навіть спеціальна професія чергового по місту, який попереджав про виливання з вікон вмісту нічних горщиків.
У Німеччині в 12 столітті король мав військо, яке носило металеві обладунки. Відхожі місця тоді мали дощаті підлоги, тож одного разу, коли багато лицарів у разом пішли до вбиральні, вони просто проломили підлогу та впали вниз, дехто навіть загинув.
У Києві так звані золотарі на візочках за домовленістю з господарями вивозили відходи. Але у 18 сторіччі, коли трапилася чергова епідемія холери і майже половина населення міста загинула, стали розуміти, що потрібно терміново будувати безпечну систему водопостачання і водовідведення. Тож у 1872 році у Києві збудували перший водопровід, а у 1894 році було підключено першу систему централізованого каналізування. І от уже через два роки ми будемо святкувати 150-річний ювілей централізованого водопостачання міста Києва.
У Києві так звані золотарі на візочках за домовленістю з господарями вивозили відходи. Але у 18 сторіччі, коли трапилася чергова епідемія холери і майже половина населення міста загинула, стали розуміти, що потрібно терміново будувати безпечну систему водопостачання і водовідведення. Тож у 1872 році у Києві збудували перший водопровід, а у 1894 році було підключено першу систему централізованого каналізування. І от уже через два роки ми будемо святкувати 150-річний ювілей централізованого водопостачання міста Києва.
У нас були відвідувачі і восьми місяців, і 96 років. Батьки приводять дітей, приходять школярі, студенти, представники різних організацій. Дітям найбільше подобаються каски та протигази — надягають їх, роблять селфі. Одного разу батьки попросили, щоб їхній син тут святкував пʼятиріччя, хлопчик дуже любив труби. Поки він був тут, постійно ходив з трубою в руці, а потім намалював систему каналізації у книзі відгуків. Нещодавно на екскурсію приходили відвідувачі з вадами зору. Для них важливо, щоб музей був їм доступним для сприйняття, щоб екскурсовод був готовий розповідати і показувати експозицію з урахуванням особливих потреб гостей — щоб вони зрозуміли де знаходяться, що тут є і як з тим обходитись. У нас майже все можна взяти, порухати, збагнути, як воно працює. Бували й іноземці: німці, голландці. За рік у нас в середньому 1,5 — 2 тисячі відвідувачів.
Забруднення — велика проблема для каналізації. Коли у всьому світі проєктувалася система каналізування, була одна задача — кудись подіти відходи від фізичної діяльності людини, а не дівати кудись цемент, штукатурку, подрібнені відходи тощо. Щодня «Київводоканал» ліквідує 20-40 аварій на каналізайційних мережах міста через затори, які утворюються з того, що люди скидають в унітаз — це і підгузки, засоби гігієни, рештки мертвої птиці, ганчір'я. Он у куточку лежить сірий камінець. Його привезла бригада з експлуатації, на одній з вулиць не проходило каналізування, і вони мусили відключити від води кілька будинків. Стали копати, розібрали трубу і знайшли оце — видно, у будівельників залишився бетонний розчин, який злили в люк. Він в одному місці зібрався і затверднув, трубу закупорило. Кілька діб бідні мешканці були без води і каналізації.
Як пересічний киянин може допомогти зберегти міську каналізацію:
Не засмічувати її, не кидати туди засоби особистої гігієни, побутові та будівельні відходи. Він призначений для певних цілей. Якщо унітаз стає відром для сміття, це дуже шкодить каналізації. Викидати можна лише туалетний папір.
Не красти люки з колодязів. Якщо побачите відкритий люк, зателефонуйте у «Київводоканал» за телефоном 15-81, бо це це смертельна небезпека для мешканців.
Не зливати до каналізаційних люків електроліт, мазут та інші подібні речовини. Є спеціалізовані організації, які знають, що робити з тими відходами і утилізують їх належним чином без шкоди для довкілля і міської каналізації.
(на фото затверділий бетонний розчин, який злили в люк)
(на фото затверділий бетонний розчин, який злили в люк)
Не робити самовільні врізки у наші труби. Ми постійно з цим воюємо. Наприклад, відкривається ресторанчик, власники якого хочуть мати мінімум затрат і максимум прибутку. Треба гроші, щоб спроєктувати, зробити каналізацію для закладу, платити за використання. Тому проводять трубу від ресторану, тихенько врізаються в нашу систему і скидають туди увесь бруд, жир і відходи, які шкодять мережам каналізацї та довкіллю. Коли у Києві було модне і розвинуте дігерство, дігери багато нам допомагали, бо лазили під землю, знаходили такі штуки.
Зараз «Київводоканал» проводить у школах еко-уроки на тему «Стоп фосфати», цю тему піднімають і під час екскурсій у музеї. Зараз увесь світ кинувся забороняти мийні засоби на їх основі, бо фосфати стають причиною багатьох хвороб: алергії, пошкодження легень, нирок. Щоб вимити з тканини фосфати, треба прополоскати її щонайменше 10 разів. А вони накопичуються і шкодять здоровʼю. Біда, коли фосфати потрапляють у водоймища: вони стають поживним середовищем для синьо-зелених водоростей, які швидко поглинають кисень, що призводить до гибелі риби. Це шкодить не тільки річковій фауні, але й людині, тому що очистити таку воду для подальшого споживання дуже складно.
Київська каналізація у цифрах:
4200 км
труб водопровідних мереж
2700 км
труб каналізації
700 млн літрів
чистої води подається щодня до осель та підприємств
Адреса: Харківське шосе, 50а.
Графік роботи: пн — пт з 8.00 до 17.00.
Вартість: безкоштовно, але за попередньою реєстрацією за телефоном (067) 658-2901.
Графік роботи: пн — пт з 8.00 до 17.00.
Вартість: безкоштовно, але за попередньою реєстрацією за телефоном (067) 658-2901.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
У музеї були
Марина Курильчук
Ольга Сошенко