— Євген Станкович — один з найвидатніших композиторів нашого часу. А цей балет він вважає одним з кращих своїх творів. Кожен образ має лейтмотив і характер. Так, щоб підкреслити характерні риси Солохи композитор ввів саксофон, «баси гудять» для незграбного Чуба, полонез в палаці цариці з саркастичним підтекстом — неначе підкреслюючи всю підступність і нещирість челяді. І раптом контраст — чудовий ліричний український мелос в образах Оксани і Вакули. Драматургія цього спектаклю потребує нестандартного мислення і в музиці, і в хореографії, і в сценографії. Під таку музику поставити традиційний балет неможливо. Це мала бути фантасмагорія.

– Колорит та атмосфера Києва. Канва наших «Зайців» тільки здається простою й навіть примітивною, а починаєш в неї занурюватися і розумієш: усе це може й так, але розказати про «промотаного цилюрника» та його пригоди мовою симфонічної музики – надзвичайно складне творче завдання. Я місяці зо три вагався, чи використовувати відому пісеньку Голохвастого та компанії «В нєбє канарєєчка літає». Звичайно, зухвалі куплети я не просто процитував. «Погрався» з мелодією, але глядач її безумовно впізнає. Є ще багато знайомих пісень, народних мотивів, але кумедно «перекручених».

– Над цим проектом ми почали працювати ще напередодні 200-річчя Гулака-Артемовського. І для нас було важливо врахувати світові тенденції розвитку театральної естетики. Тому разом з Мирославом Скориком ми зробили нову музично-сценічну редакцію. Мирослав Михайлович значно динамізував музичний матеріал, створив нову увертюру, знайшов яскраві оркестрові фарби, які закладені в цій опері композитором. Тим більше, що сучасні музичні інструменти дозволяють це зробити, адже за якістю вони істотно відрізняються від тих, які були 200 років тому. А я працював над тим, щоб все це перенести в сценічний простір живого театру.

– «Лісова пісня» була поставлена у середині двадцятого століття. Це видатна постановка, у якій танцювало багато відомих талановитих артистів. Герой Лукаша у «Лісовій пісні» — мрійник, романтик, тож у Мавці він бачить щось неземне, казкове. Мабуть, він зрозумів, що саме втратив, тільки коли порівняв свої стосунки з дружиною Килиною та ті почуття, які виникли між ним та Мавкою.

– Саме з цього твору починається у дітей шкільного віку знайомство з українським оперним театральним мистецтвом. Сподіваюся, в нашій інтерпретації опера стала яскравіше і виразніше. У постановці я змістив акцент від туги, сліз і страждань до світлого та життєрадісного. Я намагався надати опері позитивне забарвлення, звернути увагу на українські обряди, наповнити виставу гумором і душевністю. Крім того, ми збагатили музичну картину, розширили кількість інструментів оркестру. Раніше вистава йшла три з половиною години і складалася з двох дій. Ми скоротили її до двох дій по 45 хвилин, що відповідає двом шкільним урокам театру.

— Безумовно, кожен український артист відчуває певну гордість, коли танцює у виставі з національним сюжетом. У репертуарі нашого театру я станцював всі українські балети. На жаль, їх не так багато, як хотілося б. Всі герої абсолютно різні, але найближчий за емоційністю для мене образ Степана з «Лілеї». Він виступає за чесність та справедливість, а мені теж притаманна жага справедливості. Сучасна версія «Лілеї» відрізняється від першої постановки, і це нормально. Балет повинен змінюватись, проходити редакцію часом. Плине час, міняється внутрішній світ кожного покоління, з'являються нові герої та ідеали, але зберігаються вічні цінності.