Винаймаємо з любов'ю: 7 історій про оренду квартир у Києві
Для чого киянка винаймає квартиру, коли має власну? Навіщо нахвалювати житло, яке збираєшся винаймати? Де шукати найкращі краєвиди міста? Вікенд зібрав добрі історії про орендовані квартири в Києві.
Про парк Шевченка та втілення мрій
Даша Непочатова
Я киянка і маю свою маленьку хрущовку. Якось я проходила через парк Шевченка і розмірковувала, що може додати радості в моє життя. І знайшла відповідь — хочу жити поруч із цим парком і гуляти в ньому щодня.

Гарна думка, подумала я, але як це зробити? Дозволити собі покупку квартири у центрі я не могла. Пів року знадобилося на пошук рішення. Але воно знайшлося: я можу здати свою квартиру та орендувати чужу, але саме в тому кварталі, який мені дуже подобається!
Останні шість років я живу в орендованих квартирах. На сьогодні це моя четверта квартира. Усі знаходилися за п'ять хвилин пішки від парку Шевченка, в районі площі Льва Толстого. Усі були в старих будинках. Так я зрозуміла, що люблю старовинні під'їзди, високі стелі, різний краєвид міста та маленькі історії про кожну квартиру. Цей досвід наситив моє життя, приніс ту радість, про яку я фантазувала, гуляючи парком Шевченка, задовольнив мою цікавість про старі будинки й двори. Наситив настільки, що тепер почала поглядати на нові хмарочоси в цьому районі — хочеться дивитися на місто з висоти пташиного польоту.
Про квартиру з краєвидом на Дніпро
Ірина Білоцерковець
Трохи більше як рік тому я переїхала до своєї квартири, але ніколи раніше не залишала орендоване житло з таким жалем. Це була звичайна двійка у брежнівці, на лівому березі, проте там був краєвид на Дніпро та найкрасивіші заходи сонця. Але навіть не це було головним. Якась невловна атмосфера затишку та щастя робила це місце моїм будинком. Так і жили всі три з половиною роки.

Про те, що квартира не своя, нагадувала лише необхідність заплатити за оренду щомісяця. В іншому наші взаємини з власниками будувалися на довірі та співпраці. Думаю, важливий момент, що цю квартиру ми винайняли безпосередньо у власників, без рієлторів. За три роки господарі приїхали лише раз, коли треба було полагодити проводку. Орендну плату нам через два роки підвищили, але суто символічно, все одно підсумкова сума була нижчою за ринкову.
На окрему увагу заслуговують сусіди. Рідко можна зустріти старий будинок, де мешканці не відчувають ворожості та снобізму щодо квартирантів. Пам'ятаю, як у моїй першій орендованій квартирі сусід розповідав господині, що нібито в мене вечірки та гучна музика з ранку до ночі. Тут все було інакше. До нас ставилися як до повноправних мешканців будинку та представників власників квартири, інформували про всі важливі зміни у житті будинку і навіть запрошували до участі у прийнятті спільних рішень. Ми, звичайно, це робили за погодженням із господарями. Навіть сувора консьєржка запрошувала до себе в гості на чай, вона жила парою поверхів нижче.

Після нашого переїзду господарі планували зробити косметичний ремонт, поновити сантехніку та встановити бойлер. Сподіваюся, зараз там живуть добрі люди й вони там так само щасливі, як ми.
Про користь доброзичливості
Майя Тульчинська
Угод з нерухомістю за життя я зробила багато. І від усіх рієлторів чула одне: не нахвалюй квартиру, яку дивишся! Навіть якщо ти у захваті — не показуй цього. Крути носом, чіпляйся і не кажи відразу, що береш, потрібно торгуватися. Який дурень скине ціну, коли тобі все подобається?

Мені такий метод не дуже до душі, проте я бачила, як самі рієлтори це роблять, і часто це працює. Але одного разу я зробила все навпаки.

Я шукала квартиру в оренду, у мене були дуже складні вимоги, і за перші два місяці пошуків я не подивилася жодного варіанту. Нарешті, запропонували квартиру, яка за описом підходила.

Під час перегляду виявилося, що підходить ідеально. Показувала квартиру господиня, вона сама розробляла дизайн і з великою любов'ю розповідала про нього. Багато її ідей були знахідками ергономіки, і як мати сімейства зі стажем я розуміла, наскільки її вигадки зручні та можуть полегшити життя.
Про це одразу їй говорила. За час перегляду я наговорила купу компліментів, щирих. Це не було грою, мені справді дуже сподобалося. І насамкінець я сказала, що мені все підходить, я б завтра сюди переїхала, але треба показати квартиру чоловікові.

Коли ми прийшли з чоловіком, житло показував господар. Він дуже тепло привітався, знову провів екскурсію, відповів на запитання. І наприкінці, коли мій чоловік запропонував обговорити ціну, він сказав:

— Взагалі-то ми не збиралися поступатися, — він глянув на мене і посміхнувся. — Але ви моїй дружині так сподобалися, що ми хочемо здати цю квартиру лише вам. І ми поступимося.

15% ціни оренди, якими нам поступилися, на рік складали приємну суму. Як виявилося, заощадити на оренді можна, якщо спілкуватися з господарями доброзичливо та щиро, від душі похвалити їхню квартиру. Дарую лайфхак.
Про те, що прописка неважлива
Ольга Приходько
У 2015 році мені треба було на кілька місяців зняти кімнату. Я мала «бінго»: донецьку прописку, кішку та дуже обмежений бюджет.

