Ритми без страху: навіщо потрібне барабанне коло
Не знайомі між собою люди збираються, щоб годинами разом бити у барабани. Це заняття стає все дедалі популярнішим і в Україні, і у світі. Вікенд розпитав про причини Дениса Давидюка, який збирає людей у барабанні кола.
Денис Давидюк, засновник проєкту Be Together Percussion
— У 2008 році я працював у шоу барабанщиків. Нас запрошували на різні масові заходи і жадали інтерактиву, тож ми влаштовували конкурси з барабанами. У 2010 році я провів перше барабанне коло, інформацію взяв з ютубу.
Тоді я вже знав, що всі метри в цій сфері — американці, а згодом дізнався і про Артура Халла. Він придумав і запатентував барабанне коло як ефективний інструмент створення та посилення команди. Коло використовує барабани та голоси, щоб поєднувати людей. У світі цей формат став доволі популярним.
І раптом виявилося, що Артур Халл приїздить в Україну, єдину з країн колишнього СРСР. Тобто він не був ані у прибалтійських країнах, ані у росіян, але погодився приїхати до Києва. Я потрапив на триденний майстер-клас і загорівся ідеєю.
Зрозуміло, для старту потрібні гроші — десь дві тисячі доларів, щоб придбати хоча б 20 інструментів. Запропонував колегам, ніхто не відгукнувся, тож я сам вклав необхідну суму. Купив інструменти і почав працювати. Спочатку на ентузіазмі, а перше комерційне коло провів у 2011 році. Заробив тисячу гривень, 300 заплатив фотографу, 300 — відеооператору, 200 — асистентам. Отже заробив менше, ніж фотограф на моєму івенті.
За ці роки я провів близько 500 барабанних кіл.
Тоді я вже знав, що всі метри в цій сфері — американці, а згодом дізнався і про Артура Халла. Він придумав і запатентував барабанне коло як ефективний інструмент створення та посилення команди. Коло використовує барабани та голоси, щоб поєднувати людей. У світі цей формат став доволі популярним.
І раптом виявилося, що Артур Халл приїздить в Україну, єдину з країн колишнього СРСР. Тобто він не був ані у прибалтійських країнах, ані у росіян, але погодився приїхати до Києва. Я потрапив на триденний майстер-клас і загорівся ідеєю.
Зрозуміло, для старту потрібні гроші — десь дві тисячі доларів, щоб придбати хоча б 20 інструментів. Запропонував колегам, ніхто не відгукнувся, тож я сам вклав необхідну суму. Купив інструменти і почав працювати. Спочатку на ентузіазмі, а перше комерційне коло провів у 2011 році. Заробив тисячу гривень, 300 заплатив фотографу, 300 — відеооператору, 200 — асистентам. Отже заробив менше, ніж фотограф на моєму івенті.
За ці роки я провів близько 500 барабанних кіл.
Факти про барабанне коло:
Непросто пояснити тому, хто ніколи його не бачив. Я завжди кажу, що це гра, простір та спільнота.
У цій грі немає правил, але існує етикет кола, тож ти маєш слухати інших.
Деякі люди вміють грати голосно та швидко і хочуть робити так на колах. Але там вважається поганим тоном постійно бути солістом.
Починати краще з простого, поступово з'являтимуться навички, і ти поринеш у музичний контент.
Іноді коло дає певний терапевтичний ефект.
Моя роль в колі — фасилітатор (людина, яка допомагає групі людей краще співпрацювати, розуміти загальні цілі та планувати, як їх досягти). Одночасно виступаю тренером, педагогом і учасником.
Для кола беремо африканські барабани і методику, яку вигадав американець. Українцям це так само цікаво, як і всьому світові. Зараз час фʼюжн, коли все перемішується: аромотерапія з йогою, медитації з танцями. Люди шукають власні поєднання.
Якщо для барабанного кола збираються початківці, то добре, щоб було 10-15 учасників.
Коли в колі люди хоча б з невеликим досвідом, то вже вдвох-втрьох можна грати та імпровізувати.
Максимальна кількість людей необмежена. Я проводив коло для компанії Amway — там ми роздали 350 інструментів.
Цікавий факт: часто в міжнародних компаніях хтось з керівництва їде за кордон і там бере участь у барабанному колі. Повертається, очі горять, і вимагає терміново провести такий захід тут. Знаходять і запрошують мене.
Якщо в компанії співробітники — машини, які можна поексплуатувати та викинути, там точно не будуть проводити барабанне коло. На щастя, зараз все більше компаній з іншою філософією. Для співробітників це спільний досвід, разом пережиті відчуття та емоції.
Але необов'язково чекати, поки твоя компанія організує барабанне коло. Часто буває, людина десь почула і вирішує спробувати, що воно таке. Приходять до мене. Я маю балансувати, щоб дати щось кожному індивідуально і групі в цілому. Однак не всі готові працювати на загал, на всю групу. Дехто хоче отримати щось лише для себе. Такі скоріш за все після першого разу не повернуться. Інші прийдуть знову.
