Місія спасіння: як працюють волонтери Червоного Хреста у Києві
Вони чергують біля Лаври та гуртожитків, закритих на карантин через спалах коронавірусу. Розвозять гарячі обіди та пакують продуктові набори. Проводять тренінги для медиків та виїжджають до рятувальників у Чорнобильську зону. Надають першу допомогу на маршах, мітингах та марафонах. Вікенд розпитав волонтерів Загону швидкого реагування Національного комітету Товариства Червоного Хреста України про їхню непросту роботу.
Загони швидкого реагування — особливий підрозділ Червоного Хреста. Нам ці хлопці та дівчата знайомі з часів Майдану: 1 грудня 2013 року вони вийшли на Банкову під час протистояння мітингувальників і силовиків. Протягом всього Майдану понад 50 волонтерів надавали допомогу всім учасникам конфлікту відповідно до принципів Червоного Хреста та норм гуманітарного права.
Валентина Черкай
Валентина Черкай :

— Найважливіше для волонтера Червоного Хреста — дотримуватись семи принципів організації:

  • гуманність;
  • неупередженість;
  • нейтральність;
  • незалежність;
  • добровільність;
  • єдність;
  • універсальність.

Ми допомагаємо абсолютно різним людям з різними поглядами, тож маємо бути незаангажованими та нейтральними. Це важлива умова для майбутніх волонтерів. Інших вимог у нас немає — ні до фізичного стану, ні до статі чи віку. Працюють всі — від студента-першокурсника до найстаршого волонтера, якому 63 роки. Компанія досить різношерста, проте спілкуємося усі на рівних. Людина з інвалідністю спокійно може волонтерити: у нас є багато різної роботи, зокрема й дистанційної. Наприклад, зводити бази даних, вести віддалені комунікації з партнерами та людьми, яким надаємо допомогу.
Більшість людей приходять у Червоний Хрест через друзів, знайомих. У нас є робота різних напрямів, починаючи з психологічної та соціальної підтримки та закінчуючи загонами швидкого реагування. У київському загоні швидкого реагування десь сімдесят людей постійного складу. А якщо зібрати всіх-всіх, то навіть і більше сотні.

Я — волонтерка у національному загоні та координаторка новобранців. Працюю вже більш як два роки. Новачків скеровують до мене, вони проходять базові навчання, тренінги та включаються у роботу.

Зазвичай спілкуюся з ними, розпитую про погляди, навички, чим хочуть займатися. Один з базових напрямків загонів — це надання першої допомоги, тож усі новачки навчаються цього на тренінгах. Тоді виходять на чергування з більш досвідченими волонтерами, набираються досвіду. Коли людина вже достатньо впевнено себе почуває, командир та заступник командиру загону, старші працівники бачать, що вона повністю включилася в роботу, має необхідні знання, її переводять в основний склад. Кожен волонтер визначає для себе сам, скільки часу готовий приділити роботі: хтось виділяє годину на тиждень, а хтось готовий працювати кілька днів поспіль.

Коли волонтер офіційно стає частиною загону, він підписує договір про провадження волонтерської діяльності, кодекс поведінки, отримує посвідчення.. Цей документ має термін дії один рік. Доволі часто посвідчення допомагає у спілкуванні з поліцією та іншими структурами.

У нас завжди вистачає роботи: реагуємо на будь-які масштабні події та надзвичайні ситуації, де може придатися наша допомога. Чергуємо на масових та політичних заходах, фестивалях, марафонах. Багато всього було за ці два роки, але, мабуть, найбільш запам'яталося, коли в Ічні вибухали склади з боєприпасами. Ми швидко зреагували на ситуацію і знаходилися серед тих небагатьох служб, які взагалі допускалися у 20-кілометрову зону. Провели там дві напружені доби.
У нинішній епідемічній ситуації розвозимо гарячі обіди від соцслужби для соціально вразливих верств населення. Чергували на блокпостах на в'їздах у місто, вимірювали температуру. У Києві кілька гуртожитків, де люди знаходяться на карантині. Там теж чергуємо. Поки у міста не вистачало епідеміологів для чергувань на КП біля входу у Лавру, цю функцію виконували ми. Вимірювали температуру, надавали допомогу за необхідності. Працювали цілодобово у дві зміни.

Я є інструктором, який пройшов підготовку у Центрі громадського здоров'я. Зараз проводимо тренінги для медперсоналу по засобах індивідуального захисту. Витрачаю на цю роботу чотири-п'ять годин на тиждень.

Червоний Хрест — це цілий міжнародний рух, у якому діє правило взаємодопомоги. Наприклад, Німецький Червоний Хрест має ресурси та допомагає українському національному товариству. Звичайні громадяни роблять благодійні внески на наші рахунки. Все використання коштів документально підтверджене, кошти використовуються за цільовим призначенням. Допомагає нам і бізнес. Наприклад, мережа KLO виділяє талони на пальне. Зараз, коли щодня розвозимо по місту близько трьохсот гарячих обідів, це особливо актуально.

