Кока-кола, козаки та кегельбан: як Київ приймав Олімпіаду-80
Радянський Союз завзято готувався до Олімпіади-80. Головні змагання, звісно, приймала Москва, але декілька інших міст країни також отримали свій шанс. За пропозицією оргкомітету у Києві мали відбутися шість відбіркових футбольних матчів та чвертьфінальний. Тож навесні 1977 року Україна почала готуватися до прийому Ігор.

У грудні 1979 року СРСР ввів війська в Афганістан. Захід відреагував на цей крок негативно. 64 країни оголосили про бойкот Ігор. Проведення Олімпіади стало не тільки питанням престижу країни, а й певною відповіддю у боротьбі ідеологій.
Олімпійський вогонь
За традицією вогонь несуть з Греції у країну-господарку, аби запалити над стадіоном змагань. Територією Союзу несли місяць: з 17 червня до 18 липня. Загалом пронесли через 4836 км. В Україні шлях пролягав маршрутом Кишинів – Чернівці – Кам'янець-Подільський – Хмельницький – Вінниця – Житомир – Київ – Лубни – Полтава – Чутове – Харків – Москва.

Спортсмени мінялися на різних ділянках, пробігти «олімпійський кілометр» за пʼять хвилин з факелом було великою честю для кожного. Учасники завчасно тренувалися тримати факел на рівні скроні та красиво передавати його один одному.
Безпека
Естафету супроводжував ескорт: автомобілі міліції та швидкої, автобус з факелоносцями та машина з запасним вогнем – на той випадок, якщо якийсь факел загасне. Спортсменів, які вже пробігли дистанцію, забирав автобус. На час пробігу на трасах повністю перекривали рух. Застарілі «Волги» ГАЗ-21 в автопарках міліції, швидкої та таксі замінили більш сучасними ГАЗ-24.

5000 силовиків знаходилися на стадіонах на різних заходах. На головній арені кожен двадцятий на трибунах був міліціонером або перевдягненим у штатське співробітником КДБ та інших структур.

За тиждень до початку Олімпіади міліція почала зачистку Києва. Існує легенда, що авторитетних «злодіїв у законі» зібрали у МВС. Там авторитетів попросили посприяти порядку у місті та забрати з вулиць на час Ігор нахабних крадіїв.

Проходили облави на фарцівників, їх просто вивозили з міста та забороняли повертатися до завершення Олімпіади. Так само робили з повіями. Інша легенда розповідає, що на цей час їх передавали під контроль сільським дільничним міліціонерам. У місті залишися тільки елітні повії, які співпрацювали з КДБ. Підземні переходи очистили від жебраків. Агресивних душевнохворих та алкоголіків, які перебували на обліку, вивезли з міста.
Стадіони та готелі
Головною спортивною ареною Олімпіади-80 в Києві став Центральний стадіон на вул. Червоноармійській, 55. Це був найбільший стадіон країни: на двох ярусах трибун одночасно могли дивитися матчі 100 062 глядачів, а ложа преси приймала чотири тисячі журналістів. На ремонт об'єкту витратили 23 млн карбованців. Модернізацію завершили за два тижні до відкриття Олімпіади.

Ще шість стадіонів відновили у Києві для тренувань олімпійських команд: «Локомотив», «Спартак», «Старт», «Динамо», «Арсенал» і «Піонер». У Конча-Заспі з'явилась олімпійська база.

На горі біля стадіону збудували готель «Русь», він став своєрідним олімпійським містечком для спортсменів та тренерів. Футбольні команди жили у «Русі», почесні гості, судді та журналісти – у готелі «Дніпро», для вболівальників збудували новий готель «Братислава» на лівому березі. Переобладнали навіть студентські гуртожитки: зробили ремонти у кімнатах та душових, поставили нові ліжка, нормально обладнали туалети. Всього виділили 15 готелів та 28 гуртожитків на 20 740 місць.

Готелі, які мали приймати іноземних туристів, отримували зі спецфондів нові меблі, сантехніку, світильники, постіль та килими. Питання забезпечення гостей дефіцитними туалетним папером, серветками, лляними простирадлами, розглядалося на найвищому рівні.
Політехнічний десант
Мабуть, найбільше попрацювали для олімпіади студенти київського політеху. Виш мав на території три недобудовані гуртожитки. 12-поверхові будівлі на 1200 місць мали поліпшене блокове планування. У блоках було по дві кімнати, душова та туалет. Просто розкішні умови, тоді як політех міг забезпечити гуртожитками лише 40% приїжджих студентів, але закладу постійно бракувало сил та грошей, аби закінчити роботи. Аж тут міська влада запропонувала терміново довести все до ладу. Тоді комітет комсомолу політеху зобов'язав студентів відпрацювати по 500 годин на будівництві.

Роботи у нових гуртожитках завершили швидко, завезли якісні меблі та сантехніку. Обладнали невеличкі спортивні зали, клуби. Поряд відкрили їдальню, аптеку, книжковий магазин та невеличкий будинок побуту.
Будівництва, ремонти та зноси
Головною проблемою стала реконструкція аеропорту «Бориспіль». На початок літа 1979 року там провели робіт лише на 10 тисяч карбованців, тоді як планувалося зробити ремонт на 500 тисяч. Врешті-решт перед самим заходом ремонт закінчили і там. Загалом і в аеропорту, і в інших місцях щось робили на совість, а інше просто прикривали яскравим новим фасадом, за яким ховали розруху та безлад.