Звісно, мені ще треба багато чому вчитися. Іноді заграюся сам: оскільки дуже люблю барабани, забуваю, що мав би бути не учасником, а ведучим.
Всі мої інструменти — перкусійні. Зараз маю близько 250 барабанів та 250 інших інструментів.
Якщо в компанії співробітники — машини, які можна поексплуатувати та викинути, там точно не будуть проводити барабанне коло. На щастя, зараз все більше компаній з іншою філософією. Для співробітників це спільний досвід, разом пережиті відчуття та емоції.
Але необов'язково чекати, поки твоя компанія організує барабанне коло. Часто буває, людина десь почула і вирішує спробувати, що воно таке. Приходять до мене. Я маю балансувати, щоб дати щось кожному індивідуально і групі в цілому. Однак не всі готові працювати на загал, на всю групу. Дехто хоче отримати щось лише для себе. Такі скоріш за все після першого разу не повернуться. Інші прийдуть знову.
Звісно, мені ще треба багато чому вчитися. Іноді заграюся сам: оскільки дуже люблю барабани, забуваю, що мав би бути не учасником, а ведучим.
Всі мої інструменти — перкусійні. Зараз маю близько 250 барабанів та 250 інших інструментів.
Перкусійні (або ударні) інструменти бувають двох типів:
Мембранофони
інструменти з мембранами — барабани, дарбуки, бубни.
Ідеофони
різні коробочки, дзвіночки, тамбурини, шейкери, у яких звучить тіло інструмента.
Найпростіший та мабуть найбільш розповсюджений барабан на сьогодні — джембе. Грати на ньому може взагалі будь-хто. Думаю, це тому, що джембе — африканський барабан, а африканці люди доволі прості.
До 2014 року я постійно купував інструменти, а далі настала криза. Я вже не міг купувати в такій кількості, як раніше, але мав амбітну мету — коли-небудь провести коло на 500 учасників. Тоді я звернувся до спеціалістів-технологів, вони вивчили питання і допомогли організувати власне виробництво джембе.
Перші інструменти робив сам, кілька років доводив до розуму технологію. Потім навчив процесу майстрів. Думаю, за цей час ми зробили десь пів тисячі інструментів. Зараз якщо ви побачите на якомусь фестивалі в Україні джембе, то майже напевно то будуть інструменти нашого виробництва.
Чи можна мати барабан вдома і не наражатися на сварку з сусідами? Так. Перкусійний барабан — далеко не найпроблемніший з інструментів. Тож українці купують наші джембе і займаються вдома. Тим більше звуковидобування — це лише частина заняття, вчити ритми, працювати над постановкою рук ніхто не заважає. Для гри можна підкладати під барабан рушник чи приглушити звук іншими способами.
Моє побажання — спробуйте! Забудьте, якщо колись чули, ніби вам ведмідь на вухо наступив. Просто спробуйте і знатимете, ваше це чи ні.
До 2014 року я постійно купував інструменти, а далі настала криза. Я вже не міг купувати в такій кількості, як раніше, але мав амбітну мету — коли-небудь провести коло на 500 учасників. Тоді я звернувся до спеціалістів-технологів, вони вивчили питання і допомогли організувати власне виробництво джембе.
Перші інструменти робив сам, кілька років доводив до розуму технологію. Потім навчив процесу майстрів. Думаю, за цей час ми зробили десь пів тисячі інструментів. Зараз якщо ви побачите на якомусь фестивалі в Україні джембе, то майже напевно то будуть інструменти нашого виробництва.
Чи можна мати барабан вдома і не наражатися на сварку з сусідами? Так. Перкусійний барабан — далеко не найпроблемніший з інструментів. Тож українці купують наші джембе і займаються вдома. Тим більше звуковидобування — це лише частина заняття, вчити ритми, працювати над постановкою рук ніхто не заважає. Для гри можна підкладати під барабан рушник чи приглушити звук іншими способами.
Моє побажання — спробуйте! Забудьте, якщо колись чули, ніби вам ведмідь на вухо наступив. Просто спробуйте і знатимете, ваше це чи ні.
Від авторки:
Коли я задумала цей матеріал, написала Денису. І отримала відповідь: перш ніж щось питати та писати, маю сама пройти барабанне коло, відчути, що воно таке. Я прийняла виклик, тим більше, як раз маю віддавлене ведмедем вухом. Тож було цікаво, наскільки мені зайде чи не зайде цей формат.
Десяток людей і сам ведучий з асистенткою зібралися у суботу у невеличкій студії. Хтось тут втретє, хтось вп'яте, я і ще одна дівчина — новенькі.