У принципах нашої роботи прописано, що Червоний Хрест допомагає державі у гуманітарних цілях. Нас знають поліція, рятівники, медики, державні структури, кличуть нас у разі потреби. У ситуації з COVID-19 до нас звертається КМДА, тож виходимо на чергування з температурним скринінгом. Зараз маємо тісну співпрацю з Центром громадського здоров'я при МОЗ.

Звісно, кожен приходить у волонтерство зі своєю мотивацією. Мені ця робота дає можливість спілкуватися з різноманітними цікавими людьми. Як майбутній медик я можу використовувати свої знання та навички у першій допомозі на практиці. Лікувати не маємо права, проте у нас є протоколи першої допомоги, за якими діємо. Взагалі приємно відчувати, що я виконую важливу для свого міста місію.
Андрій Дарменко
Андрій Дарменко

— Я — студент медичного університету. Три роки тому вперше побачив, як працюють волонтери Червоного Хреста на вулицях. Стало цікаво, зайшов на сайт організації, зв'язався з командиром. Так потрапив в організацію.

Робота у загоні швидкого реагування цікава, бо певним чином пов'язана з моєю майбутньою професією. У Києві ми працюємо при масових заворушеннях, на концертах, фестивалях, спортивних подіях. Ніяких особливих вимог до майбутніх волонтерів немає, але у нашому випадку потрібно не боятися вулиці, натовпу.

Зараз, у зв'язку з напруженою ситуацію через коронавірус, чергуємо по 12 годин, звісно, це нелегко витримувати, проте справляємося. Треба бути внутрішньо готовим до різного, наприклад, контактувати із хворими на коронавірус. Звісно, ми повністю забезпечені усім необхідним для захисту. Якщо існує будь-який ризик для волонтерів, їхнього здоров'я або безпеки, то вони не виходять на чергування.
Мінімальна команда, яка виходить на будь-яке чергування, — це двійка, тобто дві особи. По одному ніколи не працюємо. Максимальна кількість волонтерів залежить від самого заходу. Наприклад, на масові київські марафони виходить більш як 50 членів команди. На концертах кількість волонтерів більшою мірою визначає локація, де відбувається дія. Як правило, до нас заздалегідь звертаються організатори таких подій.

Маємо підписані меморандуми про допомогу з деякими державними структурами. З іншими комунікуємо завдяки особистим зв'язкам та знайомствам. Загалом усі основні київські служби знають про загін швидкого реагування Червоного Хреста, тож за потреби офіційно звертаються до нас.Поліція добре знає нас, у складних ситуаціях відкривають нам кордони, щоб ми змогли оперативно надати допомогу пораненим поліцейським та учасникам вуличних сутичок.

Не можна визначити, скільки часу займає ця діяльність. Бувають місяці взагалі без чергувань, коли приділяєш час лише заняттям, тренінгам з підвищення кваліфікації. А бувають періоди, коли майже кожного дня виходиш чергувати.

Не можу назвати одну конкретну причину, через яку я став волонтером. Тут всього потрошку: випробувати себе у екстремальних умовах, набути певного досвіду як майбутній медик, спілкуватися з різними людьми, дізнаватися щось нове.
Леся Філімонюк
Леся Філімонюк

— Мої друзі були волонтерами Червоного Хреста, розповіли про організацію, я захотіла підтримати цей рух. Загалом у волонтерстві я з 1998 року, тоді це була соціальна служба, потім була певна перерва. Рік тому я вирішила повернутися і стала волонтеркою Товариства Червоного Хреста України. Серед різних напрямків роботи обрала загони швидкого реагування, бо це найбільш прийшлося до душі. Бойове хрещення проходила на Водохреща — чергувала на Оболонській набережній біля собору. Там поранилася одна бабуся, довелося надавати першу допомогу.

На жаль, у нас ще небагато людей знають про Червоний Хрест: часто нас плутають з медиками, лікарями швидкої допомоги. Ми тісно співпрацюємо з державними структурами, тими самими силовиками. Ніколи не було жодних конфліктів, навпаки, нам завжди раді, за необхідності надають інформацію, будь-яку допомогу.
Зараз доставляємо обіди людям похилого віку, тим, хто не може обслуговувати себе самостійно. Співпрацюємо з Подільською організацією Червоного Хреста та територіальними центрами. Доправляємо та переадресовуємо допомогу лікарям у тих медзакладах, які займаються COVID-19. Під час великодніх свят чергували біля Лаври.