На вулицях міста також робили ремонти, розбивали сквери, фарбували підземні переходи та фасади будинків. Зносили будівлі, які визначив оргкомітет. Наприклад, старі споруди, які мали історичне значення, проте реконструювати їх було дуже дорого. Платою за сім днів Олімпіади стала втрата 742 старих будівель, серед яких будинок на Великій Житомирській, де бував Тарас Шевченко. Вісім житлових будинків знесли тільки під час реконструкції стадіону. Їхні мешканці отримали нове житло від міста.
Магазини
Киян активно заохочували виїжджати з міста на час Олімпіади. А ті, хто залишився, побачили справжній капіталізм: у гастрономах «викинули» імпортні цигарки Marlboro, Camel та інші. Продавали також горілку Finlandia, чеське пиво Prazdroj, кубинський ром Havana Club, португальський портвейн, бельгійське масло в жерстяних банках, сир Viola, ковбасу салямі та різні джеми. Жителі міста спробували кока-колу та фанту, які наливали з автоматів, та дізналися про існування одноразового посуду.
Ресторани та кафе
Області України подарували Києву 12 кафе та ресторанів – кожен з певним колоритом регіону. Навпроти «Палацу Україна» з'явився ресторан «Одеса», у Феофанії відкрилася «Вінничанка». У всіх інших ресторанах зробили ремонти та замінили меблі.

Найкрутішою новинкою був перший у Києві кегельбан у готелі «Русь». На чотирьох японських доріжках могли грати не тільки гості готелю, а й пересічні кияни. Місце моментально стало супермодним.

Яскравою новацією сфери громадського харчування став принцип шведського столу. Працівників з інших республік навчали йому кулінари Прибалтики. Литовці у кінці сімдесятих показували цей метод на всесоюзних оглядах і конкурсах.
Сервіс
Оскільки на заході постійно критикували радянський сервіс, вірніше – його відсутність, для країни, що приймала Олімпіаду, було питанням престижу показати високий рівень обслуговування. Радянських барменів навчали готувати правильні коктейлі, навіть видали для них посібник «Технологія приготування змішаних напоїв». Перше радянське видання для підготовки барменів з'явилося у 1978 році. Також напередодні Олімпіади-80 надрукували навчальні посібники для швейцарів та гардеробників. Окремо навчали комірників камер схову, підношувачів багажу.

У сервіс рекрутували добровільно-примусово рекрутували молодь. У спецзагонах «Сервіс-80» працювали понад чотири тисячі студентів. У сервісні загони брали лише хлопців, бо дівчат вважали ненадійними для такої роботи.

Щоби навчити офіціантів правильного обслуговування, на території ВДНГ створили спеціальний комплекс. Деяких працівників відправляли підтягувати рівень у дружню соціалістичну Болгарію на курорт Золоті піски.

В готелях відкрили понад 200 пунктів побутового обслуговування. Ввели тверде правило: кожне замовлення повинне бути виконане не більш ніж за три години. Загалом гості зверталися туди майже вісім тисяч разів. Найчастіше – аби підстригтися чи поголитися.

Окремо виділили кошти на пошиття форменого одягу для офіціантів, метрдотелів, швейцарів, гардеробників і працівників інших сервісних спеціальностей. Але повністю забезпечити працівників сфери послуг єдиною формою не вийшло.

Культпрограма
Тогочасні звіти зафіксували, де та як культурно відпочивали спортсмени та гості Олімпіади:

– найпопулярніша екскурсія – у Софію та Києво-Печерську лавру (164 людини);

– цирк з програмою «Арена дружби» – 84 людини;

– прогулянка по Дніпру – 82 людини;

– балет на льоду у Палаці спорту – 11 людей;

Загалом за два олімпійських тижні у Києві показали 300 концертів та вистав, іноді досить специфічних. У театрі Лесі Українки йшли «Кремлівські куранти», ансамбль Вірського підготував номери «На кукурудзяному полі» та «Моряки флотилії «Радянська Україна».

Олімпіада-80 викликала справжній театральний бум у Києві. За два роки кількість театрів у місті подвоїлася: з'явилися Молодіжний театр, театри естради, поезії, драми і комедії, історичного портрета, Театр-студія кіноактора.

У кінотеатрах показували кіно спортивної тематики та мультфільми «Як козаки у футбол грали» та «Як козаки олімпійцями стали».
Підсумки
Хоча спочатку планувалося, що Київ прийме 50 тисяч гостей, реальна кількість була досить сумною. У місто приїхали лише 24 тисячі туристів, серед них – тільки 19,5 тисяч іноземців, лише 3 тисячі – з капіталістичних країн.

Підготовка до Ігор-80 ледь не привела до загибелі врожаю зернових. Йшли жнива, а вантажити зерно не було куди. Залізниця виділяла усі вільні вагони для перевезення піску та інших необхідних матеріалів для будівництва та реконструкцій. Таким вагонам повсюди надавали зелене світло.

Протягом років після Олімпіади-80 Україні було заборонено будувати будь-які спортивні об'єкти, оскільки республіка значно перевищила виділені Москвою кошти.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Олімпійський Київ вивчала
Світлана Максимець
Made on
Tilda