Почали зі знайомства та короткої бесіди. Кожен говорив кілька слів про те, навіщо прийшов та чого очікує. Інна хотіла складних ритмів, Тимофій — грати без напряга. Для Артема музика — такий простір, в який можна потрапити або ні. Він сподівався потрапити. Оля не ставила ніякої мети. Просто вона вчора впала з самоката, їй було сумно і подумала, що барабанне коло допоможе трохи виправити ситуацію. Катя, яка прийшла вперше, давно чула про коло і вирішила, що час настав. Аня хотіла спробувати щось нове, Олег приходить з сином-підлітком заради гарної компанії та атмосфери.
Я чесно зізналася, що все почуте планую використати для статті. Спитала дозволу учасників. «Спочатку вимкни диктофон, сядь в коло і візьми інструмент, — сказали мені. — А коли заняття закінчиться, поговоримо».
Коли я задумала цей матеріал, написала Денису. І отримала відповідь: перш ніж щось питати та писати, маю сама пройти барабанне коло, відчути, що воно таке. Я прийняла виклик, тим більше, як раз маю віддавлене ведмедем вухом. Тож було цікаво, наскільки мені зайде чи не зайде цей формат.
Десяток людей і сам ведучий з асистенткою зібралися у суботу у невеличкій студії. Хтось тут втретє, хтось вп'яте, я і ще одна дівчина — новенькі.
Почали зі знайомства та короткої бесіди. Кожен говорив кілька слів про те, навіщо прийшов та чого очікує. Інна хотіла складних ритмів, Тимофій — грати без напряга. Для Артема музика — такий простір, в який можна потрапити або ні. Він сподівався потрапити. Оля не ставила ніякої мети. Просто вона вчора впала з самоката, їй було сумно і подумала, що барабанне коло допоможе трохи виправити ситуацію. Катя, яка прийшла вперше, давно чула про коло і вирішила, що час настав. Аня хотіла спробувати щось нове, Олег приходить з сином-підлітком заради гарної компанії та атмосфери.
Я чесно зізналася, що все почуте планую використати для статті. Спитала дозволу учасників. «Спочатку вимкни диктофон, сядь в коло і візьми інструмент, — сказали мені. — А коли заняття закінчиться, поговоримо».
Ми трохи розім'яли руки та плечі, послухали пояснення тренера і почали видобувати звуки. Було складно. Я не відразу правильно взялася за інструмент, але відсидітися не дали: показали, як правильно тримати джембе, втягли в загальний процес. В якусь мить навіть зловила кайф від цих ритмічних ударів по поверхні інструменту та легкого гулу, яким він відгукувався в руках.
Ми міняли інструменти, виконували вправи від ведучого, імпровізували. І тоді кожен заглибюлювався в себе, а потім вливався (чи ні) у загальний ритм.
Наприкінці заняття знову висловилися. Комусь бракувало імпровізації, хтось спіймав власний момент істини. Я чесно зізналася, що було страшно. Страх помилки майже не давав розслабитися, а ще було дуже соромно помилятися, адже я була не сама: робитиму щось не так — і підведу групу, зіб'ю нормальних людей з настрою. Відчувала себе дерев'яною поряд з ними, такими розслабленими. Я ж бачила, як відверто вони кайфували, а мені вдалося спіймати таке відчуття лише на дуже короткі миті.
Мене вислухали, заспокоїли і розповіли, що схожий страх переживав кожен, а потім покликали на каву. З Інною, Олею та Тимофієм ми говорили про смішне і серйозне, додали один одного в друзі в фейсбуці, а в кінці домовилися зустрітися ще — у колі чи за кавою.
Чи піду на барабанне коло знову? Чесно скажу: не впевнена. Але залюбки б побарабанила наодинці з собою. Бо щось таки в цьому є. Затягує.
Ми міняли інструменти, виконували вправи від ведучого, імпровізували. І тоді кожен заглибюлювався в себе, а потім вливався (чи ні) у загальний ритм.
Наприкінці заняття знову висловилися. Комусь бракувало імпровізації, хтось спіймав власний момент істини. Я чесно зізналася, що було страшно. Страх помилки майже не давав розслабитися, а ще було дуже соромно помилятися, адже я була не сама: робитиму щось не так — і підведу групу, зіб'ю нормальних людей з настрою. Відчувала себе дерев'яною поряд з ними, такими розслабленими. Я ж бачила, як відверто вони кайфували, а мені вдалося спіймати таке відчуття лише на дуже короткі миті.
Мене вислухали, заспокоїли і розповіли, що схожий страх переживав кожен, а потім покликали на каву. З Інною, Олею та Тимофієм ми говорили про смішне і серйозне, додали один одного в друзі в фейсбуці, а в кінці домовилися зустрітися ще — у колі чи за кавою.
Чи піду на барабанне коло знову? Чесно скажу: не впевнена. Але залюбки б побарабанила наодинці з собою. Бо щось таки в цьому є. Затягує.
Сторінка Be Together Drum Circle у фейсбуці
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Барабанила і боялася
Світлана Максимець
Фото на бейджі: Depositphotos.