Ми пройшли певні інструктажі, тренінги. Тепер вже наші волонтери проводять тренінги з використання засобів індивідуального захисту — нагадуємо медперсоналу правила надягання костюмів, халатів. До карантину я могла виділити для волонтерства тільки вихідні. Зараз маю можливість майже кожного дня виходити на чергування.
Олена Паншина
Олена Паншина

— Я дізналася про можливість волонтерства завдяки курсам Червоного Хреста з першої допомоги. Працювала на досить специфічній роботі, де кожному потрібно було мати ці знання та навички. Тож компанія організувала для співробітників курси, які вели волонтери Червоного Хреста, а наприкінці курсу милий хлопчик, а у кінці курсу милий хлопчик Федір розповів про таку можливість. Мене це зачепило, вирішила, що зможу допомагати іншим, нести у світ добро. Тож взимку 2018 року зареєструвалася, пройшла вступний курс, вступила до лав Загону швидкого реагування. З того часу мене і затягло.

У нашій роботі є різні напрямки, кожен по-своєму складний та специфічний. Я обрала роботу у Загоні, бо сама по собі дуже енергійна та емоційна. Тут я маю можливість брати участь у масових заходах, допомагати людям безпосередньо у натовпі, на вулиці.
Волонтер вважається активним, коли приділяє в середньому десять годин на місяць своїй роботі — виходить на чергування, бере участь у внутрішніх заходах Загону. У нас є волонтери резерву: у людини є всі необхідні документи, але вона не може постійно виходити на чергування, але готова прибути на місце у випадку надзвичайної ситуації.

Червоний Хрест досить давно працює в Україні. Державні установи знають про нас, поважають та тісно взаємодіють з нами. Нещодавно відбувалися пожежі у Житомирській та Київській областях, у Чорнобильській зоні. Волонтери виїжджали на місця, доставляли гуманітарну допомогу пожежним — воду, польові респіратори.

У травні минулого року ми працювали на великому концерті «Океану Ельзи», який проходив на ВДНГ та називався «360». Локація на відкритому просторі прийняла понад 40 тисяч глядачів. Протягом концерту натовп ставав все густішим. Ми встановили чотири намети у різних точках та дуже круто комунікували між собою, робили зміни між цими точками.

Ніколи не забуваються мітинги під Верховною Радою, Офісом Президента: настрій натовпу тривожить, ти внутрішньо мобілізуєшся та з хвилюванням очікуєш: а якщо комусь стане погано? Коли буде потрібна моя допомога, як я буду діяти? Куди відходити? На яку адресу викликати швидку та як провести її до того місця, де знаходитиметься постраждала людина? Прораховуєш свої наступні кроки навіть тоді, коли все начебто спокійно.
Не всі наші громадяни знають про Червоний Хрест, але ті, хто хоч раз стискалися та бачили нашу роботу в дії, поважають нас. Це чітко видно на масових заходах, коли з нами вітаються організатори мітингів, активісти, поліцейські, журналісти. Люди знають, що ми надамо допомогу, коли вони її потребуватимуть.

Один з наших принципів — це нейтральність. Для мене особисто це не є складним. Можливо, комусь з іншим волонтерів це складно і доводиться йти на певні компроміси із собою. Але кожен волонтер робить для себе вибір: «Я буду нейтральним, коли надягаю цю емблему Червоного Хреста».

Зараз наші волонтери активно залучені у реагуванні на спалах коронавірусу. Спочатку ми інформували людей, вішали листівки, плакати, проводили роз'яснювальну роботу. З початку карантину волонтери залучені у різноманітних акціях. Оскільки по всій країні не вистачає донорської крові, ми виступаємо донорами. У Києві допомагаємо у поставках гарячих обідів мережі ресторанів TARANTINO family — вони готують їжу для найбільш вразливих верств населення, а ми доставляємо адресатам. Також по всій країні діє акція з мережею магазинів АТБ, які доставляють продуктові набори. Разом з інтернет-магазином «Розетка» була запущена акція «Торба добра», коли люди можуть прямо на сайті інтернет-магазину оплатити продуктовий або гігієнічний набір. Набори доставлять людям, які потребують допомоги. Беремо безпосередню участь у таких акціях.

Ми забезпечені засобами індивідуального захисту відповідно до того типу робіт, які виконуємо. Повні захисні костюми, респіратори використовуються в тих локаціях, де є вірогідність безпосереднього контакту з хворими, наприклад, на точках температурного скринінгу. Маски та рукавички видаються для легших робіт — того ж пакування продуктових наборів.

Усі ми різні. У загони швидкого реагування досить часто приходять студенти-медики, яким цікаво працювати з наданням першої допомоги. Але є серед нас програмісти, вчителі, соціальні працівники та інші. Взагалі студентів у нас багато, що не може не радувати: молодь хоче допомагати, успішно це робить. Є у нас і люди старшого віку — успішні бізнесмени, багатодітні батьки тощо. Вони готові приділяти увагу не тільки своїм бізнесам та родинам, а й людям навколо. Але завдяки принципам організації всі ми — як велика родина зі спільними поглядами. Це дуже круто, бо це вибір серця. Сподіваюся, Україна буде наповнюватися волонтерством все більше і більше.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Волонтерів розпитала
Світлана Максимець