Але зняла з першого разу. На повідомлення, що я з Донецька, господар відповів: «Я з Севастополя». Кішку теж дозволив без проблем. З'їхала я звідти через три місяці — переїжджала в інше місто по роботі.
Цього року, коли шукала житло, теж переживала, що через донецьку прописку не здадуть, бо й досі чую від знайомих подібні історії. Але рієлтор на чесне попередження про прописку сказав: «Ви ж тут, а не там». А господиня квартири повідомила, що до мене в неї жила сімейна пара з Донецька. На кішку теж зреагувала спокійно, сказала, що у попередніх мешканців був кіт. Я задоволена і сподіваюся прожити тут кілька років.
Про терпіння, яке отримує винагороду
Станіслав Кушнарьов
Уперше винайняв окрему квартиру влітку 2006. Спогади неприємні: верхній поверх п'ятиповерхівки на Воскресенці, дизайн бідний, радянський. Було брудно, старі шпалери. Довелося залучати батьків, щоб допомогли переклеїти шпалери, пофарбувати вікна та трохи навести порядок. Господиня врахувала витрати на матеріали при сплаті оренди, але на тому справедливість скінчилась.

Щомісяця господиня підіймала ціну, тому часто замість відпочинку після роботи доводилося терпіти психологічно важкі переговори аби хоч якось стримати її апетити. Потім почалася зима, і весь наш ремонт «накрився мідним тазом», через конденсат стіни та вікна зацвіли, і все стало як було. Утім господиня не зупинялася й прагнула підвищення оренди. Тому взимку, після пів року поживання довелося шукати іншу квартиру.
Знайшли на Лісовому. Дизайн теж радянський, скрізь килими, проте чисто та затишно. Щоправда, у господині була умова, що вона час від часу без попередження приїжджатиме аби пожити тиждень в окремій кімнаті, яка була зачинена від нас. Такі поїздки потрібні були їй для регулярного лікування на денному стаціонарі. Ми прийняли ці умови та прожили там 12 років. Оренду господиня підіймала, але несильно й нечасто. А ставилася до усього з розумінням, як і має бути.
Про щасливі моменти на Дорогожичах
Катерина Козлова
За сім років у Києві з квартирами й господарями мені щастило. Я встигла пожити в районі Севастопольської площі, на Борщагівці, а потім віддала своє серце Дорогожичам — змінила в тому районі аж три квартири.

Історія почалася так. Я приїхала вчитися, гуртожиток був дуже далеко від вишу, і мама не хотіла, щоб я занурювалася в «общажний побут». Терміново знайшли кімнату у знайомої в районі вулиці Єреванської. Завжди з ностальгією та ніжністю згадую той район, бо там зав'язалися не тільки мої стосунки з Києвом, а й перші серйозні стосунки в принципі. Потім була квартира, яку ми знімали з подругою, — студія на 27 кв. метрів на Борщагівці. Теж незабутні спогади про налагодження студентського побуту, коли бабуся надсилає з іншого міста сумку з котлетами, а ви їздите в «Ашан», щоб купити дешевий пральний порошок. Славний був час!
Після цього трапилися в моєму житті Дорогожичі. Спочатку квартира, де я жила з іншою подругою — дочкою маминих знайомих, потім — квартира, яку ми винаймали з хлопцем, я переїхала до нього. Почали жити разом, зрозуміли, що потрібна квартира більша — і переїхали на сусідню вулицю. Там ми завели собаку, за добу до весілля тягали диван з кімнати в кімнату. Пізніше я познайомилася там зі своєю кращою подругою, коли ми покликали гостей на посиденьки після Нового року. Щасливих моментів у квартирах, які я винаймала, було багато, приємно зараз згадувати.
Про бюджетну квартиру на Дарниці
Катя Симбірцева
Ми з братом винаймали квартиру на Вокзальній. А моя близька подруга вчилася в університеті Драгоманова та жила в університетському гуртожитку на Дарниці. Після диплому вона попросила допомогти перевезти речі в найняту квартиру.

Невдовзі мій брат вирішив з'їхатися зі своєю дівчиною. Я мала терміново шукати житло і знайшла квартирку на свій бюджет на Дарниці, на вулиці Малишка. Власниками була пара пенсіонерів. Він — статечний роботяга, вона — статна художниця, завжди з прикрасами та макіяжем, напарфумлена, вдягнена з голочки. Звали її пані Іоанна.

Після переїзду я зателефонувала подрузі та запропонувала почаювати разом. Подруга сказала мені адресу, а я зрозуміла, що це й моя адреса. Словом, ми мешкали в одному під'їзді.
З власником квартири в мене склалися дружні стосунки. Господар приходив лагодити крани, забирати рахунки за комуналку, питав, чи все в мене добре. Але через деякий час він помер, а його дружина-художниця не хотіла приходити в цю квартиру — то було їй занадто боляче. Тому я мала відвозити їй гроші.

Я трохи поблукала по Березняках, перш ніж знайшла потрібний будинок. Господиня з порогу запропонувала випити чаю, їй потрібно було з кимось поспілкуватися. Вона показувала книги, над якими працювала, та ескізи книжки, яку ілюструвала на той момент. Такі чаювання у пані Іоанни відбувалися щомісяця протягом двох років, поки я не полишила ту квартиру.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Історії записала
Світлана Максимець
У статті використані фото Depositphotos, Pixabay.
Made on
Tilda